ХТО МАЄ ВУХА, ТОЙ ПОЧУЄ

бесіда із держсекретарем мзс України олександром чалим напередодні парламентських европейських баталій

— Олександре Олександровичу, з якою метою 11 грудня в парламенті проводитимуться слухання, присвячені європейській інтеграції? Хто є їх ініціатором? Які результати ви сподіваєтесь отримати?

— Скажу відверто, як МЗС, так і інші органи центральної виконавчої влади України зацікавлені у цій ініціативі. Необхідність активізувати і синхронізувати діяльність ключових державних інституцій, спрямовану на інтеграцію України до Європейського Союзу, назріла давно. На Верховну Раду України у зв’язку з цим лягає виключна частка роботи на стратегічному для нас напрямку. Без активної, послідовної участі законодавчої влади у євроінтеграційному поступі України сама ідея цього процесу вихолощується та стає нереальною.

Інтеграція до ЄС є головним пріоритетом України. Це — не данина кон’юнктурі, а життєва необхідність досягти високих стандартів громадянського суспільства і правової держави, підвищити рівень конкурентоспроможності економіки, сприяти просуванню економічних реформ, вирішенню соціальних проблем і підвищенню добробуту усіх верств населення країни.

Парламентські слухання з питань реалізації державної політики інтеграції до ЄС, на мій погляд, консолідуватимуть зусилля парламенту й уряду довкола пріоритетних завдань нашої внутрішньої та зовнішньої політики, визначених Президентом України.

Громадськість всередині країни і за її межами чіткіше уявлятиме, на якому етапі євроінтеграційної зрілості стоїть Україна, хто є щирим прихильником інтеграції України до ЄС, а хто опонентом і чому. Цю тему можна розвивати, але, як на мене, чи не найбільшим досягненням таких слухань буде публічність цього заходу. Європейська культура розробки і прийняття рішень грунтується і перемагає упродовж десятиліть завдяки відкритості, залученню щонайширшого кола урядовців, неурядових організацій, ЗМІ до відповідних процесів. До речі, наша з вами бесіда — конкретний приклад результату парламентських слухань, які ще навіть не відбулися. Я б саме так оцінював подію, що відбудеться у ВРУ 11 грудня.

— Як сьогодні йде виконання Програми інтеграції до ЄС? Чи уявляють в Україні те, якими повинні бути коротко-, середньо- та довготермінові цілі та задачі нашої євроінтеграції?

— Програма інтеграції України до ЄС слугує інструментом практичної реалізації угоди про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС (УПС). Уряд з набуттям чинності угоди у березні 1998 року зосередив увагу на імплементації цього юридично зобов’язуючого договору між Україною та ЄС. Цілком зрозуміло і те, що повномасштабне виконання положень УПС є передумовою успішної інтеграції України до Євросоюзу та виявленням її європейської ідентичності. Принциповим кроком у євроінтеграційному напрямі стало затвердження Президентом України стратегії інтеграції України до Європейського Союзу (11 червня 1998 р.), а вже на розвиток стратегії — Програми інтеграції України до ЄС (затверджено 14 вересня 2000 року).

Що стосується практичного запровадження Програми інтеграції України до ЄС, то її імплементація здійснюється згідно з планом дій по реалізації пріоритетних положень Програми інтеграції України до ЄС у 2001 році. Невід’ємною складовою цього плану є план роботи з адаптації законодавства України до законодавства ЄС. Хотів би зазначити, що оскільки цей документ розроблявся вперше і механізм його погодження та затвердження не був достатньо відпрацьований, його виконання не було підкріплене статтями Державного бюджету України на 2001 рік. Тому у поточному році деякі завдання євроінтеграційного змісту вирішувалися лише частково, у тому числі за рахунок коштів технічної допомоги ЄС та з залученням резервних коштів на фінансування діяльності органів виконавчої влади України.

Проте слід наголосити, що вже при підготовці плану дій на 2002 рік ці недоліки усунуто і зазначений проект документа має чітко виражений бюджетний характер.

В контексті виконання положень Програми інтеграції до ЄС ми до певної міри розраховували на підтримку з боку Європейського Союзу. Однак наші очікування не виправдалися. З одного боку, негнучкість регламенту програми Тасіс, у рамках якої надається технічна допомога Україні, не дозволяє оперативно спрямовувати ресурси на вирішення найбільш актуальних проблем сьогодення. З іншого — відсутність джерел фінансування у головуючих в ЄС країн на підтримку євроінтеграційних заходів України. Тому, наразі, доводиться головним чином покладатися тільки на державний бюджет.

Що стосується питання про те, якими повинні бути коротко-, середньо- та довготермінові цілі та завдання нашої євроінтеграції, то вони достатньо деталізовано прописані у Програмі інтеграції України до ЄС.

Фактично кожен її підрозділ закінчується постановкою конкретних цілей та завдань у коротко-, середньо- та довготерміновому періодах на всіх напрямах співробітництва, включаючи політичну, економічну, соціальну сфери. Саме за таким принципом розробляються щорічні плани дій.

Загальна координація виконання програми, моніторинг за реалізацією щорічних планів, про які йдеться, знаходиться у компетенції Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції. Нова назва колишнього Міністерства економіки органічно відтворює провідну роль цієї установи на принципових напрямках розробки і реалізації державної євроінтеграційної політики.

— Чому ви вважаєте вступ України до СОТ одним з ключових завдань її євроінтеграції? Деякі експерти, наприклад, мають побоювання, що вступ до цієї організації може негативно вплинути на вітчизняного виробника.

— У середньотерміновому вимірі — за два-три роки — ми ставимо для себе як етапне завдання укладення угоди про вільну торгівлю між Україною та ЄС. Такий рубіж стає можливим через набуття Україною членства у Світовій організації торгівлі.

У свою чергу, вступ України до СОТ — це багатогранна проблема, якій уряд приділяє пріоритетну увагу. Впевнений, що її обговорення могло б стати темою окремої нашої зустрічі і окремих слухань у ВРУ. Хотів би зосередитися лише на двох її аспектах.

У стратегічному плані вступ нашої держави до СОТ дозволить:

— будувати торговельні стосунки з іншими країнами у визнаних міжнародно-правових рамках, що унеможливить запровадження щодо України необгрунтованих торговельних обмежень із політичних міркувань;

— забезпечити рівноправну участь України у процесі подальшої лібералізації світової торгівлі, виходячи при цьому з власної ринкової стратегії;

— забезпечити розвиток торговельно-економічних стосунків з основними торговельними партнерами, зокрема Європейським Союзом, початок переговорів про створення зони вільної торгівлі з яким обумовлений саме членством нашої країни у СОТ.

Вступ України до СОТ дозволить також вирішити низку практичних проблем доступу українських товарів та послуг на зовнішні ринки: зменшення тарифних та нетарифних обмежень на всіх світових ринках; покращення структури українського експорту на користь високотехнологічної продукції та продукції з високим ступенем обробки; отримання режиму найбільшого сприяння в торгівлі одночасно з понад 140 країнами світу, на частку яких припадає понад 90% світової торгівлі; забезпечення справедливого вирішення спорів; захист інтересів національних товаровиробників на світових ринках тощо.

Безпосереднім товаровиробникам вступ до СОТ дасть змогу належним чином зайнятися експортно-орієнтованими виробництвами і взагалі приєднатися до цивілізованих правил гри на зовнішніх ринках.

Вітчизняний виробник, який бачить для себе лише недоліки від членства України у СОТ, — це підприємець без майбутнього. Якщо зрозуміти, що конкурент — це не ворог, а стимул до удосконалення, поштовх до інноваційного розвитку, то членство в СОТ може перетворитися для бізнесмена у джерело успіху, перемог, прогресу. Якщо перед українськими виробниками постає питання виживання, а воно дійсно постає, то ліпше це робити за цивілізованих, а не печерних правил.

— В Україні багато говорять про необхідність отримання асоційованого членства в ЄС. Але якими є критерії цього членства, що конкретно ми повинні роботи?

— Згадаємо з історії: коли ЄС у 1994—1996 роках уклав так звані європейські угоди з десятьма країнами (угоди про асоційоване членство), у тому числі — з нашими західними сусідами, він керувався виключно міркуваннями політичної соціальності, тобто рішення приймалося політичне. Воно було ухвалене у червні 1993 року Європейською радою на засіданні у Копенгагені, після чого з’явилося поняття Копенгагенських критеріїв членства в ЄС (не асоційованого, а саме членства!).

