Іран: новорічна "смута"

Виступи почалися з другого за кількістю населення іранського міста Мешхед і згодом швидко поширилися на інші міста, включаючи столичний Тегеран та релігійну столицю країни Кум. Унаслідок подій загинули щонайменше 24 особи, десятки дістали поранення, сотні були затримані правоохоронцями.

Влада каже, що їй вдалося припинити заворушення. Однак чи вдалося їй ліквідувати соціальну базу протесту та причини виступів? Звичайно, ні. Але й не будь-яка революційна ситуація або протести завершуються революцією. Хоча ми завжди в таких умовах спостерігаємо потенціал майбутніх змін, які стають особливо потужними за достатнього рівня невдоволення населення. Тож пропонуємо розглянути нинішню ситуацію в ісламській республіці, щоб спробувати зрозуміти, звідки ж там узялася "смута".

Іран - це доволі закрита країна. Для реалізації якихось ефективних системних змін зовнішній чинник може відіграти тут тільки допоміжну роль. Ініціація переходу на певний новий рівень має відбутися зсередини. Коли про зміни почнуть говорити в мечетях, на базарі, в політичних і силових колах, отоді можна говорити про революційний стан. Тоді й зовнішній чинник матиме значення. Один з твітів президента Трампа про іранські події якраз і говорить про "велику допомогу з боку США у відповідний час". Нині ми спостерігаємо лише один з епізодів внутрішньополітичної боротьби, вуличний елемент якої трохи вийшов з-під контролю. На користь цього свідчить така логіка.

Президент Ірану Хасан Рухані 10 грудня подав на розгляд парламенту проект бюджету на новий рік, який починається в цій ісламській країні 21 березня. Основний фінансовий документ має бути розглянутий і затверджений парламентаріями. Після останніх парламентських виборів у лютому 2016 р. опозиційні президенту консерватори мають у Меджлісі меншість. До проекту бюджету можна поставити безліч запитань не тільки з погляду опозиції, а й провладних реформаторів і центристів. Однак найбільш завзято критикувати уряд Рухані почали, звичайно, консерватори, наголошуючи на нездатності президента керувати країною та бажанні покласти додатковий економічний тягар на плечі народу. Зазначалося, що уряд у ліпшому разі зможе зібрати 70% від планованих надходжень, а тому для покриття дефіциту йому доведеться піднімати ціни й податки. І такі кроки вже закладено у проекті бюджету. Найбільший резонанс отримали плани збільшити податок на імпорт автомобілів і виїзд з країни. Останній, зокрема, передбачається збільшити втричі (з 18 до 53 дол. США). При цьому під час другої подорожі потрібно буде вже сплатити 79 дол., а третьої і подальших - 105 у.о. Соціальні мережі були переповнені критикою таких планів іранської влади. Планується також залишити податок на військову службу. Тобто не хочеш служити - заплати (від 2,5 до 12 тис. дол. США залежно від освіти) і спи спокійно.

Однак є ще одна давня і не менш гостра тема, яка стосується буквально кожного іранця. Йдеться про державні субсидії на основні товари. З часів революції вони спустошували іранський бюджет, однак реформу щоразу відкладали. Уряди Рафсанджані і Хатамі не наважилися до таких рішучих змін. За "шокову терапію" взявся популіст Ахмадінежад і монетизував частину пільг. Кожен іранець став щомісячно отримувати компенсацію в сумі 45–50 дол. У 2010 році це були значні кошти. Для найбідніших верств населення і селян Ахмадінежад став героєм. Населення отримало значні обсяги готівки, а далі сталося те, що мало статися. У гру вступила шалена інфляція. Ціни збільшилися в рази. Після обвалу курсу ріала нині сума компенсацій дорівнює близько 12 дол. Ось так Ахмадінежад поклав на стіл кожного іранця його частку від продажу нафти.

