Холодні вітри з Паміру

Із гір Паміру у бік Кремля повіяло холодом. Така зміна погоди викликала бурю в Москві, де звикли дивитися на Таджикистан як на протекторат Росії. Адже економічна залежність країни від РФ і слабкість центральної влади, здавалося б, визначали проросійську орієнтацію Душанбе. А присутність російського контингенту посилювала можливості Москви впливати на політику цієї країни і давала тамтешнім політикам упевненість, що вони контролюють ситуацію. Однак, попри можливі наслідки для таджицьких гастарбайтерів у Росії, керівництво центральноазіатської республіки наважилося на незвичний для себе демарш щодо Кремля. Приводом до нього послужила заява, зроблена президентом РФ під час його недавнього візиту в Узбекистан: Дмитро Медведєв сказав, що Росія не стане брати участі в будівництві гідроелектростанцій у Центральній Азії без згоди на те сусідніх держав.

У Душанбе ці слова сприйняли як порушення попередніх домовленостей із Росією. Адже раніше Москва виявляла готовність брати участь у завершенні будівництва Рогунської ГЕС, а також ще трьох гідроелектростанцій на внутрішніх річках Таджикистану. Врешті-решт із Душанбе не лише надіслали в Москву різку ноту, а й прийняли рішення скасувати візит таджицького президента Емомалі Рахмона в російську столицю. Під сумнівом була і його участь у самітах ОДКБ та ЄврАзЕС. Як пояснювали таджики — через енергетичну кризу в їхній країні. Проте Рахмон усе ж таки приїхав у Білокам’яну, щоб взяти участь у самітах організацій та зустрітися з Медведєвим.

Образа Емомалі Шариповича на слова Дмитра Анатолійовича великою мірою пояснюється суперечностями, які існують між Таджикистаном та Узбекистаном і викликані загостренням проблем у питанні використання водних ресурсів Центральної Азії. У Таджикистані та Киргизстані містяться верхів’я річок Амудар’ї і Сирдар’ї, що забезпечують водою більшу частину Центральної Азії, у тому числі Туркменістан та Узбекистан. Водночас Таджикистан постійно відчуває брак вуглеводневих енергоресурсів. І намагається поповнити їх дефіцит, будуючи гідроелектростанції. На річці Вахш уже діють п’ять ГЕС. У майбутньому планується пуск ще чотирьох, у тому числі найбільшої — Рогунської.

Ці ГЕС не тільки забезпечують країну електроенергією, а й дають Душанбе можливість регулювати стоки води, що йдуть в Узбекистан, який використовує їх для іригації земель. Тому в Ташкенті гостро реагують на таджицькі плани, заявляючи, що будівництво Рогунської ГЕС порушить водний баланс і завдасть непоправних збитків узбецькому бавовництву, головному джерелу доходів. Ускладнює ситуацію й те, що в Ташкенті підозрюють Душанбе у підтримці сепаратистів. Річ у тому, що узбецькі Бухара і Самарканд населені переважно таджиками. А узбецька влада болісно ставиться до спроб ідентифікації місцевого населення з таджицьким етносом. Що, своєю чергою, викликає у відповідь реакцію Душанбе. Водночас Ташкент, претендуючи на роль регіонального лідера, підтримує етнічних узбеків, які становлять понад третину населення Ходжентської області Таджикистану.

Тож не дивно, що відносини між двома країнами дуже напружені. Дійшло навіть до того, що Узбекистан мінує кордон із Таджикистаном і будує обхідні залізничні колії. І робить усе, аби примусити Душанбе проводити політику в інтересах Ташкента. Наприклад, із 27 грудня минулого року Узбекистан перестав пропускати через свою територію електроенергію, яка йде з Туркменистану. Внаслідок цього в Таджикистані тепер запроваджено ліміт на споживання електроенергії: регіонам її подають по дві-три години на добу, а Душанбе — по 15 годин.

І той факт, що в цій непростій ситуації Москва стала на бік Ташкента у його протистоянні з Душанбе в питанні будівництва нових ГЕС, таджицьке керівництво розцінює як серйозний удар. Звісно, росіяни вирішували в Узбекистані стратегічне для себе завдання купівлі узбецького газу. Без нього російському «Газпрому» було б важко забезпечити виконання своїх зобов’язань із постачання газу до європейських країн-споживачів. Щоб досягти цієї мети, в Кремлі ладні були піти на багато поступок Ташкентові, який, до того ж, останніми місяцями демонстрував намір вийти з-під російського впливу. Але після заяви Медведєва в Душанбе вирішили, що Росія, погоджуючись на узгоджену з Узбекистаном політику у водно-енергетичній сфері, вирішує свої проблеми за рахунок інтересів Таджикистану. Таджики почуваються ошуканими, оскільки як стратегічні союзники Росії не отримали бажаного від Москви.

