ГУУАМ В ОЦІНКАХ ЕЛІТИ ТА НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ

Перенесення три місяці тому саміту ГУУАМ на невизначений термін, що спровокувало зростання скептичних настроїв в українському політбомонді, було викликане багатьма об’єктивними і суб’єктивними причинами, про які ми вже писали («ДТ», №9, 3 березня ц.р.). Останні три місяці тривали дуже непрості переговори, консультації й узгодження — на рівні президентів, глав зовнішньополітичних відомств, національних координаторів.

Зрештою, було вирішено, що лідери «чудової п’ятірки» зберуться 6—7 червня в Ялті. Президенти підпишуть низку документів, головні з-поміж яких — Хартія ГУУАМ та Угода про зону вільної торгівлі.

Розмірковувати про результати майбутнього саміту немає особливої потреби, бо чекати залишилося зовсім недовго. Напередодні ялтинської інтеграційної феєрії цікавіше проаналізувати, як сприймають ГУУАМ українська державно-політична еліта і населення країни в цілому.

З 20 квітня по 3 травня 2001 року Центр Разумкова провів загальнонаціональне соціологічне опитування з проблем ГУУАМ (було опитано 2000 респондентів у всіх регіонах України). Паралельно, з 18 квітня по 8 травня, було опитано 100 експертів з питань зовнішньої політики з адміністрації Президента України, МЗС, інших міністерств та відомств, державних наукових установ, незалежних аналітичних центрів, провідних ЗМІ.

З деякими результатами цих досліджень ми і хочемо сьогодні ознайомити читачів «ДТ».

ГУУАМ у дзеркалі зовнішньополітичних пріоритетів

Офіційно регіональна інтеграція в рамках ГУУАМ не входить до головних зовнішньополітичних пріоритетів України. (Власне, це твердження тією чи тією мірою може стосуватися й інших країн-учасниць.) На рівні вищого українського керівництва неодноразово звучало, що стратегічні зовнішньополітичні напрями — співробітництво з Європейським союзом, Росією і США.

Як бачимо з діаграми, офіційну лінію одностайно підтримують і експерти, і населення України, надаючи відносинам із країнами ГУУАМ аж ніяк не призове місце. Правда, щодо інших зовнішньополітичних напрямів симпатії населення й еліти традиційно істотно різняться. Так, 41,2% наших громадян віддають перевагу контактам з Росією, 32,1% — з ЄС, 6,5% — з іншими країнами СНД; 3,9% опитаних вважають пріоритетними відносини зі США, і лише 1,8% громадян — із ГУУАМ. Своєю чергою, 47% експертів визначають головним напрямом співробітництво з ЄС, 29% — з Росією, 8% — зі США, ніхто (!) з опитаних не вважає пріоритетним співробітництво України з іншими країнами СНД і, нарешті, лише 3% віддали свої голоси ГУУАМ. Прямо скажемо, не густо напередодні такого вистражданого саміту.

Інакше кажучи, якщо населення більш зорієнтоване на контакти зі східним сусідом, а майже половина національного істеблішменту підтримує курс на євроінтеграцію, то щодо пріоритетності співробітництва в рамках ГУУАМ оцінки, на жаль, збігаються. На жаль, бо показник на рівні 1,8% — 3% відбиває не пріоритетність, а щось інше...

З 22 країн, співпраця з якими найбільш важлива для України, населення виділяє, передусім, Росію (81,8%), Німеччину (60,9%), Білорусь (55,5%), США (54,1%), Польщу (50,4%), Казахстан (49,9%), Канаду (49,3%) і Францію (48,4%). І лише у хвості цієї лідируючої вісімки ідуть країни ГУУАМ.

Оцінки експертів у цілому збігаються з думкою населення, щоправда, з деякими варіаціями: у лідируючій вісімці країн замість Білорусі стоїть Туреччина, а замість Казахстану — Великобританія. Причому перші чотири країни набрали максимальну кількість голосів: Росія — 99%, Німеччина — 98%, США — 98%, Польща — 95%.

Проте повернемося до ГУУАМ. Оцінки місця цієї групи в зовнішній політиці України населення й еліти мають різну природу. Скепсис громадян значною мірою визначається тим, що вони просто мало знають про це регіональне об’єднання. Не чули про ГУУАМ узагалі майже дві третини (62,6%) опитаних; чула про цю групу, але не обізнана з її планами і перспективами третина (33,8%) опитаних, і, нарешті, обізнані з цілями і планами
ГУУАМ лише 3,6% респондентів.

