Ефект "спутніка"

23 сiчня, 2021, 17:00 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Що Сполучені Штати протиставлятимуть Китаю на міжнародній арені за нового президента?

Підрив американського престижу та глобального лідерства, загроза національній безпеці, відставання в науці та технологіях — такі інтерпретації викликав у політиків і спільноти США успішний запуск Радянським Союзом першого штучного супутника Землі 4 жовтня 1957 року. Кинутий виклик стимулював Америку шукати винахідливі та енергійні відповіді: від космічної та ракетної програм до переозброєння морського флоту, від реорганізації освіти та фінансування наукових досліджень до активізації зусиль на дипломатичному фронті. Вони дозволили швидко відновити паритет, імідж і лідерство. Щось схоже на ефект, викликаний супутником, відчувають американські еліти сьогодні стосовно Китаю. Тож їх найближчим завданням на чолі з новообраним президентом Джо Байденом стане пошук відповідей, релевантних сучасним викликам.

Важливі риси команди, сформованої американським президентом для роботи на азійському напрямі (Е.Блінкен, Д.Саліван, К.Тай, В.Бернс, К.Кемпбел та ін.), — висока фаховість і відмова від спрощеного біхевіористського підходу до Китаю. Попередні господарі Білого дому ставили за мету перевиховати КНР відповідно до американських чеснот і уявлень. Ані дипломатичні переконання, ані комерційна взаємодія, ані зовнішній тиск не привели до політичної й економічної відкритості Китаю. Відтак, нова команда дивитиметься на Пекін реалістично, виходячи з неможливості змінити його внутрішній лад і політичний устрій. 

Невдача стратегії залучення

Дотрампівська стратегія Вашингтона стосовно Азії полягала в тому, щоб переконати Пекін не ставити під сумнів безпековий порядок в Азії, створений і очолюваний США. Вашингтон у різних формах сприяв участі Китаю в регіональних механізмах безпеки, щоб заспокоїти його сусідів, зміцнював довіру, підтримуючи контакти між військовими та політиками двох країн. Така взаємодія поєднувалась із принципом «живої огорожі» — посиленням військової присутності США в регіоні та підтримкою союзників. Вважалося, що Пекін погодився б на військову підрядність, будуючи збройні сили для вузьких регіональних непередбачуваних ситуацій, а більшість своїх ресурсів концентрував би на внутрішніх завданнях. В американських експертних колах панувала думка, що Китай виніс цінний урок із долі Радянського Союзу про наслідки змагань зі США в гонці озброєнь.

Американці очікували від Китаю перетворення на «відповідального стейкхолдера» на міжнародній арені, який, за словами експрезидента Обами, «допомагатиме дотримуватися тих самих [американських] правил, що зробили його успішним». Китай упродовж періоду «Реформ і відкритості» потроху брав деякі обов’язки важливого гравця, інтегруючись до сконструйованих американцями світових інститутів, беручи участь у багатосторонніх переговорах та миротворчих місіях. Проте ліберальні норми, які легітимували втручання міжнародної спільноти у внутрішні справи країн на випадок порушення прав людини, в Китаї завжди сприймалися як неприпустимі посягання на національний суверенітет. У відповідь Піднебесна взялася за посилення власної безпеки та конструювання альтернативних платформ взаємодії — Азійського банку інфраструктурних інвестицій, Нового банку розвитку, ініціативи «Один пояс, один шлях», — що їх американці розцінили як спрямовані проти пануючих стандартів та цінностей.

Провал стратегічного стримування

Із досвіду протистояння США та СРСР часів холодної війни команда Д.Трампа запозичила доктрину стримування, яка, крім військової компоненти, передбачала обмеження і замкнення радянської економіки у вузькому просторі. Геоекономічний інструментарій тиску на Китай обґрунтовувався неприпустимістю великого дефіциту двосторонньої торгівлі, передбачав відмову від координації правил через багатосторонні угоди, роз’єднання виробничих ланцюгів, підважування союзів та дипломатії, розмивання гуманістичних цінностей. 

Замкнути або від’єднати китайську економіку виявилося неможливо: за 40 років реформ Китай перетворився на гідного потужного конкурента, інтегрованого в глобальну економіку, дипломатично витонченого та ідеологічно гнучкішого за Радянський Союз. Прогнози близького колапсу китайської моделі державного капіталізму, спричинені чи то пасткою демократичного переходу, чи неефективністю державних підприємств, чи борговою кризою, періодично лунали з вуст західних алармістів, але не збувалися. Економічний добробут більшості американських союзників серйозно залежить від Китаю, а тому з розбудовою нової системи альянсів у Індо-Тихоокеанському регіоні (ІТР) будуть значні складнощі.

Трампівське стратегічне стримування так само не змогло гарантувати очікуваних на Заході трансформацій Китаю, як і дотрампівська політика стратегічного залучення. Вашингтон, за словами К. Кемпбела, діяв за логікою конфронтаційного підходу, не будучи конкурентоспроможним, тоді як Пекін демонстрував конкурентоспроможність, не вдаючись до конфронтації.

Тривале співіснування в умовах динамічної конкуренції

Радники президента Байдена пропонують змінити американський підхід, узявши за мету «стійкий стан ясного співжиття на умовах, вигідних інтересам та цінностям США». Рівновага, якої прагнутиме нова адміністрація, стосується запобігання небезпечній спіралі ескалації в умовах постійної конкуренції. Співіснування, в розумінні американських аналітиків, означає «прийняття конкуренції як умови, якою слід керувати, а не як проблеми, яку потрібно [остаточно] вирішити».

Заклик до співіснування зовсім не означає готовність Америки йти на поділ сфер впливу, поступатися лідерством в Азії на користь Піднебесної. На думку К. Кемпбела, ціна такої «домовленості» була б зависокою, а гарантій дотримання її з боку Китаю, чия потужність зростатиме, — немає. Оскільки Вашингтону доведеться визнати неможливість забезпечення своєї абсолютної військової першості в регіоні, фокус його зусиль буде зміщений на безпеку партнерів і союзників для спільного стримування мілітаристського тиску Пекіна. Китаю ж доведеться визнати, що Сполучені Штати залишаться «державою-резидентом» у регіоні з великою військовою присутністю, морськими операціями на водних шляхах та мережею союзів. 

Технологічне лідерство — важлива перевага в умовах динамічної конкуренції. Пріоритетна роль у його забезпеченні у США зміститься до державного сектора, який стимулюватиме внутрішні інновації, особливо в галузях, де стали проступати контури відставання від Китаю: зв’язку та обчислень, штучного інтелекту, робототехніки та біоінженерії. Боротьба точитиметься за нагромадження людського капіталу: від конкуренції моделей освіти до міграційної політики з приваблення талантів і розвитку креативних можливостей.

Засоби забезпечення тривалої переваги

Першочергові зусилля команди Байдена в ІТР будуть спрямовані на відбудову легітимності лідерства США, балансу сил та гартування коаліцій.

Легітимність лідерства ґрунтується на здатності США переконати у вигодах від нього. Поглиблюючи залученість у справи регіону, Штати пропонуватимуть нові стандарти відкритого і недискримінаційного руху товарів та інвестицій. Оскільки в рамках СОТ унормувати правила торгівлі послугами, трансферу технологій, субсидування державних підприємств неможливо, адміністрація Байдена відновлюватиме мінілатеральні платформи, на кшталт Транстихоокеанського партнерства, із ліберальними американськими стандартами, спрямованими проти китайського держкапіталізму. Санкції стануть більш селективними, зосередившись довкола прав людини і технологій, пов’язаних із національною безпекою. 

Китайським грошам для інфраструктурних проєктів американці протиставлятимуть якісний підхід до інвестицій, переконуючи реципієнтів фільтрувати їх за відповідністю «високим стандартам сприяння зростанню, стійкості та свободі», ухилятися від «кабальних проєктів, непрозорих угод без контрактів, що провокують корупцію і погіршення стану довкілля». Пропагуючи ефективне управління, побудоване на прозорості та підзвітності, підтримуючи громадські рухи, незалежні ЗМІ та вільне перетікання інформації, США періодично повертатимуться до питань (права людини, примусова праця), які послаблюватимуть імідж Китаю. Паралельно будуть порушуватися нові теми — біоетика, штучний інтелект, автономні озброєння, — які, серед іншого, стримуватимуть просування побудованих на них китайських послуг на світових ринках.

Для посилення потенціалу військового стримування в ІТР Вашингтон поступово переорієнтовуватиме свої видатки від дорогих і вразливих авіаносців на користь далекобійних безпілотних ударних літаків, безпілотних підводних пристроїв та керованих човнів, швидкісної ударної зброї. Що стосується Тайваню та Південно-Китайського моря — США докладатимуть дипломатичних зусиль до збереження статус-кво, створюватимуть паралельні механізми й комунікативні канали для утримання сторін від відкритого військового зіткнення. 

Конкурентоспроможність Штатів забезпечуватиме очікуваний результат, якщо буде вмонтована в щільну мережу союзів, у якій країни Азії орієнтуватимуться не лише на США, а й на підтримку одна одної. Фундамент мережі утворюватиме система дійових інститутів, здатних швидко вирішувати транскордонні суперечності.

Американський супутник Explorer опинився на земній орбіті через 119 днів після радянського. США зуміли швидко мобілізуватися для відповіді Совєтам.

Скільки днів адміністрації Байдена знадобиться для відповіді на китайські виклики, покаже час. 

По матерiалам: ZN.UA /
Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК