Дивна історія з російським послом

Михайло Бабич, який в 2016 р. так і не став послом РФ в Україні, тепер перестав бути і послом у Білорусі. Пропрацювавши в Мінську менше року, він був відкликаний через його конфлікт з білоруським керівництвом. Тепер усі намагаються зрозуміти, як ця історія вплине на стосунки між Путіним і Лукашенком.

Несподівана відставка

Чутки про відставку Михайла Бабича ходили кілька місяців, однак політологи були впевнені, що цей лише психологічний тиск з білоруської сторони. Насправді, вважали спостерігачі, Владімір Путін не піддасться на тиск і не відкличе свого посла й спецпредставника з розвитку торгово-економічних відносин з Білоруссю (Бабич поєднував дві посади), - а якщо ні, то все матиме вигляд, нібито він не сміє суперечити вимогам Лукашенка. Однак саме так у підсумку й вийшло.

30 квітня президент РФ своїм указом звільнив Михайла Бабича від обов'язків посла РФ у Білорусі, а також від посади спеціального представника президента Росії з розвитку торгово-економічного співробітництва з Республікою Білорусь. У документі зазначено, що Бабич звільнений з посади у зв'язку з переходом на іншу роботу.

Нагадаємо, що Михайло Бабич був призначений послом у Білорусь 24 серпня 2018 р. При цьому офіційний Мінськ довго не хотів його приймати: кандидатуру Бабича в російській Держдумі погодили ще навесні 2018-го, але потім майже все літо він не міг одержати агремана від білоруського МЗС. При цьому в Білорусі активно тиражувалися думки, що Михайла Бабича направляють у Мінськ, щоб мало не готувати анексію країни, передачу влади від Олександра Лукашенка до контрольованого Кремлем спадкоємця. У підсумку ледь не повторилася історія 2016 р., коли того ж Бабича Путін призначив послом в Україні, але в Києві його відмовилися приймати.

До цього дипломатом Бабич ніколи не працював. Він служив у ВДВ і військах КДБ, керував корпорацією "Антей", був віце-прем'єром Підмосков'я та Івановської області. У 2002–2003 рр. очолював уряд Чечні. Якийсь час Бабич був помічником очільника Прикордонслужби ФСБ, а з 2003-го по 2011-й - депутатом Держдуми. До призначення в Мінськ сім років обіймав посаду повпреда президента РФ у Приволзькому федеральному окрузі.

На церемонії вручення послом вірчих грамот Олександр Лукашенко заявив: він розраховує, що новий посол Росії в Білорусі зробить усе можливе, щоб додати нового імпульсу білорусько-російській взаємодії у всіх сферах. Однак невдовзі стало зрозуміло, що Михайло Бабич принципово відрізняється від усіх послів РФ, які працювали в Білорусі до нього. Він працював "гучно": активно комунікував з білоруською опозицією, сперечався з МЗСом та іншими високопоставленими чиновниками, спростовував слова Лукашенка, наведені білоруським президентом цифри, їздив по обласних центрах, оглядав білоруських промислових гігантів і навіть заявив, що "будь-який напад на Білорусь Москва вважатиме нападом на Росію з усіма наслідками, що випливають з цього".

В останні місяці Михайло Бабич кілька разів входив у заочну жорстку перепалку з білоруським МЗС. 14 березня в інтерв'ю агентству РІА "Новости" він закликав Білорусь визначитися з форматом інтеграції і заявив, що потрібно виконувати домовленості, а не обмінюватися докорами в економічній сфері. Після цього в білоруському МЗС заявили, що послові Росії в Білорусі слід більше часу присвятити тому, щоб зрозуміти специфіку країни перебування, познайомитися з її історією і виявити трохи поваги.

21 березня МЗС Росії виступив з офіційною заявою, у якій підкреслив, що Білорусь "є братньою країною, найбільш надійним, стратегічним партнером Росії". А робота посла Росії полягає в тому, щоб активно поглиблювати взаємодію в рамках Союзної держави Росії й Білорусі, включаючи більш тісну координацію в зовнішньополітичній сфері, в економіці.

У квітні Михайло Бабич ще раз долучився до заочної дискусії, досить різко відповівши голові МЗС Білорусі Володимиру Макею на слова про те, що очільник уряду Росії "можливо, не в курсі", що Білорусь давно відправила російським колегам відповідні пропозиції щодо інтеграції двох країн. "Краще б панові Макею враховувати роль Медведєва в Союзній державі", - заявив Бабич.

Якщо вірити численним джерелам як у Росії, так і в Білорусі, відставка Бабича стала результатом неодноразових прохань президента Лукашенка, які той адресував особисто Владіміру Путіну. Остання розмова, причому на підвищених тонах, відбулася на II форумі міжнародного співробітництва "Один пояс - один шлях" у Пекіні. Якоїсь офіційної інформації, звичайно, немає, однак джерела в оточенні двох президентів говорять приблизно те саме: Олександр Лукашенко запевнив російського колегу в тому, що готовий повернутися до питання інтеграції двох країн, але натомість попросив відкликати посла Бабича. Путін погодився, дав Лукашенкові рік, пообіцявши не втручатися у внутрішній білоруський порядок денний (а в найближчі 12 місяців у Білорусі мають відбутися спочатку парламентські вибори, а потім і президентські).

Дивні збіги

У той самий час у Білорусі відбулося багато подій, які цілком можуть бути пов'язані як одна з одною, так і з напруженістю в білорусько-російських відносинах.

По-перше, з'являється інформація, що Лукашенко жорстко насварився з Путіним у Китаї й відразу ж достроково полетів у Білорусь, залишивши саміт у самому його розпалі.

По-друге, відбувся арешт колишнього голови охорони Лукашенка, а нині - заступника секретаря Ради безпеки Андрія Втюріна. Версії висувалися різні - від зв'язків з ФСБ РФ (Втюрін народився і вчився в Росії, активно дружить з колегами в московських спецслужбах) до змови з групою з п'яти-шести генералів і полковників проти Лукашенка аж до "фізичного усунення". Цей арешт примітний ще й тим, що Втюрін входив у найближче коло Олександра Лукашенка, якого опікував з 1995 р. І навіть виростив його молодшого сина Миколу, буквально заміняючи йому батька.

По-третє, одночасно із Втюріним КДБ Білорусі заарештував гендиректора державного телекомунікаційного монополіста - компанії "Белтелеком" - Сергія Сиводєдова, а також трьох його співробітників. Усіх їх (включаючи Втюріна) звинувачують в одержанні хабарів від російських компаній на загальну суму близько 170 тис. дол. А неофіційно - у фактичній передачі білоруського каналу підключення до Інтернету під контроль відповідних відомств Росії.

По-четверте, з'являються інсайдерські "зливи", які повідомляють, що в Білорусі ФСБ налагодило цілу систему прослуховувань і спостереження за чиновниками, військовими й політиками. Примітно, що між Білоруссю та РФ є договір про непроведення на територіях країн шпигунської та агентурної діяльності.

По-п'яте, виникла дивна ситуація з надходженням у нафтопровід "Дружба" 5 млн тонн забрудненої хлорорганікою нафти, яка вивела з ладу дороге обладнання на білоруських НПЗ і завдала збитків на сотні мільйонів доларів. Додамо сюди зупинку всього транзиту російської нафти через Білорусь і, відповідно, величезні фінансові втрати для всіх сторін.

На думку більшості білоруських політологів, усе, що відбувається (можливо, окрім історії з нафтою) - частина "брудних танців" Кремля, завдання якого - змусити Олександра Лукашенка повернутися до виконання договору про державотворення Росії і Білорусі (він був підписаний ще в грудні 1999-го). Договір передбачає створення єдиної пенсійної системи, запровадження єдиної валюти, уніфікацію законодавства в економічній сфері й об'єднання енергетичної, транспортної і телекомунікаційної систем, а у фіналі - єдині органі влади двох країн.

Білоруському президентові було неофіційно запропоновано посаду прем'єр-міністра Союзної держави, - з такою заявою виступив відомий російський журналіст Микола Сванідзе, пославшись на інформацію з "мінських досить високих сфер": "Чутки такі…що надійшла нова пропозиція "батьку" з нашого боку, від Кремля. І там нібито йде торгівля. А саме - що "батька" буде прем'єр-міністром об'єднаної держави…". За інформацією Сванідзе, у цей час тривають переговори про об'єднання, а також "різноманітна взаємодія Москви й Мінська". Журналіст зазначив, що Лукашенко пропонують саме не посаду "генерал-губернатора суб'єкта за назвою Білорусь". Однак Сванідзе уточнив, що деталей переговорів він не знає.

Проте він звернув увагу, що у випадку остаточного об'єднання Росії і Білорусі в єдиний суб'єкт - Союзну державу, автоматично обнуляються нинішні терміни перебування при владі діючих лідерів двох країн. Тобто Владімір Путін через створення формально нової держави долає конституційний бар'єр, що забороняє йому знову стати президентом Росії (він також відомий як "проблема 2024 року").

З іншого боку, додає Сванідзе, Лукашенко вже не зможе дати ніяких "гарантій своїй номенклатурі й синові Колі". Дійсно, Олександр Лукашенко не в захваті від перспективи втратити країну, у якій він уже чверть століття почувається повновладним хазяїном. Опиратися інтеграції з РФ він теж не може: вона була основою його політики всі 25 років. Звідси - "забалакування" процесу, висування нездійсненних вимог "повної рівноправності", нескінченні вимоги рівних економічних умов, дешевих енергоносіїв та рівних прав на емісію грошей і т.д.

Нагадаємо, що з осені минулого року Росія почала вимагати від Лукашенка швидкого поглиблення інтеграції. Стосунки загострилися наприкінці року, коли Москва відмовилася погоджувати знижки на газ і компенсацію за нафту, поки Лукашенко не піде на зближення. Той назвав пропозиції Москви підготовкою анексії Білорусі Росією. Дивно було це чути від того самого Лукашенка, який кількома роками раніше заявляв: "Я на колінах готовий повзти в Росію".

Вважається, що для того, щоб "простимулювати" білоруського союзника до інтенсивніших інтеграційних процесів, у Мінськ і був направлений Михайло Бабич, який одночасно одержав статус спецпредставника президента РФ. Але для білоруського президента Бабич виявився надто сильним подразником. Однак, позбувшись "незручного" Бабича, Лукашенко навряд чи позбудеться "інтеграційного" тиску Москви. Рік перепочинку він, звичайно, отримає. Але там уже й 2024-й не за горами.