ГУУАМ: ІЗ РОЗРАХУНКОМ НА ЗОВНІШНЬОГО СПОНСОРА

Регіональне об’єднання ГУУАМ з кількох причин може холоднокровно реагувати на всі маневри російської геополітичної думки — від передачі головувальних функцій у Раді глав СНД Президенту Кучмі до створення єдиного економічного простору між Україною, Казахстаном, Білоруссю та Росією. По-перше, представники пострадянської п’ятірки вже відкрито кажуть, що ефективність їхнього інтеграційного дітища залежатиме від уваги зовнішнього спонсора — наразі Сполучених Штатів. А оскільки діалог по лінії ГУУАМ—США останніми місяцями набув досить стабільного характеру, то особливо переживати нібито й не варто: фінансові ін’єкції заокеанського важкоатлета ставили на ноги організації значно серйозніші за ГУУАМ. По-друге, після торішнього саміту в Ялті було зроблено все для максимального «приземлення» амбіції п’ятірки. Як результат — замість розмов про покладену на ГУУАМ історичну місію відродити Великий шовковий шлях, у Києві, Баку, Тбілісі та Кишиневі заговорили про реалізацію конкретних проектів у митній, прикордонній та торгово-транспортній сферах. А високі дипломати в неформальних розмовах постійно нагадують: «У ГУУАМу цілі набагато скромніші, ніж в інших міжнародних організацій, тож і вимагати від нього чогось особливого не слід». Ще на Михайлівській люблять говорити, що коли до 2002 року ГУУАМ був консультативним органом, то все, що відбувається сьогодні, стосується його становлення як регіональної організації.

Після нових перетасувань на пострадянському просторі абревіатура ГУУАМ стала нечастим гостем у публічних виступах перших осіб нашої держави. Ходять чутки, що існує певна джентльменська угода, у якій настійно рекомендується якнайменше згадувати про діяльність цієї організації. Та й справді, навіщо зайвий раз дражнити партнера по новоствореному економічному простору? І так деяким головам у Білокам’яній не дає спокою думка, що в ГУУАМ робочі групи функціонують (усього таких вісім), а в СНД — ні. Понад те, посол Грузії в Україні Грігол Катамадзе в коментарі «ДТ» висловив думку, що саме ГУУАМ має стати піонером у створенні «пострадянської» зони вільної торгівлі: «На моє глибоке переконання, зона вільної торгівлі в рамках ГУУАМ почне працювати швидше й ефективніше, ніж аналогічний економічний простір у рамках СНД». На думку дипломата, щойно набере сили угода про зону вільної торгівлі, реально почне працювати економічний чинник ГУУАМ. Щоправда, в українському МЗС питання створення зони вільної торгівлі схильні розглядати в трохи іншому ключі. «Основна проблема сьогодні не в тому, є угода чи ні, ратифікована вона всіма країнами чи ні, є вилучення з режиму вільної торгівлі чи ні. Щоб ця угода почала працювати, необхідно створити механізми, які потребують підключення до цього процесу багатьох відомств. У тому числі — прикордонних і митних», — вважає посол з особливих доручень МЗС України Андрій Кононенко.

У Києві сподіваються, що розібратися з багатьма торговими проблемами допоможе Програма сприяння торгівлі та транспортуванню, що розробляється з допомогою США. Задум цього проекту в теорії досить простий: кожен гууамівський товар має досягати кінцевої точки прямування з найменшою витратою часу та мінімальними перешкодами. Усе, що для цього потрібно, — розвинена інфраструктура, підготовлені фахівці, необхідне обладнання і навіть механізм для боротьби з корупцією в пунктах перетину кордону, — цікавить ідейних натхненників цього проекту. Інакше кажучи, до Програми сприяння торгівлі та транспортуванню не входитиме лише навчання митників чи побудова нових об’єктів інфраструктури — йдеться про комплексний проект ціною в десятки-сотні мільйонів доларів. Головну роль у добуванні необхідної суми, насамперед у потенційного кредитора гууамівських проектів Світового банку, готовий узяти на себе Вашингтон. У цілому слід зазначити, що участь американців у спільних із ГУУАМ проектах більше зводиться до технічного сприяння. Так, наприклад, США вже профінансували роботу двох радників, які консультуватимуть експертів ГУУАМ саме за цією програмою (ще дві особи займаються п’ятіркою у Світовому банку). Місія, здавалося б, непримітна, однак, якщо взяти до уваги значення правильного складання бізнес-планів чи заявки на отримання кредиту, то допомога заокеанських колег може виявитися дуже доречною.