На моє переконання, чим реальнішими будуть наші здобутки у всіх сферах політики, економіки, законотворчості, впровадження демократичних принципів у повсякденне життя тощо, тим переконливішою буде наша аргументація на користь набуття асоційованого членства в ЄС. Значною мірою його доля у наших руках. Однак від ЄС нам потрібне однозначне політичне рішення. І час для цього настає. Я б хотів звернути увагу, що в заяві канцлера ФРН Шрьодера, зробленій ним під час візиту в Україну, зауважувалося: наближення України до ЄС з перспективою повного членства відбувається постійно.

— Як ви ставитеся до ідеї, згідно з якою Україна повинна максимально наблизитися до Євросоюзу, відповідати всім його стандартам, виконати всі вимоги, необхідні для набуття членства, але все ж не вступати до ЄС?

— Дозволю собі інтерпретувати ваше запитання таким чином: «Виконання критеріїв членства в ЄС ми беремо за аксіому. То чи є такою ж аксіомою саме членство України в ЄС?» Привабливість ідеї виведення України на рівень, на якому наразі знаходиться Євросоюз, настільки очевидна, що з нею мало хто наважиться сперечатися. Дискусії, як правило, точаться довкола механізмів такого наближення, часових рамок, тактичних прийомів тощо.

Звичайно, переконаному представнику тіньового бізнесу навряд чи гріє серце думка про те, що прийде день, коли він змушений буде чесно декларувати свої прибутки. Але для абсолютної більшості населення таке декларування не становить і не становитиме проблеми. Хіба що у технічному плані, та й то лише через відсутність навичок заповнення відповідних анкет. Вважаймо, що абсолютна більшість наших бізнесменів — нормальні люди. Їм вигідніше працювати в усталеному, загальновизнаному у світі правовому полі, яке наскрізь пронизане балансирами, противагами, компенсаторними механізмами. У цьому контексті максимальне наближення національного законодавства до законодавства ЄС, переконаний, цілковито відповідає нашим потребам.

Прошу не зрозуміти мене хибно, мовляв, справа лише у формуванні адекватного правового поля! Головним є завдання його реального втілення у життя. Наприклад, чи потрібне Україні розвинене громадянське суспільство? Кому, як не вам, журналістам, на власному досвіді доводиться переконуватися у його сьогоднішній недосконалості. На моє переконання, у стійкому демократичному середовищі неурядові організації мають пронизати своєю діяльністю усі сфери, відображати усю палітру суспільного життя. Ми ж ще тільки-но стали на цей шлях.

Коротко торкнуся соціально-економічного становища нашого населення. Стандарти споживання вимагають адекватних стандартів відповідальності. Будемо ми відповідально ставитися до всього того, що виробляємо для себе, як це має місце в ЄС (і добивається свого!), такою ж буде і якість, і конкурентоспроможність нашої продукції. Тоді зникне й іронія, що подеколи з’являється від гасла: «Купуйте українське!»

Легко відповісти на поставлене запитання фразою: «Нас до ЄС ще ніхто не запрошував». Але, мабуть, не цього від мене чекають. Врешті, є певні ознаки того, що з часом Євросоюз свої декларації щодо «відкритості дверей ЄС для України» змінить на офіційне визнання права України на членство. У той же час, досвід сьогоднішньої Європи підтверджує, що визнання Євросоюзом такого права і фактична готовність європейської країни до відповідного кроку ще не є неодмінними умовами подання країною належної заявки. Адже на якомусь етапі підготовки до вступу, про що свідчить досвід нинішніх країн-кандидатів, на порядок денний як визначальний виходить фактор оцінювання здобутків від такого членства і підсумовування втрат. Цей доленосний риф нам ще доведеться зустріти і вкрай виважено його обійти. Наразі можу лише припускати, куди далі піде Україна. Неформально — до членства в ЄС. Але сьогодні навряд чи хтось візьме на себе сміливість гарантувати саме такий розвиток подій. Тому й питання це дискутуватиметься доти, доки наші громадяни не висловляться з цього приводу, наприклад, на референдумі.

— Яким чином, на вашу думку, повинна бути переглянута стратегія ЄС щодо України після 11 вересня?

— Наслідки подій в США 11 вересня 2001 р. повною мірою ще мають бути належним чином оцінені, враховані, спроектовані на майбутнє. Надто вони жорстокі. Вони ставлять запитання перед усім людством у такому світлі, в якому раніше і не уявлялися.

