Інший Китай

Про Китай останнім часом заведено говорити або добре, або ніяк. «Китай сердитий. Якщо ви зробите Китай ворогом, Китай буде вам ворогом», — ці слова з вуст представника уряду КНР, сказані в Канберрі в середині листопада минулого року в період загострення китайсько-австралійської кризи, почули практично повсюди. Саме ці слова супроводжували перелік (швидше — ультиматум) із 14 пунктів, переданий через місцеві ЗМІ урядові Австралії з викладенням претензій КНР на адресу Канберри. Нагадаємо: відносини між двома країнами різко погіршилися після того, як Австралія ініціювала у ВООЗ розслідування про походження коронавірусу. Відтоді сторони обмінювалися не тільки ущипливими політичними шпильками. Пекін упровадив серйозні обмеження на торгівлю з Австралією, які поставили одну з найважливіших регіональних економік у скрутне становище (40% експорту Австралії припадає на КНР). Певна річ, усю вину за погіршення відносин Пекін поклав на Канберру, яка обурено відкинула висунутий ультиматум. 

Китай — безумовно, велика країна, і навряд чи знайдеться хоч одна держава, яка може ігнорувати інтереси Пекіна. Надзвичайно складного 2020 року з-поміж значних економік тільки економіці Китаю вдалося подолати негативні тенденції, збільшити промислове виробництво і стимулювати внутрішнє споживання. Країни Південно-Східної та Східної Азії визнали за благо співпрацювати з КНР, фактично рятуючи власні економіки, хоча й не марнуючи при цьому нагоди активізувати зусилля зі стримування територіальних і військових амбіцій Китаю в регіоні та якомога більше диверсифікуючи критичні виробництва. В умовах пандемії в Китаї з'явилося 257 нових мільярдерів (загальна кількість сягнула 878), чиї статки казково зросли. У багатьох столицях заговорили, що Китай, швидше за все, ще до 2025 року наздожене й пережене США за номінальним ВВП. Інтрига взаємодії США і КНР у наступному році обіцяє бути захопливою. У цьому контексті, вкрай цікаві оцінки і досвід Японії з вибудовування відносин із КНР, враховуючи, з одного боку, їхні надзвичайно тісні економічні зв'язки, з іншого — територіальні претензії з боку Пекіна та досить серйозну стурбованість ситуацією у Південно-Китайському морі. Китай і Японія перебувають у різних геополітичних групах, як за ідеологічними засадами держави, так і відносно США.

Своєрідною прелюдією до нового політичного сезону послужило опитування, проведене наприкінці минулого року японським агентством «Ніккей» серед 35 авторитетних економістів, що спеціалізуються на ринках Азії. На їхню думку, у 2021-му економіка КНР покаже рекордне за десятиліття зростання на 8,2%, і не в останню чергу тому, що, на їхню думку, позиція США стосовно Пекіна за президента Байдена стане трохи конструктивнішою, ніж була за Трампа. Минулий рік Китай завершив зі скромним зростанням 2% на тлі падіння світового ВВП на 4,4%. Найбільшим ризиком для КНР у 2021-му називають можливе банкрутство корпорацій, чиї інвестиції за кордоном виявилися провальними. Тим часом інше опитування, проведене агентством «Кіодо» серед 96 технологічних компаній Японії, показало, що 44% їх мають намір диверсифікувати свої логістичні ланцюжки і (або) вивести виробництво з КНР. Ті, хто планує продовжувати операції в КНР, повідомили про наміри обмежити доступ китайських партнерів до своїх ноу-хау.

Китай — найбільший кредитор найбідніших і країн, що розвиваються. Обсяг китайських вкладень по всьому світу за минуле десятиліття, практично, зрівнявся з обсягами фінансування Світовим банком. За даними Центру глобального розвитку Бостонського університету, у 2008—2018 роках обсяг інвестицій Китайського банку розвитку та Експортно-імпортного банку КНР у суверенні бонди становив 462 млрд дол. На частку КНР припадає 20% загального суверенного боргу 73 урядів країн, які перебувають у нижній частині світового «табелю про ранги». 2018 року із 514 млрд їхнього загального боргу 104 млрд припадало на КНР. Відтоді ситуація змінювалася тільки на гірше, і особливо гострі кризові явища проявилися ковідного 2020-го. 60% китайських інвестицій через програми допомоги розвитку були спрямовані в 10 країн — Венесуелу, Пакистан, Росію, Бразилію, Анголу, Еквадор, Аргентину, Індонезію, Іран і Туркменістан. Аргентина, Венесуела й Еквадор торік оголосили про дефолт. Неможливо заперечувати позитивний вплив інвестицій КНР в інфраструктуру країн, що розвиваються, але не можна не брати до уваги й складнощі, які виникли в тих із поверненням боргів китайським кредиторам. У зв'язку з цим деякі економісти вже заговорили про необхідність участі КНР у Паризькому клубі кредиторів.

