Федерація — означає окупація?

Щоб зрозуміти справжнє ставлення придністровської влади до процесу реінтеграції Молдови, досить придбати в будь-якому тираспольському кіоску «Новый днестровский курьер». «Ні! — окупації під маскою федералізації. Так! — незалежності Придністров’я» — настільки безапеляційний заклик на першій сторінці встиг стати чимось на кшталт візитної картки головного друкованого органу ПМР. Так само, як слово «реінтеграція» стала для більшості жителів бунтівної республіки евфемізмом «військового вторгнення», а компроміс — синонімом покірності.

Про те, що силовий варіант вирішення придністровської проблеми Кишинів уже схвалив, вам охоче розповість будь-який водій маршрутки. З деталями операції порадять ознайомитися в місцевій пресі. З допомогою ЗМІ придністровців уже попередили: «нічого оригінального» від кишинівських стратегів чекати не варто. Розробляється все той самий «план бліцкригу зразка 1992 року (штурм і захоплення Бендер, розтинання Придністров’я надвоє в районі Дубоссар і розгром ПМР частинами)». Залишилося, очевидно, лише дочекатися повернення молдавського контингенту з Іраку. Оскільки, за «достовірною інформацією органів держбезпеки ПМР, молдавські військові сапери, що посилаються в Ірак, займаються зовсім не розмінуванням цивільних об’єктів, а навчанням мінно-диверсійної справи».

«Розкусили» придністровські аналітики й інший план «західних покровителів Вороніна». Він складніший. Нова придністровська війна, за задумом його розробників, має стати «початком складного політичного карамболя», який повністю змінить ситуацію в регіоні. Головний виконавець — НАТО («що росте, як ракова пухлина»). Головна мета — «знищення всієї слов’янської цивілізації, слов’янської культури та слов’янського способу життя».

До «окупації» на Лівобережжі морально готові. «Ми повинні відстоювати свою незалежність до останнього подиху!», «Немає іншого шляху, як зміцнювати свою обороноздатність і свої державні структури», — звучало в Тирасполі на «круглому столі» «Внутрішньо- і зовнішньополітична стабільність Придністров’я: нові ініціативи і виклики». Представників молдавської сторони серед учасників не було видно. На запитання «Чому?» — відповідь блискавична «А сенс?» (Пізніше в стінах однієї державної установи довелося вислухати з десяток зізнань, що якби не «тиск із боку Росії, Євросоюзу та України», ніяких переговорів із молдаванами Тирасполь взагалі не вів би.)

Справді, якби за столом були кишинівські стратеги, віце-президент придністровської Асоціації соціологів Ілля Галинський навряд чи закликав би визнати Республіку Молдова ворогом Придністров’я. Сумнівно, що такого розмаху сягнуло б і обговорення так званого плану Бєлковського — останньої фішки російської геополітичної думки в придністровському напрямі. Сценарій примирення двох берегів Дністра, озвучений директором російського Інституту національної стратегії напередодні в Бухаресті, уже встиг нашуміти на території не лише Молдови, а й сусідньої Румунії. Ще б пак, московський політолог (той самий, який свого часу передбачив «справу Ходорковського») пропонує приєднати правий берег Дністра до Румунії. Статус Придністров’я як незалежної держави в такому разі визначиться автоматично. Ідея не свіжа: ще на світанку молдавської незалежності такі ідеї «обкатувала» в Кишиневі прорумунськи налаштована Християнсько-демократична народна партія (ХДНП) Юрія Рошки.

У Тирасполі пан Бєлковський спробував наростити свій план додатковою аргументацією. Він, наприклад, заявив, що проект повністю відповідає інтересам не лише заколотного «уламка імперії», а й двох інших дійових осіб — Кишинева і Бухареста. Так, у разі реалізації цього сценарію Румунія змогла б «вийти з національної депресії» (прибічники Romania Mare вже точно. — Авт.), а Молдова — «перекваліфікуватися» з сусіда Європейського Союзу відразу в його члени.

Для закріплення позиції Бєлковського знадобилися навіть висловлювання співдоповідачів Ради Європи по Молдові Жозетт Дюр’є й Андре Кваккестада, які мали необережність днями заявити: «Молдова може спробувати в’їхати в ЄС в одному вагоні з Болгарією, Румунією і Хорватією, тому що окремого вагона для неї не буде, а євроінтеграція з Україною і Білоруссю менш перспективна».

Не можна сказати, що в Тирасполі не розуміють: із таким доважком, як Молдова, ні про який вступ Румунії в ЄС 2007 року не може йтися. Проте продовжують стверджувати: возз’єднання Бухареста з Кишиневом неминуче. «Молдова — це як зірка, яку затягує чорна діра Румунія», — не шкодують художніх образів місцеві оглядачі. І щоразу зненацька додають: «Неспроста ж сусіди-молдавани перевели на румунські стандарти освітню і медичну сфери».

