Геноцид у Росії: Як Москва «утилізує» свої нацменшини на війні з Україною

05 червня, 2022, 17:00 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Де найбільше набирають «гарматне м’ясо»

Геноцид у Росії: Як Москва «утилізує» свої нацменшини на війні з Україною
© Радио Свобода

Провідні світові експерти в юридичному звіті звинувачують Росію в геноциді в Україні та намірі знищити український народ, зокрема в порушенні статей Конвенції ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього. Звинувачення підкріплюються довгим списком доказів, який включає приклади масових убивств, насильства, нелюдського поводження та інших ознак геноциду проти українців.

Але агресивна війна Росії в Україні викрила очевидні вияви геноциду і в самій Росії, де спостерігається геноцид її власних етнічних меншин, які проживають у найбідніших регіонах «однієї сьомої частини світового суходолу». Йдеться про політику і результати призову населення до російської армії в умовах гарячої фази російсько-української війни. 

Росія втрачає на війні з Україною дедалі більше своїх військових. Кремль намагається будь-яким чином поповнити ці жахливі втрати, при тому що російський диктатор боїться відкрито проводити повномасштабну військову мобілізацію. За даними британської військової розвідки, російська армія за три місяці війни вже втратила одну третину своїх наземних військових сил, які мала перед початком воєнної кампанії в Україні. В умовах гострої нестачі «гарматного м’яса» для війни замість дуже непопулярної в Росії повномасштабної мобілізації проводиться прихована часткова мобілізація. Насамперед до війська залучаються чоловіче населення з віддалених депресивних регіонів компактного проживання національних меншин, зокрема з Далекого Сходу, Північного Кавказу, Бурятії, Хакасії, Якутії, а також із окупованих районів Грузії та українського Донбасу, сирійські найманці і представники приватних військових компаній, серед яких ПВК Вагнера. 

У великих, економічно й соціально розвинених містах Росії, де більшість населення етнічні росіяни, військовий призов є значно меншим. Це пояснюється не лише пріоритетним бажанням низькооплачуваних представників національних меншин депресивних районів РФ, де рівень доходів справді значно нижчий, ніж у великих промислових центрах з переважаючим титульним етнічним населенням. Тут, очевидно, має місце й відповідна призовна політика, спрямована на «вимивання» нетитульного, міноритарного населення. Таким чином під час війни здійснюються прихована етнічна сегрегація та геноцид (фактична «утилізація») національних меншин Росії. Кількість загиблих і поранених у цій війні представників найбідніших національних меншин із віддалених депресивних регіонів Росії диспропорційно перевищує відповідну кількість загиблих представників титульної нації. Такі дії російської влади підпадають під параграф (с) статті II згаданої Конвенції («навмисне створення для будь-якої групи таких життєвих умов, які розраховані на повне чи часткове фізичне знищення її»). 

Опозиційне російське видання «Медіазона» в середині квітня опублікувало доповідь із аналізом наявних даних про втрати російських військових в Україні. Використовуючи відкриті російські джерела, які, втім, дуже неповні: журналісти знайшли 1744 повідомлення про загиблих російських військових, що значно менше, ніж кількість їх, котру офіційно наводило на той час Міноборони України, — понад 22 тисячі. Наведені «Медіазоною» цифри теж значно поступаються статистиці, яку давали незалежні західні джерела, — близько 17 тисяч загиблих росіян. Наголошується, що більшість загиблих — військовослужбовці з бідних регіонів: буряти, дагестанці, тувинці, хакаси та ін. Найбільше втрат зазнали Дагестан і Бурятія, що є одними з найбідніших регіонів Росії. Тимчасом жителів Москви та Санкт-Петербурга (де проживає понад 12% усього населення РФ) у звітах про загиблих майже немає. 

До 18 травня Бурятія, друга після Дагестану за кількістю вбитих в Україні з початку вторгнення російських військових, втратила, за істотно неповними даними «Медіазони», 117 військових, тоді як Москва, з населенням приблизно в 15 разів чисельнішим, ніж населення Бурятії, втратила тільки трьох. Відносно чисельності населення, загибель у боях була в цій республіці найвищою по всій Росії. Якщо переглянути списки імен російських втрат у цій війні, то вражає переважання мусульманських — насамперед із підрозділів, зібраних у Дагестані та інших республіках Північного Кавказу. Непропорційно гинуть і громадяни Росії (або найманці) середньоазійської етнічності, серед яких найбільше таджиків

Частково це пов’язано з питанням бідності. Для багатьох молодих чоловіків у Бурятії, Туві чи Дагестані підписання контракту з армією — один із небагатьох варіантів регулярного заробітку та привабливої кар’єри. Російська армія непропорційно складається з бідних етнічних неросіян. Але, на відміну від військових США, яких теж набирають, зокрема з груп національних меншин виключно для добровольчих збройних сил, мало хто з представників російських меншин плекає якісь ілюзії щодо рівності як у російській армії, так і за її межами. У величезній за площею країні, де більшість білих слов’ян становить близько 80% населення, глибоко вкорінена культура російської титульної зверхності та расизму досі лишається фактичною нормою.

Навіть європейські неслов’янські меншини в Росії, такі як угро-фінські удмурти чи комі, скаржаться, що їхні культури й мови є пригніченими або маргіналізованими. 

Оскільки російські втрати в Україні день у день збільшуються і, за даними Генштабу ЗСУ, сягають уже понад 30 тисяч, така етнічна дискримінація стала вражаюче очевидною. Людей на російській периферії дедалі більше турбує перспектива посилати своїх синів і чоловіків гинути у війні, яка ведеться за імперську справу «слов’янської єдності». Невипадково одним із більш-менш значущих антивоєнних рухів у Росії є не ті, якими керують залякані московські диванні ліберали, а такий собі національний рух «Буряти проти війни». У Бурятії та інших периферійних російських нетитульних регіонах деякі місцеві активісти намагаються виступати проти жорсткої цензури Кремля, створюючи антивоєнні плакати рідними мовами (бурятською, калмицькою, чуваською). Оскільки увага російської державної машини зосереджена на етнічних росіянах, ці гасла майже не реєструються на радарах федеральних цензорів, репресивних органів та поліції.

Навіть ліберальні росіяни, що належать до титульної нації, не вірять або не хочуть вірити у високий рівень побутового расизму та ксенофобії в Росії. Засліплені своїми расовими привілеями, більшість етнічних росіян, включно з ліберальною інтелігенцією, системною опозицією та іншими переважно освіченими вигнанцями, які сьогодні вимушені жити за кордоном, навряд чи усвідомлюють існування неспростовних фактів столітнього панування імперіалізму й колоніалізму, спрямованих Росією на раніше завойовані нею землі сусідів

Що ж робити знедоленим національним меншинам Росії, аби не стати «гарматним м’ясом» експансіоністської політики імперії? Залишається лише згадати традиції предків і вдаватися до шаманізму. 26 травня головний російський пропагандистський телерупор — «Россия-1» — показав сюжет з Усть-Абаканського району Хакасії, де велика група місцевих шаманів проводила обряд жертвопринесення — годуючи духів війни, темряви та вогню, закликала їх не забирати хакаських хлопців, що воюють в Україні. Як заявив головний шаман Хакасії, обряд пройшов успішно, духи їх почули, тому хакаські хлопці мають повернутися додому живими. Не лише хакаські шамани вдаються до таких «ефективних» «антивоєнних» заходів, з ними солідаризуються шамани Бурятії, Туви, Якутії. Прикметно, що сивочолі співрозмовники духів просять у тих не закінчити війну, а лише повернути живими їхніх солдатів.

300-літня імперська історія Росії, що розпочалася з проголошення царем Петром у 1721 році Московського царства Російською імперією, була історією її експансії, яка супроводжувалася масовими репресіями, кривавими війнами та геноцидом десятків місцевих народів, котрі траплялися на шляху войовничої імперії. Сьогодні РФ як держава-нащадок і продовжувач тієї імперії на чолі з диктатором Путіним намагається проводити імперську загарбницьку політику геноциду, спрямовану на незалежну та суверенну Україну, населення її окупованих територій, а також і на свої нетитульні народи, які проживають у різних регіонах імперії. Проте сучасне міжнародне право, демократичні цінності, норми та правила, за якими світ живе у XXI столітті, принципово відрізняються від цінностей і норм минулого. Тому така російська імперська політика агресії й геноциду отримує сьогодні колективний рішучий спротив з боку України і всіх демократичних країн світу.

Related video

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК