Ізраїль—Україна: вихід із візового лабіринту?

14 лютого уряд Ізраїлю нарешті вирішив скасувати візовий режим з Україною. Прем’єр-міністр країни Біньямін Нетаньяху доручив ізраїльському МЗС провести з українською стороною переговори і обговорити технічні та юридичні аспекти скасування віз.

Ізраїльська сторона також повідомила, що наступного тижня для цього в Єрусалим приїде делегація українського МЗС (очевидно, на чолі із заступником міністра Олександром Горіним і директором консульського департаменту Сергієм Камишевим).

Проте історія цього питання стала новим свідченням того, як слабкість нашого зовнішньополітичного впливу у світі використовується у внутрішньополітичних іграх різних країн.

Слідом за Росією. Але не відразу

Здавалося б, Ізраїль не мав жодних економічних підстав тягти із запровадженням безвізового режиму з Україною. І досвід скасування віз із Росією у вересні 2008 року яскраво це підтверджує.

У листопаді минулого року під час спільної прес-конференції посольства Ізраїлю в РФ і представництва міністерства туризму Ізраїлю в Росії та СНД було підбито підсумки року, що минув з моменту скасування візового режиму між двома країнами.

Як зазначила керівник згаданого представництва мінтуризму Ізраїлю Нета Пелег-Бріскін, Росія стала одним із пріоритетних напрямків співробітництва для туристичної галузі Ізраїлю. На просування своєї країни як популярного туристичного напрямку в Росії міністерство 2010 року виділяє 5 млн. дол., тоді як бюджет минулого року на ці самі цілі становив 3 млн. дол.

У свою чергу міністр туризму Ізраїлю Стас Місежніков на прес-конференції наприкінці грудня підкреслив, що росіяни торік посіли друге місце з відвідування Ізраїлю (приблизно 400 тисяч чоловік). Активнішими були тільки громадяни США (близько 550 тисяч чоловік). Міністр туризму також висловив сподівання, що вже до червня 2010 року буде досягнуто згоди про запровадження безвізового режиму з Україною, а згодом і з іншими країнами пострадянського простору.

За оцінками деяких ізраїльських експертів, скасування віз з Україною принесе Ізраїлю таку ж істотну користь, як аналогічне рішення щодо Росії. Передбачається, що кількість українських туристів в Ізраїлі може становити 100—200 тисяч чоловік на рік, причому кожні сто тисяч гостей дадуть можливість створити чотири тисячі нових робочих місць і принесуть у скарбницю близько 200 тисяч шекелів.

Проте, як відомо, не завжди економічна доцільність відіграє вирішальну роль. Найчастіше на процес ухвалення рішень дуже впливають політичні ігри.

Внутрішньоізраїльське позиціонування

«Локомотивами» рішення про скасування віз з Україною є передусім міністерство туризму, очолюване згаданим членом партії «Наш дім Ізраїль» Стасом Місежніковим, і міністерство закордонних справ на чолі з лідером НДІ Авігдором Ліберманом.

Останній, зокрема, вважає, що процедуру має бути завершено в найкоротші строки, а після затвердження рішення на урядовому рівні — підписано угоду глав зовнішньополітичних відомств двох країн, яка набере чинності приблизно через півроку після цього (як було у випадку скасування візового режиму між Ізраїлем і Росією).

Утім, і інші представники НДІ в уряді й кнесеті також повністю солідарні з тандемом Ліберман—Місежніков.

Насамперед це «герой» скасування візового режиму з Росією — попередній міністр туризму, а нині міністр внутрішньої безпеки Іцхак Аронович, міністр інфраструктури Узі Ландау, «наша» міністр абсорбції Софа Ландвер (приїхала в Ізраїль 1979 року саме з України), а також «наші» депутати парламенту — львів’янка Фаїна Кіршенбаум і чернівчанка Лія Шемтов.

Отже, з НДІ все зрозуміло. Показово, що за скасування віз з Україною виступає також опозиційна «Кадіма» на чолі з її лідером Ципі Лівні (саме вона, будучи главою ізраїльського зовнішньополітичного відомства, у березні 2008 року підписала угоду з міністром закордонних справ РФ Сергієм Лавровим про запровадження безвізового режиму між Росією та Ізраїлем).

Але якщо опозиціонери у згаданому питанні є повними союзниками НДІ, то з їхніми партнерами по коаліції справа складніша.

Із повною підтримкою рішення про скасування візового режиму з Україною виступає міністр інформації, відповідальний за зв’язки з діаспорою, уродженець Чернівців і відомий діяч єврейського підпілля в СРСР, «лікудівець» Юлій Едельштейн, а також голова правлячої коаліції харків’янин Зєев Елькін.

Інші міністри від «Лікуд», а це «кістяк» ізраїльського уряду, вирішили за краще відмовчатися.

І тут, очевидно, причина криється в позиції їхнього лідера і глави уряду Біньяміна Нетаньяху, який тривалий час публічно не висловлювався однозначно з приводу перспективи скасування віз з Україною. Та про це нижче.

