Яка частина Росії «вибухне», і коли

Північний Кавказ платить кривавий податок у федеральний бюджет  Російської Федерації.

 За три місяці, які минули від моменту широкомасштабного вторгнення Росії в Україну, північнокавказькі республіки втратили загиблими у складі російських військовослужбовців чимало  своїх жителів. При цьому, якщо судити з  кількості встановлених загиблих, то серед усіх суб'єктів РФ найвищі втрати — в Дагестані, а вже потім — у Бурятії. Радник глави ОП Олексій Арестович місяць тому оцінював загальну кількість вихідців із кавказьких республік, які брали участь у бойових діях в Україні, приблизно у 25 тисяч осіб, із яких загинуло або поранено не менше п'яти тисяч.

Та чи приведе масова загибель жителів північнокавказьких республік до акцій протесту проти політики Кремля? Адже регіон має давню історію опору центру. Чи населення Північного Кавказу й  далі буде підтримувати  Путіна в його маніакальному прагненні знищити Україну і  продовжувати  їхати в нашу країну, щоб убивати українців?

Відносна стабільність неспокійного регіону

Стабільність у Північному Кавказі тримається на фінансових вливаннях із федерального бюджету, ефективній роботі силових відомств, особистих зв'язках керівників республік із Кремлем, міжкланових домовленостях, утомі населення від двох чеченських воєнних кампаній. Але цей спокій — відносний: він може закінчитися в будь-який момент.

Як і для всієї Російської Федерації, для регіону характерні високий рівень безробіття і вакуум соціальних ліфтів, етнічні та кланові суперечності, злочинність і корупція, переслідування інакодумців та відсутність правосуддя. Але є й істотні відмінності.

«Північному Кавказу властива наявність великої кількості молоді та залежність від так званого відхожого промислу: десятки тисяч чоловіків їдуть зі своїх домівок, щоб заробити гроші на будовах, торгівлі… Багато їх укладають контракти на службу в армії: це дає стабільну зарплату. Але головна відмінність цього регіону — можливість групової масової мобілізації населення з опорою на систему кланів, родів», — зазначив у розмові із ZN.UA заступник директора Центру близькосхідних досліджень Сергій Данилов.

Своєю чергою, говорячи  про особливості  Північного Кавказу, російський економіст Дмітрій Потапенко теж відзначає   «велику кількість молодого й «голодного» населення та звертає увагу на те, що в таких місцях  починалися всі революції. «Було б нелогічно для влади не тримати потенційну ситуацію у вузді. Ось її й тримають із допомогою дотацій», — зазначає експерт і звертає увагу на те, що 2021 року серед найбільш датованих регіонів Росії були Чечня та Дагестан.

Так, Дагестан у 2021 році отримав із федерального бюджету 77,5 млрд руб., або майже 8%  загальної кількості дотацій усім російським суб'єктам. На другому місці опинилася Якутія з 56 млрд, а на третьому — Чечня з 51,8 млрд руб.

При цьому, як зазначає «Кавказ. Реалии», у більшості рейтингів соціально-економічного становища регіонів Росії північнокавказькі республіки традиційно посідають останні місця. П'ять із семи суб'єктів Кавказького федерального округу — Інгушетія, Карачаєво-Черкесія, Кабардино-Балкарія, Північна Осетія та Чечня —   аутсайдери за обсягом зібраних податків. Дагестан, Північна Осетія, Карачаєво-Черкесія, Інгушетія та Кабардино-Балкарія також входять до найгірших регіонів Росії за часткою населення, яке отримує зарплату нижчу від встановленого державою мінімального розміру оплати праці.

Тому експерти й прогнозують: дестабілізувати  Північний Кавказ  можуть  насамперед   економічна криза та зниження дотацій із федерального бюджету, а не кількість загиблих у війні проти України. Але економічна й політична ситуація в Росії поки що не дає підстав прогнозувати, що в короткостроковій перспективі як у всій країні, так і в Північно-Кавказькому федеральному окрузі розпочнуться масові бунти.

На порозі системної кризи

Один із моїх давніх знайомих зізнався, що щоранку прокидається з надією почути новину про смерть Путіна. І хоча він розуміє: з кончиною  господаря  Кремля не закінчиться війна, але персоніфікація зла така сильна, що створюється ілюзія, буцім  зі смертю  російського президента скінчиться й пекло. На жаль, той усе ще при здоров’ї і, попри незадоволення «партії війни» й «партії миру», поки що немає підстав говорити про підготовку змови з метою його повалення.

Утім, колишній очільник  МІ-6 Річард Дірлав прогнозує, що Путін може піти з влади до наступного року. Дірлав припускає, що того скоро, «імовірно, поршлють у  санаторій, звідки він уже не вийде як лідер Росії». (Серед можливих наступників Путіна ексглава МІ-6 називає «яструба» — секретаря Ради безпеки Ніколая Патрушева. Своєю чергою,  російське інтернет-видання «Медуза» пише, що в Кремлі негласно обговорюють кандидатури мера Москви Сєргєя Собяніна, заступника голови Ради безпеки Дмітрія Медведєва та першого заступника голови АП Сєргєя Кирієнка.)

