Іранська ядерна угода Трампа

Загострення американо-іранських відносин останніх місяців із нереалізованими натяками на масштабну війну в регіоні призвело до передбачуваного звернення Ірану до теми ядерної зброї. Форма, в якій це було зроблено, і отримана Іраном відповідь свідчать, що сторони схильні домовлятися.

Йдеться про долю Спільного всеосяжного плану дій щодо ядерної програми Ірану, підписаного влітку 2015 року постійними членами Ради Безпеки ООН (Великою Британією, Китаєм, Росією, США, Францією) і Німеччиною. План став частиною окремої резолюції Ради Безпеки ООН №2231 (2015). Суть плану полягала в тимчасовому обмеженні масштабів ядерної програми Ірану (без її припинення) в обмін на зняття санкцій. Вимоги були сформульовані так, щоб виключити виробіток збройового урану та плутонію в кількості, достатній для виробництва ядерної зброї. При цьому цивільна частина програми, значима для науки та енергетики, могла реалізовуватися.

Тут важливо розуміти ключову проблему режиму ядерного нерозповсюдження взагалі та стосовно Ірану зокрема. Цикл виробництва ядерного палива для атомних станцій і дослідницьких реакторів та цикл виробництва збройових ядерних матеріалів - ізотопів урану-235 і плутонію-239 - технологічно споріднені. Якщо країна здобуває ключові технології створення ядерного палива та його переробки після використання в реакторах, вона отримує також технології виробництва збройових матеріалів.

Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) визнає універсальне право володіти цивільними ядерними технологіями під контролем МАГАТЕ. Але він не дає рецепту, як розділити цивільні та військові технології. Країна, котра не володіє ядерною зброєю, цілком може наблизитися до технічного порога її створення, формально не порушуючи ДНЯЗ. Коли у 2000-му розкрився масштаб ядерної програми Ірану, виявилося, що в нього є і центрифуги для одержання збагаченого урану, і майже готовий важководний ядерний реактор для виробництва плутонію. Виявлені потужності не дозволяли виробити ядерну зброю в найближчій перспективі. Але приховане від МАГАТЕ створення ключових технологій означало, що, доклавши додаткових зусиль, Іран міг би значно прискорити свою ядерну програму.

Ядерна програма Ірану була загрозою, що формально не виходила за рамки ДНЯЗ, крім приховання її реальних параметрів від МАГАТЕ. Офіційні ядерні держави та Німеччина, які розпочали переговори з Іраном, погодилися на компроміс, зафіксований в угоді 2015 року. Іран зобов'язався знищити запаси урану середнього збагачення (істотно вищого за поріг високого збагачення, але нижчого від збройового), кардинально зменшити запаси урану низького збагачення і впродовж 13 років обмежувати кількість центрифуг двома третинами від наявного рівня. Впродовж 15 років Іран не міг збагачувати уран вище 3,67% і не міг будувати нові потужності. Причому протягом 10 років збагачення мало проводитися тільки на одному об'єкті з центрифугами першого покоління. Важководний реактор зупинявся в наявній конфігурації, а опромінене паливо з накопиченим плутонієм було вивезене впродовж року. Багато інших об'єктів піддалися конверсії та консервації.

Іран домігся поступового зняття міжнародних санкцій, не закриваючи своєї ядерної програми, лише обмежуючи її на певний термін. Причому, згідно з угодою, Іран міг відмовитися від виконання її положень, якщо проти нього буде введено нові санкції. Відразу після обрання президентом США Дональд Трамп піддав ревізії цю угоду як ущербну, що заохочує дестабілізуючу експансію Ірану за межі його кордонів і дає для цього додатковий економічний ресурс. Інспекції МАГАТЕ свідчили, що Іран виконував свою частину ядерної угоди. Але угода аж ніяк не забороняла таємні операції Ірану в Іраку, Лівані, Сирії та Ємені. Вони лише посилювалися, викликаючи роздратування інших країн регіону та США.

У травні 2018 року США вийшли з угоди, повернувши антиіранські санкції. У відповідь Іран зробив кілька кроків із виходу за рамки обмежень, але без виходу з угоди. Кроки були, швидше, символічними, вони дозволяли Франції та Росії переконувати інших підписантів залишатися в рамках угоди навіть без участі США.

До початку останнього загострення Іран встиг зробити чотири таких кроки: перший - збільшив запаси урану низького збагачення понад 300 кг; другий - почав збагачення урану вище 3,76% - до 4,5%; третій - запустив удосконалені центрифуги для дослідницьких потреб і збільшив запаси важкої води понад 130 тонн; четвертий - запустив підземний об'єкт ізотопного збагачення урану у Фордо. Тим часом експерти МАГАТЕ висловлювали впевненість, що Іран не має намірів досягти рівня збагачення урану 20%, який теоретично дозволяє створити ядерну зброю.

Після ліквідації американським дроном командувача іранських сил спеціальних операцій Касема Сулеймані Тегеран оголосив про п'ятий крок - відмову від усіх обмежень на потужності зі збагачення, на ступінь збагачення та на кількість збагаченого урану, а також на дослідницьку діяльність. При цьому Іран не вийшов з угоди. Навпаки, було заявлено, що після зняття санкцій країна повернеться в рамки обмежень. Було підтверджено продовження взаємодії Ірану з МАГАТЕ.

Зі свого боку, Дональд Трамп позначив коридор нових відносин із Іраном. По-перше, він дав зрозуміти, що Іран не має шансів виграти війну у США у разі спроби військової ескалації, але має шанс виграти переговори. По-друге, Трамп категорично заявив, що в Ірану не буде ядерної зброї. Таким чином, США декларували, що готові вести переговори з Іраном, якщо він продемонструє готовність піти на більш зобов'язуючу і глибоку угоду з ядерної програми, аж до її повного закриття.

Європейські союзники США (назагал незадоволені політикою Трампа щодо Ірану) після "п'ятого кроку" Ірану вирішили позначити трансатлантичну солідарність. Велика Британія, Німеччина і Франція спільно запустили процедуру розгляду виконання Іраном його зобов'язань із ядерної угоди 2015 року. Це процедурний ступінь до виходу з угоди, як того від своїх європейських союзників хочуть США.

Недоговорене Трампом було озвучене прем'єр-міністром Великої Британії Борисом Джонсоном: необхідна нова, більш ефективна угода, яка не залишить шансів на розробку Іраном ядерної зброї. Джонсон оцінив можливості Трампа в цьому плані як "великого переговірника" (a great dealmaker).

У світі, де руйнуються правила, Договір про нерозповсюдження ядерної зброї залишається однією з опор залишкової стабільності. У квітні-травні проходитимете чергова п'ятирічна Оглядова конференція з його дотримання. США опиняться у складній ситуації, коли підійдуть до конференції як країна, що зруйнувала важливу угоду в ядерній сфері. Іран, своєю чергою, не буде почутий, якщо відмовиться від запропонованих США нових переговорів.

Шанс на нову угоду є, і Трамп має можливість показати себе великим переговірником, як сказав Джонсон. Але є й свіжий приклад досить обмежених результатів спроби президента США домогтися повного ядерного роззброєння Північної Кореї. Якщо не вийде ще й з Іраном, політичні противники Трампа обов'язково скористаються цим у рамках президентської кампанії 2020 року.