ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ВИМІР КІПРСЬКОГО ПИТАННЯ

З січня нинішнього року в Нікозії тривають переговори між лідерами грецької й турецької общин Кіпру про возз’єднання острова. Ледра Палас, де регулярно зустрічаються делегації, міститься на нейтральній території, яку охороняє ООН. По обидва боки від нього — контрольно-пропускні пункти, а за ними — два народи, роз’єднані останньою в Європі «берлінською стіною». За майже 30 років вони втомилися бути ворогами. І на півночі, і на півдні острова випадковий попутник в автобусі скаже вам одне й те ж саме: якщо зараз президенти не домовляться, шанс буде упущено на довгі роки, можливо, назавжди. Як на стороннього спостерігача, звучить надто безапеляційно. Проте, врахувавши всі обставини переговорів та ймовірні наслідки їх провалу, з цим важко не погодитися.

Нинішня спроба домовитися істотно відрізняється від усіх попередніх. Цього разу дипломатичний марафон у Ледра Паласі жорстко обмежений чинником часу. Хочуть того політики чи ні, він пов’язаний із процесом розширення Євросоюзу. Кіпр уже давно подав заявку на вступ до цього елітного європейського клубу й упевнено лідирує у фінальній гонці країн-кандидатів. Зазначимо, що це стосується лише грецької частини острова. Не визнана міжнародним співтовариством Турецька Республіка Північний Кіпр поки що залишається за дужками рівняння. В умовах економічного ембарго, запровадженого 1974-го за рішенням ООН, північний Кіпр виживає за рахунок дотацій з Анкари. Туреччина повністю фінансує дефіцит держбюджету й гарантує безпеку турецької общини з допомогою сорокатисячного армійського контингенту.

Наприкінці поточного року, на саміті ЄС у Копенгагені, стане зрозуміло, за яким сценарієм розвиватимуться події. Варіант перший і найсприятливіший: у Євросоюз вступає возз’єднаний Кіпр. У такому разі подолання соціальної й економічної нерівності двох частин острова стає справою часу та техніки. На щастя, Євросоюз нагромадив у цій царині чималий досвід. До того ж ЄС служитиме надійним гарантом невідновлення конфлікту.

Правда, приєднання єдиного Кіпру до ЄС не можна відокремити від усього комплексу відносин між Грецією, Туреччиною та ЄС. Туреччина давно вже розігрує кіпрську карту у своїй власній грі з Євросоюзом. Надії Анкари вскочити в останній вагон поїзда, що від’їжджає, не збуваються. Брюссель тримає шлагбаум на в’їзді до «землі обітованої» у висячому положенні, висуваючи до Туреччини претензії щодо масових порушень прав людини й корумпованості держапарату. У Туреччини залишилося обмаль часу, аби запевнити Брюссель у своїй рішучості будувати сучасне демократичне суспільство. Якщо Анкара до кінця року не доможеться від Брюсселя ясності з приводу термінів свого власного вступу чи принаймні дати початку офіційних переговорів, вона може заблокувати прийом Кіпру до Євросоюзу.

Варіант другий: у ЄС вступає лише грецька частина острова. У такому разі Анкара може піти на анексію турецької частини Кіпру, що, швидше за все, спричинить розрив між Анкарою та Брюсселем і дасть новий імпульс міграційним процесам на півночі острова. Зокрема турки-кіпріоти почнуть масово залишати ці території, і їх заселятимуть курди та вихідці з Анатолії.

І, нарешті, варіант третій: переговори між грецькою й турецькою общинами острова заходять у глухий кут. Під тиском «турецького чинника» Євросоюз призупиняє вступ Кіпру. Тоді Греція наприкінці нинішнього року, швидше за все, відмовляється ставити підпис під договорами про приєднання з іншими дев’ятьма державами, що вступають до ЄС. Відтак увесь процес розширення зазнає провалу.

У Євросоюзі про цей жахливий сценарій намагаються не думати. Останнім часом Єврокомісія переглянула свою колишню позицію, яка не дозволяла контактів із представниками невизнаної держави, й почала активно діяти на півночі острова. На сьогодні перед Брюсселем стоїть завдання компенсувати ту інформаційну ізоляцію, в якій десятиліттями перебувало турецьке населення Кіпру. Зокрема розвіяти міфи про підступність Євросоюзу, який нібито намагається «купити лояльність турецького населення». Цілком ймовірно, приводом для цих домислів стали недавні повідомлення про те, що в разі вступу до ЄС возз’єднаного острова турецька община протягом трьох років одержить як мінімум 200 млн. євро безоплатних субсидій.

Сам Євросоюз офіційно не відіграє посередницької ролі на переговорах. Від імені міжнародного співтовариства це завдання покладено на офіційного представника Генсека ООН Альваро де Сото. Підхід ЄС до кіпрського питання має в основному технічний характер. Для ЄС дуже важливо розробити механізми плавного входження Кіпру в законодавчу сферу Євросоюзу. Зокрема постане питання про застосування законів, які діють на всій території ЄС. Таких як гарантії свободи пересування громадян, трудових ресурсів і капіталу.