Програма сприяння торгівлі та транспортуванню не є американським «ексклюзивом» для ГУУАМ. Аналогічний проект Вашингтон уже встиг випробувати на іншій регіональній організації — Ініціативі співробітництва для Південно-Східної Європи. У рамках цієї програми десятки проектів було реалізовано в усіх балканських країнах. У тому числі й на території сусідньої Румунії.

Випробування часом пройшла й інша група проектів, розроблених гууамівськими експертами за сприяння США. Йдеться про створення регіонального правоохоронного центру, за аналогією з уже діючим у Бухаресті, і єдиного інформаційного простору з обміну даними антитерористичної спрямованості. Хоча проекти ще в стадії розробки, уже відомо, що центр із боротьби з тероризмом, організованою злочинністю та наркобізнесом поки що працюватиме у віртуальному режимі. У майбутньому не виключене його базування в одній з країн-учасниць. Передбачається, що центр об’єднає зусилля міліції, прикордонних військ та митних структур. Головною точкою докладання сил, за задумом США, має стати припинення шляхів контрабанди наркотиків, зброї та нелегальної міграції.

Той факт, що запропоновані ГУУАМ проекти заокеанські колеги вже випробували на балканських країнах (можливо, у трохи інших моделях), наштовхує на думку, що переоцінювати залученість США до процесів інтеграції пострадянської п’ятірки було б помилково. Водночас зацікавлення справді є. Навіть попри те, що після 11 вересня Вашингтон дав чітко зрозуміти: відтепер ставка робитиметься не на організації (блоки), а на тимчасові союзи з тими країнами, які в цей момент можуть бути найбільш корисними у хрестовому поході проти тероризму. У цьому, на думку експертів, полягає одна з причин, чому Узбекистан дозволив собі вибіркову участь у гууамівських заходах.

Однак, перш ніж розібратися, наскільки важливий для ГУУАМу зовнішній чинник калібру Сполучених Штатів, спробуємо розвіяти міф, відповідно до якого, ГУУАМ — не що інше, як виплід геополітичної фантазії американських політмейкерів. Той самий, з допомогою якого Білий дім нібито мав намір зсередини підірвати СНД. Насправді, стверджують інформовані джерела, США аж ніяк не причетні до створення ГУУАМ. Це — майже стовідсотковий витвір української геополітичної думки. Більше того, ще на початку оформлення угруповання деякі американські політики в розмові зі своїми гууамівськими колегами відкрито ставили під сумнів доцільність існування такої організації. Свою прихильність до нового об’єднання Вашингтон почав демонструвати, лише розібравшись у ситуації. З протилежного боку Атлантики не раз долітала думка, що інтерес Білого дому до ГУУАМ пов’язаний із необхідністю підтримувати регіональну безпеку в цьому стратегічно важливому регіоні. Українські дипломати пояснюють увагу заокеанського велета прагненням максимально захистити свій бізнес у цій частині Європи. Є ще думка, що ГУУАМ потрібен США як надійний плацдарм для майбутніх військових операцій поблизу цього регіону.

Так чи інакше, в ГУУАМ чітко усвідомлюють, що без зовнішнього спонсора їхня ефективність буде зведена до нуля. І нічого поганого в цьому немає: фактично всі регіональні організації в Європі сьогодні можна поділити на тих, у кого є серйозний покровитель зовні, і на тих, у кого його немає. Цим визначається їхня дієздатність. Далеко ходити не треба: на думку експертів, та ж таки ОЧЕС не змогла домогтися уваги серйозного покровителя, тому особливими успіхами своєї роботи похвалитися досі не може (хіба що створенням Регіонального банку). А ось про діяльність Центрально-європейської ініціативи відомо набагато більше лише з тієї простої причини, що її патронує Європейський Союз.

Інша річ, що після демонстративної відмови країн ГУУАМ від військово-політичної складової об’єднання на користь «суто економічної» (хоча в другому пункті так званої вашингтонської заяви чорним по білому записано: «розвивати взаємодію в рамках Ради північноатлантичного партнерства і програми НАТО «Партнерство заради миру» і лише в сьомому пункті значиться: «Розширювати взаємовигідне співробітництво своїх держав у розвитку транспортного коридору Європа—Кавказ—Азія») деякі експерти вважають, що для самореалізації у ГУУАМ залишився один інструмент — енергетичний. Але, як відомо, тут інтереси деяких партнерів по цій структурі різко розходяться по лінії двох проектів: Баку—Супса—Одеса—Броди, що визнаний пріоритетом №1 у Києві, та Баку—Джейхан — головний нафтовий маршрут Азербайджану та Грузії. Втім, якщо з Тбілісі знаходити спільну мову все ж таки вдається (у Сакартвело впевнені: будь-який маршрут із Каспію пройде через їхню територію, тому переживати особливо нічого), у неформальному діалозі з Азербайджаном Києву останнім часом доводиться використовувати жорсткішу тактику: хочете політичну підтримку України в карабахському питанні — давайте співробітничати в питанні енергетичному. Слід зазначити, що останніми місяцями відбулося коригування і позиції Молдови. У Кишиневі нарешті усвідомили, що спроба перетворити свою країну на транзитну державу — річ уже марна. А тому заклики продовжити нафтопровід по молдавській території змінилися планами побудувати в РМ нафтопереробний завод, що використовуватиме систему Одеса—Броди для забезпечення собі поставок каспійської нафти.

Зрозуміло, після метання України між СНД, єдиним економічним простором і ГУУАМ переконувати гууамівських колег у необхідності дотримуватися однієї лінії в тих чи інших питаннях Києву напевно стане ще складніше. «Створення єдиного економічного простору значною мірою підриває довіру учасників ГУУАМ до України як лідера цього об’єднання — навіть при тому, що вона далеко не завжди ним була. Члени ГУУАМ сьогодні ще більше дезорієнтовані щодо зовнішньополітичної спрямованості нашої країни. Адже тут було дуже важливо не наступати самим собі на ноги — робити так, щоб один проект руйнував інший», — вважає віце-президент фонду «Стратегія-1» Михайло Гончар.

Ця оцінка підтверджується сум’яттям і подивом, що виявилися під час відповіді в прямому ефірі секретаря ради національної безпеки Грузії Т.Джапарідзе на запитання ведучої телепрограми «Свiт. Огляд» про оцінку грузинською стороною ідеї єдиного економічного простору.

Так само можна говорити, що зовнішньополітична непередбачуваність України ще більше підірвала політичну довіру між лідерами ГУУАМ — те, що, на думку деяких експертів, від початку було головним гальмом в інтенсифікації гууамівського діалогу. Складається враження, що мало не кожна заява, перш ніж бути озвученою кимось із членів п’ятірки, проходить експертизу на відсутність опозиційності «старшому брату». Інакше дуже важко пояснити, наприклад, чому жоден із членів ГУУАМ не підтримав Грузію в період її протистояння з Москвою навколо Панкіської ущелини. Навряд чи до розряду партнерських можна зарахувати і погрози молдавського президента Володимира Вороніна заблокувати вступ Києва до СОТ у разі відмови України створювати спільні з Молдовою митні пости. На цьому тлі вигідно вирізняється те співробітництво, яке країни ГУУАМ намагаються здійснювати на інших рівнях. У Тбілісі, наприклад, досить високо оцінили допомогу, надавану грузинським громадянам консульствами України в Югославії чи Португалії. Таке ж сприяння надається партнерам по ГУУАМ і в інших країнах, де відсутні їхні відділення консульської служби.

Однак головну небезпеку становить, напевно, те, що ні в Києві, ні в Баку, ні в Тбілісі і тим більше Кишиневі не вірять, що ГУУАМ справді може стати ефективною регіональною організацією. «Як структура ГУУАМ, може, ще проіснує, але як економічний проект — навряд чи», — відверто поділився з автором цих рядків один з українських міністрів, відомство якого мало б бути безпосередньо зацікавлене в інтенсифікації відносин по лінії ГУУАМ. А грузинські дипломати можливість активізувати переговори щодо вирішення своєї найболючішої проблеми — абхазької — відкрито пов’язують, ні, не з ГУУАМ, а... з обранням Л.Кучми на посаду голови Ради глав СНД. Можливо, вся річ у тому, що комусь просто вигідно одну з головних переваг ГУУАМ — неучасть в об’єднанні Росії — нав’язливо називати основною вадою. А комусь — із цим погоджуватися.