Адже в Таджикистані на безоплатній основі розміщується 201-ша російська військова база, а на Памірі функціонує центр електронного спостереження за космічними об’єктами «Окно». Таджики навіть надали в розпорядження Росії військовий аеродром «Айні», що за 15 км від Душанбе. В обмін на це російський президент Володимир Путін не лише 2004-го списав таджицький борг перед Росією, а й пообіцяв інвестувати в економіку Таджикистану протягом найближчих п’яти років 2,5 млрд. дол. У тому числі й беручи участь у будівництві Рогунської ГЕС. Ці гроші дуже потрібні країні, економіка якої розвивається завдяки кредитам МВФ і ЄБРР. (Втім, і в часи Радянського Союзу Таджицька РСР розвивалася великою мірою завдяки субсидіям, виділеним Москвою.) Сьогодні таджицька преса відзначає, що «російська база в нас уже є, а російських інвестицій в обіцяних обсягах — немає».

Відсутність їх — досить серйозна проблема для Таджикистану, який гостро переживає наслідки торішнього неврожаю та світової економічної кризи. Таджицький бюджет уже недоотримав багато десятків мільйонів через зниження цін на алюміній і бавовну. Світова економічна криза також призвела до істотного зниження грошових надходжень від таджицьких гастарбайтерів. (Минулими роками близько 40% ВВП країни становили грошові перекази трудових мігрантів, які працюють у Росії.) При тому, що добре оплачувану роботу в Таджикистані знайти важко, а ціни на продукти харчування зростають, для багатьох родин заробітки гастарбайтерів — основне джерело існування. Скорочення робочих місць у Росії означає, що багато таджиків залишаться без роботи у себе вдома. Це посилить соціальну напруженість у країні, де, за даними ООН, майже 80% населення країни живе за межею бідності, а рівень безробіття донедавна сягав 40% праце­здатного населення. До речі, ряд експертів вважають, що кризу в російсько-таджицьких відносинах у Душанбе використають із внутрішньополітичною метою. Адже ніщо так не згуртовує, як спільний ворог...

Хоча Емомалі Рахмон і прибув до Москви на саміти ОДКБ та ЄврАзЕС, і навіть зустрівся з Дмитром Медведєвим, це зов­сім не означає, що інцидент вичерпано. За великим рахунком, криза у російсько-таджицьких відносинах — свідчення неефективності політики, яку проводить сьогодні Росія щодо країн колишнього Радянського Союзу в цілому і центральноазіатських держав зокрема. Адже президента, який зміцнив позиції у своїй країні, починає обтяжувати безмірна російська опіка, і він намагається дистанціюватися від Москви. Наслідком останнього стала, до речі, й розпочата кілька років тому політика дерусифікації, коли чимало таджиків, і насамперед сам Рахмон, демонстративно відмовилися від російських закінчень у прізвищах.

І хоча малоймовірно, що російський орел залишить гірські піки Паміру, все ж таки нинішню кризу у двосторонніх відносинах таджицьке керівництво використовує для подальшого відсторонення від Москви. Сьогодні Таджикистан готовий розширити коло своїх зовнішньополітичних і торгових партнерів за рахунок Китаю, Ірану, Сполучених Штатів і Європейського Союзу, інших країн Центральноазіатського регіону. До речі, Китай та Іран уже давно приглядаються до Рогунської ГЕС. (Тим більше що Душанбе раніше вів переговори з Тегераном про участь у будівництві цієї гідроелектростанції.) Очевидно, що ці країни спробують використати нинішню ситуацію для зміцнення своїх політичних позицій у регіоні. Натомість їхній інтерес до Таджикистану і до регіону намагається використовувати й Душанбе.

Наприклад, під час недавнього візиту до цієї країни глави центрального командування США генерала Девіда Петреуса Емомалі Рахмон погодився надати союзникам із антитерористичної операції «Незламна свобода» транспорт­ний коридор для переправлення в Афганістан воєнних і гуманітарних вантажів. При цьо­му в Душанбе сподіваються, що намір Сполучених Штатів збільшити свій контингент в Афганістані приведе до розширення американської допомоги й інвестицій у Таджикистан. Уже тепер американці беруть активну участь у розвитку транспортної інфраструктури в цій країні.

На думку ряду таджицьких експертів, розширення військового співробітництва між Душанбе і Вашингтоном може привести до відкриття американської військової бази в Таджикистані. Ці припущення видаються тим більш реалістичними, що президент Киргизстану Курманбек Бакієв заявив про припинення використання військово-повітряної бази «Манас» Сполученими Штатами. Втім, якщо Москва запропонує Душанбе щось вигідне, можливо, американська база в Таджикистані й не з’явиться. А, як свідчать події останніх років, Кремль докладає всіх зусиль, аби й надалі зберігати країни Центральноазіатського регіону у сфері свого впливу. У кожному разі, таджики і росіяни домовилися, що Емомалі Рахмон ще раз відвідає Москву наприкінці лютого. А на той час, мабуть, буде підготовлено важливі рішення, які дозволять нейтралізувати у таджиків гіркий присмак від заяви Дмитра Медведєва в Узбекистані.