До президентських виборів уряд Рухані продовжував виплати, а от у новому фінансовому році планує скоротити список отримувачів монетизованих пільг на 20 млн осіб. У проекті бюджету на виплати виділено 6,5 млрд дол. (у попередньому році було 12,7 млрд дол. США). Чіткого плану, як визначатимуть тих, кому виплати не потрібні, немає. А, як відомо, невизначеність не сприяє спокою населення.

А тут іще й упродовж минулого року ціни на основні продукти значно зросли. Уряд відмовився піднімати ціни на хліб на 18%, однак дав можливість пекарням його вільно продавати. В результаті ціна на хліб підвищилася на понад 30%. На наступний фінансовий рік уряд просить парламент взагалі відмовитися від регулювання цін на товари і дозволити ринку керуватися попитом і пропозицією. Це означає підвищення цін на основні товари, зокрема на пальне, на 50–60%.

При всьому цьому за рахунок збільшення податків і зменшення виплат субсидій у бюджеті підвищуються видатки на державні органи. Особливо помітно планується збільшити фінансування силового блоку (на 25%, при тому, що торік підняли на 86). Найбільше видатків планується на Корпус вартових Ісламської революції (збільшення у порівнянні з минулим роком 62%). Зрозуміло, що вартовим Ісламської революції потрібно найбільше - на війну в Сирії, Ємені, підтримку проіранських рухів у регіоні. От не можна тут не згадати Росію, де половина населення також живе впритул до межі бідності або за нею, однак при цьому витрачаються мільярди на зовнішні воєнні авантюри. Визначення пріоритетів розвитку входить до завдань керівництва держав. Проте якщо власні громадяни опиняються на узбіччі, то не варто дивуватися масовим протестам, які мають одну важливу характеристику - непередбачуваність.

Так було й цього разу. Акції протесту почалися 28 грудня у місті Мешхед. Раптом люди вийшли висловити незгоду з високими цінами, бідністю, безробіттям і взагалі поганою економічною ситуацією. Активними учасниками стали й постраждалі від фінансових пірамід, які розвалилися останніми роками, а уряд поклав відповідальність на самих людей, бо вони вкладали свої гроші в неліцензовані установи. Але ж усі ці біди не з'явилися на рівному місці напередодні Нового року. Навпаки, Рухані вдалося домогтися зняття міжнародних санкцій і більш-менш стабілізувати економіку, про що говорить і зниження рівня інфляції з 40 до 9%. Тож чомусь здається, що за організацією цього виступу стоять опозиційні уряду консерватори і Корпус вартових Ісламської революції (КВІР), які мають потужні позиції в зазначеному місті. Саме тут напередодні президентських виборів вони вже влаштовували провокації проти своїх політичних опонентів, скасовуючи їхні виступи і розганяючи учасників.

КВІР, який за часів Ахмадінежада мав дуже широкі повноваження і можливості впливати на політичні призначення, контролював значні сектори економіки, також зацікавлений усе це собі повернути. Звичайно, що керівництво КВІР не погоджується і з військовими обмеженнями в рамках підписаної із Заходом ядерної угоди. Рухані це розуміє і вже у другому бюджеті поспіль відписує вартовим найбільшу частку за рахунок інших силовиків. Проте КВІР прагне повністю відновити свої привілеї. Контрольований масовий протест, у якому завжди можна звинуватити зовнішніх ворогів, гарний інструмент для цього.

Напередодні обговорення бюджету консерватори також узяли курс на ескалацію, щоб додати собі політичної ваги. Результати президентських, парламентських виборів і виборів до Ради експертів показали підтримку іранцями реформаторів і помірковано-консервативного табору, тож консерватори, ймовірно, не знайшли для себе інших варіантів, як звернутися до вулиці і показати, що народ з ними.

Ну а далі пішла ланцюгова реакція і контроль на деякий час було втрачено. Організатори не розрахували градуса соціальної напруги. В такому хаосі на тлі загальних економічних вимог кожен намагався актуалізувати свою проблему. У Хузестані, де розташовані міста з одним з найбільш забруднених у світі повітрям, люди говорили про екологію і висловлювали обурення незацікавленістю керівництва вирішувати проблему.