Можливо, жваво обговорюючи план Бєлковського, придністровська влада має намір продемонструвати західним партнерам, що Тирасполь сприймає виключно російські ініціативи. Навіть якщо не зовсім із ними згоден. Про що йдеться? У Тирасполі довелося почути, що нещасний «меморандум Козака» не влаштовував придністровців точно так само, як і молдаван. Та, оскільки відмовитися від російських пропозицій керівництво ПМР дозволити собі не могло, йому залишалося тримати кулаки за те, щоб план зірвав Воронін. Благо сценарій 1999 року, коли схвалений сторонами проект Примакова в останню хвилину відмовився підписувати президент Петр Лучинські, повторився і цього разу.

Та цілком може бути, що, відволікаючись від переговорного процесу на проекти заїжджого російського політолога, придністровська влада надумала ще більше ускладнити роботу місії ОБСЄ в Молдові, з якою у них давно негаразди. «Від цієї організації вже ніхто не чекає ні безпеки, ні співробітництва. Вона дедалі більше перетворюється на філію американських спецслужб», — констатував у ході «круглого столу» один із учасників. У своїй нелюбові до ОБСЄ придністровський чиновник виявився не самотнім. За півдня вдалося почути багато різних історій про те, як представників ОБСЄ виловлюють на підступах до військових складів у Колбасні; як глава місії ОБСЄ в Молдові Вільям Хілл влаштовує скандал лише через те, що міністра реінтеграції Молдови Василя Шову не пропускають на прийом. Доводилося чути навіть про те, як темношкіра дружина Хілла, стоячи біля барної стійки якогось кишинівського ресторанчика, запустила шейкером у бармена. Напрошувалося запитання: чи справді представники місії ОБСЄ так допекли придністровській владі, чи це частина політики Володимира Путіна з дискредитації організації? А якщо вірити чуткам, що активно циркулюють останнім часом по лінії Москва—Кишинів, то й із «витіснення» ОБСЄ з п’ятистороннього формату.

Втім, Вороніну в такій важливій справі Путін довіритися не може. Ось знову молдавський президент закликав Москву виконати взяті перед ОБСЄ на березі Босфора зобов’язання. Цього разу — з трибуни стамбульського саміту НАТО. Щоправда, міністр закордонних справ РМ пішов ще далі: під час недавнього візиту до Латвії Андрій Стратан звинуватив Росію у розв’язанні війни 1992 року і закликав Європейський Союз послати свою миротворчу місію на береги Дністра замість російської. Щоправда, після переможного вояжу Вороніна до Стамбула, а Стратана — до Риги були посиденьки на московському іподромі. На них, кажуть уже в молдавських кулуарах, пана Вороніна буквально «відшмагали».

А ось передбачуваність Ігоря Смирнова росіяни цінують. Не так, як хотілося б Тирасполю, та однак. Визнали придністровські дипломи (українському Міносвіти потрібне для цього добро Кишинева). Роздали в Придністров’ї 100 тисяч російських паспортів (українське громадянство мають близько 17 тисяч). Приватизували найбільш ласі кусні придністровської промисловості: завод «Прилад» дістався московському підприємству «Салют», «Молдавкабель» — пітерському «Севкабелю», дубосарський винзавод «Букет Молдавії» — Торговельному дому Арома. Правда, у квітні нинішнього року 75% акцій Молдавського металургійного заводу (ММЗ) у Рибниці, що належали групі «Ітера», перепродали за 50 млн. доларів австрійсько-українському металотрейдеру Hares Group. Схоже, що в гонці за придністровськими об’єктами росіяни не звертають уваги навіть на погрози визнати результати приватизації на Лівому березі недійсними, які повсякчас лунають із вуст Вороніна.

Що ж до Тирасполя, то тут почали приділяти більше уваги дещо іншим аспектам приватизації. Так, місцеві політтехнологи всерйоз стурбовані тим, що сформований у ПМР клас власників уже сьогодні міг би поступитися незалежністю Придністров’я заради легалізації своїх капіталів. Крім того, тамтешнім органам безпеки дедалі частіше доводиться мати справу з діяльністю західних фондів у республіці. У зв’язках із місцевими одержувачами грантів помічений навіть міністр закордонних справ ПМР Валерій Ліцкай. Ходять чутки, що у федеративній республіці Молдова йому пообіцяли посаду заступника міністра закордонних справ.

Послідовники ідей Смирнова не втомлюються заклинати: західні гранти — чистої води хабар. «Ми не маємо права дозволити, щоб наші громадські організації годувалися з рук фондів Сороса, інших західних структур», — лунало на згаданому «круглому столі». Не дають зосередитися владі й два опозиційних видання — «Нова газета» і «Людина та її права». Ситуація досить цікава: поки одні тираспольські стратеги викривають ворожі плани Кишинева та його «західних покровителів», інші — домовляються про співробітництво.

Зрадництво еліт у Тирасполі вважають єдиною умовою, за якої розпадеться Придністровська Молдавська Республіка. Допустити це в оточенні Смирнова сьогодні не можуть. Їм, вочевидь, ще треба встигнути провести «велике соціологічне опитування населення» (де-факто — референдум про майбутній статус), опечатати всі школи з викладанням молдавської мови на основі латинської графіки, «оформити» ексклюзивне право Росії на проведення воєнно-гарантійної операції і, нарешті, отримати чіткі політичні гарантії, без яких у постурегульованій ситуації просто ніяк не можна.