Дипломатія 2.0

Уперше в історії людства астронавти вирушають у відкритий космос на кораблі, створеному приватною компанією. Національне космічне агентство найпотужнішої держави світу вирішило згорнути свою програму Space Shuttle, а запускатиме американських космонавтів на орбіту тепер компанія-переможниця відкритого конкурсу.

Організація з питань науки і технологій НАТО оприлюднила нову доповідь, у якій оцінюються перспективи застосування новітніх технологій у сфері безпеки та оборони. На думку декількох тисяч аналітиків і військових експертів, у наступні 20 років саме алгоритми штучного інтелекту, big data, робототехніка, космічні, квантові, гіперзвукові та біотехнології відіграватимуть ключову роль у системі колективної безпеки Альянсу.

Україна провела чергове онлайн-засідання Форуму безпекового співробітництва ОБСЄ, а секретар РНБОУ заявив, що "наступні війни - війни кібернетичні, біологічні та протистояння в космосі".

Ці рядки - заголовки новин за травень 2020 р. Ще кілька років тому вони могли здатися футуристичними сценаріями далекого майбутнього, але сьогодні це майбутнє - вже тут. Світ змінився, і, схоже, швидше, ніж очікувалося.

Міжнародні відносини вже давно перестали бути прерогативою тільки національних держав, а світова політика - клубом для обраних. У світі, де твіт Ілона Маска може обвалити фондові біржі швидше, ніж рішення уряду, а інформаційні кампанії у Фейсбуці визначають результати загальнонаціональних референдумів, інформація стала стратегічним ресурсом. За право "першої руки" на отримання даних, можливість контролювати їх поширення та інтерпретувати на свій розсуд змагаються не тільки розвідки провідних країн світу, а й фармацевтичні компанії та транснаціональні корпорації.

Фокус глобальної конкуренції поступово зміщується у кіберпростір. Хакерські атаки на критичну інфраструктуру стають не меншими загрозами національній безпеці, ніж пряма військова агресія. Найпотужніші держави світу змагаються не за ресурси і території, а за технологічні переваги у сфері комунікацій, запровадження мережі 5G та захист своїх (чи доступ до чужих) даних. Експерти всерйоз дискутують про необхідність розробки нового законодавства, яке б урегульовувало правові відносини держав і приватних компаній у цифровому полі та у відкритому космосі, окреслювало червоні лінії між державним суверенітетом та "суверенітетом" інтернет-платформ у кіберпросторі, встановлювало відповідальність за транскордонну кіберзлочинність і крадіжку персональних даних.

Не може стояти осторонь цих процесів і дипломатія, що змушена пристосовуватися і до сутнісно нового порядку денного міжнародних відносин, і до нових методів роботи. Швидкий розвиток технологій та закриття світу на карантин лише посилили ті тенденції, які вже існували в міжнародному середовищі.

Одним із прямих наслідків глобального локдауну стало виникнення так званої онлайн-дипломатії. Пандемія COVID-19 продемонструвала, що, маючи бажання, можна легко перевести чималу частину міжнародних зустрічей у "цифровий" формат без шкоди для справи. Виявилося, що мільйонні бюджети міжнародних організацій, десятки людей, залучених до підготовки візитів, дорогі перельоти і готелі можуть більше не знадобитися. Успішний досвід "віртуальних" самітів довів ефективність такого формату. Серед незаперечних плюсів - чимала економія часу та коштів, а також вища оперативність у процесі прийняття рішень.

Тим часом відеоконференції "високого рівня" не дали очікуваної інклюзивності і транспарентності переговорного процесу. Навпаки, зі звуженням кола учасників та неможливістю відстежити час і тривалість зустрічей досягнення кулуарних домовленостей стало набагато легшим. Так само спростилося формування "правильних" меседжів для широкого загалу і створення уявлення "динамічного діалогу між партнерами".

Значним викликом "онлайн-дипломатії" залишається і забезпечення відповідної професійної підготовки співробітників МЗС та профільних міністерств, адже новий формат потребує й кардинально нових навичок: організаційних, технічних, комунікативних, переговірних та психологічних, що дозволять швидко адаптуватися до нових умов роботи без втрати для результату.

Ще один важливий чинник, який уже істотно вплинув на розвиток дипломатії, - застосування в дипломатичній практиці технологій штучного інтелекту (ШІ). Якщо кілька років тому лаконічність мікроблогів змусила дипломатів формулювати меседжі, вкладаючи їх у 280 знаків, то сьогодні звуження концентрації уваги людини в середньому до восьми секунд потребує ще більшого спрощення та візуалізації контенту. Digital storytelling (наочна подача інформації з використанням мультимедійних технологій), використання елементів віртуальної та доповненої реальності в культурній дипломатії та стратегічних комунікаціях - тепер такі ж обов'язкові складові професійної підготовки західних дипломатів, як і класичні тактики ведення переговорів чи вивчення іноземних мов.

