Євросоюз здає позиції?

Європейцям, зважаючи на все, слід готуватися до тривалого і, можливо, хворобливого періоду виходу з нинішньої кризи. Це, звичайно, не означає, що вони вже зараз повинні бігти запасатися харчами та переводити в готівку свої накопичення на банківських рахунках (хоча дехто робить саме так). Їм варто звикнути до думки, що політики країн єврозони не мають в арсеналі дієвих засобів, які змогли б подолати кризу швидко і з найменшими втратами. Останній саміт Євросоюзу 28-29 червня, на який усі так чекали і покладали надії, довів це ще раз.

Під час нього окреслилася цікава тенденція, не типова для традиційного в ЄС підходу, - ухвалювати рішення консенсусом під час переговорів. Цього разу згоди в ході зустрічі було досягнуто з допомогою тиску та банального шантажу. При цьому канцлер Німеччини Ангела Меркель опинилася загнаною в кут, і сама не змогла протистояти скоординованій (і, як підозрюють, добре спланованій напередодні) атаці з боку керівників Іспанії та Італії за мовчазної згоди Франції. У підсумку глави іспанського та італійського урядів Маріо Монті і Маріано Рахой протиснули важливе рішення про те, що запозичення країнами коштів з європейських стабілізаційних фондів відбуватиметься без жорсткого контролю та втручання Єврокомісії, Європейського центрального банку та МВФ, які виступають «трійкою» кредиторів. Тобто на відміну від умов, на яких гроші отримували Греція, Ірландія і Португалія, ці країни зможуть отримати кошти, підписати зобов’язання їх повернути, але вони убезпечили себе від тиску і контролю з центру. Таким чином, у програші зрештою залишилася не тільки фрау Меркель, а й прибічники тіснішої політичної та економічної інтеграції в ЄС.

З іншого боку, найбільш позитивним результатом цієї зустрічі, мабуть, може бути те, що європейські лідери усвідомили необхідність планомірних та рішучих кроків для запобігання кризі всіма наявними способами. Хочеться вірити, що пакет заходів для зростання європейської економіки з бюджетом
120 млрд. євро - тільки перша ластівка для вироблення узгодженої стратегії.

Фактично сьогодні не залишилося ілюзій, що розвиток негативних явищ у єврозоні вдасться пригальмувати і потім швидко повернутися до нормального розвитку. Євросоюз за останні роки втратив низку своїх важливих конкурентних переваг і в багатьох аспектах (економічних, насамперед) перестав бути привабливим для зарубіжних партнерів. У результаті європейські проблеми вже мають глобальний вимір. Ще трохи, і світ узагалі розчарується у спроможності європейців урятувати самих себе (на щастя, цього поки що не сталося). Час працює проти європейців та їхніх лідерів.

І все ж таки з політичного погляду європейський проект, як і раніше, залишається цікавим і привабливим. Більше того, судячи з виборів у Греції та Франції, самі жителі Європи зрозуміли свою взаємозалежність у цьому унікальному об’єднанні. Якщо раніше слова про «відповідальність і солідарність» сприймалися як нудна мантра брюссельських єврочиновників, сьогодні цю залежність відчувають на собі мільйони європейців. Тому європейська громадськість посилила тиск на керівників окремих країн, щоб ті подолали розбіжності і спільно працювали над збереженням Союзу, його розширенням, розвитком і модернізацією. Але з поведінки лідерів на останньому саміті, а також тенденцій, що розвиваються всередині ЄС, помітно, як криза підмиває цементуючу роль загальноєвропейських інститутів, позбавляє органи ЄС частини повноважень і влади, за яку вони так довго боролися. Це небезпечна тенденція.

Базові принципи, закладені в Євросоюзі, витримали перевірку часом, але не всі виявилися життєздатними в похмурий час кризи. Є й інший бік медалі. Можливо, саме жорстока криза, загострене розуміння простими європейцями спільної долі підштовхне процес «федералізації» Європи. І вже за кілька років після нинішніх пертурбацій Європа може стати зовсім іншою - виникне більш ефективний союз, із глобальними завданнями, внутрішньою консолідацією.

Поки що ж криза оголила глибокі відмінності та лінії розколу в єдиній Європі. На рівні окремих держав відсоток, який політсили з відверто антиєвропейською орієнтацією отримують на виборах, сьогодні досягає 10% - це показали як вибори у Франції, так і в Греції. Таке відродження «націоналізму» поки що не є загрозливою тенденцією для об’єднання в цілому, але може виявитися перешкодою на шляху виходу з кризи. На загальноєвропейському рівні лінії розколу пролягли між європейською «північчю» і «півднем», між «ядром» і «периферією», між єврозоною та всіма, хто поза нею. Саме відмінності (яких у ЄС намагалися не помічати) стали причиною, яка в умовах кризи паралізувала роботу європейських інститутів.

Так, підсумовуючи головування Данії в Євросоюзі в останні півроку, спостерігачі не могли не завважити, що країна, яка не входить до єврозони, залишалася більшу частину часу байдужою до вирішення проблем фінансової кризи. І це навіть змусило говорити, що практика ротації держав - голів Євросоюзу відмирає, оскільки країни в цей період мають абсолютно відірваний від реалій ЄС порядок денний. Так Копенгаген у розпал кризи зосередився на проблемах навколишнього середовища, інновацій та вільної торгівлі. А на початку червня спровокував безпрецедентний для Євросоюзу скандал, коли з подачі Франції та Німеччини за підтримки Данії як головуючої країни міністри юстиції Євросоюзу ухвалили рішення про те, що окремі країни «за певних обставин» можуть на свій розсуд тимчасово запроваджувати прикордонний контроль усередині Шенгенської зони. При цьому вони проігнорували думку щодо цього питання Європарламенту, Єврокомісії та більшості простих європейців. У європейських політичних колах ці дії розцінили не інакше, як замах на фундаментальні принципи ЄС, а глава Європарламенту Мартін Шульц назвав цей акт «ляпасом європейському парламентаризму» і почав боротьбу за скасування скандального рішення.

З 1 липня в цьому конфлікті доведеться розбиратися новому голові Євросоюзу - Республіці Кіпр. Тема нелегальної міграції на цей середземноморський острів - один з пріоритетів кіпріотів на найближчі півроку. Але, крім цього, з політиками з Нікосії у європейців можуть виникнути проблеми, на тлі яких «витівки» данців здаватимуться дитячими забавками. Кіпр, який уперше головуватиме в ЄС, оскільки вступив у Союз лише у 2004 році, вже зіпсував початок свого періоду «управління» Європою. 25 червня влада Нікосії заявила, що Кіпр стане черговою країною єврозони (в ній він з 2008 року), яка потребуватиме міжнародної фінансової допомоги в розмірі близько 10 млрд. євро. І хоча ця сума невелика порівняно з отриманими іншими, вона дорівнює половині кіпрської економіки. При цьому вже в перші дні липня Кіпр мусив знайти близько 1,8 млрд. євро, щоб терміново капіталізувати другий за величиною банк країни - Cyprus Popular Bank, який втратив 2 млрд. євро на операціях із грецькими облігаціями. У результаті уряд країни ухвалив рішення викупити 84% акцій банку, оскільки Європа у відповідь на заклики про невідкладну допомогу пообіцяла гроші лише за умови проведення структурних реформ заради зміцнення фінансового та банківського секторів країни.

У той час як Європа розмірковувала і виставляла умови, Кіпр практично одночасно продублював своє прохання про фінансову допомогу двом іншим великим партнерам - Росії і Китаю. Нагадаємо, наприкінці минулого року Нікосія вже отримала від Москви кредит у 2,5 млрд. євро, і Москва не проти дати ще. У російській пресі писали, що цього разу на російсько-кіпрських переговорах ідеться про 6 млрд. євро. Якщо цю суму виділять, то борг Кіпру Москві становитиме 30% ВВП, і ця країна, яка головує нині в ЄС, потрапить у небувалу економічну залежність від Росії. Цей факт уже насторожив європейців. Також варто додати, що президент Республіки Кіпр Дімітріс Крістофіас єдиний комуніст серед глав європейських держав. Він навчався у Москві, вільно розмовляє російською і явно має більше шансів на успішне вирішення нагальних проблем своєї країни з керівниками в Кремлі, ніж з єврочиновниками у Брюсселі. Інтереси Росії на Кіпрі пов’язані не лише з тим, що вже зараз острів - головна офшорна зона для російських капіталів. У перспективі це й багатообіцяючий партнер в енергетичному співробітництві. Так, за попередніми даними, кіпрський морський шельф може містити родовища природного газу із запасами в
7 трлн. кубометрів. Якщо кіпріотам удасться відкоркувати ці резерви, то країна може перетворитися на одного з головних постачальників газу в регіоні, і Москва має всі шанси потрапити до числа пріоритетних партнерів Кіпру в енергетичних проектах. Щоправда, тут їй уже протистоять компанії зі США і Туреччини. Китай також активізувався в цьому регіоні в останні роки, розглядаючи Кіпр як одну з можливих точок для базування своїх військових кораблів під час далеких походів і загалом для посилення своєї присутності в регіоні.

З огляду на все сказане, головування Кіпру не буде звичайним. Як говорять у Брюсселі, вони чекають від нього чимало сюрпризів. Найбільш вибухонебезпечним може стати питання відносин Євросоюзу з Анкарою. Туреччина - країна - кандидат у ЄС, яка не визнає уряду Кіпрської Республіки, і, як відомо, продовжує підтримувати ніким, окрім неї, не визнану Турецьку Республіку в північній частині острова. Кіпр заявляє, що готовий продовжувати переговори з Анкарою про об’єднання острова, але якщо переговори зайдуть у глухий кут, він на правах головуючого в ЄС також погрожує заблокувати переговори Туреччини про вступ до ЄС. У відповідь турки вже пригрозили, що можуть заморозити відносини з ЄС, і як надзвичайний захід розглядають анексію північної частини острова. Наразі влада Кіпру заявляє, що не дозволить поставити своє президентство під загрозу через конфлікт із Туреччиною, і побажала Анкарі, перш ніж іти на необдумані кроки, подумати про свою європейську перспективу.

З інших зовнішньополітичних пріоритетів кіпрського президентства слід відзначити, що Нікосія спробує прискорити процес євроінтеграції країн Балканського регіону та Ісландії, а також боротиметься за те, щоб Євросоюз більше уваги приділив південному напрямку своєї політики сусідства, беручи до уваги той факт, що Євросоюз виявився зовсім не готовим до «арабської весни». Відносини з Україною в офіційній програмі кіпрського президентства стоять трохи нижче за пріоритетністю і згадані у планах засідання Ради голів зовнішньополітичних відомств країн ЄС у середині листопада.

Зважаючи на викладене, у Кіпру буде мало можливостей для розв’язання нагальних проблем європейської економіки, хоча саме в наступні шість місяців європейці повинні досягти прогресу на переговорах щодо формування бюджету Євросоюзу на 2014-2020 роки - ключовий період для подолання наслідків нинішньої кризи. Вже нині із цього питання в низки країн-членів різні підходи, і в битві довкола нього буде зламано чимало списів.

Кіпрські дипломати і політики розуміють, що успіх президентства країни залежить не стільки від їхніх власних зусиль, скільки від злагодженої роботи всіх європейських інститутів та окремих країн, особливо великих. Для цього вони докладуть максимум зусиль. Але самі вони також бажали б відчувати за своєю спиною потужну підтримку європейських інститутів і в тому, що стосується розв’язання економічних проблем острівної економіки та переговорів із Туреччиною. Якщо ослаблена Європа виявиться неспроможною втілити ці очікування Кіпру, то в нього (як, утім, і в низки інших держав - членів ЄС і країн-кандидатів) з’явиться більше спокус шукати підтримки, розуміння та заступництва не в Брюсселі, а десь за межами Європи. Загроза появи серед європейських держав таких, які своїми інтересами будуть орієнтовані не на Європу, - найбільш несприятливий політичний сценарій для ЄС. Небезпека такого розвитку подій у тому, що до всіх внутрішніх європейських розбіжностей додалися б іще думки іноземних гравців, які в складний для Європи час спробували б проштовхувати свої інтереси. Крім Росії, це могли би бути і Китай, і Сполучені Штати, і навіть МВФ, який дедалі менше задоволений економічною політикою в Європі. Поки що такий сценарій, звичайно, малоймовірний, і відновлення зон впливу на континенті, як у часи холодної війни, є нереальним узагалі, однак європейці власними розбіжностями викликають до життя нові лінії розколу і послаблюють свій Союз.