Інша Райс

Європейське турне Кондолізи Райс важко назвати її дипломатичним тріумфом. Тим самим, який, за задумом Білого дому, мав остаточно примирити Вашингтон з Берліном і значною мірою зміцнити трансатлантичну вісь. Знайомство з новим канцлером Німеччини й урочисте підписання угоди про відкриття в Румунії американських військових баз було затьмарене скандалом, який розгорівся навколо таємних тюрем ЦРУ на території Європи. По суті, Київ став єдиним пунктом програми держсекретаря, де Кондоліза Райс могла дистанціюватися від теми американських «міні-ГУЛАГів» і приділити більше уваги двосторонньому співробітництву.

Організатори нинішньої поїздки шефа американської дипломатії, вочевидь, не розраховували, що газетні публікації про нібито існування на території Європи таємних тюрем ЦРУ можуть викликати таку гостру реакцію у їхніх європейських колег. І насамперед у нового канцлера ФРН, яка неодноразово виявляла бажання реанімувати діалог із Вашингтоном. Знала б Кондоліза Райс заздалегідь про рішення Меркель провести спеціальне парламентське розслідування з цього приводу — навряд чи німецька столиця стала б відправною точкою нинішнього вояжу держсекретаря. З іншого боку, чого ще могли очікувати у Вашингтоні від новоспеченого глави «великої коаліції», якщо напередодні візиту Райс німецька преса видала на-гора список із 427 загадкових авіарейсів, зафіксованих на території Німеччини тамтешньою диспетчерською службою. А до нього — ще й справжню детективну історію про викрадення в грудні 2003 року агентами ЦРУ добропорядного громадянина Німеччини, якого протягом п’яти місяців катували на військовій базі США в Афганістані. А коли у травні 2004 року з’ясувалося, що німець ліванського походження жодного стосунку до «Аль-Каїди» не має, його поінформували про помилку й викинули десь посеред Албанії.

Звичайно, Райс не могла випустити з уваги таку делікатну тему. Але, схоже, наступальна тактика, обрана в Білому домі — без відома європейських урядів до жодних заходів боротьби з міжнародним тероризмом США на території Старого Світу не вдавалися, — ще більше розпалила трансатлантичних партнерів.

По суті, Райс заявила, що команда Шредера, яку християнські демократи раз у раз звинувачували в недостатньому діалозі з Вашингтоном, насправді співпрацювала з американцями навіть у таких делікатних питаннях, як транспортування підозрюваних у міжнародному тероризмі до таємних тюрем ЦРУ. А те, що це схоже на правду, стало зрозуміло відразу після відльоту Райс. Нинішній міністр закордонних справ Німеччини і глава відомства федерального канцлера Шредера чесно зізнався: особисто він знав про справу викраденого Халеда Аль-Масрі у червні 2004 року, а ще за місяць до того про це було поінформовано тодішнього міністра внутрішніх справ Німеччини Отто Шиллі. Причому не розголошувати цей неприємний інцидент його просив особисто посол США в Німеччині. Зрозуміло, що така пікантна ситуація не тільки зв’язує руки зовнішньополітичним радникам Ангели Меркель, яка бореться за зближення з Білим домом, а й ставить під загрозу і так хистке співіснування під одним коаліційним дахом нинішнього канцлера і міністра закордонних справ Штайнмайєра.

З Бухарестом — ще одним пунктом перебування Райс у рамках європейського турне — ситуація не менш складна. За версією впливових західних медіа, саме на території Румунії і Польщі були розміщені ті таємні тюрми.

Втім, є підстави вважати, що масована атака на Білий дім ніяк не вплинула на твердість переконань Кондолізи Райс у тому, що в глобальному хрестовому поході проти тероризму всі законні засоби годяться. Про що, власне, вона й заявляла під час прес-конференцій. Інша річ, наскільки законними ці дії є на території європейських країн, де вони могли відбуватися. Адже яка, по суті, різниця між поняттям «катування» і «жорстоке катування», якщо сам факт наявності таких об’єктів суперечить Європейській конвенції з прав людини?

У Києві держсекретар США до кінця залишалася вірною лише стратегії глобальної демократизації, нібито виробленій нею особисто ще на посаді радника з питань національної безпеки. В решті її погляди були помітно підкоректовані. В американській гості цього разу важко було впізнати того самого професора Стенфордського університету, яка зі знанням справи колись стверджувала: «Україна перебуває на околиці історії».

У Вашингтоні постійно доводилося чути, що американські радянологи не бувають колишніми: переконати їх у тому, що, крім Росії, є чимало гідних пильної уваги Вашингтона країн, завдання практично непосильне. Але, напевно, у випадку з Кондолізою Райс розчарування політикою Білокам’яної сягнуло критичної точки: мабуть, уперше в Києві американський політик такого рангу дозволив собі публічно докоряти Росії за її демократичні недоробки. Зокрема прийнятий Держдумою у першому читанні закон, який обмежує діяльність неурядових організацій.

Американські експерти сьогодні звертають увагу на досить цікаву ситуацію. Під час першого президентського терміну Джорджа Буша Вашингтону доводилося мати справу з авторитарним Кучмою і нібито демократичним Путіним. Проте в період другої каденції американського президента Білий дім змушений вести діалог з авторитарним президентом Росії і демократичним — України.

Зрозуміло, що підтримка, яку надають сьогодні США українському керівництву, пов’язана не тільки і не стільки з процесами в Росії. Для Вашингтона зниження рейтингу Ющенка і «Нашої України» рівносильне краху ідеалів «демократичного руху, який подолав тиранію в Україні» і, за словами Райс, надихнув на демократичні перетворення населення Лівану, Киргизстану та ще ряду інших досі невільних країн.

Втім, незважаючи на величезну кількість декларацій про готовність підтримати політичні й економічні реформи в Україні, Київ і Вашингтон нині можуть похвалитися хіба що налагодженим діалогом по лінії НАТО. А він, у свою чергу, став можливим завдяки досягнутому в США політичному консенсусу щодо вступу України в альянс. Правда, і тут не все так гладко, як хотілося б прихильникам якнайшвидшої євроатлантичної інтеграції України: останнім часом американські експерти констатують, що Київ занадто оптимістично налаштований стосовно дати можливого приєднання до Північноатлантичного блоку. Вступ України в НАТО, на їхню думку, навряд чи можливий до президентських виборів у Росії. Причина проста: в альянсі бояться спровокувати сплеск націоналістичних настроїв у цій країні. До речі, під час нинішнього візиту до Києва Кондолізи Райс стало зрозуміло, наскільки сама держсекретар прогресувала у питанні євроатлантичної інтеграції України. Цього разу месиджі держсекретаря були набагато чіткішими. Правда, на публічному рівні робилися вони вочевидь з урахуванням громадської думки в Україні: «Якщо ви вирішите приєднатися до НАТО, США готові підтримати вас у цьому».

Коли ж ішлося про стратегічне партнерство двох країн, як і до цього, використовувалися формулювання у формі майбутнього часу. «Ми з нетерпінням чекаємо співробітництва з цією командою, яка віддана демократії, кращому майбутньому України», — констатувала Райс. Справді, за останніх дев’ять місяців усі декларації про підтримку трансформувалися поки що в скасування поправки Джексона-Веніка з боку американського сенату.

Причому зроблено це було тільки після особистого втручання Кондолізи Райс. Є інформація, що на зустрічах з українським керівництвом держсекретар пообіцяла так само сприяти скасуванню поправки і з боку Конгресу США.

Те, що в ньому існує серйозне лобі, яке не перший рік намагається протидіяти такому кроку, особливих сумнівів у Києва викликати не повинно. На запитання про не зовсім адекватну поведінку американських парламентаріїв стосовно злощасної поправки один із впливових конгресменів розповів історію про старого єврея з Харківської області, в якого до останнього часу виникали проблеми з військкоматом.

Втім, наші дипломатичні джерела схильні вважати: якщо до процесу скасування поправки підключилася сама Райс, можна розраховувати на скасування поправки до парламентських виборів в Україні.

А ось питання надання Україні статусу країни з ринковою економікою, як запевнив автора цих рядків колишній посол США в Україні Стівен Пайфер, «політичному тиску не підлягає і залежить від реальної ситуації в економіці». Проте навіть найбільш скептично налаштовані експерти вказують на можливість такого кроку з американського боку на початку наступного року.

А в тому, що Україна до кінця 2005 року так і не стане членом СОТ, заокеанські експерти схильні звинувачувати безпосередньо президента Ющенка. Саме він, на їхню думку, мав мобілізувати всі сили ще задовго до літніх канікул у Верховній Раді. Протягом останніх дев’яти місяців американці раз у раз акцентували увагу на необхідності якнайшвидшого впорядкування української законодавчої бази і щоразу щиро дивувалися, коли на двосторонніх переговорах записи робила тільки американська сторона.

Справедливості ради слід відзначити: один високопоставлений дипломат ще кілька місяців тому запевняв автора цих рядків, що найреальнішим варіантом є приєднання України до СОТ наступного року разом із Росією. Кондоліза Райс у Києві також дала зрозуміти, хто, на думку Білого дому, насправді гальмує вступ України до цієї організації: «Ми дуже хочемо, щоб Україна була членом СОТ, і в цьому плані працюємо наполегливо, але ми не можемо брати особисту участь у політичному процесі».

Очевидним сьогодні є й інший факт: до парламентських виборів в Україні Джордж Буш так і не виконає своєї обіцянки відвідати Київ із візитом. За нашою інформацією, у Вашингтоні остерігаються, що приїзд американського президента в період передвиборної кампанії можуть розцінити в Україні як підтримку однієї з політичних сил. І ще невідомо, як перебування господаря Білого дому в Києві позначиться на її рейтингу. Залишається сподіватися, що до часу візиту Буша-молодшого в Україну американські колеги матимуть менше приводів дивуватися, чому секретар РНБОУ виступає на переговорах за вступ України в НАТО, а його фракція не підтримує в парламенті Меморандум про використання альянсом української транспортної авіації. Чому Віктора Ющенка ніхто не готує до прямого ефіру на CNN (не кажучи вже про прес-конференції), а представники української делегації, як і раніше, нехтують усіма заборонами на паління в адміністративних установах США. Добре, що вже не користуються долонями своїх помічників як попільницями, як це бувало у випадку з одним із колишніх українських міністрів.