Ізраїль—Іран: чи близька година ікс?

Тегеран знову прикро вразив світ, і так уже серйозно стурбований іранською ядерною програмою. З’ясувалося, що Іран має не один завод зі збагачення урану, а два. Західні держави, які давно підозрюють цю країну в розробці ядерної зброї, відразу ж звинуватили її у порушенні режиму нерозповсюдження і зажадали виконання міжнародних зобов’язань, погрозивши посиленням санкцій. Тривогу у світі викликає й активний розвиток ракетної програми. Минулого тижня Іран здійснив випробування ракети далекої дії «Шахаб-3». Іранське телебачення повідомило, що ракета здатна уразити цілі на відстані до двох тисяч кілометрів. Інакше кажучи, вона може легко досягти Ізраїлю. І це ще один привід для занепокоєння Тель-Авіва.

Протягом останнього місяця ізраїльська дипломатія виявляє підвищену активність, видання всього світу рясніють заявами колишніх і нинішніх політиків та дипломатів, а спеціалісти-міжнародники регулярно розмірковують на тему: бути чи не бути війні Ізраїлю з Іраном. Спробуємо простежити ставлення до ізраїльсько-іранського питання основних «заангажованих» гравців.

Ізраїль—Іран—США: гра із сірниками

Недавно у The Wall Street Journal побачила світ стаття Брета Стівенса, в якій автор стверджує: Б.Обама штовхає Ізраїль до превентивного нальоту на ядерні об’єкти Ірану. Аналітики зазначають, що американський президент проігнорував демонстративну відмову Ірану обговорювати ядерну програму, а міністр оборони США Р.Гейтс публічно виступив проти ударів по іранських ядерних об’єктах.

І хоча американський держсекретар Г.Клінтон заявила, що на Іран слід накласти «паралізуючі санкції», в Ізраїлі дуже сумніваються, що буде ухвалено рішення про санкції такого масштабу і це приведе до поступок із боку Ірану. Щоб отримати ядерну зброю, Іран діє відразу на кількох напрямах. «Точка неповернення» занадто близька.

Ізраїльтяни перебувають напередодні ухвалення воістину доленосного рішення. Колишній заступник міністра оборони Ізраїлю Ефраїм Сне вважає, що Ізраїлю доведеться завдати удару по Ірану, якщо США не вдасться ввести нові санкції до кінця 2009 року. Він підкреслює, що існування ядерного Ірану неприйнятне для Ізраїлю з ряду причин. Так, наслідками приєднання Тегерана до ядерного клубу будуть припинення репатріації, еміграція молоді, а також зменшення інвестицій в Ізраїль. Окрім того, ядерний Іран підтримуватиме екстремістів у всіх близькосхідних країнах, придушуватиме помірковані сили, а також загрожуватиме ядерним ударом Ізраїлю. Внаслідок чого арабські противники Ірану створять свою ядерну зброю.

Серйозність ізраїльських намірів уже оцінив колишній радник із національної безпеки Збігнев Бжезинський. Наприкінці вересня він закликав президента США дати зрозуміти стратегічному партнерові: якщо ВПС Ізраїлю спробують завдати удару по ядерних об’єктах Ірану, пролетівши через іракський повітряний простір, ВПС США збиватимуть ізраїльські літаки. Якщо повітряний простір Іраку після приходу у Білий дім нового господаря став таким «недружнім» для авіації Ізраїлю, то йому, вочевидь, слід пошукати інший шлях для нанесення ударів по ядерних об’єктах Ірану. У Близькосхідному регіоні є й інші держави, яким нинішній режим у Тегерані мов кістка в горлі. Передусім це Саудівська Аравія і Єгипет.

Ізраїль—Іран—арабські країни: ворог мого ворога — мій друг

Днями британська газета Sunday Express повідомила: під час зустрічі між головою британської розвідки Дж.Скарлеттом і керівником ізраїльського «Моссаду» М.Даганом прозвучала заява, що Саудівська Аравія не буде проти, якщо ізраїльські бойові літаки перетнуть її повітряний простір для атаки по ядерних об’єктах Ірану.

Про згадану зустріч начебто «прохопився» колишній посланник США в ООН Дж.Болтон, заявивши, що Ер-Ріяд дозволяє Ізраїлю вторгнення у свій повітряний простір для удару по Ірану. І хоча в самому Ізраїлі заперечують це, підкреслюючи, що інформація, викладена у британському виданні, помилкова й «не має жодних під собою підстав», зазначена тема виникає не вперше.

Окрім «саудівського» напряму, ізраїльська дипломатія останнім часом активно працює ще з одним «другом» Тегерана — Єгиптом. Зокрема, 13 вересня в Каїрі відбулася зустріч президента Єгипту Х.Мубарака з ізраїльським прем’єр-міністром
Б.Нетаньягу.

Регіональні експерти відзначили одну дивну річ: ізраїльські урядові джерела чомусь вважали візит Нетаньягу до Єгипту успішним, називали переговори плідними, а атмосферу зустрічі — дружньою. І це попри те, що президент Єгипту безапеляційно закликав Ізраїль закінчити будь-яку поселенську діяльність, а також припинити спроби «юдаїзувати» Єрусалим, а також, що більш важливо, відзначив відсутність прогресу у справі визволення з «хамасівського» полону ізраїльського військового Гілада Шаліта.

