Ігри в незалежність: чи визнає Путін «ДНР» і «ЛНР»?

Підвищуючи ставки в геополітичній грі навколо України, в Москві заговорили про визнання «ДНР» і «ЛНР».

Члени думської фракції КПРФ зареєстрували проєкт постанови про звернення Держдуми до російського президента з проханням визнати проросійські квазідержавні утворення «як самостійні, суверенні та незалежні держави». Документ планують обговорити в парламенті 14 лютого. Чи ухвалять його, залежить від того, на якому варіанті дій зупиниться Путін, який веде з Заходом одночасно і поєдинок у дзюдо, і шахову партію.

Перший варіант — використання «набору військово-технічних заходів» стосовно України. Другий — продовження переговорів між США та НАТО, з одного боку, й РФ — з іншого, з одночасним збереженням локальної ескалації, аби примусити Україну відмовитися від курсу на членство в НАТО і виконати «мінські домовленості» в інтерпретації Кремля.

Примусити Київ виконувати «Мінськ» — для Москви одне з ключових завдань. Адже «особливий статус» ОРДЛО — «троянський вірус» для України, що зруйнує нашу державу зсередини і посилить нестабільність у регіоні. Тому серед експертів поширена думка: доки в Кремлі розраховують дотиснути українську владу (зокрема й через деякі країни Заходу), щоб вона прийняла російську позицію, Москва не визнає «незалежності» «ДНР» і «ЛНР». Адже таке рішення означає жирний хрест на «мінських домовленостях».

Але підготовлений комуністами проєкт постанови демонструє й інше — в Москві тримають у рукаві карту «незалежності». Ряд аналітиків, із якими ZN.UA обговорювало ситуацію, вважає: на визнання «ДНР» і «ЛНР» Кремль піде, якщо переконається в неможливості протиснути реалізацію «Мінська» в російській інтерпретації. Якщо в Москві будуть упевнені, що рішення, яке посилює розрив окупованих територій з Україною, не викличе серйозних санкцій із боку Заходу. Якщо бачитимуть реальну загрозу втрати цих територій. Ці чинники можуть вплинути на рішення Кремля разом чи поодинці.

depositphotos/vlad_k

Технологію «легітимації» квазідержавних утворень відпрацьовано на Абхазії та Південної Осетії ще 2008 року: через два тижні після початку російсько-грузинської війни абхазький і південноосетинський парламенти звернулися до Росії з проханням визнати їхню незалежність. Російський парламент їх підтримав, а тодішній президент Дмітрій Медведєв підписав відповідний указ. «ДНР» же й «ЛНР» ще 2014 року звернулися до Росії з проханням їх визнати. Не виключено, що задля легітимації «народних республік» Москва цього разу може піти й на організацію нового референдуму на окупованих територіях, постаравшись залучити не тільки російських, а й міжнародних спостерігачів.

Результат цього «референдуму», як і проведеного у 2014 році, буде наперед визначений. Нагадаємо, що, відповідно до результатів соцопитування, проведеного в жовтні 2019 року компанією «Нью Імідж Маркетинг Груп» на замовлення Українського інституту майбутнього та ZN.UA, переважна більшість (четверо з п'яти) опитаних жителів ОРДЛО бачили своє майбутнє поза Україною: за незалежність виступали 16,2% респондентів, а 64,3% — вважали, що «народні республіки» мають увійти до складу Росії. Лише 5,1% опитаних жителів ОРДЛО бажали «бути частиною України, як раніше», а ще 13,4% — бачили нині підконтрольні «ДНР» і «ЛНР» території «частиною України, але з особливим статусом».

За час, що минув від моменту соцопитування, ситуація не поліпшилася, адже Росія ще більше посилила контроль над окупованими територіями. Москва роздає російські паспорти (понад 720 тисяч людей уже стали громадянами Росії), організовує вибори в Держдуму (восени 2021 року 380 тисяч жителів ОРДЛО взяли участь у голосуванні), встановлює російську як єдину «офіційну» мову, проводить уроки державності, контролює інформаційний простір, впроваджує російський рубль і спрощує доступ товарів із непідконтрольних Києву територій Донбасу в РФ. А днями Путін доручив організувати через російський портал «Госуслуги» соціальні виплати жителям ОРДЛО.

 У нинішній ситуації Путін може почати реалізовувати сценарій «незалежності». По-перше, якщо Захід буде непоступливий на переговорах щодо «гарантій безпеки»: визнаючи «ДНР» і «ЛНР», Росія створює нові ризики для Заходу й України (про них ми скажемо нижче) і отримує додатковий інструмент тиску на Київ та наших партнерів. Тому російська дипломатія цілком може виходити з того, що вже самі розмови про визнання «народних республік» мають підштовхнути Захід до тиску на Київ. Очевидно, що цій меті підпорядковане й озвучене представниками партійного керівництва «Единой России» звернення до російського керівництва з проханням розпочати поставки військової продукції сепаратистам Донбасу.

СБУ

Оскільки, навіть попри нинішню загрозу російського вторгнення в Україну, в Німеччині, Франції, Італії, Хорватії є ті, хто демонструє прагнення налагодити відносини з Росією та готовність переглянути санкційну політику, кремлівський шантаж із визнанням «ДНР» і «ЛНР» може спрацювати.

 По-друге, до сценарію визнання «ДНР» і «ЛНР» Путін може звернутися на етапі ухвалення рішення про подальші дії, вибираючи між вторгненням і продовженням переговорів. І якщо вибір буде зроблено на користь другого варіанта, російська влада зіштовхнеться з серйозною іміджевою проблемою: як після надимання щік та пред'явлення США й НАТО жорстких ультиматумів Кремлю зберегти обличчя перед Заходом і російським електоратом; як відступ видати за перемогу. Адже, на переконання російських політологів, «імперія, котра блефує, — це не імперія».

Росіян, інформаційно накачаних кремлівською пропагандою про необхідність враховувати «законні інтереси» Росії, не задовольнить те, що замість відходу НАТО з західних російських кордонів Москва буде обговорювати з Заходом малоцікаві й малозрозумілі широким масам питання розміщення ракет середньої та малої дальності, прозорість проведення масштабних військових навчань і запобігання військовим інцидентам у повітрі й на морі. Потрібна якась жорстка дія, здатна продемонструвати росіянинові рішучість «царя і бояр».

У такій ситуації визнання «незалежності» «ДНР» і «ЛНР» — а по суті йдеться про інкорпорацію цих територій до складу Росії, як це раніше сталося з Абхазією та Південною Осетією, — для Кремля може виявитися цілком адекватним вирішенням проблеми збереження обличчя російського керівництва в цілому й Путіна, зокрема. Хай навіть ціною виходу з «Мінська». До того ж у Москві впевнені, що в НАТО не беруть країн із територіальними проблемами, а Київ ніколи не змириться з відторгненням ОРДЛО. Загалом, буде створено ще один бар'єр на українському шляху в Альянс.

Можливо, ініціатива про визнання «ДНР» і «ЛНР» і була самодіяльністю КПРФ, розрахованою на її виборців, але, зважаючи на російські політичні реалії, в це віриться мало. Тим більше що спікер Держдуми член бюро вищої ради партії «Единая Россия» В'ячеслав Володін позитивно відреагував на пропозицію російських комуністів, заявивши, що визнати «незалежність» «ДНР» і «ЛНР» необхідно через «ігнорування «мінських угод» президентом Зеленським» та спроби НАТО «окупувати Україну».

Поки що Москва не хоче втрачати такий важіль тиску на Київ як «мінські домовленості». Однак, за чутками, заступник глави АП російського президента, який курирує Донбас, Дмітрій Козак втрачає вплив, а Владіслав Сурков — знову нарощує. Якщо ця інформація з кремлівських веж відповідає дійсності, то зростають і шанси на визнання Росією «народних республік». Нагадаємо, що у 2008 році Сурков був ідеологом визнання «незалежності» Абхазії та Південної Осетії.

Якщо Москва все ж таки прийме рішення про визнання незалежності квазідержавних утворень, то воно буде супроводжуватися і прийняттям «ДНР» та «ЛНР» в ОДКБ. Поки що ж Росія реалізує «м'який» сценарій анексії ОРДЛО. Вона поступово поглиблює розрив між окупованими територіями та підконтрольною українському уряду частиною країни, інтегруючи «ДНР» і «ЛНР» в економічний, фінансовий і військовий простір Російської Федерації.

Для України ймовірне рішення Росії про визнання «ДНР» і «ЛНР» може мати як позитивні, так і негативні наслідки. До плюсів слід зарахувати те, що такий крок Росії приведе її до виходу з «Мінська». А отже, й Україна буде вільна від убивчих зобов'язань, узятих на себе у дні тяжких боїв за Дебальцеве. І це головне. Крім того, таке рішення Росії спричинить впровадження проти неї додаткових санкцій.

Мінуси для нашої країни полягають у тому, що визнання Москвою «незалежності» квазідержавних утворень супроводжуватиметься зростанням нестабільності на україно-російському кордоні та лінії розмежування в Донбасі. Адже, коли навесні 2014 року після проведення «референдумів про самовизначення» «ДНР» і «ЛНР» проголосили свою «незалежність» (і висловили бажання ввійти в Росію), ці «республіки» зафіксували в «конституціях», що їхні території визначаються межами, які існували на день їх утворення. Сказане означає, що проросійські сепаратисти претендують на контроль над усією територією Донецької та Луганської областей.

Незважаючи на заяви депутатів російської Держдуми, поки що визнання «ДНР» і «ЛНР» із боку Росії виглядає як крайній варіант дій для Москви. Врешті-решт, для російського керівництва квазідержавні утворення на Донбасі — це лише інструмент у досягненні зовнішньо- та внутрішньополітичних цілей Кремля.

Більше статей Володимира Кравченка читайте за посиланням.