Зазначимо, що сама собою ідея ГУУАМ, вигоди і перспективи такої регіональної співпраці, якщо вони є, мають бути зрозуміло роз’яснені людям. Інакше, без супровідної інформаційно-пропагандистської кампанії,
ГУУАМ залишиться в очах українців певним безтілесним фантомом.

Стримана позиція поінформованої еліти (обізнані з цілями і планами ГУУАМ 78% експертів), очевидно, пояснюється чітким розумінням сьогоднішньої ситуації. По-перше, нинішній економічний потенціал країн-учасниць ГУУАМ досить невисокий, тому очікувати найближчим часом значних як зовнішніх, так і внутрішніх інвестицій не доводиться. По-друге, зовнішньополітичні позиції країн п’ятірки дуже слабкі, що багато в чому визначається їхньою внутрішньополітичною ситуацією. По-третє, країни ГУУАМ не мають значного впливу в міжнародних організаціях, і, отже, не можуть ефективно сприяти реалізації міжнародних інтересів України.

Деякі риси
групового образу

За чотири роки регіональний проект ГУУАМ потроху трансформувався з «нафтового» проекту, механізму узгодження позицій із флангових обмежень та політичної противаги російському варіанту інтеграції пострадянського простору, про що писало багато експертів, на об’єднання країн навколо проекту євразійського транспортного коридору. Втім, ГУУАМ є і певним регіональним «люфтом» для геополітичного маневрування, і спробою збалансувати російський вплив на просторах СНД.

Чим вважають нинішній
ГУУАМ українська еліта і населення країни? Більшість експертів (68%) вважають ГУУАМ економічним об’єднанням країн навколо транспортного коридору Азія—Європа. Цієї самої думки дотримується і чверть (24,9%) населення (пропонувалося кілька варіантів відповідей). Своєю чергою, половина (50%) експертів схильні вважати, що ГУУАМ — це група держав, які об’єдналися з метою протистояння російському впливу на пострадянському просторі. Таку думку поділяє лише кожен шостий (16,1%) з опитаних громадян.

Значно менше експертів (36%) переконані, що ГУУАМ — це консультативна група країн, створена для спільного розв’язання окремих міжнародних проблем. Аналогічної думки дотримується п’ята частина (20,9%) населення. Лише по 4% експертів і населення гадають, що ГУУАМ є військово-політичним об’єднанням держав для поглиблення контактів з НАТО.

Інакше кажучи, і рядові громадяни, і український істеблішмент бачать у ГУУАМ, швидше, регіональний бізнес-проект, ніж певний військово-політичний альянс. Причому і перші, і другі серед вигод для України від співпраці в рамках ГУУАМ вбачають передусім можливість забезпечення нашої країни енергоносіями. Більш стримано оцінюється роль партнерства п’яти країн для відродження національної економіки.

Справді, інтенсивність торгово-економічних відносин України в рамках «п’ятірки» поки що недостатня: 2000 року поставки українських товарів до країн
ГУУАМ становили лише 2,5% загального експорту. Частка в імпорті товарів — відповідно 1,8%. Для порівняння: товарооборот України з чотирма партнерами по об’єднанню ГУУАМ дорівнює лише 70% товарообороту з Білорусією чи трохи більше половини товарообороту з Туркменістаном.

Що заважає рухатися
«шовковим шляхом»?

Досить цікаві оцінки елітою і населенням чинників, які перешкоджають поглибленню інтеграції в рамках ГУУАМ. За двома першими позиціями в цьому негативному переліку думки експертів і населення практично збігаються. Більшість експертів (59%) на перше місце ставлять нестабільну внутрішньополітичну ситуацію в країнах ГУУАМ, на друге (54%) — невисокий рівень їхнього соціально-економічного розвитку. В оцінках населення ці чинники також посідають провідні позиції, тільки стоять у зворотному порядку — відповідно 47,8% і 28,2% опитаних.

Отже, причини аж ніяк не спринтерського розвитку групи ГУУАМ слід шукати насамперед не в Москві чи Вашингтоні, а, швидше, в Тбілісі, Ашгабаді, Києві, Баку та Кишиневі.

Подальша градація «чинників гальмування» в експертному варіанті має такий вигляд. «Непослідовність позицій керівництва цих країн щодо інтеграції в рамках ГУУАМ» (53%); «негативна позиція Росії щодо зміцнення ГУУАМ» (47%); «розбіжності в зовнішньополітичних інтересах» (26%); «недостатня підтримка з боку західних країн» (14%); «військова присутність Росії на території країн ГУУАМ» (8%); «непоінформованість населення країн щодо змісту і перспектив співробітництва в рамках ГУУАМ» (8%); «різні національно-культурні традиції» (3%).

