Гонконг: територія свободи під китайським ковпаком

Масові протести, які вирують на вулицях Гонконгу від минулих вихідних, продовжилися активними сутичками учасників акцій із поліцією в середу. Мітингувальники вимагають від уряду відмовитись від прийняття Закону про екстрадицію підозрюваних осіб, які переховуються від правосуддя. Через блокування урядового кварталу друге слухання суперечливого законопроекту в Законодавчій раді перенесено на невизначений термін.

Однак керівництво автономної території не приховує намірів його прийняти, попри широку опозицію як всередині, так і за межами регіону, пояснюючи це небажанням перетворити Гонконг на місце переховування міжнародних злочинців. Противники ж застерігають, що до рук жорсткого китайського правосуддя можуть потрапити дисиденти і громадські активісти, адже закон дозволить Гонконгу видавати підозрюваних країнам, із якими в нього немає угод про екстрадицію, наприклад Тайваню, Макао, континентальному Китаю.

У глибшому сенсі, цей закон розглядається як наступ Китаю на автономні права Гонконгу - колишньої британської колонії, а нині Спеціального адміністративного регіону КНР - та загроза втрати незалежності його судової системи. Останніми роками цей наступ посилюється через зростання геополітичного суперництва між КНР та США.

Сполучені Штати дедалі більше стурбовані, що важливий "форпост Вільного Світу" в азійському регіоні, який мав би стати рушієм демократичних перетворень для самого Китаю, поступово може перетворитися на його бастіон. Китай, зі свого боку, застерігає США від втручання у свої внутрішні справи. І з підтримкою Гонконгу у відстоюванні його демократичних свобод однією стороною - друга розширюватиме свій вплив під приводом захисту "національних інтересів".

Китайське місто з британськими рисами

Гонконг став зразковим, але унікальним випадком мирного вирішення територіальної суперечки, коли Велика Британія, після того, як понад сто п'ятдесят шість років володіла цією територією, у 1997-му добровільно передала її Китаю. Напівострівна територія сучасного Гонконгу дісталась англійцям після Другої опіумної війни, а так звані Нові території вони отримали в оренду на сто років. Зі спливанням терміну оренди Велика Британія не стала оскаржувати право спадкування між імперією Цінь та КНР і передала Гонгонг Китаєві згідно з Китайсько-британською спільною декларацією про майбутнє Гонконгу, підписаною у 1984 році.

Модель відносин "Одна країна, дві системи", запропонована Китаєм, не тільки надала місту "найвищий ступінь автономії" на п'ятдесят років, а й, у прямому сенсі, відобразила контраст двох систем, ба навіть світів, які почали спільне співіснування. Під британським правлінням Гонконг став одним із найбільших фінансових центрів, до переваг якого належать не тільки сприятливі умови для ведення бізнесу з низьким рівнем оподаткування та тарифів. Важливими складовими його успіху стали верховенство права, гарантоване незалежною судовою системою, захист інтелектуальної та матеріальної власності, свобода слова і зібрань. Завдяки переліченим особливостям Гонконг лідирує в рейтингу найбільш конкурентоздатних економік світу, є третім за величиною фінансовим центром, багато років тримає першість серед країн із найвищим рівнем економічної свободи, другий у світі за щільністю сімей-мільйонерів і посідає перше місце за кількістю доларових мільярдерів.

Після повернення території Китаю західні демократії, а особливо США, плекали надії, що Гонконг стане "агентом змін", своєрідною "демонстраційною силою", яка приведе до лібералізації й інституційних перетворень на материку. Тим часом у Пекіна своє, більш прагматичне, сприйняття ролі Гонконгу почалося ще раніше. Так, у період холодної війни наявність Гонконгу під окремою юрисдикцією на основі британської правової системи допомогла комуністичному режиму пережити блокаду США. На той час Гонконг став найбільшим вкладником іноземної валюти в Китай і постачальником санкціонованих продуктів, серед яких західні технології, обладнання, ліки тощо, а також транзитером китайського експорту. На сьогодні Гонконг продовжує функціонувати як найважливіший постачальник капіталу для Китаю (і прямих інвестицій - 60-70% ), місце розташування китайських компаній та важливе джерело банківських кредитів для банківських і небанківських клієнтів материка. Статус Гонконгу як окремої митної території та незалежного судноплавного реєстру в нинішніх умовах може стати для КНР важливим елементом пом'якшення наслідків торгівельної війни зі США, а участь в окремих міжнародних організаціях (таких як СОТ, АТЕС, Міжнародний олімпійський комітет, Міжнародна морська організація тощо) дають право додаткового голосу при прийнятті важливих для Китаю рішень.

Ерозія демократії

Правда, за понад двадцять років спільного співіснування Китай намагається взяти під контроль "внутрішній зміст" автономії Гонконгу, при цьому не порушуючи "зовнішню обгортку" моделі "Одна країна, дві системи". Це проявляється значною мірою у прагненні впливати на керівну верхівку регіону, очолювану главою виконавчої влади. Його обирають 1200 членів Виборчого комітету, більшість яких вважаються лояльними до "політичної лінії Китаю".

Адміністрація Гонконгу впродовж тривалого часу балансувала між запитом суспільства на реалізацію загального виборчого права і схильністю офіційного Пекіна до непрямих виборів, однак у 2014 році невдоволення суспільства переросло в масові виступи під назвою "революція парасольок". Поштовхом стало рішення Всекитайських зборів народних представників у Пекіні про запровадження нового виборчого законодавства, відповідно до якого глава адміністрації Гонконгу мав би обиратися серед кандидатур, схвалених Комуністичною партією Китаю. І, хоча протестувальникам вдалося домогтися відмови від насаджуваних материком змін, принцип проведення виборів залишився попереднім, а на виборах 2017 року перемогла прибічниця подальшої інтеграції Гонконгу з китайською політичною системою Керрі Лем. Прийшовши до влади, вона зайняла жорстку позицію до лідерів протестів за вільні вибори, яких було ув'язнено на 16 місяців. Крім того, уряд Гонконгу посилив контроль над університетами й вишами (студенти були активними учасниками "революції парасольок"), заснувавши університетські ради на чолі з лояльними до себе представниками.

Попри те, що в Гонконзі, на відміну від Китаю, щороку 4 червня вільно відзначають річницю подій на площі Тяньаньмень, практикують заборонені на материку практики Фалуньѓун, критикують політику Китаю і виробляють контроверсійні фільми на заборонені ним теми, самі жителі відзначають посилення наступу на звичні їм свободи. Так, почастішали випадки притягнення критиків Пекіна до кримінальної відповідальності за звинуваченнями у громадській непокорі, утиски ЗМІ, покарання активістів, які виступають за незалежність Гонконгу від Китаю. У вересні минулого року уряд автономної території навіть вдався до заборони Гонконгської національної партії, яка пропагує ідеї незалежності від Китаю, за офіційною версією - "в інтересах національної безпеки", що під нею, згідно з Основним законом, слід розуміти "захист територіальної цілісності та незалежності КНР". Також уряд Гонконгу відмовився продовжити візу репортерові Financial Times Віктору Мілле після того, як він зробив інтерв'ю із засновником цієї партії Енді Чаном. Перед цим, у 2016-му році, уряд дискваліфікував шість продемократичних законодавців, які отримали місця на виборах до Законодавчої ради, оскільки під час прийняття присяги вони розгорнули прапор з написом "Гонконг - це не Китай". Аби виправдати підстави для позбавлення мандату, перед самим винесенням вироку суду Китай вніс зміни до Основного закону, що породило чергову хвилю невдоволення серед гонконгців незаконним втручанням Китаю у внутрішні справи автономної території. Однак чи не найбільшого резонансу набули історії з викраденням офіцерами безпеки материка п'ятьох гонконгських розповсюджувачів книжок про китайських лідерів для здійснення правосуддя над ними на території Китаю.

У своїх прагненнях контролювати антикитайські настрої в регіоні Пекін душить вільнодумство не тільки руками гонконгської адміністрації та залякуваннями активістів, а й ініціюванням згадуваного Закону про екстрадицію. Якщо цей закон буде прийнято, Гонконг не тільки втратить вагому частину своїх автономних прав, а й зазнає збитків як міжнародний діловий центр, адже будь-хто в Гонконзі зможе потрапити до рук жорсткої системи китайського правосуддя, яке дозволяє смертну кару, практикує тортури у в'язницях та неаргументовані арешти.

До чого тут Сполучені Штати?

Опозиційні лідери, аби вплинути на керівництво регіону в питанні підтримки Закону про екстрадицію, поспішили закликати США до перегляду та навіть призупинення Закону про політику взаємодії США і Гонконгу від 1992 року, на якому базуються їхні двосторонні відносини. Цим законом Гонконг визнається територією, цілком автономною від КНР у питаннях економіки та торгівлі, з вільними портами і митницею й наділеною широкими можливостями співпраці у сфері торгівлі, фінансів, транспорту, культури, освіти тощо зі Сполученими Штатами. Саме завдяки наданому цим законом статусу "окремої митної території" він отримав право вступити до СОТ під назвою "Гонконг, Китай". Проте США, хоч і пильно стежать за ситуацією в Гонконзі, поки що утримуються від різких кроків на території, яка становить для них не тільки економічний, а й геополітичний інтерес.

Історія відносин США і Гонконгу сягає ще 1843 року, однак вагомий вплив Сполучених Штатів на місто-країну почався після Другої світової війни, з зародженням домінування в Азії. Упродовж часів холодної війни Гонконг слугував США "форпостом Вільного Світу", розташованим у безпосередній близькості до комуністичного Китаю, для досягнення їхніх стратегічних цілей. Зокрема йдеться про розміщення найбільшого закордонного розвідувального апарату в Генеральному консульстві США в Гонконзі, а також антикомуністичну пропаганду, спрямованої на Китай, Гонконг, закордонних китайців та інших азійських слухачів через Службу інформації США.

На сьогодні Гонконг посідає 19 місце серед найбільших торгівельних партнерів США. На його території діють понад 1300 американських компаній, майже всі великі фінансові групи підтримують свою присутність, оперуючи сотнями мільярдів доларів активів. Він виступає для Сполучених Штатів головним місцем юридичного і бухгалтерського обслуговування. За 2018 рік позитивне сальдо у торгівлі товарами з Гонконгом становило для США 31,1 млрд дол. При цьому на території Гонконгу проживає близько 85 тис. громадян США, а близько 1,3 млн відвідали регіон за минулий рік. Тож, як бачимо, Закон про екстрадицію чи порушення Китаєм інших автономних прав регіону безпосередньо торкаються інтересів Сполучених Штатів. Однак, визнаючи принцип "Одна країна, дві системи" і, відповідно, Гонконг як частину суверенної території КНР, США певною мірою обмежені в діях у цьому регіоні. У своєму щорічному звіті в березні нинішнього року Державний департамент США відзначив, що хоч автономія Гонконгу і зменшилася внаслідок втручання Китаю, проте залишається достатньою для взаємодії в рамках Закону 1992 року. При цьому генеральний консул США в Гонконзі недавно припустив, що США можуть переглянути преференції Гонконгу в разі подальшого розмивання його автономії. А Комісія з нагляду за економічною та безпековою взаємодією США-КНР рекомендувала адміністрації Трампа проаналізувати Закон 1992 року з погляду потенційних наслідків китайського доступу до технологій подвійного використання для національної безпеки США.

Поки що Гонконг залишався осторонь тривалої торгівельної війни між США та КНР, зважаючи на бажання обох сторін залишити статус-кво за цією важливою для обох сторін територією. Однак, якщо суперечності посилюватимуться, президент Трамп цілком може вдатися до тиску на Китай через гонконгську торгівельну і фінансову системи відповідно до Закону 1992 року, що знизить можливості Гонконгу як "стратегічних воріт" КНР, а також поставить його в один ряд з іншими китайськими містами - такими як Шеньчжень чи Шанхай. З іншого боку, це тільки посилить реакцію та подальший наступ Китаю на традиційні свободи регіону задля глибшої інтеграції його в загальний китайський простір. Тож над Гонконгом згущуються хмари, і зараз дуже важливий голос самих гонконгців, щоб у цій геополітичній сутичці автономний регіон зміг відстояти ті надбання, які колись зробили його фінансовою столицею світу.