ІНФОРМАЦІЙНІ БИТВИ ПРИЙДЕШНЬОЇ ВІЙНИ

Один мій знайомий англієць, професор Кренфілдського університету Крістофер Беламі довгий час працював військовим кореспондентом лондонської газети «Індепендент». Нелегка доля журналіста закидала його на передові лінії багатьох війн — від Перської затоки до Чечні. Мужності людини, котра неодноразово потрапляла під артилерійський обстріл, холоднокровно писала замітки в прифронтовому бліндажі, вичавлюючи останні краплі енергії зі свого лептопа й підсвічуючи собі кишеньковим ліхтариком, і ризикувала життям, часто переходячи лінію фронту в один та інший бік, можна, звісно, позаздрити. Ще більше можна позаздрити її життєвому та професійному досвіду, набутому за час відряджень до «гарячих точок планети».

Одного разу він розповів мені цікаву історію, яка сталася з ним десять років тому. Тоді він був серед численної журналістської братії, котра відслідковувала воєнну операцію антиіракської коаліції, відому сьогодні кожному під кодовою назвою «Буря в пустелі». Перебуваючи у ставці командуючого операцією генерала Шварцкопфа, Кріс разом із своїми колегами безуспішно намагався добути бодай якусь інформацію, здатну пролити світло на плани союзників з проведення наземної операції проти військ Саддама Хусейна. І ось, уперше за весь час боїв, журналістів запросили на спеціальну прес-конференцію. Начальник прес-служби командуючого довго розповідав про майбутню амфібійно-десантну операцію, відповідно до плану якої основний удар по іракському угрупованню в Кувейті мав бути нанесений з моря. Після цього журналісти гарячково креслили схеми можливих бойових дій і факсом переганяли їх до своїх редакцій (про персональні комп’ютери з графічними програмами й електронною поштою тоді можна було лише мріяти).

Чи варто говорити про те, що наступного дня всі газети вмістили план прийдешньої наземної війни на своїх перших шпальтах. А ще за кілька днів союзники завдали удару іракцям. Звісно, не з моря, а з суші, де противник їх найменше чекав.

Пан Беламі переконаний, що в тому далекому 1991 році він брав участь в одній з перших успішних операцій сучасної інформаційної війни. Сьогодні світ знаходиться на грані ще одного великого воєнного конфлікту — міжнародної антитерористичної операції під егідою США. І можна бути впевненим, що інформаційні битви цієї війни розпочалися задовго до того, як перший американський резервіст прибув на призовний пункт.

Зо два тижні тому президент США Джордж Буш звернувся із закликом до журналістів не публікувати в пресі подробиць підготовки американських збройних сил до бойових дій, і взагалі намагатися ставитися до висвітлення планів Сполучених Штатів щодо боротьби з міжнародним тероризмом максимально стримано. Схоже, прохання ці виявилися марними. Американські та європейські видання наввипередки публікують схеми проведення антитерористичної операції, описуючи не лише чисельність озброєного угруповання, яке збирає Вашингтон, а й можливу тактику його дії.

Оглядачі зазначають, що підготовча стадія прийдешньої війни дуже нагадує ту, з якою світ встиг ознайомитися під час «Бурі в пустелі». Проте вони переконані: нова американська операція — якщо, звісно, вона розпочнеться, — здійснюватиметься за іншою схемою. Можливість застосування на території Афганістану спецназу США означатиме, що Америка вперше за останній час погодиться провести наземну операцію. Більшість журналістів сходиться на тому, що в будь-якому випадку нинішня операція проти тероризму триватиме кілька років — йдеться, на їхню думку, не про те, що противнику буде завдано одноразового показового удару.

Цього тижня британська преса опублікувала вже й варіанти бойових дій США проти міжнародного тероризму. При цьому газета «Обзервер» посилалася на «високопоставлених, котрі висловили бажання залишитися невідомими», військових, а «Індепендент» — на одного з лідерів Північного альянсу Абдаллу Абдаллу, котрий, як запевняють журналісти газети, «знаходиться в постійному контакті з Вашингтоном».

За даними «Обзервер», розроблений план передбачає одночасні дії за двома напрямами. Поки загони спеціального призначення шукатимуть бін Ладена, ВПС і ракетні сили альянсу завдадуть удару по базі організації «Аль-Каїда» під Кабулом та авіації і силам ППО талібів. Завдання — знищити 20 літаків, які належать прибічникам мулли Омара, і кілька десятків зенітних батарей. Потім планується завдати удару по танкових з’єднаннях талібів і позбавити їх усіх видів важких озброєнь. Тільки після закінчення цієї першої фази операції на землю Афганістану ступлять солдати коаліції.

За даними журналістів, командування об’єднаними військами планує десантувати ударні підрозділи з вертольотів 82-ї дивізії ВПС США. «Висадка здійснюватиметься десь у глибині контрольованої талібами території», — передрікає газета й повідомляє, що в режим бойової готовності переведені ще дві американські дивізії — 101-а десантна та 10-а гірничострілецька. А британським військам приділяється другорядна роль — вони лише підтримуватимуть американців.

