Гучне відлуння "Тріумфу"

Під час візиту російського президента Владіміра Путіна до Індії, що відбувся на початку жовтня, було підписано контракт на поставку до цієї країни п'яти полків новітнього зенітно-ракетного комплексу С-400 "Тріумф".

Вартість контракту - близько 5,5 млрд дол., початок поставки - 2020 р. Делі також планує закупити у Росії чотири військових кораблі загальною вартістю 2,5 млрд дол. Однак контракт на поставку С-400 є не стільки військово-економічною угодою, скільки геостратегічною грою Москви з Вашингтоном.

Індія стала третім покупцем цього зенітно-ракетного комплексу після Китаю й Туреччини. Але угода з Росією щодо купівлі С-400 дивує багатьох тим, що її уклав уряд, який в Індії вважають проамериканським. Делі ж обґрунтовує своє рішення тим, що радянське й російське озброєння становить понад 60% індійського арсеналу і потребує оновлення. Ця обставина має, за задумом індійських політиків, слугувати пом'якшувальною підставою в питанні американських санкцій проти Росії.

Теоретично угода може викликати роздратування у Китаю - головного регіонального суперника Індії. Але, зважаючи на все, вона відбулася за мовчазної згоди Пекіна: міністр оборони КНР побував в Індії буквально за місяць до укладання російсько-індійського договору. До того ж і Москва, і Делі, швидше за все, подаватимуть цю угоду в контексті конфліктних відносин між Індією й Пакистаном, а також загрози безпеці країн регіону, що виходить від Афганістану. Росія, своєю чергою, запевнятиме Китай у тому, що ця ракетна система виконує суто оборонні функції.

Схоже, Росія хоче утягнути Індію в якийсь багатобічний регіональний альянс з Китаєм в Азіатському регіоні. Для цього їй необхідно вгамувати страхи Делі щодо свого сусіда. У принципі, Делі вбачає в деескалації протистояння з Пекіном можливість кардинально знизити воєнно-політичну напруженість у регіоні, що позбавить необхідності залучати ресурси на формування широкого альянсу з іншими країнами - від В'єтнаму до Австралії і Японії - на противагу КНР.

Натомість Китай, у разі стабілізації відносин з Індією, отримує в Південно-Східній Азії союзника в реалізації своєї довгострокової стратегічної програми "Один пояс - один шлях", більш відомої як "новий Шовковий шлях". Адже сторони зацікавлені в тому, щоб узяти під контроль ситуацію в Афганістані, особливо на противагу США.

Реалізація регіональної моделі безпеки за участі Делі й Пекіна й за посередництва Москви (а така, очевидно, стратегічна мета Кремля) відкриває шлях до реалізації в Азії масштабних енергетичних проектів Росії, що передбачають і газопровід з Росії до Індії через Афганістан.

Угоди у сфері енергетики стали ще однією ланкою в зміцненні "особливо привілейованого стратегічного партнерства" між Індією й РФ, окрім ВТС. Згідно з підписаними угодами, "Росатом" поставить шість нових ядерних реакторів до Індії в найближчі два десятиліття. Сторони мають намір співпрацювати в реалізації ядерно-енергетичних проектів у третіх країнах (Індія і Росія підписали в березні 2018 р. меморандум про партнерство з Бангладеш у будівництві першої в цій країні ядерної станції).

Також Індія нарощуватиме обсяг інвестицій у нафтогазову галузь Росії. З великими російськими енергокомпаніями "Роснефть", "Газпром", "Новатэк" підписані угоди про інвестиції й співробітництво в розробці нових родовищ на Далекому Сході Росії, а також у виробництві скрапленого газу. Російський президент запросив Індію до участі в розробці арктичних енергетичних ресурсів; співробітництво у цій сфері, зокрема, передбачає й розвиток Північного морського шляху з Далекого Сходу в Європу.

Крім того, домовленості з Путіним готують ґрунт для нової угоди між Делі й Тегераном про постачання іранської нафти. Рішення щодо цього питання очікується вже в листопаді 2018 р.

Рішення Індії про покупку російської системи озброєння поставило США в дражливе становище. Санкційна політика Сполучених Штатів у цій сфері вже зіштовхнула їх з Туреччиною й Китаєм: через аналогічний контракт Вашингтон у вересні запровадив санкції проти Пекіна. США ж не хочуть псувати відносини з ключовим партнером у регіоні Південно-Східної Азії та Індійського океану.

Реакція США по гарячих слідах угоди більш ніж стримана. Але, швидше за все, жорстка відповідь Білого дому матиме відтермінований характер, поки не будуть зафіксовані перші реальні кроки з поставки озброєння. Хоча російсько-китайський контракт на поставки С-400 був підписаний ще у 2015 р., санкції проти Китаю були запроваджені тільки у 2018 р.

Але більш серйозний виклик для американської зовнішньої політики становить узгодження припустимих поступок у цій угоді з комплексом міжнародної санкційної політики США, насамперед проти Росії та Ірану. Плани Індії з придбання російського озброєння і подальшої купівлі іранської нафти йдуть всупереч з політикою американської адміністрації.

У разі гострої реакції США, подальше зближення Росії й Індії послужить реалізації російських планів з підриву позиції долара на міжнародних ринках. Індійські й російські партнери вже обговорюють шляхи переходу в торгівлі на національні валюти або на будь-яку іншу валюту, зокрема євро, для подолання американських санкцій. (За даними індійських джерел, угода передбачає 15% авансових платежів. Для розрахунків може бути введений механізм "рубль - рупія"). Делі також вивчає на урядовому рівні механізм взаєморозрахунку з Тегераном у національних валютах в обхід американських санкцій; Індія й надалі має намір купувати іранську нафту, попри погрози Америки.

Галас навколо візиту російського президента й підписання контракту на поставки С-400 затіняє те, що вага Росії в зовнішніх відносинах Індії в останні десятиліття поступово знижується. До прикладу, торговий оборот між Індією й США перевищує 120 млрд дол., тоді як російсько-індійський ледь досягає 15 млрд дол.
А більшість угод, підписаних під час нинішнього візиту російського президента, мають суто декларативний характер.

Але Росія намітила кроки для зміни балансу сил в азійському регіоні на свою користь. Проглядається її бажання використовувати досвід, набутий у Сирії, який дав змогу застовпити свою роль у відносинах між основними гравцями близькосхідного регіону, зокрема між Туреччиною й Іраном. Сполученим Штатам необхідно серйозно й обдумано ставитися до цього виклику і його проявів в інших макрорегіонах світу.