Іранський прецедент Трампа

"Поскольку невозможно время нам остановить,
Порядка на земле нельзя установить".

Омар Хайям

Конфлікт між США та Іраном загострюється. Вашингтон і Тегеран намагаються максимально послабити одне одного.

Сторони відкрито відкидають можливість порозумітися і готуються до жорсткого протистояння. Верховний лідер Ісламської Республіки прямо заявив про неможливість на цьому етапі переговорів з Білим домом на будь-якому рівні. Трамп теж не сподівається на переговори і концентрується на максимальному посиленні економічного та дипломатичного тиску на іранський режим, очевидно вважаючи, що домовитися вдасться, тільки загнавши Іран у глухий кут санкціями. Якщо покладатися на нещодавній прецедент, коли Ісламська Республіка пішла під тиском санкцій на ядерну угоду, то логіка в такій тактиці прослідковується чітко. Але події у світовій історії ніколи не бувають схожими на сто відсотків. Тож якщо Трамп вірить, що США у відносинах з Іраном через це вже проходили і що все можна повторити, він помиляється. Теорію про циклічність історії не варто сприймати буквально.

Поновлені 7 серпня санкції Сполучених Штатів проти Ірану передбачають заборону на продаж і постачання до Ісламської Республіки продукції і послуг, пов'язаних з іранським автомобільним сектором, а також на операції з іранським ріалом, торгівлю золотом і дорогоцінними металами. Усі інші американські санкції, які стосуються ядерної програми ІРІ, поновлять уже менше ніж за два місяці, 5 листопада, і вдарять по енергетичному сектору. Зокрема, будуть заборонені операції у нафтогазовій промисловості. Під дію санкцій підпадуть і операції іноземних фінансових установ з Центральним банком ІРІ. У заяві Трампа з приводу санкцій наголошується, що США уважно відслідковуватимуть дії окремих осіб і компаній на іранському напрямку. Президент попередив, що порушників очікують суворі наслідки. Білий дім посилюватиме економічну ізоляцію Ірану доти, доки не будуть створені передумови для підписання нової ядерної угоди, яка унеможливить "негативну діяльність режиму, включаючи програму створення балістичних ракет і підтримку тероризму". Для координації американських зусиль на глобальному рівні в Державному департаменті США навіть створено Групу дій щодо Ірану, яку очолює Спеціальний представник Браян Гук.

Санкції США боляче вдарили по іранській економіці ще до офіційного введення їх у дію. Вже саме їх очікування спровокувало в червні-липні різку девальвацію національної валюти ІРІ, що продовжилася в серпні. А на початку вересня на чорному ринку за американський долар уже давали 128,5 тис. ріалів (у січні - 45 тис.). При цьому офіційний курс становить близько 42 тисяч. Знецінення ріала призвело до зростання інфляції і цін на пальне та споживчі товари. Країною прокотилася хвиля протестів проти високих цін і безробіття. Її вдалося тимчасово збити завдяки контролю ситуації з боку силових структур. Крім того, зняли з посади голову Центрального банку Валіоллу Сейфа і заарештували за звинуваченням в економічних злочинах його заступника Ахмада Арагчі. Новий очільник Центробанку Абдоннасер Хемматі не зміг зупинити валютну кризу. Це дало привід парламенту Ірану проголосувати за відставку міністра економіки і фінансів Масуда Карбасіана й міністра праці, кооперації та соціального забезпечення Алі Рабіі. Депутати "викликали на килим" президента Хасана Рухані. Його доповідь про причини падіння ріала, економічного спаду, безробіття, про контрабанду та обмежений доступ до міжнародних фінансів не задовольнила парламент, тому політичні опоненти Рухані і далі тиснутимуть на нього та його уряд.

Консервативний іранський політикум намагається скористатися різким погіршенням економічної ситуації, щоб усунути від влади схильного до діалогу із Заходом Рухані. Якщо раніше головним і доволі потужним аргументом президента перед опонентами був Спільний всеосяжний план дій і як результат - зняття санкцій і поступове відновлення економіки, то тепер єдине, на чому він може наполягати, - це на потребі зберігати єдність влади. Сподівань на економічний прорив не залишається, і тому заклики до відставки президента й уряду лунатимуть дедалі голосніше. Поки що верховний лідер Ісламської Республіки Алі Хаменеї не готовий до такого сценарію. Проте в листопаді, коли санкції вдарять по нафтогазовому сектору на повну силу, подальші перестановки у вищих ешелонах влади цілком можливі. Останні приклади з відставками міністрів і голови Центробанку, з яких зробили "цапів-відбувайлів", поклавши на них відповідальність за критичну економічну ситуацію, підтвердили, що владні рокіровки непогано "працюють", коли є потреба відвернути увагу населення і часткового задовольнити апетити консервативної опозиції.

Проте будь-які кадрові рішення кардинально економічної ситуації не виправлять, і це серйозний виклик для Ірану. Нафта для нього - основне джерело прибутку. За минулий рік Іран заробив на її експорті 40,1 млрд дол. (6-те місце у світі), а США поставили собі за мету до нуля скоротити дохід Тегерана від експорту нафти. Бажано, щоб це відбулося вже до 4 листопада. Це амбітна програма. Її практично неможливо реалізувати в повному обсязі, але Білий дім нині очолює людина, яка, щоб отримати максимум, схильна вимагати неможливого.

