Гіркота «Тріумфу»

23 липня, 2020, 12:55 Роздрукувати
Відправити
Відправити

У Конгрес США внесли на розгляд новий законопроєкт про впровадження санкцій проти Туреччини за купівлю російських систем ППО.

Гіркота «Тріумфу»
© Российская газета

16 липня в Палаті представників США було зареєстровано законопроєкт «Про протидію російському експорту озброєнь». Він передбачає впровадження санкцій проти Туреччини у зв’язку з купівлею нею російських зенітно-ракетних комплексів С-400 «Тріумф». Авторами документа виступили два конгресмени-республіканці — Адам Кінзінґер і заступник голови комітету з закордонних справ Майкл Маккол, а також представниця демократичної партії Ебігейл Спанбергер.

Якщо законопроєкт ухвалять, а договір 2017 р. на поставку російських «Тріумфів» до Анкари визнають «значною угодою» з нерукоподаваним «Рособоронекспортом», це дозволить задіяти санкційні механізми CAATSA — закону «Про протидію противникам Америки з допомогою санкцій». Він передбачає 12 основних типів обмежень, у тому числі — персональні санкції проти компаній та осіб, які брали безпосередню участь в укладенні й реалізації угод.

«Недавні дії Туреччини несумісні з безпекою нашої країни та інтересами союзників із НАТО. Тоді як Кремль використовує свої оборонні й розвідувальні агентства для проведення дестабілізуючих і агресивних акцій, спрямованих проти демократій по всьому світу, ми маємо могти притягнути Туреччину до відповідальності за співпрацю з Росією, що суперечить спільним інтересам США і НАТО у сфері безпеки», — заявила Спанбергер у Конгресі. За її словами, законопроєкт має стати «єдиним чітким сигналом обом країнам — і Росії, і Туреччині» — про дуже негативні наслідки подальшого розвитку цього сумнівного партнерства між країною-агресором і членом НАТО.

Задля справедливості, слід зазначити: це далеко не перша спроба Вашингтона покарати норовливого партнера за розвиток військового співробітництва «на стороні». Практично, зразу після початку поставок російських комплексів до Туреччини в липні минулого року Вашингтон прийняв рішення про введення першого пакета санкцій у вигляді виключення Анкари з програми надсучасних НАТОвських винищувачів п’ятого покоління F-35. Після передачі турецькій стороні кількох бомбардувальників, які використовувалися з тренувальною метою, дальші поставки було зупинено, участь Туреччини у спільному виробництві — заморожено, а турецьких пілотів виключено з програм підготовки.

Тоді ж ішлося й про можливість впровадження персональних санкцій за законом СААТSА. Звучали і радикальніші заклики, аж до перегляду майбутнього членства країни в Альянсі. Однак небажання держдепу доводити до точки неповернення й так складні відносини з Анкарою, а також розбіжності з приводу ролі Туреччини у спільних операціях між центральним і європейським командуваннями ЗС США дозволили тимчасово остудити гарячі голови і в Пентагоні, і в Сенаті.

Важливу роль тоді зіграло й особисте втручання Трампа. Після зустрічі двох лідерів на полях Осакського саміту «великої двадцятки» у червні минулого року Ердоган навіть заявив, що США передумали впроваджувати санкції за С-400. Правда, сам Трамп був стриманішим, уточнивши, що можливість санкцій ще обговорюється у Вашингтоні. Однак у співпраці Анкари й Москви звинуватив адміністрацію Обами, яка «несправедливо вчинила з Туреччиною», запропонувавши їй невигідні умови поставки «Патріотів».

Листопадовий візит Ердогана в Білий дім і укладення «пакетної» угоди щодо Сирії лише зміцнили експертів на думці, що ситуація тимчасово стабілізувалася. Тим часом відсутність конкретних термінів упровадження санкцій дозволила «підвісити» питання, що виконувало функцію дамоклового меча на випадок подальшого зближення Анкари з неблагонадійними партнерами.

