Інша Туреччина, або Вибори розсудять

В умовах посилення політичної кризи як в Україні, так і в Туреччині недавній триденний прес-тур українських журналістів до Стамбула дозволив уважніше придивитися до конфліктних ситуацій у цих двох країнах, знайти цікаві аналогії і цілком зрозумілі розбіжності. Що нас поєднує? Насамперед негативний досвід взаємин чинної влади і ЗМІ, проблеми з правами та свободами громадян, переслідування опозиційних журналістів та активістів. Можна впевнено сказати, що йдеться про ціннісний вибір: демократія чи авторитарне правління...

Туреччина тепер зовсім інша, ніж була навіть 5–6 років тому. Після приходу до влади у 2002 р. Партії справедливості та розвитку (ПСР), яку незмінно очолює прибічник "м'якого ісламу" прем'єр-міністр Реджеп Таїп Ердоган, країна стрімко змінює своє обличчя. Це стосується і політики, і економіки, і повсякденного життя.

Ключовий елемент цих змін - постать Реджепа Ердогана. Він же сьогодні – головний подразник внутрішньої політики. Журналіст порталу новин Е24 Явуз Байдар так ємно охарактеризував ситуацію: "Коли Франсиско Франко у 1936 р. сказав: "народ завжди зі мною" (про що постійно говорить і прем'єр-міністр Ердоган), знаменитий іспанський філософ Мігель де Унамуно йому відповів: "Ти переможеш, але не примусиш їх себе любити".

Тричі ПСР перемагала на парламентських виборах, востаннє - у 2011 р. Тоді Ердогану вдалося без участі союзників сформувати більшість у парламенті. Президент Туреччини Абдулла Гюль - також член партії ПСР. Утім, стосунки двох лідерів країни відзначаються прихованим суперництвом. Президент дедалі більше дистанціюється від прем'єра, заявляючи, що інтеграція з Європейським Союзом залишається пріоритетом політики країни. Тоді як Ердоган починає лякати Захід зближенням із "шанхайською шісткою". Опозиція сподівається, що Абдулла Гюль зможе перешкодити рухові країни до авторитаризму, ознаки якого дедалі виразніше проступають на тілі турецької демократії.

Всевладдю військових, що спиралися на спадщину Ататюрка й були безкомпромісними прибічниками світського шляху розвитку країни, ПСР поступово виставила потужні фільтри. Наскільки це незворотний процес - сказати важко. Армія аж до 2002 р. диктувала свої умови всім без винятку політичним силам. Найдійовішим її аргументом ставали військові перевороти.

Однак процес у справі "Ергенекон" 2010–2013 рр. свідчить, що Ердоган і Ко завдали прибічникам лаїцизму серйозного удару. У серпні минулого року було засуджено до різних строків ув'язнення понад
240 осіб. Серед них - відомі політики, письменники, журналісти, колишні ректори університетів, відставні й діючі вищі офіцери армії та спецслужб, профспілкові лідери. Кілька десятків людей засудили до довічного ув'язнення, двох - до двох довічних ув'язнень.

Під час процесу "Ергенекон" впливова ісламська організація Hizmet ("Служіння") була серед союзників Партії справедливості та розвитку. Її лідер Фетхуллах Гюлен живе з 2006 р. у США і має серйозний вплив на вищий істеблішмент у Туреччині. (Чинна влада стверджує, що позиції лідера Hizmet сильні насамперед у спецслужбах). Він толерантний до інших релігій, пропагує єднання серед мусульман різних спрямувань. Гюлен також проповідує і розвиває традиційний турецький варіант ісламу, втім, не висуваючи нових теологічних концепцій, а лише пропонуючи їх сучасну інтерпретацію.

Фетхуллах Гюлен є прибічником діалогу різних цивілізацій, співпраці з ЄС. Він постійно підкреслює роль науки та освіти в розвитку суспільства, тому Hizmet розвиває в Туреччині і в усьому світі цілу мережу освітніх інституцій, будує школи, лікарні.

Уже після чергового розгону демонстрантів на площі Таксім улітку минулого року лідер Hizmet піддав критиці дії поліції й назвав прем'єр-міністра "фараоном". Після цього шляхи Ердогана та Гюлена розійшлися остаточно. Колишні союзники перетворилися на непримиренних противників, а їхнє протистояння вилилося в корупційний скандал. Його наслідком стала серйозна внутрішньополітична криза, яка трясе Туреччину вже котрий місяць...

Донедавна незаперечним успіхом Ердогана була економічна політика. Бурхливе зростання ВВП, високі темпи будівництва, розвиток інфраструктури туристичного бізнесу, здавалося, були запорукою процвітання в майбутньому. Та вже минулий рік показав: турецька економіка - на межі стагнації. Разом із незадоволенням внутрішньою політикою Ердогана, який дедалі більше схиляється до авторитарного варіанту управління країною, втомою від його багатолітнього перебування при владі - це створювало в турецькому суспільстві передумови для соціально-політичного вибуху.