Я б утримався від припущень щодо того, як слід було б поводитися Євросоюзу відносно України після зловісного 11 вересня, а пропонував би поглянути на це ж під іншим кутом, а саме: чим особливим відзначилися українсько-ЄСівські відносини упродовж цієї осені.

Саме 11 вересня відбулися офіційні заходи у рамках Ялтинського саміту Україна—ЄС. Перша реакція керівників Євросоюзу на акти тероризму у США пролунала із Криму. Україна заявила про солідарну з ЄС позицію, виголошену Євросоюзом 21 вересня. 20 жовтня у Брюсселі відбулося засідання Європейської конференції, на яку було запрошено офіційних представників України. Мені було доручено очолити українську делегацію і оприлюднити позицію нашої держави стосовно боротьби з міжнародним тероризмом. Україна отримала право приєднатися до декларації і скористалася ним.

Експерти Євросоюзу у ході засідання підкомітету з питань ЮВС, що проходило у Києві 25—26 жовтня, з готовністю підтримали нашу ініціативу включити до Плану спільних дій Україна—ЄС у галузі ЮВС положення щодо боротьби з тероризмом, яке було вилучено фахівцями ЄС із раніше внесеного Україною проекту.

Світ змінився — міняються погляди. Здатність України примножити зусилля міжнародної антитерористичної коаліції, запропонувати реальні внески у справу викорінення тероризму і джерел його фінансування — усе це виявилося для ЄС достатньо переконливими аргументами, щоб з підвищеним інтересом поставитися до пошуку нових форм взаємодії з нашою державою.

Я міг би припустити, що Європейському Союзу доведеться вдатися до переосмислення своїх підходів щодо України. І насамперед прийняти політичне рішення щодо укладення з нашою країною згаданої європейської угоди, яка автоматично надасть Україні статусу асоційованого члена ЄС.

— На сьогодні країни ЄС ужорсточують міграційну політику, прикордонний контроль та візовий режим, що створює чимало проблем для України. Які шляхи їх вирішення є у нашої країни? Як ви ставитесь до пропозицій деяких експертів ввести доктрину «однакової прозорості східних і західних кордонів країни»?

— Насправді така проблема існує. До цього ЄС спонукали події 11 вересня в США, коли стало зрозумілим, що ефективна протидія міжнародному тероризму, нелегальній міграції, злочинності та речам такого ж порядку можлива лише шляхом об’єднання глобальних зусиль. Технічна підготовка й організація терактів у міжнародному масштабі сягнули рівня, який загрожує будь-якій країні і може призвести до виведення з ладу ключових елементів життєдіяльності. Проблема міжнародного тероризму, віднайдення засобів протидії йому та запобігання нелегальній міграції потребують врегулювання як на національному рівні, так і в міжнародно-правовому контексті.

Відомо, що однією з вимог до країн—кандидатів на вступ до Європейського Союзу є запровадження візового режиму з третіми країнами, до яких відноситься й Україна.

Комплекс факторів — протидія тероризму, запобігання потокам нелегальної міграції та необхідність запровадження візового режиму з Україною країнами—кандидатами на членство в ЄС спонукають нас інтенсивно шукати шляхи вирішення проблем, з якими доводиться стикатися на зовнішніх кордонах по усьому периметру. Нам також доводиться добиватися спільного з ЄС розуміння того, як впоратися з комплексом проблем, пов’язаних з просуванням нелегальних мігрантів до простору ЄС територією України.

Вважаю, що найближчими роками режим на усьому українському кордоні має бути єдиним, тобто: високоцивілізованим, дружнім та професійно керованим. Для його перетину має існувати єдиний документ, пред’влятися єдині вимоги. Ті чи інші виключення повинні робитися лише на основі відповідних міжнародних договорів.

При цьому нам слід добре усвідомлювати, що Європа без внутрішніх кордонів, як це має місце в ЄС, дбайливо доглядає свої зовнішні рубежі. Їхня прозорість — результат великих зусиль, високої професійності і налагодженості роботи усіх причетних служб: митних, прикордонних, санітарних, спеціальних. Таким же має бути і наш шлях у плані облаштування національних кордонів по усьому периметру.

Насамкінець хотів би звернутися до усіх читачів «Дзеркала»: аудиторія цього видання вже досить чітко сформована і, головне, небайдужа до долі нашої держави. Тому, якщо це не суперечить поглядам редколегії газети, я б хотів скористатися цією можливістю і закликати до полеміки на тему європейської інтеграції України на сторінках вашого популярного тижневика.