Таку парадоксальність ряд експертів схильні пояснити тим, що палестинським питанням Ізраїль пожертвував в обмін на підтримку з боку Єгипту у разі збройного конфлікту з Іраном. Адже якщо ЦАХАЛ справді серйозно готує напад на Іран, то Єгипет у цій комбінації має посідати ключове місце. Обидві країни пов’язані мирною угодою 1979 року, тому ізраїльські збройні сили, у принципі, можуть використати Суецький канал для своїх маневрів.

Ізраїль—Іран—Росія: візантійська дипломатія

Приблизно одночасно з візитом ізраїльського прем’єра до Каїра відбулася таємнича поїздка Б.Нетаньягу до Москви. За версією провідної ізраїльської газети Haaretz, цей візит був частиною «тихої дипломатії» між Росією та Ізраїлем, яка проводиться у зв’язку з намірами Москви продати зенітно-ракетні комплекси С-300 Тегерану.

20 вересня в інтерв’ю журналістам у Кремлі президент Росії Д.Медведєв несподівано заявив, що Ізраїль пообіцяв не завдавати ударів по Ірану. За його словами, у ході переговорів, які відбулися під час серпневого візиту президента Ізраїлю Ш.Переса в Сочі, ізраїльський колега сам зробив таку заяву.

А вже наступного дня заступник міністра закордонних справ Ізраїлю Дані Аялон, реагуючи на?заяву Медведєва, заявив, що можливість удару по?ядерних об’єктах Ірану не?знята. «За всієї поваги, президент Медведєв не?уповноважений говорити від?імені Ізраїлю», — зазначив він.

Очевидно, що Москві зараз зовсім невигідні бойові дії на території Ірану, і вона, як сказав колишній аналітик Пентагону і держдепартаменту США Ентоні Кордесман, «оскаженіє», якщо буде завдано удару по реактору в Бушері, який будують російські спеціалісти.

Більше того, вустами російського лідера Кремль підкреслив, що Росія має право поставляти Ірану озброєння оборонного характеру. За його словами, запровадження санкцій проти Ірану — крайній захід, і поки що ці санкції запроваджувати зарано.

Ізраїль—Іран—Європа: між принципами та економічною вигодою

Європа в іранському питанні зараз стоїть перед серйозною дилемою. З одного боку — в європейців, за словами експерта паризької Європейської ради з питань міжнародних відносин Томаса Клау, «нульове» бажання бомбити ядерні об’єкти в Ірані. Тому європейські лідери дедалі жорсткіше й рішучіше говорять про санкції проти Ірану, включно з припиненням поставок у цю країну нафтопродуктів у разі невиконання Тегераном вимог ООН і МАГАТЕ.

Однак проблема в тому, як довго вдасться зберігати таку єдність у лавах членів ЄС, у багатьох із яких на карту поставлено великі комерційні інтереси. Наприклад, торік Німеччина отримала від торгівлі з Іраном понад 4 млрд. дол. Дуже істотні ділові інтереси і Франції та Британії в цій країні.

Європа хоче використати подвійний підхід до Ірану: ЄС пропонує різні стимули для припинення робіт зі збагачення й водночас погрожує більш суворими санкціями, якщо Тегеран не виконає його вимог.

Зараз у європейців, фактично, вирішальний голос із іранського питання. Або ж вони схиляють усіх до санкцій, хай навіть на шкоду власним економічним інтересам, або не залишають вибору ізраїльській авіації.

Якщо завтра війна...

Ізраїльські експерти вважають, що нинішня економічна ситуація дає чудовий шанс різко посилити тиск на Іран. Зменшення іноземних інвестицій і відносно низькі ціни на нафту значно ускладнять становище Тегерана.

Більше того, таких серйозних заходів, як припинення поставок бензину і дизельного пального, поки що до Ірану не застосовували. У країни, котра посідає п’яте місце у світі з видобутку нафти, обмежені можливості з нафтопереробки, і вона імпортує близько 40% споживаного бензину.

З іншого боку, відповідно до недавньої доповіді американського Bipartisan Policy Center, наступного року Іран зможе менш як за два місяці виробити таку кількість високозбагаченого урану, якої вистачить на один боєзаряд. Ізраїль, швидше за все, захоче також завдати удару, перш ніж в Іран будуть доставлені російські системи ППО С-300.

Саме ці обставини стимулюють нинішнє ізраїльське керівництво до активних дій. Відкритим залишається питання: чи вистачить сил?

Чимало експертів висловлюють великі сумніви. Зокрема зазначається, що, крім «російського» Бушера, дві інші найімовірніші цілі для ударів ізраїльської авіації — реактори в Араку і завод у Натанзі — також не так просто уразити. Реактор на важкій воді в Араку частково захищений від повітряних атак. Завод же зі збагачення урану в Натанзі «охороняють» з усіх боків російські ракетні комплекси «Тор М-1», що загрожує значними втратами для ізраїльської авіації.

Суто військові побоювання викликають побоювання психологічні. У свідомості ізраїльтян їхня батьківщина сприймається як країна-сапер, який живе без права на поразку. Найменший програш дорівнює ледь не загибелі держави.

Якщо раніше Ізраїль не мав собі рівних на Близькому Сході, користуючись роз’єднаністю арабського світу, то тепер з’явився потужний Іран, що не приховує своїх амбіцій стати лідером регіону. І навряд чи санкції допоможуть запобігти ізраїльсько-іранському поєдинку за близькосхідну пальму першості. У кращому разі, вони його тільки відтермінують.

Усе питання — на якому полі відбудеться цей поєдинок: на дипломатичному чи на полі бою.