До виходу США з ядерної угоди Ісламська Республіка експортувала до 2,5 млн барелей нафти щодня, і за кілька місяців забрати такий обсяг з глобального ринку непросто. Саудівська Аравія заявила, що готова збільшити видобуток на 2 млн барелей, щоб компенсувати іранські поставки і зберегти глобальний нафтовий баланс. Але річ не в постачальниках, а споживачах. Найбільше іранської нафти постачається в Азію. З Південною Корею і Японією Вашингтон щодо Ірану порозумівся. Їхня частка в іранському нафтовому експорті була не такою вже й великою (11 і 5% відповідно) і до листопада може стати нульовою. Корея почала зменшувати імпорт ще до початку дії санкцій. Знайти важелі впливу на Китай та Індію в питанні іранських енергоносіїв США буде важко. Ці країни і до підписання ядерної угоди ніколи не відмовлялися від іранського "чорного золота", а нині взагалі є головними його споживачами (КНР - 26%, Індія - 23). Навпаки, користуючись важким становищем Ісламської Республіки, китайці й індуси вимагали й отримували від неї знижку. Імовірним варіантом є лише часткове зменшення імпорту нафти Індією - в обмін на збільшення поставок зі США.

Однозначно скористається санкційним ударом по Ірану й Росія. Цілком природно, що, шукаючи союзників на етапі ескалації, Тегеран сам біжить до Москви. Він уже втомився від ненадійності російського партнерства і некондиційних товарів та послуг з РФ, але повністю покладатися на Захід за нинішніх умов теж не може. Росія ж з радістю пропонує партнерство, яке в конкурентному середовищі не мало шансів на успіх, а в безвихідній ситуації залишається єдиним можливим варіантом.

Важлива ланка санкційної блокади - Європейський Союз. Саме приєднання ЄС до ембарго на імпорт іранської нафти 2012 року найсильніше вдарило по експорту нафти з Ірану, спричинивши обвал економіки і, зрештою, створивши передумови для підписання Спільного всеосяжного плану дій. Політично Європейський Союз висловлює жаль з приводу односторонніх дій США і за допомогою закону про захист від санкцій Сполучених Штатів планує зменшити втрати європейських компаній. Однак останні навряд чи захочуть проміняти партнерство зі США на Іран. Французький енергетичний гігант Total офіційно вийшов з кількамільярдного проекту щодо розробки газового родовища Південний Парс. Свою позицію компанія пояснила просто: 10 млрд нашого капіталу працює в активах у США, а американські банки задіяні в 90% наших фінансових операцій. Ті ж таки Total і Shell вже повністю припинили купувати іранську нафту, а її загальний експорт до ЄС скоротився на 45%. ЄС може спробувати стимулювати малий і середній бізнес продовжувати співпрацю з Іраном, оскільки великий бізнес однозначно робить свій вибір на користь США. В такій ситуації тактика Європейського Союзу, скоріш за все, полягатиме в наданні максимальної політичної підтримки Ірану, аби переконати його не виходити впродовж кількох років з ядерної угоди, тобто до наступних виборів президента в США, сподіваючись, що новий керівник Білого дому сприйматиме угоду по-іншому і погодиться знову приєднатися до неї.

Остання доповідь МАГАТЕ від 30 серпня свідчить, що Іран продовжує виконувати свої зобов'язання відповідно до Спільного всеосяжного плану дій. Тегеран поки що тримається. Але скільки це триватиме, враховуючи, що політика "максимального тиску" Трампа може реально скоротити експорт іранської нафти до менше ніж 1 млн барелей на добу, нині сказати важко. Очевидно, що це залежить від стійкості іранського режиму і його здатності тримати внутрішню ситуацію під контролем в умовах колапсу національної економіки та критичного зменшення нафтових надходжень. Іран розвинув добре напрацьовані схеми експорту нафти в обхід міжнародних санкцій. Найбільш активно використовуються тактика надання знижок, бартер і контрабанда. Завдяки цьому набору Тегеран зможе забезпечити експорт свого "чорного золота" на мінімальному рівні, тому незабаром контрабанда, за яку нещодавно депутати так сварили Рухані, знову стане рятувальним кругом для економіки іранського режиму.

У жодному разі це не буде перекриття Ормузької протоки, про що казали і верховний лідер Ірану, і президент країни. Вони наголошували, що в разі блокування експорту іранської нафти жодна країна в регіоні також не зможе експортувати нафту. Ормузька протока і спроба її закрити - це єдина реальна "ядерна зброя", якою на сьогодні володіє Іран. Проте як і будь-яка інша, ця ядерна зброя ефективна лише як фактор стримування. Її застосування практично гарантовано призведе до нищівного удару, який іранський режим може не пережити. І це буде перемогою Трампа. У Тегерані це чудово розуміють, готуються до тяжких часів і сподіваються, що вони минуть разом зі зміною нинішньої американської адміністрації. Хоча гарантій, що прийдешні роки будуть легшими, немає.