Тим часом публічна дипломатія - далеко не єдина дипломатична сфера, яка відчула на собі вплив ШІ. Нові технології роботи з big data змінюють і якість аналітичної роботи. Політичне прогнозування, комп'ютерне моделювання переговірних сценаріїв та перебігу конфліктів, можливість передбачити поведінку партнерів чи прорахувати вплив санкцій на економіку опонентів - усе це стає доступним завдяки алгоритмам штучного інтелекту.

Кожна країна вирішує проблеми адаптації дипслужби до нових реалій по-своєму. В держдепартаменті США, наприклад, ще кілька років тому запровадили курс грамотності роботи з даними. Як влучно зазначила керівниця навчальної програми, "для дипломата завжди було важливо вправно володіти словом, аби просувати національні інтереси країни. Але у світі, який дедалі більше керується даними, ми хочемо бути впевненими, що наші дипломати так само добре володіють і цифрою".

Деякі європейські колеги навіть говорять про неформальну практику "роботи в парах", яка дає можливість об'єднати дипломатичний досвід старших колег із просунутими технічними навичками молодшого покоління.

Поступовий перехід від "мистецтва слова" до "мистецтва цифри" вже привів до виникнення нового явища - технодипломатії. І якщо раніше цей термін звучав, радше, як вигадка в дусі постмодернізму, то тепер дедалі більше набуває ознак повсякденної практики. Данія і Франція призначають "цифрових послів" для розвитку відносин із технологічними компаніями Кремнієвої долини, чиї бюджети перевищують ВВП більшості розвинених країн. Естонія підписує міжнародні угоди для зберігання резервних копій персональних даних своїх громадян у інших державах. Маленький Люксембург щорічно поповнює державну скарбницю десятками мільйонів євро, здаючи в оренду іншим країнам свою мережеву інфраструктуру та приймаючи передові закони про розробку корисних копалин у космосі.

Впевнено набирають "популярності" наукова дипломатія та дипломатія даних. На тлі пандемії коронавірусу та вже хронічної інфодемії по обидва боки Атлантики дедалі гучніше лунають вимоги надати вільний доступ вченим із різних країн світу до результатів наукових досліджень і наукової інфраструктури, аби прискорити розробку вакцини та уникнути зайвих маніпуляцій. І якщо раніше поодинокі заклики науковців з руху за "відкриту науку" чи єдиний європейський дослідницький простір сприймалися не більш ніж другорядні елементи публічної дипломатії, то тепер це - питання національної безпеки, які обговорюються на найвищому політичному рівні.

Інституційна неспроможність ВООЗ надати чіткі рекомендації стосовно антикризового менеджменту в умовах глобальної пандемії змусила національні уряди брати на себе відповідальність за вироблення стратегії боротьби з вірусом, розробку ліків та вакцин, прогнозування і подолання її наслідків. Після кількох хвиль епідемій Еболи, Зіка, близькосхідного респіраторного синдрому та всіх можливих варіантів атипових пневмоній лише зараз робляться конкретні кроки до створення спільних платформ обміну науковими даними та результатами досліджень.

На січневому саміті в Давосі президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн нарешті заявила про створення відкритої "хмарної" наукової бази для зберігання міждисциплінарних даних. У квітні було запущено і загальноєвропейську платформу боротьби з COVID-19. За словами очільниці ЄК, на першому етапі доступ до неї отримають європейські вчені, але після розробки чітких правил її використання досягненнями європейської науки зможуть скористатися і міжнародні партнери. Залишається побачити, які саме критерії застосовуватимуться до "партнерів ЄС" у боротьбі проти коронавірусної інфекції та поширення чутливих наукових даних.

Очевидно, всі ці питання залишаться на порядку денному ще тривалий час і потребуватимуть від дипломатів значного розширення термінологічного словникового запасу та специфічних наукових знань. Тим часом швидкий технологічний розвиток, прискорення інформаційних потоків, урізноманітнення кола недержавних акторів у міжнародних відносинах та виникнення нових глобальних викликів роблять новітні технології вже не розкішшю, а обов'язковим інструментом у дипломатичній роботі.

Процес навчання дипломата більше, ніж колись, потребує постійного продовження, а професійна кваліфікація - регулярного оновлення. Це той принцип, який закладається в основу сучасного реформування системи дипломатичної освіти в усіх куточках світу, у тому числі Дипломатичної академії України.

Як казала героїня Льюїса Керрола, яка першою потрапила у світ віртуальної реальності ще у 1865 році, "потрібно бігти щодуху, щоб тільки залишатися на місці, а щоб кудись потрапити, треба бігти хоча б удвічі швидше". У дипломатичній реальності 2.0, яка вже навколо нас, щоб кудись потрапити, Україні треба бігти ще швидше.