Ігри на берегах Іссик-Кулю

На просторах Центральної Азії розгортається нова «велика гра», яка окреслить контури протистояння найбільших держав у недалекому майбутньому. При цьому полем, на якому почнуть рухати фігури геополітичні гравці, цілком може стати маленький Киргизстан - країна, що лежить у самому серці Євразії. Причина - близьке сусідство з Афганістаном та Китаєм. Пекін при цьому має можливості і бажання приєднатися до суперництва, яке в регіоні давно точиться між Москвою та Вашингтоном. Малоймовірно, що в цій ситуації Киргизстану вдасться балансувати між інтересами великих держав: Бішкеку доведеться зробити геополітичний вибір…

Двохтисячні стали для Киргизстану періодом геополітичних метань і соціально-економічних потрясінь.

Наприкінці 2001 року в країні з’явилася американська база, що забезпечує поставки військових вантажів міжнародному контингенту в Афганістані, а з 2003-го тут облаштувалися і російські військові, створивши авіабазу в Канті. У березні 2002 року прокотилися протести, викликані незгодою жителів республіки з ратифікацією киргизько-китайської угоди про кордони, відповідно до якої Китаю відійшла частина спірних земель. Тоді ж уперше під час політичних виступів пролилася кров. А 2005-го у країні відбулася «революція тюльпанів», після чого пройшов ланцюжок виборів та політичних криз, які далеко не завжди закінчувалися за столом переговорів.

Причому після кожної такої кризи і зміни уряду перед Бішкеком поставало завдання переглянути геополітичну орієнтацію. «Революція тюльпанів» змела проросійський режим Акаєва, відкрила країні шлях до політичних та економічних реформ. Але вже через п’ять років відбулася нова «народна революція» - проти режиму одного з лідерів «революції тюльпанів» президента Курманбека Бакієва. Той намагався водити за ніс і Сполучені Штати, і Росію, однак урешті-решт програв сам.

Навесні 2010 року знову захотілося спробувати щастя на Заході, дружити з Європою, переглянути договори з Китаєм про кордони, однак криваві події літа того ж року в Ошській області провокують нову кризу й революційні зміни у країні. Киргизстан став парламентською республікою і знову дивиться на Москву: вступає у Митний союз і проситься в Євразійський союз.

Але на цьому геополітичні метання Бішкека не скінчилися. У грудні 2011 року нинішній президент країни Алмазбек Атамбаєв оголосив про намір ліквідувати американську базу в столичному аеропорту Манас до 2014 року, коли Вашингтон планує завершити виведення військ з Афганістану. Аналітики вважають, що це рішення прийняте під тиском Росії. Однак уже через три місяці в Бішкеку, після перемовин із американцями, приймають рішення, що база Манас, яка з 2009 року офіційно називається Центр транзитних перевезень, як цивільний об’єкт може виконувати свої функції транспортного вузла і після 2014 року.

Потім Атамбаєв навіть заявив, що закриє російську базу в Канті, оскільки росіяни не платили оренду за використання військових об’єктів на киргизькій території з 2008 року. Борг сягнув 15 млн. дол., тоді як американці платять більше і вчасно. Проте коли Москва нагадала, що Бішкек сам заборгував їй 493 млн. дол., і пригрозила санкціями, Атамбаєв під час саміту країн - членів ОДКБ поспішив запевнити Кремль, що американців не буде в країні через два роки.

Цікаво, що під час зустрічі лідерів ОДКБ прийнято рішення поточного року зосередити увагу саме на регіоні Центральної Азії, оскільки тут проблеми у сфері забезпечення безпеки найсерйозніші: ситуація може загостритися після виведення Сполученими Штатами своїх військ з Афганістану і у зв’язку з ядерною програмою Ірану.

У Росії вважають, що, залишаючи Афганістан, Вашингтон зацікавлений зберегти військову присутність у регіоні, і аеропорт Манас розглядається як один із таких елементів присутності.

НАТО також готове позначити свої інтереси в цьому регіоні. Наприклад, на саміт Північноатлантичного альянсу в Чикаго, який відбудеться 20-21 травня, уперше запрошено лідерів центральноазійських республік колишнього СРСР. За словами американських експертів, ця зустріч демонструє зміни в зовнішньополітичній доктрині Сполучених Штатів, які посилюють свою увагу до Азії. А одним із ключових питань чиказької зустрічі буде вироблення стратегії безпеки Афганістану як до, так і після 2014 року.

Питання, пов’язані з Афганістаном, обговорять і на саміті Шанхайської організації співробітництва (ШОС), який запланований у червні в Пекіні. Це об’єднання, в якому провідні ролі належать Китаю і Росії, можливо, навіть надасть Афганістану статус спостерігача.

Експерти зазначають, що ШОС може запропонувати НАТО розмежувати зони відповідальності в регіоні: безпеку та боротьбу з наркотрафіком і екстремізмом у межах афганської території забезпечують сили Північноатлантичного альянсу, тоді як зовнішні кордони, а отже - і територія країн Центральної Азії, стають зоною відповідальності членів Шанхайської організації співробітництва. Причому в Росії вважають, що практичні питання контролю над цим регіоном слід віддати недавно створеним Колективним силам оперативного реагування (КСОР) ОДКБ, які Кремль раніше розраховував розмістити у киргизькій частині Ферганської долини.

Нарешті, окремо слід сказати про позицію Китаю, який готовий реалізувати в регіоні власну стратегію.

Пекін останніми роками проводив тиху експансію в Киргизстані, надаючи йому кредити і беручи участь у різних проектах, переважно пов’язаних із розвідкою корисних копалин. Але тепер Пекін пропонує Бішкеку воістину грандіозні плани. Наприклад, останніми місяцями активно обговорюється проект прокладання залізниці через киргизьку територію до Узбекистану. І хоча довжина магістралі трохи більше 260 км, Китай готовий вкласти в її будівництво від 2,5 до 4 млрд. дол.: річ у тому, що через рельєф країни колію доведеться прокладати на висоті 2500-3000 метрів, а сама траса проходитиме прорубаними у скельних породах тунелями.

Пекін спокушає Бішкек цим проектом: завдяки йому країна вийде з транспортної ізоляції, отримавши вихід на ринок сусідів. Однак експерти звертають увагу на те, що Пекін вимагатиме натомість. Весь у боргах, Киргизстан, як вважають, може розплатитися за цю залізницю, тільки передавши Китаю в концесію родовища корисних копалин - заліза, золота, міді, рідкоземельних металів. Їхня сумарна вартість складає 20 млрд. дол. Причому китайці вже запланували залізничну трасу таким чином, аби вона проходила поблизу районів залягання корисних копалин.

Крім, того, Пекін лобіює питання про прокладання колії «європейського» стандарту, прийнятого і в Китаї. А це дозволило б відмовитися від перевантажування вагонів на кордоні або заміни коліс. З іншого боку, ця пропозиція прямо стосується і питання безпеки країн Центральноазійського регіону: китайські війська залізницею можуть добратися до кордону Узбекистану за лічені години. Знову ж, не виключено, що залізницю будуватимуть китайські військові спеціалісти, яким під «дахом» проекту теж буде на кілька років забезпечено «прописку» в Киргизстані.

Однак геополітичні розрахунки Китаю не обмежуються з’єднанням своєї залізничної мережі з Узбекистаном, що, до речі, відразу створить конкуренцію російському Транссибу. Пекін також прагне використовувати цей шлях для розширення експорту енергетичної сировини з Центральної Азії, а також з Ірану.

Очевидно, що, умовивши Бішкек на цей проект, Китай може сплутати карти і Росії, і Сполученим Штатам. Бо жодна з двох великих держав не готова підкріпити свої геополітичні прагнення в регіоні такими інвестиціями. Поки що думки в Бішкеку розділилися. І китайський проект став ще одним елементом внутрішньополітичних розбіжностей. Очевидно, в таких умовах влада Киргизстану до останнього уникатиме робити ставку на якогось одного партнера. Але тепер проводити таку політику Бішкеку буде дедалі важче.