Кавказьке доручення Володимира Путіна

Кремль, демонструючи світовому співтовариству свої нарощені енергетичними стимуляторами м’язи, не припиняє спроб залишити Грузію у сфері свого впливу. Це стало одним із голов­них завдань дипломатії Воло­димира Путіна на пострадянському просторі. А традиційним засобом реалізації цієї політики є Абхазія та Південна Осетія, два грузинські регіони, які домагаються незалежності від Тбілісі.

Через місяць після того як Москва вийшла з режиму обмежень, установлених СНД у 1996 році для Абхазії, Володимир Путін вирішив підняти статус відносин РФ із Сухумі та Цхінвалі, налагодивши з ними особливі зв’язки. У документі, підписаному російським президентом тиждень тому, уряду Росії доручено взаємодіяти з органами влади Абхазії та Південної Осетії, «включаючи організацію співробітництва в торговельно-економічній, соціальній, науково-технічній галузях». Крім того, Росія визнає правосуб’єктність юридичних осіб, зареєстрованих у цих регіонах, а представництва МЗС РФ у Краснодарі та Північ­ній Осетії здійснюватимуть консульські функції для російських громадян, які проживають у цих двох самопроголошених республіках.

У Тбілісі розцінили нову ініціативу Москви як намір анексувати грузинську територію, та зв’язують ці дії Росії виключно з бажанням не допустити зближен­ня Грузії з Північно­атлан­тичним альянсом. При цьому грузинські політики вважають, що Росія своїми діями позбавляє себе права бути посередником, оскільки стає однією з учасниць конфлікту.

Проте Кремль мотивує своє рішення інакше. Як випливає з повідомлення МЗС РФ, ці дії були викликані турботою «про інтереси населення Абхазії та Південної Осетії, зокрема російських громадян, які проживають там», оскільки «за роки конфлікту жителі цих невизнаних республік опинилися у тяжкому становищі... Ситуація погіршується діями Тбілісі, який ігнорує можливості наявних механізмів для налагодження нормальних економічних відносин, вирішення соціальних проблем».

Водночас російські дипломати заявляють: поглиблення співробітництва Росії з цими регіонами не означає, що в Москві мають намір йти на конфронтацію з Тбілісі. І на підтвердження своїх слів починають поступово скасовувати санкції, введені Кремлем восени 2006 року в розпал грузинсько-російської кризи, викликаної арештом у Тбілісі за підозрою у шпигунстві чотирьох російських військових. Минулого тижня Росія відновила поштове сполучення з Грузією. Ще раніше було відновлене морсь­ке та повітряне сполучення між двома країнами. Москва навіть висловила готовність розпочати консультації з Тбілісі щодо допуску грузинської продукції на російський ринок і обговорити візові питання.

На думку експертів, створюючи ілюзію нормалізації відносин із Грузією, росіяни намагаються послабити негативну реакцію За­ходу на вирішення підняти статус відносин Росії з Аб­хазією та Південною Осетією. А Сполучені Штати, Європейський Союз, Північноатлантичний альянс негайно і дуже негативно відреагували на нову ініціативу Кремля: загалом їхня позиція полягає в тому, що дії росіян підривають суверенітет Грузії. Ці структури також закликають Тбілісі виявити стриманість. Не обминув своєю увагою російські ініціативи і Київ. МЗС України закликав Москву переглянути ухвалені рішення, оскільки вони «ставлять під загрозу процес мирного врегулювання в регіоні, а також суперечать статусові Російської Федерації як посередника, що входить до Групи друзів генсека ООН по Грузії». (Більш докладний коментар читайте в інтерв’ю міністра закордонних справ України Володимира Огризка на стор.5).

Та, схоже, надії грузинів, що росіяни відмовляться від зміцнення особливих відносин із Су­хумі та Цхінвали, даремні. Зважаючи на все, Володимир Путін не збирається поступатися перед думкою міжнародного співтовариства. І, створюючи навколо Грузії дестабілізуюче середовище, має намір і далі підтримувати економічними, політичними та військовими засобами сепаратистські режими в Абхазії та Південній Осетії, міцніше прив’язуючи до Росії ці бунтівні регіони, виправдовуючи це турботою про російських громадян. Нагадаємо, що сьогодні вже близько 80% жителів Абхазії та Південної Осетії мають російське громадянство. А одним з елементів російської зовнішньої політики є підтримка російських громадян за кордоном.

Експерти, аналізуючи останні дії Кремля, зазначають кілька цілей, які, можливо, ставить Володимир Путін. Насамперед цими ініціативами Москва підлила оливи в незатухаючий конфлікт Тбілісі з невизнаними республіками. Створення постійного осередку напруги на Південному Кавказі дозволяє Росії грати на боці кількох учасників конфлікту, що дає їй змогу і далі зберігати свій вплив у цьому стратегічному регіоні.

Нарешті, ініціативи Кремля, які провокують грузинську владу на жорсткі дії у відповідь, можуть серйозно утруднити вступ Грузії до НАТО. Конфронтація Тбілісі із Сухумі та Цхінвалі, яка перманентно загострюється, має демонструвати міжнародному співтовариству, що Грузія являє собою нестабільну країну, яку не варто приймати в альянс. З огляду на те, що в грудні міністри закордонних справ країн–членів НАТО обговорюватимуть питання приєднання Грузії до Плану дій щодо членства в цій організації (ПДЧ), прогресуючий конфлікт центральної грузинської влади з бунтівними республіками може виявитися основним аргументом для опонентів вступу країни в альянс. У Тбілісі усвідомлюють це. Не випадково реакція грузинської влади на дії росіян була не настільки радикальною, як у минулі роки.

Зацікавленість Росії в перманентній нестабільності як у самій Грузії, так і навколо цієї країни, пояснюється також і енергетичними планами Кремля. Керів­ництво РФ із побоюванням спостерігає за розвитком проектів, які передбачають альтернативні російським шляхи доставки нафти та газу в країни-споживачі Євро­пейського Союзу. Йдеться, зокрема, про проект Nabucco. У разі, коли Євросоюз усе-таки почне його реалізацію, велика ймовірність того, що плани зі створення «Південного потоку» і «Блакитного потоку-2» залишаться на папері. Тому посилення нестабільності в Південному Кавказі в цілому та Грузії, зокрема, повинно підірвати в інвесторів і політиків Європейського Союзу довіру до спроможності Тбілісі гарантувати безпеку як цього стратегічного для Євросоюзу газопроводу, так і інших трубопроводів, що проходять грузинською територією.

Невирішеність абхазької та південноосетинської криз сьогодні більш ніж улаштовує лідерів невизнаних республік Сергія Багапша та Едуарда Ко­кой­ти, оскільки дозволяє їм утримуватися при владі, далі зміцнюючи свої політичні режими. Попутно політики не втрачають надії все-таки зірвати джек-пот —здобути міжнародне визнання незалежності їхніх республік. Сьогодні це малоймовірно. Тим паче, що їхній головний патронат Кремль, попри загрозливі заяви депутатів Держдуми, все-таки не готовий на радикальні кроки. Та навіть ситуація невизначеності цілком улаштовує Сухумі та Цхінвалі. І тому лідери Абхазії та Південної Осетії, відчуваючи за плечима всебічну підтримку Москви, категорично відмовляються від мирних пропозицій Тбілісі, називаючи їх неприйнятними.

Нагадаємо, що в середині квітня Михайло Саакашвілі запропонував Абхазії «конституційно гарантовану посаду віце-президента в центральному керівництві, у центральному законодавчому органі гарантоване представництво, право вето в ході вирішення будь-яких життєвих питань і питань правового статусу». Грузинський лідер також пропонував розпочати багатосторонні переговори «з розробки механізмів міжнародних гарантій абхазької автономії». Що ж до Південної Осетії, то Тбілісі пропонувало керівництву цієї невизнаної республіки профінансувати направлення студентів із Цхінвалі на навчання в найкращих вузах за кордоном, а також розпочати вже цього року гарантовану закупівлю врожаю в регіоні.

Однак абхазці та осетини слідом за росіянами повторюють: Тбілісі відмовляється від укладання із Сухумі та Цхінвалі зобов’язуючих документів про незастосування сили та невідновлення воєнних дій, нарощує по різних каналах свої наступальні озброєння і демонструє агресивність намірів, зокрема у верхній частині Кодорської ущелини. Тому, вважають лідери невизнаних республік, висунуті президентом Грузії нові мирні ініціативи не можуть сприйматися серйозно. Примітно, що координатор Групи друзів генсека ООН, посол Німеччини в Грузії Патриція Флор спростувала інформацію про нарощування військової сили Грузії та концентрації військової техніки біля кордону по річці Інгурі. Вона повідомила, що перед своїм приїздом до Сухумі зустрічалася з керівництвом місії ООН зі спостереження в Грузії, і там їй також підтвердили, що ніякого збільшення військової сили немає.

Проте ці заяви не завадили виникненню у відносинах Сухумі та Тбілісі нових підозр. Причиною став збитий над Абхазією грузинський безпілотний літак-розвідник. При цьому абхази стверджують, що безпілотний апарат був збитий реактивним літаком Л-39 ВПС Абхазії, а грузини доводять, що це дії російського МіГ-29. У результаті питання було винесене на обговорення засідання Ради Безпеки ООН. Втім, було передбачено, що ніяке рішення не буде ухвалене.

Сьогодні здається очевидним, що ключовим гравцем у врегулюванні цих конфліктів на території Грузії є Росія. Допоки буде підтримка цих режимів із боку Москви, у Тбілісі немає шансів повернути під свою юрисдикцію Абхазію та Південну Осетію. Од­нак останні події показують, що найближчим часом не слід очікувати трансформації позиції Крем­ля. Політикам, які виросли в епоху протистояння Радянського Союзу та Сполучених Штатів, набагато звичніше думати категоріями епохи холодної війни, коли розмежування сфер впливів між основними геополітичними суперниками — є чимось звичним.