В самій же Росії, незважаючи на санкції та загибель російських солдатів в Україні, зберігається відносна економічна й політична стабільність: влада має високий рівень підтримки населення, нормалізувалася ситуація на валютному та фінансовому ринках, і не дуже різко   зросло  безробіття. Однак цей період стабільності короткий: через тривалу війну проти України  та масштабні санкції Росія на порозі системної кризи, яка проявиться у припиненні економічного зростання та посиленні напруги в суспільстві. А соціальна напруга переросте в політичну кризу.

«Проблеми [в Росії через війну] вже очевидні, а  серед  літа вони просто посиплються з різних боків: транспорт, медицина, навіть сільське господарство. Ніхто про такий масштаб просто не думав», — цитує «Медуза» співрозмовника, близького до уряду РФ. Про те, що на російську економіку чекають серйозні випробування — її спад і, як наслідок, зростання безробіття та зниження доходів населення, — публічно говорять і самі російські чиновники.

Так, голова  Центробанку РФ Ельвіра Набіулліна зазначає, що економіка входить  у «непростий період структурних змін, пов'язаних із санкціями», і прогнозує, що в другому — початку третього кварталу країна «увійде в період структурної трансформації та пошуку нових моделей бізнесу». Цей період, за її словами, буде супроводжуватися зростанням цін на окремі товари та «інфляцією вище мети». Про те, що через півтора-два роки станеться  падіння російської економіки, говорить і голова Рахункової палати РФ Алєксєй Кудрін.

Хоча Дірлав (як і начальник ГУР МО України Кирило Буданов) і прогнозує найближчими роками розпад Російської Федерації, такі оцінки видаються надміру оптимістичними. Завдяки експорту енергоносіїв та  зростанню цін на нафту й газ, російська економіка нарощує жирок, який дозволить країні протриматися ще певний  час. Але запаси можуть закінчитися. А Захід прийняв принципове рішення відмовитися від використання російських енергоносіїв.

Під тягарем  економічних проблем

Зменшення надходжень нафтодоларів ґрунтовно підірве економіку Росії. «Нинішній режим упаде сам під тягарем  економічних проблем», — прогнозує російський економіст Андрєй Яковлєв. Із посиленням економічної кризи  зростатиме й невдоволення росіян. Експерти припускають, що, найімовірніше, перші масові протести відбудуться на Північному Кавказі або в депресивних районах Зауралля.

Що ж стосується  Північного Кавказу, то Данилов вважає: найбільше шансів, що вибухне у східній частині регіону, насамперед у багатонаціональному Дагестані: «До протестів жителів цієї республіки може підштовхнути не так велика кількість загиблих внаслідок війни проти України, як погіршення економічної ситуації в країні та повернення з «відхожого промислу» «заробітчан», які в себе вдома зіштовхнуться з несправедливістю в розподілі ресурсів і нечесним  судом».

А ось у Чечні її лідер Рамзан Кадиров буде зберігати контроль над ситуацією і  дотримуватися вірності Путіну доти, доки гроші з федерального бюджету справно  надходитимуть  у регіон. При цьому Кадиров установив тоталітарний режим і не підпорядковується федеральним законам. По суті, сьогодні Чечня, формально зберігаючи лояльність Москві, досягла більшої незалежності, ніж у часи  Джохара Дудаєва.

В такій ситуації місцевій еліті невигідно йти на загострення відносин із Кремлем і розпочинати третю чеченську. Тим більше  що дестабілізація несе для Кадирова та «кадировців» персональні ризики: за роки правління й репресій вони нажили собі чимало кровників. У самій же республіці пам'ятають про незалежну Ічкерію. «Сильно, сильно (заважаєте. — В.К.)… Бо ви росіяни… Дайте нам спокій. Ну  хочемо ми жити окремо», — каже чеченець на відео з телефону полоненого в Україні російського лейтенанта Юрія Шалаєва з військової частини 71718, дислокованої в Чечні.

При цьому статус Кадирова, який намагається поширити свій вплив за межами Чечні, дратує російських силовиків, працівників  АП і членів уряду. Але, як зазначає керівник програми «Горячие точки» правозахисного центру «Мемориал» Олєг Орлов, у майбутньому вирішити «кадировське питання» буде складно. «Доки Владімір Путін залишається при владі, важелі тиску на Кадирова існують. Але коли Путін піде, виникне проблема. Одна з претензій до режиму Путіна полягає саме в тому, що він заклав багато  мін під майбутнє Росії. І Кадиров у тому вигляді, у якому він нині є, — одна з цих мін», — вважає Орлов.

Але  всі ці загрози — середньострокової перспективи. Поки що ж ситуація на Північному Кавказі  тривоги Кремлю не вселяє.

Більше статей Володимира Кравченка читайте за посиланням.