Черговий раз ситуація загострилася в грудні, коли на тлі кризи у Східному Середземномор’ї Трамп знову пригрозив Туреччині «величезними проблемами через С-400». Тоді ж у Сенаті США вкотре заговорили про санкції, заодно проголосувавши за визнання подій 1915 року в Османській імперії геноцидом проти вірменського народу. Помічник держсекретаря США з військово-політичних питань Кларк Купер тоді заявив, що положення закону CAATSA все ще можна застосувати до Туреччини, і було б помилкового говорити, що Анкарі зійшла з рук купівля російських ЗРК. За його словами, хоч «технічно санкції ще не впроваджені, Туреччину вже виключено з програми F-35», і це «ще не все, що країна може втратити».

У відповідь в Анкарі пригрозили «згадати» про американські військові бази «Інджирлік» (розміщена на турецькій території в середземноморській провінції Адана), що використовується ВПС США як логістичний центр для перекидання сил під час операцій на Близькому Сході, та «Кюреджік» (у провінції Малатья на сході країни), де розміщуються радіолокаційні системи раннього оповіщення НАТО.

Ці погрози теж звучали не вперше. Туреччина вже відмовлялася надавати свій повітряний простір для американських ВПС під час війни 2003 року в Іраку, а після обвинувачень Анкари на адресу США через нібито підтримку організаторів перевороту 2016 року в Туреччині Вашингтон усерйоз задумався про використання альтернативних центрів у регіоні — зокрема менш зручної, але більш надійної авіабази в Йорданії.

Незважаючи на періодичний обмін «люб’язностями» між трансатлантичними партнерами та продовження випробування російських систем С-400 з використанням американських винищувачів F-16, які перебувають на озброєнні турецьких ВПС, говорити про «безпрецедентне» погіршення відносин не доводиться. Швидше, на наших очах розгортається черговий епізод багатосерійної саги.

Цілком очевидно, що кінцева мета Вашингтона в цій епопеї — не виключення Анкари з нинішніх планів співпраці й навіть не покарання за колишні «позаблокові зв’язки», а попередження, спрямоване в майбутнє. Сучасна Туреччина — це не тільки друга армія НАТО і країна, в якій динамічно розвивається ВПК, а й важливий гравець на Близькому Сході. Попри всі вади демократичного розвитку, по суті, це єдина світська держава в регіоні, яка зберігає свою західну ідентичність значною мірою саме завдяки членству в трансатлантичних структурах безпеки та тісним контактам на рівні військово-політичних еліт. Подальша ескалація напруженості у відносинах зі США, швидше за все, призвела б до зворотного ефекту, сприяючи ще більшій консолідації євразійської осі Анкара—Москва—Тегеран.

Зважаючи на все, погіршення відносин сьогодні не входить у плани ні Анкари, ні Вашингтона. Обидві країни зосереджені на вирішенні власних проблем, і навряд чи тема санкцій через С-400 стане чимось більшим, ніж гучний аргумент внутрішньополітичної дискусії, що дозволяє «покарати» одночасно і Росію, і Туреччину.

Цікаво, що обидва конгресмени, які внесли на розгляд законопроєкт «Про протидію російському експорту озброєнь» (що передбачає й санкції проти Туреччини), відомі своєю жорсткою позицією стосовно Кремля. Свого часу Маккол уже закликав впровадити санкції проти Росії «у справі Скрипаля» і масових порушень Москвою прав людини, а після недавнього скандалу навколо обіцяної росіянами нагороди талібам за вбивство американських військових в Афганістані Кінзінґер одним із перших виступив з вимогою припинити будь-які переговори з Москвою та зупинити «тіньову» війну Росії проти США. Схоже, як і у випадку з недавнім внесенням другої гілки «Турецького потоку» до списку американських санкцій, Туреччина відіграє далеко не першу роль у цьому театрі американської внутрішньополітичної боротьби.

До того ж динаміка конфлікту в Лівії, де Анкара й Вашингтон опинилися по один бік барикад, а Москва — по другий, як і цілком прагматичні причини економічного характеру, підштовхують обидві сторони до відновлення діалогу. Можна припустити, що заяви США про можливе впровадження санкцій мають сприяти більшій зговірливості Анкари. Оскільки прийняття будь-якого законопроєкту в американському Конгресі — процес тривалий, а російські ЗРК у Туреччині так і не були введені в експлуатацію через початок карантину, в обох сторін буде вдосталь часу, щоб за необхідності переглянути свої позиції.

