Іран: гора, яка ні до кого не йде

«Якщо гора не йде до Магомета, то Магомет піде до гори», — ця стара східна приказка свідчить: у житті часто обставини змушують підкоритися тому, від кого сам чекав покори. З другого боку, мудрість підказує, що у кожному разі завжди краще першим намагатися відшукати компроміс і домовитися, ніж сидіти й чекати, поки інша сторона виконає ваші надмірні бажання. Саме так свого часу вчинив великий пророк Ісламу, який справді думав, що за його волею можуть і гори рухатися.

Гори можна зруйнувати

Іран залишається непорушним, як гори. Він не бачить сенсу у відмові від планів розробляти власну ядерну технологію і стає дедалі непохитнішим в інших питаннях відносин із зовнішнім світом, що, на думку багатьох, веде лише до того, що рано чи пізно непокірливі гори вирішать попросту зруйнувати. Запах пороху знову відчувається у повітрі на Близькому Сході. На початку березня російські розвідувальні джерела навіть поспішили повідомити, що атака на Іран ймовірна вже у квітні. Свідченням цього, на думку російських військових, може служити стягування американських сил — насамперед авіанесучих угруповань — до морських кордонів Ірану. Для наступу з суші вже створено два плацдарми в Іраку та Афганістані, утім, свідчать джерела, наразі сухопутної фази не буде. Досить 12 годин масованих бомбардувань, щоб із повітря і ракетами знищити всі найважливіші об’єкти (а їх кілька тисяч), визначені як цілі атаки. Операції нібито вже присвоєно кодову назву «Укус».

У районі іранського узбережжя нині перебувають два авіаносці США — «Джон Стенніс» і «Ейзенхауер». Весь минулий тиждень авіаційні підрозділи, що базуються на кораблях, проводили маневри, які Пентагон просив не зв’язувати з підготовкою до воєнного вторгнення до Ірану: вони мають інші цілі, і, зважаючи на масштаби, не заслуговують на ту увагу, яку їм приділили світові ЗМІ. Іранські військові, проте, пильно стежили за маневрами американців. І кожного разу давали зрозуміти, що демонстрація американських м’язів їх не вразила. За кілька днів до цього, 23 березня, аятола Алі Хоменеї виступив із заявою: «Якщо нам спробують загрожувати, нав’язати свою волю та діяти агресивно, ні в кого не має викликати сумнівів, що іранський народ та його влада дадуть відсіч зі всією рішучістю. І наш удар буде з використанням усіх наявних у нас засобів». Іранська ППО якісно відрізняється від тих, що були в Іраку. Є також безліч інших економічних і політичних чинників, які дозволили іранському президентові Махмуду Ахмадінежаду того самого дня заявити: «Ми не відчуваємо занепокоєння щодо можливої воєнної атаки США на Іран через дві причини: по-перше, існуючі нині умови несприятливі для такого нападу. А по-друге, я знаю, що в США є розумні люди, які не підуть на таке безумство».

Моряки в обмін на вибачення

Гори, звичайно, не ходять, але можна домовитися з кожним каменем окремо. Так, вочевидь, вирішили у Пентагоні, розпочавши в останні місяці кілька спецоперацій проти Ірану. Як відомо, у січні американські солдати вломилися в іранське консульство в іракському місті Ербілі й захопили шість громадян Ірану, які, за повідомленнями з Тегерана, мали дипломатичний імунітет. Пізніше один із них був відпущений, але місце перебування решти п’ятьох невідоме. США заявляють, що це офіцери іранської розвідки, які забезпечували зв’язок між Тегераном і шиїтським іракським підпіллям. Усі протести Тегерана й вимоги відпустити затриманих Вашингтон проігнорував. Водночас слід згадати, що США спробували залучити Іран до врегулювання іракського конфлікту, запросивши іранських представників 10 березня на конференцію до Багдада. Проте вона закінчилася фактично безрезультатно, хоча до цього сторони мали надії, що, у разі підтримки Іраном зусиль США в Іраку, позиція у Вашингтона та з ядерної програми Ісламської республіки дещо пом’якшиться. Цього не сталося, і США взяли новий курс, звинувативши Іран у підтримці іракського підпілля. 21 березня американські ЗМІ повідомили, що Іран надає табори на своїй території для притулку та підготовки бійців шиїтського збройного угруповання «Аль-Бадр», а також спонсирує бойовиків армії Махди, які хочуть вийти з-під заступництва клерика Муктади Аль-Садра. Адже останнім часом він став на стежку компромісу з американцями. Дотепер США залишають двері для переговорів із Тегераном відкритими, про що свідчить заява міністра оборони США Роберта Гейтса. Проте американські дипломати ясно дають зрозуміти, що вони у жодному разі не мають наміру пов’язувати переговори по Іраку з питанням іранської ядерної програми.

Водночас спливла ще одна цікава новина. У Туреччині в лютому пропав такий собі Алі Реза Асгарі, іранський армійський генерал у відставці, котрий у минулому уряді обіймав посаду заступника міністра оборони. Нині з’ясувалося, що він був або викрадений американськими спецслужбами, або добровільно втік на Захід. Військові в США підтвердили другу версію, заявивши, що генерал має досить повну інформацію про нинішній стан іранських збройних сил і особливо дані стосовно корпусу вартових Ісламської революції, якими свого часу командував. Є відомості, що він також курирував зв’язки Тегерана з підпільними та радикальними угрупован­нями всього Близького Сходу, починаючи від Хезболли у Лівані (у створенні якої Асга­рі нібито брав безпо­середню участь) і закінчуючи шиїтським підпіллям в Іраку. Та, на жаль, Асгарі нічого не знає про ядерні розробки своєї країни.