Характерно, що чверть наших співгромадян (25,9%) третім пунктом ставлять саме непоінформованість населення щодо ГУУАМ, а на четвертому місці (22,1%) — різні національно-культурні традиції. Додамо, що населення не вважає позицію Росії перешкодою для розвитку ГУУАМ. Проте побоювання з цього приводу експертів не безпідставні. Очевидно, за умови подальшої розбудови ГУУАМ не слід випускати з уваги чинник врахування інтересів Росії — як одного з ключових гравців у Чорноморсько-Каспійському регіоні. Паралельно необхідно вибудовувати стабільну систему контактів з іншими міжнародними організаціями: європейськими, євроатлантичними, пострадянськими. До речі, за оцінками експертів, економічний потенціал ЄврАзЕС або Російсько-білоруського союзу значно перевищує потенціал ГУУАМ.

Утім, перелічені «чинники гальмування» зовнішнього та внутрішнього характеру не повинні ставити під сумнів необхідність нарощування як двосторонніх, так і багатосторонніх контактів у рамках ГУУАМ, передусім — у сфері торгово-економічного співробітництва.

Перспективи невизначені,
але співпрацювати потрібно

Попри наявність серйозних чинників, які стримують розвиток п’ятірки, вже сьогодні лунають пропозиції про розширення її складу. Цікаво, що ідеї Збігнєва Бжезинського про входження як спостерігачів до ГУУАМ Польщі, Туреччини, Румунії і Болгарії впали на благодатний український грунт. Відповідаючи на запитання: «Яких країн не вистачає в об’єднанні ГУУАМ?», 39% опитаних експертів назвали Польщу, 34% — Туреччину, 21% — Румунію і 21% — Болгарію. У населення України не менш цікаві пропозиції. Громадяни вважають, що з ГУУАМ усе буде гаразд, якщо до нього приєднаються Росія (36,7%), Білорусь (21,8%) і Казахстан (15,5%). Проте сьогодні черги на прийом не видно, і найближчим часом ситуація навряд чи зміниться.

Було б наївним очікувати вже завтра від цієї структури вражаючого економічного ефекту або вагомих зовнішньополітичних дивідендів. Безумовно, «шовковий шлях» не буде всипаний трояндами, і процес становлення нової регіональної структури розтягнеться не на один рік. Тому й зрозуміла дуже обережна оцінка перспектив ГУУАМ з боку еліти і населення України. Так, 73% експертів вважають перспективи ГУУАМ невизначеними, 16% — переконані в тому, що ГУУАМ має реальні перспективи стати впливовою регіональною організацією; 7% опитаних схильні вважати, що це об’єднання не має майбутнього.

Своєю чергою, 34,4% населення оцінюють перспективи ГУУАМ як невизначені, 18,1% — певні, що об’єднання не має перспектив, і лише 6,6% вважають, що в майбутньому ГУУАМ стане впливовою регіональною структурою (40,9% вагалися з відповіддю).

І все ж, попри такі обережні оцінки, (увага!) абсолютна більшість експертів (79%) переконані, що нашій країні необхідно поглиблювати контакти в рамках ГУУАМ. Не знайшлося жодного прихильника виходу України з ГУУАМ, і лише 14% опитаних вважають, що доцільно зберегти участь України в ГУУАМ на нинішньому рівні.

Це дуже важливий результат. Більшість еліти, яка бере участь у підготовці, прийнятті та реалізації державних рішень, підтримує співпрацю в рамках ГУУАМ.

Більше того, 52% опитаних експертів вважають, що вже сьогодні слід перетворити це об’єднання на міжнародну організацію. Ми, проте, дозволимо собі ще раз засумніватися в необхідності форсування цього процесу.

Формування організаційних структур не має бути самоціллю. Сьогодні необхідно зміцнювати взаємодію в рамках ГУУАМ, максимально використовуючи наявні механізми і можливості для нарощування результатів співробітництва в усіх напрямах і, передусім, в економічній сфері. Інакше будь-які політичні конструкції провисають. Хочеться сподіватися, що саме в цій тональності проходитимуть переговори лідерів країн ГУУАМ на ялтинському саміті.

Чи на сонячному чорноморському узбережжі набуде другого дихання проект, народжений чотири року тому в осінньому Страсбурзі? Відповіді поки що немає. Побачимо, чекати залишилося недовго...