Важливу роль у цих політичних торгах відіграє й комерційна складова. За даними Пентагона, турецькі виробники брали участь у створенні близько 937 деталей для НАТОвських винищувачів (близько 400 з яких поставляє виключно Туреччина), а загальна вартість контрактів у рамках програми F-35 — приблизно 9 млрд доларів. Безперечно, це величезні втрати не тільки для турецької оборонної промисловості, а й для економіки, яка переживає далеко не найкращі часи постковідного відновлення.

З іншого боку, за оцінками голови Управління оборонної промисловості (турецький аналог «Укроборонпрому») при президенті Туреччини Ісмаїла Деміра, виключення турецьких компаній із проєкту розробки F-35 підвищить собівартість кожного літака на 7–9 млн доларів, не кажучи вже про прострочені терміни поставок. За його словами, деякі країни—учасниці проєкту, не маючи вигідніших пропозицій, продовжують оплачувати виробництво окремих компонентів НАТОвських винищувачів у Туреччині, підписуючи двосторонні контракти з підприємствами турецької оборонної промисловості. Побічно підтверджуючи справедливість цих оцінок, прес-секретарка Пентагона Джессіка Максвелл заявила наприкінці червня, що США продовжать співпрацю з турецькими компаніями у виробництві деяких частин літаків F-35 до 2022 року — завершення терміну дії укладених раніше контрактів.

Про бажання сторін домовитися свідчать й інші сигнали з обох столиць. Наприклад, американський сенатор-республіканець Джон Тун недавно запропонував досить оригінальний спосіб вирішити суперечності між США і Туреччиною, викупивши в Анкари російські ЗРК. Для цього він навіть запропонував текст відповідної поправки до оборонного бюджету США на 2021 рік. Ситуація дійшла до абсурду, коли, не дочікуючись коментарів із Анкари, санкціями проти Туреччини на випадок реекспорту С-400 Вашингтону цього разу пригрозила Москва.

Своєю чергою, не отримавши обіцяного трансферу технологій із Москви, в Анкарі знову посилено заговорили про те, що «відкриті до всебічного діалогу» зі США — і в питанні купівлі американських «Патріотів» на взаємовигідних умовах, і стосовно технічних параметрів автономної експлуатації С-400, щоб розвіяти стурбованість партнерів із НАТО можливим зливом інформації про тактико-технічні характеристики надсучасних винищувачів російським спецам.

Зі свого боку, намагаючись вирішити проблему компенсації збитків за недопоставлені в Туреччину літаки за вже оплаченим контрактом, 20 липня в Пентагоні офіційно заявили, що «вісім винищувачів п’ятого покоління F-35, які спочатку призначалися Анкарі до її виключення з програми спільного виробництва», будуть викуплені для потреб ВПС США. Цей жест багатьма експертами був розцінений як сигнал до подальшої нормалізації діалогу.

На тлі всіх цих складних тактичних комбінацій Анкари в намаганні привести позиції всіх гравців до спільного знаменника власних прагматичних інтересів незмінним залишається далекосяжний стратегічний курс турецького керівництва. Курс на створення ракетної, космічної і ядерної держави з самодостатнім національним ВПК та альтернативними партнерствами у ключових для неї сферах — з Росією і НАТО, Пакистаном і Катаром, Японією і Україною. Самостійно вирішуючи, з ким розвивати військово-технічне співробітництво, а кому довіряти будівництво АЕС; де молитися, а де — здійснювати намаз.

Саме такою, за ідеєю правлячої партії, має зустріти своє століття у 2023 році Турецька Республіка на чолі зі своїм незмінним лідером — президентом Ердоганом.

У цьому прагматизмі турецького керівництва криються і головні можливості, і основні ризики для України. І тут, хоч як це банально може звучати, секрет успіху гранично простий — здатність за сонмом тактичних домовленостей іти в руслі далекосяжної стратегії. Як свідчить практика, гіркота втрачених можливостей тримається набагато довше, ніж ейфорія від будь-якого тріумфу.

По матерiалам: ZN.UA /
Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК