ЄВРОПА В ОЧІКУВАННІ БУША

Делікатна склалася дипломатична ситуація. Світові лідери як тільки не звиваються в маневреній боротьбі за право першого офіційного рукопотискання з новообраним американським президентом. А він тим часом, перейнявшись домашніми справами держави, тримає решту світу в чеканні — сам не поспішає з візитами й до себе нікого не кличе.

Авжеж, президент Буш-молодший хотів би й, очевидно, відрізнятиметься від президента-батька. Не лише тим, що одержав владу з рук суддів, а кабінет сформував за рекордні три тижні (Буш-старший — за десять). Буш-син буде інакшим у внутрішній політиці, про це свідчать його перші кроки. Стосовно зовнішньої політики — поки що можна скористатися знаком запитання. Оскільки зовнішньополітичних «генералів» він набрав із колишньої «армії» батька: віце-президент Дік Чейні був в адміністрації Буша-старшого міністром оборони; державний секретар Колін Пауелл був начальником об’єднаних штабів під час війни в Затоці; міністр оборони Доналд Рамсфелд ще в 80-ті підтримував пропозиції Рейгана про зоряні війни, а наприкінці 90-х став одним з авторів програми протиракетної оборони; радник із питань національної безпеки Кондоліза Райс була спеціальним радником із питань Радянського Союзу. Про те, як поведеться нова адміністрація, що досі пильно приглядається до об’єднаного європейського союзника, намагаються вгадати європейські лідери, тусуючись у черзі перед дверима Буша.

Париж. На превелику заздрість своїх європейських колег, особливо лондонського, французький президент Жак Ширак уже вдостоївся нового американського ручкання. 19 грудня шляхи Ширака й Буша перетнулись у Вашингтоні, відбулася коротка неформальна зустріч, коли Буш завітав у посольство Франції.

Теми, яких обоє президентів намагалися уникнути, лише вказують на майбутні проблеми. До порядку денного не ввійшли ні американські плани розгортання протиракетної оборони, ні дедалі гірші торговельні відносини, ні мирне врегулювання на Балканах, ні зростання невдоволення США з приводу європейських сил швидкого реагування. Цього не було. А була неформальна розмова, і, відповідно до французьких джерел, Буш приємно вразив Ширака своїм збалансованим баченням світових подій і запевнянням, що продовжуватиме трансатлантичні відносини в старому річищі.

При цьому пригадаємо, що Буш-молодший навряд чи був у Франції популярною фігурою, де мав радше погану, ніж хорошу пресу, і ще до виборів шокував французів своїм «варварським» ентузіазмом на користь страти. Оглядачі небезпідставно вважають, що лінію Париж—Вашингтон можна поліпшити за рахунок спільних інтересів двох президентів, котрі, виявилося, зійшлися в смаках — обидва полюбляють барбекю, популярну музику й легке чтиво.

Проте вже сьогодні неважко розгледіти холодний контраст між напівтехаською адміністрацією Буша й інтелектуальним урядом Ліонеля Жоспена, який може змінити Ширака наступного року. Коли демократ Гор завершив свій виборчий марафон, соціаліст Жоспен дозволив собі недипломатичне зауваження в тому дусі, що сумніви стосовно законності виборів Буша-молодшого ніколи не зникнуть.

Президент Ширак, перебуваючи у Вашингтоні, хутенько настрочив для американської преси медоточиву статтю, намагаючись нейтралізувати випад свого прем’єра-супротивника.

Сьогодні команда Жоспена обережно говорить, що, мовляв, складати думку про молоду команду Буша зарано. Зазначаючи при цьому, що жорсткі політики типу Рамсфелда можуть бути збалансовані «світлими» особистостями типу Райс, котра розуміє інтереси США в Європі й необхідність обережних дій у Росії.

Вільна торгівля й НАТО — питання-близнята для майбутніх трансатлантичних відносин. В обох питаннях французька політика є головним подразником для Америки. Тож песимісти вважають, що ця перша неформальна американсько-французька зустріч може виявитися останньою.

Берлін. Зустрівшись останнього січневого дня в Страсбурзі з французьким президентом і спробувавши загладити тріщини, що з’явилися в двосторонніх відносинах після Ніцци, німецький канцлер Герхард Шрьодер був готовий до польоту за океан. За його задумом, така комбінація зустрічей (Ширак, Буш) надавала йому право представити себе голосом Європи у США. Британія перебуває посередині виборчої кампанії та збентежена невизначеністю своєї європейської ролі, говорять німецькі дипломати, французькі політики не виявляють інтересу до встановлення близьких відносин із новим американським президентом. Хтось же має цим зайнятися.

Природно, цим хоче зайнятися канцлер. Шрьодер волів би посісти в симпатіях Буша місце, яке Клінтон резервував для Блера. Але його амбіції зазнають випробувань наступного року, коли НАТО почне розглядати прийом нових членів. Берліну буде важко приховати своє невдоволення, якщо США наполягатимуть на прийомі до НАТО країн Балтії.

Крім того, російський президент Путін розглядає друга Шрьодера як ефективного лобіста Москви у Вашингтоні. Обидві країни не сприймають американську ідею ракетного щита, і про це ще раз нагадав німецький міністр оборони Рудольф Шарпінг під час січневого візиту в Москву. Москва в пошуках допомоги в розв’язанні проблеми свого величезного зовнішнього боргу також покладає значно більші надії на Німеччину, ніж на США. Тим паче що такі питання Путін, володіючи німецькою, обговорює напрямки. Сумнівно, щоб вищесказане додало любові між Берліном і Вашингтоном, але в будь-якому випадку підкреслюватиме тверду позицію Німеччини у справах Буша з Європою.

Брюссель. Останні вісім років Європейський союз перебував під мінімальним тиском Америки. Але час цей відійшов разом із Клінтоном, і чим скоріше європейські політики усвідомлять це, тим краще. Європа відчуває, що незабаром стане предметом скептичного аналізу заокеанського союзника. По-перше, на неї чекає різка критика за те, що вона зволікає з розширенням ЄС на схід. На радників Буша справив слабеньке враження «прогрес» на цьому фронті, хоча про нього патетично заявлено в декларації грудневого саміту ЄС у Ніцці.

Тож не дивно, що Єврокомісія напружено шукає шляхів організації зустрічі між президентом Єврокомісії Романо Проді й новим президентом США Джорджем Бушем — десь навесні. Попри всі зусилля, перша формальна зустріч двох президентів відбудеться, скоріш за все, під час регулярного саміту ЄС—США, очевидно, у червні. Там-таки й усім іншим лідерам Євросоюзу випаде можливість зустрітися з новим американським президентом.

Брюссель заявив, що синьйор Проді волів би пояснити містеру Бушу, чому сили швидкого реагування Євросоюзу доповнюватимуть, а не руйнуватимуть НАТО. Він також хотів би висловити стурбованість із приводу щита протиракетної оборони, оскільки побоюється, що плани ці можуть спровокувати антагонізм Росії і Китаю. У Єврокомісії також є питання стосовно трансатлантичних торговельних відносин, її хвилює падіння миротворчої активності США в проблемних точках, і передусім на Балканах. Крім того, прихід Буша в Білий дім може ускладнити зусилля, спрямовані на узгодження шляхів протистояння глобальному потеплінню.

І хоча Брюссель заперечує, що дуже стривожений, усім відомо: молодший Буш (поки що) — «річ у собі», а в політичному спектрі перебуває правіше від усіх європейських урядів. (Хоча він полюбляє розповідати про свої дружні відносини з демократами Техасу, про те, як він леліяв двопартійний дух, будучи губернатором).

Лондон. Зважаючи на все, британському прем’єр-міністру Тоні Блеру, котрий сподівається стати першим лідером, який офіційно переступить поріг Білого дому при новому господарі, таки вдасться випередити інших біля «воріт» Буша. Попередня дата британсько-американської зустрічі у верхах — 19 лютого (саме день народження Джорджа Вашингтона).

Головних опорних точок у переговорах буде дві. Перша — плани Буша відносно національної системи протиракетної оборони. Там же, очікується, буде оголошено прохання США про будівництво відповідних об’єктів на британській землі. Друга — європейські плани створення сил швидкого реагування, ключові розбіжності в яких Блер сподівається згладити.

Швидко організована перша зустріч Блера й Буша відбудеться значною мірою завдяки теплим стосункам між Кондолізою Райс і сером Крістофером Мейєром, британським послом у США. Мейєр постійно культивував контакти з республіканцями й підтримував тісні відносини з Райс під час виборчої кампанії. Британський офіціоз чудово знає, що за будь-яку ціну повинен налагодити близькі робочі відносини з адміністрацією Буша, навіть коли вони й не стануть настільки теплими та дружніми, якими були в Блера з Клінтоном. Бо від забезпечення цих відносин, які традиційно називають «спеціальними», залежить вагомість Британії в Європі й сила голосу в світі.

Наприкінці лютого 1993 року консерватор Джон Мейджор був першим європейським лідером, котрий зустрівся з новообраним демократом Клінтоном. Тоді, як, утім, і тепер, британський прем’єр хотів знати, чи не стануть його близькі стосунки з попередником перешкодою для наведення мостів із новим президентом. Відомо, що під час виборчої кампанії 92-го року британська консервативна партія, перебуваючи при владі, допомагала Бушу-старшому, добуваючи інформацію стосовно навчання Клінтона в Британії. На прес-конференції після зустрічі з Мейджором Клінтон розвіяв побоювання жартом про те, що він лише другий американський президент, котрий жив у Британії, і цей факт лише зміцнить «спеціальні» відносини двох країн.

Британії цього разу також удалося показати, що відносини з Білим домом залишаються «спеціальними» і при новій адміністрації. На початку цього тижня міністр закордонних справ Британії Робін Кук побував у Вашингтоні з офіційним візитом — перший серед міністрів закордонних справ. Під час його зустрічі з американським держсекретарем Коліном Пауеллом останній висловився на підтримку сил швидкого реагування Європи, але при цьому заявив, що «ми не хочемо робити нічого, що послабило б НАТО — це наш основний принцип», і додав, що всеєвропейські сили повинні не дублювати структури НАТО, а збільшувати в цілому військові можливості як НАТО, так і ЄС.

Стосовно протиракетного оборонного щита, то з цим розбереться сам Буш. Він, як і його батько, вважає, що хороший президент — це великий інвестор у міцні альянси. Проте його метод полягає в гаслі: спочатку — мета, потім — процес. Іншими словами, новий республіканський президент спочатку оголосив мету — спірний проект створення щита протиракетної оборони, потім він працюватиме з союзниками, поки не доб’ється підтримки. Іншого шляху він не бачить, говорять європейські експерти.

Перебираючи різні зовнішньополітичні сценарії нової адміністрації Буша, не слід забувати, що для неї пріоритетними будуть більш неспокійні точки світу, ніж більш-менш передбачуваний союзник в особі Європи. Події на Близькому Сході, у Росії, Китаї вимагатимуть від американської політики чималих і часто різновекторних зусиль, тож можна чекати посилення тенденції зміщення акцентів від євроцентричної точки існування світу ближче до Азії та Латинської Америки.

Досить довго закордонні лідери бачили Джорджа Буша-молодшого в карикатурах і сприймали легковажно. Сьогодні вже очевидно, що їм треба підготуватися до президента, котрий напевне збирається бути не гіршим від свого попередника, якого сам назвав майстерним політиком.