Форум волаючих у пустелі

На політичній мапі світу Україна сьогодні пофарбована в сірий колір. Наша країна, що не входить до жодної з двох військово-політичних організацій у Європі — ОДКБ і НАТО, є полем зіткнення основних геополітичних гравців і відчуває серйозну нестачу в механізмах забезпечення своєї безпеки: статті Будапештського меморандуму не дають чітких гарантій країні, котра добровільно відмовилася від ядерної зброї. Ускладнюють ситуацію для Києва й інші чинники. Наприклад, наявність на українській території іноземної військово-морської бази. Нова редакція російського закону про оборону передбачає використання власної армії за межами РФ у разі нападу на дислоковані за кордоном російські військові формування та для захисту громадян країни. Крім того, зростає активність північнокавказьких ісламістів, і перебування в Криму російських військових підрозділів створює небезпеку здійснення терористичних актів в Україні.

Ці та інші потенційні загрози, які стоять перед Києвом, ризики «сірої зони», послужили підставою для такої неурядової організації як «Рада із зовнішньої та безпекової політики» у співпраці з низкою аналітичних центрів ініціювати проведення у Львові міжнародного форуму «Від безпеки України до безпеки Європи. Виклики XXI століття». Організатори конференції хотіли не просто провести дискусію з питань безпеки у Східній Європі та Україні: вони сподівалися, що українська влада прислухається до рекомендацій експертної спільноти, коли вироблятиме й реалізовуватиме цю політику.

Сьогодні нова адміністрація переглядає курс, що його проводив Віктор Ющенко, відкидаючи навіть ті стратегічні пріоритети, яких дотримувався у зовнішній політиці Леонід Кучма і реалізовував під час свого прем’єрства Віктор Янукович. Київ уже відмовився від стратегії вступу до НАТО і призупинив переговори про підготовку нового договору, що посилював би гарантії безпеки, передбачені Будапештським меморандумом. Глава держави ліквідував Національний центр із питань євроатлантичної інтеграції та два національних інститути — проблем національної безпеки і міжнародної безпеки. Натомість нова адміністрація зробила акцент у своїй політиці на позаблоковий статус України, вирішивши юридично закріпити його у внутрішньому законодавстві.

Останніми тижнями серед експертів і дипломатів політологічні та юридичні словники стали справжніми бестселерами. Але змісту статусу позаблокової держави вони не пояснюють, і, тим більше, не розкривають його суті члени нової адміністрації. У чому відмінність між позаблоковістю та нейтралітетом? Що спільного з рухом неприєднання, в якому Україна бере участь як спостерігач? Чи дозволить Києву позаблоковий статус стати членом ЄС, який активно розвиває свою військову складову? Чи розуміє нова адміністрація, що новий статус країни потребуватиме не тільки механічної зміни законів, а й істотних фінансових витрат на оборону? І головне: якщо політичне керівництво країни всерйоз вирішило проводити політику позаблоковості і зафіксувати цей курс законодавчо, то чи зможе такий статус забезпечити безпеку нашій країні, стати її «бронею»? Чи він знову буде паліативом, ініційованим тільки заради «нормалізації діалогу з Росією», попередньою переговорною платформою під ціну на газ? Ці запитання ставили на форумі і в його кулуарах своїм колегам багато фахівців у галузі безпеки. І найчастіше не отримували на них чіткої відповіді.

Прибічники позаблокового статусу (а їх на форумі представив давній апологет цього курсу екс-заступник глави секретаріату президента Олександр Чалий) наводять свої аргументи. Стисло вони такі: членство в НАТО — можливо, найкраща гарантія безпеки. Але в найближчі років двадцять наша країна не вступить до Північноатлантичного альянсу. Сьогодні Україна має невизначений статус у сфері безпеки. Вийти із «сірої зони» можна тільки з допомогою або позаблокового статусу, або нейтралітету. Але позаблоковість — це, фактично, реалії сьогодення, і ця політика має велику підтримку в населення. На думку прибічників нового курсу, в майбутньому на оборону ми витрачатимемо стільки ж, скільки й тепер. А законодавчо оформлений статус може дати Україні такі необхідні їй гарантії безпеки. І нормалізувати відносини Києва з Москвою.

З низкою аргументів можна погодитися. Наприклад, із тим, що позаблоковий статус України наразі цілком може влаштувати Росію, оскільки він дозволить і далі перебувати на українській території російській військово-морській базі: на території нейтральної держави апріорі не можуть бути розміщені іноземні війська. Та й для США з ЄС це може стати хоча б тимчасовим вирішенням української проблеми.

Втім, у Львові Олександр Чалий залишився майже без підтримки. З деякими його висновками публічно погодився тільки директор Інституту проблем міжнародної безпеки Олександр Власюк, який вважає, що нашу країну підштовхують до цього статусу геополітичні реалії, а позаблоковість має бути наповнена реальними гарантіями безпеки. Решта українських експертів, котрі виступили на засіданнях форуму, — Олександр Литвиненко, Євген Марчук, Тарас Стецьків, Юрій Щербак, розставляючи свої акценти, говорили про ризики «сірої зони», невизначеність позаблокового статусу, необхідність посилених гарантій безпеки, непродуманість рішень нової влади. І сумнівалися в тому, що, законодавчо оформивши позаблоковий статус, Україна автоматично вийде із «сірої зони». Та й який вигляд матиме у системі міжнародних відносин держава з позаблоковим статусом і з військовою базою, котра належить країні — учасниці одного з військових блоків? А далі, як у білорусів: Мінськ, будучи учасником руху неприєднання, водночас входить в ОДКБ!

У Львові дискусія про механізми забезпечення безпеки України була переважно темою українських експертів. Представники закордонної експертної спільноти більше концентрувалися у своїх виступах на різних аспектах європейської безпеки, лише побічно згадуючи нашу країну. Перспективи нейтралітету для нашої країни прокоментував лише президент Євроатлантичної асоціації Польщі Януш Онишкевич. «Гарантії нескладно дати. Але якщо ви вирішите стати нейтральною країною, то ви мусите бути впевненими, що вони виконуватимуться», — зазначив Януш Онишкевич...

Проте мовчання іноземних експертів ще не означає, що їх не цікавив сам предмет суперечок українських аналітиків. Китайський експерт, директор інституту досліджень соціального розвитку Європи і Азії Лі Фенлінь уже брав участь у міжнародних конференціях, організованих у нашій країні. Це свідчить про зростання інтересу Пекіна як до Східноєвропейського регіону, так і до України, про готовність із часом стати активним учасником процесів, які тут відбуваються. Поки що Китай лише спостерігає, вважаючи, що «Україна опинилася на передній лінії протистояння».