Проте ця втрата для Тегерана виявилася куди більш істотною, ніж пропажа п’яти дипломатів у Ербілі. Як припускають арабські ЗМІ, саме серія цих викрадень і втеча генерала змусили Тегеран зіграти ва-банк і 23 березня наважитися на захоплення 15 моряків і морпехів флоту Її королів­ської величності. Британці нібито вторглися в іранські територіальні води без злого наміру, але іран­ська берегова гвардія була насто­рожі й перехопила два швидкохідних катери лише у півмилі від кордону. До речі, подібний інцидент уже трапився у червні 2004 року: тоді шістьох британців відпустили через чотири дні. Сьогодні ситуація кардинально інша. І Іран, з огляду на все сказане вище, намагається витягти для себе максимум із цієї непростої ситуації. За деякою інформацією, Тереган планує обміняти моряків на своїх диплома­тів із Ербіля. Або викорис­товувати їх як козирну карту в суперечці з Заходом з питання про перспективи своєї ядерної програми. За іншою версією, виявивши добру волю й просто від­пустивши моряків, які вже виз­нали свою провину, Іран у кож­ному разі здобуде моральну перемогу над своїми супротивниками, які вкотре продемонстрували своє безсилля якось вплинути на розв’язання ситуації. Є дані, що, можливо, Тегеран зажадає від Лондона вибачень і гарантій того, що подібні вторгнення більш не повторяться. На загальний подив, у Британії не знайшло­ся в арсеналі хоч якихось дійових інструментів, аби розв’язати цю ситуацію з вигодою для себе. Заморожування усіх відносин із Тегераном, за словами представників іранського МЗС, ніяк не допомогло подоланню кризи, адже відносини двох країн перебувають «у замороженому» стані вже давно й усе через жорстку позицію Лондона з ядерної проблеми.

Санкції, які не діють

Наступного дня після інциденту з британськими моряками (можливо, їхній арешт і був при­урочений до цієї події) у Радбезі ООН усі члени одностайно підтримали резолюцію 1747 про санкції проти Ірану. Тегерану дали ще два місяці на виконання попередньої вимоги світового співтовариства від 23 грудня 2006 року — зупинити процес збагачення урану. А для того щоб підкріпити дане попередження, резолюція накладає санкції, аж до арешту рахунків, 28 керівників і організацій Ірану, які мають безпосередній стосунок до іран­ської ядерної програми. Заборо­нено експорт іранської зброї, заморожено рахунки банку «Се­пах», через які йшло фінансування військових закупівель Тегерана. Проте країнам наразі рекомендують лише не продавати Ісламській республіці важке озброєння. Забороною це вважати не можна, і в такому формулюванні була зацікавлена Росія. Ірану запропоновано віднови­ти переговори з ядерної програми, але тільки з умовою, що колись усі роботи з ураном він має призупинити. Тегеран, проте, наполягає: переговори мають проходити без будь-яких попередніх умов. Далі положення резолюції стосуються насамперед тих держав і конкретних фірм, які, попри все, що відбу­вається, продовжують вибудовувати з Тегера­ном відносини та укладати контракти. Так, наприклад, у результаті санкцій нафто­видобувна компанія «Шелл» втратить контракт на кілька мільярдів на розробку родовищ поблизу іранського узбережжя.

Ось чому для Тегерана такий «укус» виявився практично непомітним і незначним.

Уже наступного дня іранська влада відмовилися виконувати «незаконні та застрашливі» вимоги резолюції ООН. Особли­во завзяті голоси в Ірані зажадали розігнати ООН, яка стала слухняним інструментом у руках агресивно налаштованих держав. «Вони можуть зробити ще сотні таких самих документів, але це не зверне нас з обраного шляху», — сказав Махмуд Ахмадінежад, довідавшись про положення резолюції. У практичному плані Іран пішов на подальше згортання свого співробітництва з МАГАТЕ. За словами представника іранського уряду Голяма Хусейна Ельхама, Тегеран більше не має наміру виконувати ту частину домовленостей, які зобов’язували інформувати Віденську штаб-квартиру МАГАТЕ про дедалі нові кроки й рішення щодо ядерних розробок. Іран добровільно виконував це зобов’язання з 2002 року, але більше не бачить у тому потреби оскільки нові дані про його перспективні напрацювання викликають дедалі більшу підозру з боку США — ніби все, що роблять в Ірані, спрямовано на створення ядерної бомби. Проте ще у вівторок Іран укотре допустив інспекторів МАГАТЕ на завод зі збагачення урану в Натанзі. Відмовившись, проте, показати бункер, у якому будують новий каскад центрифуг. Постійними вивертами й часом образливими випадами на адресу РБ ООН, США, Європи, а останнім часом і Росії, Іран лише затягує розв’язання ситуації, і це починає дедалі більше дратувати Вашингтон і також Москву. А остання, на думку багатьох експертів, уже давно втягнена в торги з Вашингтоном за Іран. І тепер тільки чекає, що може вторгувати за свою «податливість» — відмову США від розгортання ПРО, статус Косово, Україну чи газовий консорціум. Так чи інакше, Росія поки що єдина, кому під силу розхитати гору. Іран виявився надзвичайно згідливим, коли Кремль пригрозив, а тепер уже й виконав свою погрозу — ще раз відтягнути запуск реактора на першій іранській АЕС у Бушері, відмовившись поставити Тегерану ядерне паливо. Конфлікт виник через прострочений іранцями термін платежу. Іранці відновили платежі негайно, проте «потяг пішов», побудована АЕС не запрацює як мінімум до осені, а паливо не надійде в Іран до літа. Тегеран, до речі, спробував було вчинити з росіянами у звичній для себе манері — не йти на компроміс, але зрозумів, що тут ситуація інша, і пригадав стару східну мудрість про Магомета й гору.