У контексті Кіпру ця сфера — своєрідне мінне поле, яким треба рухатися з граничною обережністю. Особливо гострі розбіжності між інтересами двох общин можуть проявитися в таких питаннях, як повернення біженців. Виникне необхідність запровадження жорстких обмежень на придбання греками власності в турецькій частині Кіпру. Правда, ЄС вважає, що такі проблеми можна розв’язати в рамках чинного законодавства. Голова Єврокомісії Романо Проді недавно запевнив кіпріотів, що Євросоюз готовий піти на певні коректування й індивідуальні вилучення з acqui communautaire (зводу законів ЄС), необхідні для задоволення вимог обох сторін.

Переговори в Ледра Паласі проводяться в обстановці таємності та майже повного інформаційного вакууму. Проте останнім часом у місцевій пресі дедалі частіше згадується так званий план СЕПСа з пропозиціями оригінальних механізмів вирішення кіпрської проблеми. (СЕПС — Незалежний центр європейських політичних досліджень у Брюсселі — має вплив у європейських політичних колах і набув популярності завдяки розробці планів стабільності на Балканах і на Кавказі.) Стало відомо: учасники переговорів пильно вивчають цей документ і він може стати основою врегулювання.

План СЕПСа містить у собі два найважливіших елементи. По-перше, у ньому є своєрідний класичний матеріал, який можна використовувати для врегулювання етнічних конфліктів в інших регіонах. Йдеться про територіальні аспекти, про розв’язання проблем біженців та про гарантії безпеки для етнічних меншин. Усі ці чинники однаково важливі і для ізраїльсько-палестинського конфлікту, і для врегулювання в Абхазії й у Нагірному Карабасі. У цьому сенсі запропоновані СЕПСом ідеї належать до розряду класичних. Але цей план має і свою специфіку, як-от «чинник Євросоюзу».

Модель, запропонована обом сторонам на переговорах, базується на структурі з трьох рівнів для майбутнього возз’єднаного Кіпру. Рівень ЄС, рівень спільної держави — загальнонаціональний рівень і, нарешті, рівень компетенцій двох складових — грецької та турецької общин. І новизна тут ось у чому: в класичній моделі, як свідчить досвід Нагірного Карабаху й Абхазії, ключовим питанням є сфера компетенцій спільної держави. Саме тут у наведених випадках домовленості досягти не вдасться.

А у випадку з Кіпром багато важитиме Євросоюз, тобто верхній рівень у цій структурі, будуть чітко прописані компетенції окремих складових частин держави, які можуть мати повну автономію в таких галузях, як культура, освіта й регіональний розвиток. Отже, спільна держава може бути структурою тонкою і майже невагомою, оскільки більшість компетенцій належатимуть або до рівня ЄС, або до рівня компонентів цієї держави.

Говорячи про майбутній державний лад Кіпру, автори плану посилаються на так звану «бельгійську модель», досить цікаву для кіпріотів. Протягом останніх років федеральний рівень влади в Бельгії поступово втрачав своє значення, оскільки дедалі більше компетенцій переходило або на рівень ЄС, або на рівень складових частин держави — франкомовної Валлонії, яка говорить голландською мовою Фландрії, та двомовного Брюсселя.

Значення «чинника Євросоюзу» можна проілюструвати на прикладі. Президенти Сербії й Чорногорії нещодавно погодили спільну резолюцію про шляхи вирішення протиріч, здатних перерости у відкритий конфлікт і закінчитися повним розривом відносин. Спільний у випадку з Кіпром та в балканському прикладі — європейський вимір, що розшифровується як перспектива членства в Євросоюзі, єдина торгова політика та єдина валюта. Усе це і є стимулом до об’єднання.

І, нарешті, кілька слів про Абхазію та Нагірний Карабах. Певною мірою ситуація схожа, особливо у випадку з НК. Тут становище вірменського населення схоже на становище турецького на півночі Кіпру. Тож можна почасти говорити про застосування плану, запропонованого СЕПСом. Зокрема уявити собі модель нежорсткої конфедерації або спільної держави (чіткого визначення цього терміна немає, але йдеться про якийсь середній знаменник між федерацією та конфедерацією). Стосовно НК справді можна уявити собі структуру спільної держави, з полегшеним центром і максимально розширеними компетенціями його складових частин. Але в цьому разі, принаймні в досяжному майбутньому, не буде рівня Євросоюзу. Ця відмінність і спонукала СЕПС розробити ідею створення Південнокавказького співтовариства, в якому роль у забезпеченні підтримки й гарантій безпеки належала б Росії, Євросоюзу та США. Така надбудова могла б виконувати роль, яка щодо Кіпру планується для Євросоюзу.

І ще один чинник, про який варто згадати в зв’язку з перспективою врегулювання кіпрської проблеми. У разі вступу до ЄС Кіпр запровадить у себе жорсткі Шенгенські правила. Кордон закриється для тисяч і тисяч вихідців із пострадянського простору, які ось уже впродовж десятиліття вільно приїжджають на Кіпр як туристи й бізнесмени, даючи чималі доходи у місцеву скарбницю. Кіпрська делегація неодноразово порушувала це питання на переговорах про вступ до ЄС, проте поки що рішення знайти не вдалося.