Тим часом останні два роки Китай різко скоротив інвестиції в рамках проєкту «Один пояс, один шлях», зіштовхнувшись із кризою неплатежів за боргами. В умовах кризи Китай проголосив політику «подвійної циркуляції», фактично звернувшись до тактики стимулювання внутрішнього споживання як основного механізму зростання. Не в останню чергу, таке звернення «вглиб себе» було пов'язане і з украй напруженими торговими відносинами зі США. Обмеження на зовнішніх ринках, пов'язані з санкціями та торговими бар'єрами, примусили Китай трохи переглянути стратегію свого глобального розширення, сконцентрувавшись на поточних завданнях із подолання кризи. Не останню роль зіграли й масштабні інвестиції, зроблені на початковому етапі «поясу і шляху» в такі країни як Венесуела, Білорусь, Камбоджа та інші з ворожими США авторитарними політичними режимами. За даними, які цитує Financial Times, 2020 року, як мінімум, 18 позичальників вели перемовини з КНР про відтермінування з виплат боргів у рамках проєкту «Один пояс, один шлях». Тільки у вересні 12 країн звернулися до Пекіна з проханням відкласти виплати з обслуговування 28 млрд дол. китайських кредитів.

Тим часом США продовжили політику тиску на Китай, впровадивши нові санкції проти трьох із половиною десятків найбільших китайських державних і приватних корпорацій, які, на думку Вашингтона, пов'язані з військово-промисловим комплексом або армією КНР (і це на додачу до нових санкцій у зв'язку з політикою стосовно уйгурів та Гонконгу). Відтак, найбільші біржі та індекси світу оголосили про вилучення цих компаній зі своїх лістингів. У публічному інтерв'ю в грудні минулого року голова Комітету начальників штабів США генерал Марк Міллі назвав Китай «найбільшим викликом у сфері безпеки для США», хоча й не став згадувати КНР серед «ворогів». Водночас він звернув увагу на поставлене Сі Цзіньпіном завдання зрівняти військовий потенціал США і КНР уже на 2027 рік — до століття створення Народно-визвольної армії КНР. У доповідях Пентагона (і в стратегічних оглядах із питань Китаю Національного інституту оборонних досліджень Японії) висловлюється крайня стурбованість зростанням військового потенціалу Китаю, практично, на всіх напрямах сучасної побудови збройних сил. Певна річ, такі оцінки не можуть не вплинути на політичну й економічну атмосферу навколо КНР. 

При цьому провідні економіки світу виявляють стосовно КНР надзвичайну гнучкість. Повідомлення про нові санкції супроводжуються новинами про збільшення інвестицій у Китай багатими пенсійними фондами та інституційними інвесторами Європи і США. Наприклад, пенсійний фонд учителів Каліфорнії з обсягом 254,7 млрд дол. повідомив, що частка китайських компаній в інвестиційному портфелі фонду зросла майже до 3% (приблизно такі ж, для порівняння, інвестиції цього фонду в акції японських корпорацій). Міцні позиції в Пекіні мають американський хедж-фонд Bridgewater Associates і шотландський Baillie Gifford. Серйозна стурбованість Токіо з приводу китайських претензій на острови Сенкаку не заважає намірові японських корпорацій інвестувати в будівництво в КНР величезного заводу з виробництва метану з водню та викидів CO2. Попри невдоволення Вашингтона, буквально під новорічну ялинку ЄС погодив із КНР основні принципи майбутньої інвестиційної угоди, перемовини щодо якої тривали останні сім років. У разі підписання ця угода відкриє можливість для європейських компаній істотно посилити присутність і конкурувати навіть із державними корпораціями КНР на внутрішньому ринку Китаю.