Грім на політичному небосхилі Туреччини вдарив 28 травня 2013 р., коли на вулиці Стамбула і ряду найбільших міст вийшли десятки тисяч турків. Приводом до багатотисячних демонстрацій проти уряду Ердогана стало те, що поліція (із застосуванням водометів та сльозогінного газу) розганяла протестувальників, які виступали проти будівництва торгового центру в маленькому парку Гезі у Стамбулі, поруч із площею Таксім.

Тепер площа Таксім стала місцем, де сили, опозиційні до влади, - громадські активісти, нонконформісти і футбольні фанати - намагаються проводити акції протесту. Цей свого роду аналог київського Майдану постійно перебуває під пильною увагою поліції. Перший виток протистояння завершився на початку серпня, щоб із новою силою розпочатися 17 грудня минулого року. Тоді протестувальники вийшли на площу Таксім відразу ж після оприлюднення інформації про масштабне розслідування корупції у вищих сферах (докладніше див. статтю Володимира Кравченка "Турецький гамбіт", DT.UA, №1, 17.01. 2014 р.).

Під час круглого столу в штаб-квартирі міжнародної громадської організації "Платформа "Діалог Євразії" (яка організувала прес-тур для українських журналістів) заступник голови Спілки журналістів і письменників Еркам Туфан Айтав сказав: "Ми не підтримуємо владу без стримуючих факторів. Коли у 2010 р. влада запропонувала зміни до Конституції, покликані зробити країну більш демократичною, на референдумі за них проголосувало 58% турків. Але сьогодні ми говоримо про іншу владу, яка виступає проти розподілу своїх гілок, їх незалежності. Законодавчу, виконавчу та судову владу ПСР хоче зосередити в одних руках. Зараз партія Ердогана контролює до 75–80% мас-медіа".

Зазначимо, що найбільша в Туреччині газета Zaman, яка виходить накладом у 1,25 млн прим., а також телекомпанія Samanoyolu й агентство Cinan, що раніше були союзниками ПСР, нині виступають проти "закручування гайок" прем'єром Ердоганом. При цьому турецькі журналісти констатують: для турецького прем'єра "всі, хто критикує владу, автоматично стають ворогами і зрадниками".

Головний редактор англомовної газети Today's Zaman Бюлент Кенеш зазначив: "У Туреччині люди звикли вільно висловлювати свої думки, не боячись переслідувань. Але останні події примушують серйозно насторожитися. Було прийнято закони, які обмежують свободу слова в Інтернеті, регулюють вживання алкоголю та втручання держави в особисте життя громадян. Ми бачимо процес ісламізації в найгіршому сенсі цього слова. Релігія стає інструментом державного управління. В таких умовах дедалі важче залишатися незаангажованим журналістом. Незалежні ЗМІ, які критикують уряд, постійно перебувають під тиском".

Побоювання турецьких журналістів зрозумілі. Кілька тижнів тому парламент Туреччини схвалив заходи з посилення контролю над інтернет-ресурсами. Закон дозволяє закривати доступ користувачів до будь-якого сайту навіть без отримання санкції суду. Спецслужби отримують право зобов'язувати провайдерів зберігати й на першу вимогу надавати інформацію про історію відвідування користувачем упродовж двох років. Підстава для закриття доступу - "порушення права громадян на недоторканність приватного життя". Ефемерний "захист" громадянських прав перетворюється на можливість тотального контролю користувачів мережі Інтернет.

Зазначений закон поки що так і не підписаний президентом Абдуллою Гюлем. Але це не заважає спецслужбам його застосовувати. Є вже й перша "жертва" закону - кореспондент газети Today's Zaman і блогер, громадянин Азербайджану Махір Зейналов: 7 лютого його було депортовано на батьківщину на підставі цього закону...

Дуже скоро, 30 березня 2014 р., у Туреччині відбудуться місцеві вибори. Їх результати важливі для Ердогана в переддень перших загальних президентських виборів, призначених на серпень. Безумовно, корупційний скандал, історія з висилкою азербайджанського журналіста сильно вдарили по міжнародному реноме Туреччини. Важко сказати, як на результат виборів до місцевих органів влади вплинуть події на площі Таксім, серія корупційних скандалів і, нарешті, заходи з посилення контролю держави над інтернет-ресурсами. У Партії справедливості та розвитку серйозна підтримка переважно в центральній Туреччині. Проте у великих містах, більш європеїзованих, партії прем'єра буде важко розраховувати на успіх.