У курдських провінцій Курдистан і Сенендедж - свої претензії. Кілька місяців тому їм скасували ліцензії на транспортування товару між іракським Курдистаном і Курдистаном іранським. Курдам було дозволено транспортувати товари ручним багажем. Однак на підставі звинувачення у контрабанді цю діяльність припинили, альтернативи не запропонували, і значна частина населення цих регіонів лишилася без роботи. От вони й вийшли протестувати. У південних провінціях Бушир і Хормозган працівники портів висловлювали свою незгоду зі скасуванням ліцензій на безмитне ввезення товару для власних потреб під час виїзду за кордон. Природно, що в умовах внутрішньої організації та великого спектра різних проблем єдиного лідера протестів не знайшлося. А політичних вимог про відставку верховного лідера та президента також ніхто з більш-менш відомих політиків не підтримав. Вочевидь, ця ідея поки що не має критичної маси, і ризик її просування надто великий. Лідери "зеленого руху" досі під домашнім арештом, і це не найгірший варіант для країни, де практикують смертну кару. Ну, а як казав Ленін, революційного руху не буває без революційної теорії.

Говорячи про події в Ірані, не можна не згадати про іноземний чинник. Усе ж таки спільна операція американського ЦРУ (кодова назва "Аякс") та британської МІ-6 (кодова назва "Чобіт") зі зміщення в серпні 1953 р. з посади іранського прем'єр-міністра Мухаммада Мосаддика ввійшла в історію і вже десятиліттями є головною страшилкою для всіх іранських політиків. Не секрет, що Іран має численних опонентів у світі (США, Ізраїль, Саудівська Аравія, Росія), які однозначно використають будь-яку нагоду вплинути на Тегеран. Внутрішні заворушення - ідеальний шанс просунути свої інтереси, зокрема підкинувши потрібні політичні гасла або надавши необхідну підтримку опозиції. Однак на відміну від 1953 року, нині в Ірані опозиція умовна. В країні діє достатньо потужний ісламський режим, тому про його зміну наразі не йдеться. Понад те, Саудівська Аравія, наприклад, вважає, що для неї ідеальним варіантом є припинення підтримки Іраном союзних угруповань у регіоні, але в жодному разі не падіння режиму. При цьому саудити чудово розуміють, що змінити погляд іранського режиму на світ, а отже й припинити підтримку ним іррегулярних шиїтських угруповань у регіоні, практично неможливо. Що ж до США й Ізраїлю, то вони, звичайно, були б не проти побачити занепад режиму аятол або хоча б відновлення повноцінного режиму санкцій. Президент Трамп у своїй стратегії національної безпеки прямо говорить про необхідність нейтралізувати "злоякісний вплив" Ірану в регіоні і не дати йому отримати ядерну зброю. Трамп відкрито називає угоду щодо іранської ядерної програми катастрофічною для інтересів США і обіцяє зробити все для її перегляду. Тож Вашингтон справді має конкретну роботу на іранському напрямку. Обвинувачення у порушенні прав людини під час останніх протестів можуть стати приводом для її початку. Ну а Росія хоча й гучно говорить, щоб Захід не втручався у ситуацію в Ірані, сама має неабиякий зиск з послаблення цього свого історичного супротивника. Москва має пряму вигоду від дестабілізації ісламської республіки і зацікавлена в охопленні її широкими санкціями. Не потрібен росіянам потужний гравець на міжнародному ринку газу і нафти. Крім того, зі слабким Тегераном легше домовитися про поділ Сирії або Каспійського регіону. Тож росіяни ні секунди не зволікатимуть за можливості організувати або скористатися дестабілізацією Ірану.

Іран має безліч внутрішніх проблем і протиріч, а навколо - багато потужних опонентів, готових надати імпульс будь-якому протесту. Можна сказати, що зараз іранський режим грає в меншості. Це не просто вимоги знизити ціни на хліб і яйця. Все набагато небезпечніше. Потрібні системні реформи і зміни. Без них ісламська республіка приречена на поразку.