Не страждає від браку уваги й «головний винуватець торжества» Усама бін Ладен. Газети й телепрограми із завидною періодичністю повідомляють «новини з табору суперника», а також імовірні місця його перебування. Днями довірливим читачам розповіли, що «терорист номер один» ховається в неприступному районі Паміру на півночі Афганістану. Це місце, вважають журналісти, бін Ладен обрав тому, що звідти можна безперешкодно перейти до Таджикистану, Пакистану чи Китаю. Притулок знаходиться серед неприступних хребтів, покритих вічними снігами, — пройти там можуть лише досвідчені місцеві провідники.

Загалом, інформації опубліковано стільки, що можна вже писати науковий трактат про теорію та практику війни з міжнародним тероризмом. Проте варто визнати: більшість згаданих публікацій саме і є елементами тієї самої інформаційної війни, про яку говорив мій британський знайомий. Міркуйте самі — звідки літературна братія черпає публіковані факти? Здається, у всіх державних відомствах США нині настільки жорстко здійснюють контроль над збереженням чутливої інформації, що просочування її в пресу просто фізично неможливе. Проте вона там з’являється. Скоріше за все, світло бачать лише ті факти, які вигідні ідеологам антитерористичної боротьби.

Це не означає, що мас-медіа свідомо дезінформують громадськість. Просто в кожному силовому відомстві Сполучених Штатів є своєрідно «підгодовані» журналісти, котрі за рахунок особистих контактів традиційно одержують деякі відомості раніше від інших своїх колег. І ось нині за цими каналами їм скидають потрібну інформацію, яка після опублікування належним чином впливає на потенційних противників США. В умовах, коли репортаж CNN глядачі сприймають із більшою довірою, ніж заяви високопоставленого державного чиновника, така тактика обов’язково має принести успіх.

Проте дезінформація та залякування противника за рахунок використання сучасних ЗМІ не є єдиним елементом інформаційної війни. На стратегічному рівні мета цієї кампанії — створення таких перешкод процесу ухвалення рішення ворогом, аби він не міг діяти чи вести війну координовано й ефективно.

Узагалі-то США готувалися до інформаційної війни з противником, котрий серйозно залежить від інформаційних систем під час ухвалення рішення. Для цього вони розробляли й бойові віруси, і засоби радіоелектронної боротьби, й електромагнітні гармати. Сьогодні театр інформаційних бойових дій простягається від секретного кабінету до домашнього персонального комп’ютера й ведеться на різноманітних фронтах. Електронне поле бою представлене постійно зростаючим арсеналом електронних озброєнь, переважно засекречених. Говорячи військовою мовою, вони призначені для бойових дій у галузі командування й управління військами, або «штабної війни».

Талібам, котрих називають найпотенційнішими противниками американців, усі ці штуки особливої загрози не несуть. Проте теорія інформаційної війни припускає, що й доіндустріальне чи аграрне суспільство (яким сьогодні є афганське) все-таки має вразливі місця. Адже користуються таліби (не кажучи вже про бін Ладена) сучасними засобами зв’язку, мають на озброєнні авіацію, яка передбачає наявність навігаційних систем, та й електронні рахунки в зарубіжних банках.

Ну а Сполучені Штати сьогодні, напевно, підготовлені до інформаційної війни краще за інших. Відповідальність за підготовку до неї та її ведення покладено, як і належить, на військове відомство. У Пентагоні діє так звана Виконавча рада з інформаційної війни, очолювана заступником міністра оборони Джоном Уайтом. Рада є органом, який ухвалює рішення з питань інформаційних бойових дій на національному рівні. До нього входять начальники ключових управлінь Пентагону, директори військової розвідки й АНБ, заступник ЦРУ і секретарі Ради нацбезпеки.

Нині кожен вид збройних сил США має свій власний спеціалізований центр, відповідальний за інформаційну війну: приміром, центр інформаційних бойових дій Військово-повітряних сил США (AFIWC) розташований на військово-повітряній базі Келлі в штаті Техас, а Служба наземних інформаційних бойових дій армії США (LIWA) знаходиться у Форт Белвуар, штат Вірджинія.

Завдання Центру AFIWC полягають у тім, аби «створювати засоби ведення інформаційної війни на підтримку операцій; планувати кампанії, одержувати й випробовувати устаткування, захищати військово-повітряні штаби від нападу». З цією метою Центр навчає, екіпірує й розгортає групи реагування, розробляє й підтримує бази даних і прикладні програми, аналізує уразливість електронних систем військово-повітряних сил. Зусиллями співробітників Центру AFIWC створено Розподілену систему визначення вторгнень (DIDS), яка виявляє зловживання комп’ютерними системами, відстежує бюджети користувачів, рід занять і місце їхнього походження; забезпечує централізований доступ до інформації про стан безпеки тієї або іншої системи й розподіляє опрацювання даних, які перевіряють; фактично це інструмент адміністраторів мереж і співробітників служб комп’ютерної безпеки.

Не варто забувати, що в США є ще й сили спецоперацій, зведені в окреме командування, до складу яких входять і підрозділи так званих «психологічних операцій», котрі також виконують окремі завдання інформаційних боїв.

Приділяючи таку увагу інформаційній війні, американці розраховують на ведення «безконтактних» бойових дій, за яких кількість жертв (у прямому значенні слова) була б зведена до мінімуму. «Ми наближаємося до такого щабля розвитку, коли вже ніхто не є солдатом, але всі є учасниками бойових дій, — сказав один з керівників Пентагону. — Завдання нині полягає не в знищенні живої сили, а в підриві цілей, поглядів і світогляду населення, у руйнації соціуму».