Обережну позицію з питання про скасування віз з Україною зайняли міністри, які представляють в уряді «Аводу» на чолі з міністром оборони Ехудом Бараком. Нарешті, найважливіше місце в усьому цьому позиціонуванні займає партія релігійних євреїв-сефардів ШАС. Підтримка деякими депутатами і міністрами від цієї партії рішення про скасування віз з Україною фактично нівелювалася позицією міністра внутрішніх справ Ізраїлю і голови ШАС Елі Ішая, який вважає це передчасним кроком. Глава ізраїльського МВС висловлював два головні заперечення щодо запровадження безвізового режиму з Києвом. По-перше, Україна — це бідна держава, а отже, великого напливу туристів не буде, а ті, хто приїде, не стануть дуже витрачатися на ізраїльській землі. По-друге, головний ізраїльський правоохоронець виступає проти скасування візового режиму, оскільки Україна нібито «залишається джерелом проституції і торгівлі людьми». Політик стверджує, що під час обговорення скасування візового режиму з Росією міністерство внутрішньої безпеки називало Україну найбільш проблемною з цього погляду країною СНД.

У чому ж причина такої «принциповості» Ішая? Адже якщо розібратися, з його відомством порядок прийому туристів узагалі ніяк не пов’язаний.

Ігри патріотів

Ізраїльські оглядачі основну причину вбачають у банальній внутрішньополітичній боротьбі за електорат.

Останнім часом Елі Ішай інтенсивно лобіює питання про переїзд в Ізраїль близько восьми тисяч фалашмура, які ще залишилися в Ефіопії. Річ у тім, що міністерство фінансів відмовляється виділяти на це кошти, посилаючись на раду експертів, котрі встановили, що люди цього ефіопського племені не є і ніколи не були євреями. В Ізраїль вони в’їжджають згідно із законом про еміграцію, проходять гіюр, отримують максимальні пільги і, що особливо важливо, допомогу та підтримку ШАС. У відповідь вони голосують за ШАС на виборах. Нещодавно Ішаю таки вдалося отримати дозвіл на репатріацію трьох тисяч представників фалашмура, проте він сподівається привезти їх іще п’ять тисяч.

До чого тут Україна? Річ у тім, що «ефіопи» — це прямі конкуренти російськомовним репатріантам у питанні перерозподілу коштів міністерства абсорбції. Тому стратегія Ішая зрозуміла: позиціонуючи вихідців із пострадянського простору як «торгівців людьми й проституток», він виводить з-під удару фалашмура (останнім часом в ізраїльській пресі дедалі частіше б’ють на сполох з приводу зростання рівня злочинності серед вихідців з Ефіопії). Тим самим голова ШАС заробляє популярність своїй партії серед «ефіопського» сектору ізраїльського суспільства й одночасно лобіює питання про репатріацію згаданих п’яти тисяч потенційного електорату партії Ішая.

Тому загалом технічне питання про візовий режим перетворилося на предмет політичної торгівлі.

Дехто пояснює принципову позицію міністра внутрішніх справ Ізраїлю і голови ШАС щодо українського візового питання ще й бажанням звернути на себе увагу послідовників рабі Нахмана — брацлавських хасидів, які здебільшого не є виборцями ШАС. Адже хасиди не менше, ніж «росіяни», зацікавлені в скасуванні візового режиму з Україною — аби вільно відвідувати могилу одного з найшанованіших єврейських мудреців — рабі Нахмана в Умані.

Здавалося б, тут своє вагоме слово міг сказати прем’єр-міністр Біньямін Нетаньяху. Проте, схоже, й він веде свою гру. Зокрема, популярний інтернет-портал IzRus, посилаючись на представників фракції НДІ, припускає, що прем’єр побоюється, ніби скасування віз з Україною (з наступною активізацією бізнес-співробітництва із цією країною та створенням нових робочих місць переважно для російськомовних ізраїльтян) зіграє на руку виключно Ліберману. Тому радники Нетаньяху могли спробувати в такий спосіб забезпечити його особисте втручання у розв’язання цього питання. У результаті для «російської вулиці» все має виглядати так, ніби рішення про скасування віз буде ухвалене не стільки зусиллями НДІ і Лібермана особисто, скільки завдяки участі прем’єр-міністра і голови «Лікуд» Нетаньяху.

Зрозуміло, Україна, якби була розторопнішою, могла б використати ці ізраїльські внутрішньополітичні розбірки у своїх цілях. Проте тут ми торкаємося найболючішого питання української дипломатії — виконавської майстерності, а також мотивації її демонструвати. Причому не тільки на ізраїльському, а й загалом на близькосхідному напрямку. Втім, це окрема тема.

Питання про запровадження безвізового режиму з Ізраїлем начебто зрушилося з місця. Причому вкотре стало зрозуміло, що Київ і далі залишається розмінною монетою у внутрішньополітичних іграх різних країн, а також те, що на нинішню геополітично «безпритульну» Україну можна сміло «навішувати» всіх проституток СНД та околиць (до речі, радник ОБСЄ та ООН з програм протидії торгівлі людьми Хармат Бен-Меїр недавно зазначила, що не Україну, а сусідні Білорусь і Молдову сьогодні можна вважати центром експорту «живого товару») і навіть не відчувати особливих докорів сумління стосовно того, що наша країна всього зо два місяці тому двічі підтримала Ізраїль (16 жовтня і 6 листопада) під час голосування в ООН з приводу звіту комісії Голдстоуна.