У 2020 році Китай дуже змінився. Дипломатія «воїнів-вовків» стала очевидною не тільки щодо Гонконгу, Австралії та Канади, а й проявилася у прийнятих законах зі скринінгу інвестицій із погляду інтересів національної безпеки та експортного контролю. Віднині всі іноземні інвестиції в сектор оборони, а також наміри придбати контрольні пакети акцій в енергетиці, сільському господарстві, інформаційних технологіях, фінансових сервісах та видобутку природних копалин буде вивчати Національна комісія з реформ і розвитку КНР. Аналогічних заходів раніше вжили в ЄС і США стосовно китайських інвестицій, що, звісно ж, не могло залишитися без відповіді. Закон з експортного контролю, який набрав чинності з 1 грудня 2020 року, є, за словами представників уряду КНР, просто актуалізацією вже чинних законів у галузі контролю над експортом ядерних, біологічних, хімічних, ракетних і військових технологій. Текст закону ще ретельно вивчають юристи, але, за попередніми оцінками, він містить положення, котрі, фактично, дають можливість відкликати будь-яку експортну ліцензію під приводом захисту національних інтересів КНР.

У відповідь на заяву міністрів закордонних справ розвідувального альянсу «п'ять очей» (США, Канада, Британія, Австралія і Нова Зеландія) щодо дій КНР у Гонконгу прессекретар МЗС КНР Чжао Ліцзянь заявив: «Не важливо, мають вони п'ять очей чи десять очей, але якщо вони посміють посягати на суверенітет, безпеку або інтереси розвитку Китаю, вони мусять розуміти, що їхні очі будуть видушені й осліплені». А у відповідь на вимогу Японії дати спокій островам Сенкаку, яка прозвучала під час візиту міністра закордонних справ КНР Ван Ї в Токіо, японська сторона почула, що ці острови китайські. Приблизно в такому ж ключі відбулася недавня зустріч міністрів оборони двох країн. У Японії занепокоєно стежать, прийме чи ні парламент КНР закон, який дозволить береговій охороні КНР застосовувати зброю, коли вони «визнають себе атакованими». Проблема в тому, що саме кораблі берегової охорони КНР постійно порушують територіальні води Японії, і якщо дійде до застосування зброї, це може викликати ескалацію, якої в Токіо прагнуть уникати. Загалом, незаконний вилов риби китайськими рибалками є предметом стурбованості далеко за межами регіону — і в Південній Америці, і в Африці. На думку японських експертів, у Пекіні чудово усвідомлюють негативне ставлення до таких дій, однак вважають, що настав час відновити справедливість стосовно амбіцій КНР після «століття принижень».

Напередодні інавгурації 46-го президента США Джо Байдена Китай і Росія не змарнували нагоди продемонструвати як США, так і Японії посилення свого партнерства у військовій сфері. У грудні 2020 року вони провели навчання ВПС, під час яких шість бомбардувальників здійснили понад десятигодинний політ над Японським і Східно-Китайським морями. Перший такий політ відбувся в липні. Літаки не порушили повітряного простору Японії, але облетіли Окінаву та кілька інших островів. Японські експерти зазначають, що літаки Китаю і Росії пролетіли маршрутом, який китайські ВПС відпрацьовують для можливої атаки на Тайвань. Китайська The Global Times із цього приводу написала, що такі польоти стануть у майбутньому регулярними. Шойгу доповідав про ці навчання Путіну. А російський президент під час пресконференції 17 грудня зазначив, що «можливо спільні інтереси, можливо особиста гармонія є причиною» того, що він має «добрі ділові і водночас довірливі й дружні відносини» із Сі Цзіньпіном. Що ж, це стало зрозуміло і з несподіваної критики Москвою Індо-Тихоокеанського альянсу США, Індії, Японії та Австралії, який дуже не подобається Пекіну, і в контексті підтримки Китаєм російської позиції під час останніх голосувань в ООН «кримських» резолюцій.

На думку китайських експертів із університету Ціньхуа, погіршення відносин КНР із країнами Заходу на 90% пов'язане з тим, що ці країни «стали на бік США у політиці стримування Китаю», і тільки на 10% його спричинили проблеми у самих двосторонніх відносинах. Власне, Сі Цзіньпін особисто й неодноразово підкреслював, що Китай не прагне до світового панування, а тільки шукає загального блага. У 2021 році Китай визначить цілі та завдання на наступну п'ятирічку, а також відсвяткує 100-річчя утворення КПК. Це означає, що від Пекіна слід очікувати і нових досягнень, і нових стратегій. А 2027-го виповнюється 100 років армії КНР.

Стежте за новинами.

Усі статті Сергія Корсунського читайте тут.