Діалог по-гамбурзьки

Від дружби Азії з Європою виграла Монголія

Майже півсотня міністрів закордонних справ країн Азії і Європи зібралися минулого тижня в Гамбурзі. Зустріч, що проводиться один раз на два роки, зібрала під одним дахом представників, можливо, найбільшого міжрегіонального об’єднання планети. Сукупна кількість жителів країн, представлених у Гамбурзі (а це АСЕАН плюс ряд азіатських держав, які не входять до цієї організації, і ЄС), становить 58% населення планети. На ці держави припадає 60% світової торгівлі та 58% виробленого на планеті ВВП.

Нинішній форум, проте, став свідченням не лише того, що Азія хоче якоюсь мірою долучитися до європейського досвіду економічної інтеграції та політичної самоорганізації. Значною мірою нарада в Гамбурзі продемонструвала, що саме Європа намагається в багатьох своїх глобальних починаннях отримати в особі азіатських країн надійних союзників.

Практично всі спостерігачі також зазначили, що зустріч європейських та азіатських дипломатів проходила саме напередодні чергового саміту «групи восьми». Він відбудеться в Хайліген­даммі на балтійському узбережжі Німеччини 6—8 червня. Німецьке керівництво в діалозі з азіатськими партнерами довідалося про їхню думку та погляди на ключові пункти порядку денного зустрічі лідерів найвпливовіших країн світу. Хоча відразу зазначимо, далеко не в усьому вдалося дійти згоди.

Діалог Європи і Азії був задуманий одинадцять років тому, і тепер у ньому беруть участь 43 країни. Нинішнього року до порядку денного було внесено такі теми, як проблема зміни клімату та скорочення шкідливих викидів в атмосферу, енергетична безпека та перехід на альтернативні джерела енергії, найважливіші питання світової політики, включаючи ядерну програму Ірану, боротьбу з тероризмом, ситуацію на Близькому Сході, у суданській провінції Дарфур і сербській провінції Косово. А ще «двосторонні» теми — перекіс у взаємній торгівлі, повага прав людини в Азії в цілому та ситуація в М’янмі зокрема.

Утім, форум, як завжди, проходив у формі вільного діалогу, і ніхто не нав’язував один одному будь-яких рішень. За винятком, мабуть, одного: німецькому канцлеру Ангелі Меркель була дуже необхідна підтримка Азії у встановленні чітких і, головне, спільних підходів у питанні про обов’язкове скорочення наполовину шкідливих викидів в атмосферу до 2050 року. Цю тему вона має намір зробити головною і на зустрічі G-8, попри загрозу, що цю ініціативу спробують блокувати Сполучені Штати, на частку яких нині припадають найбільші обсяги шкідливих викидів в атмосферу.

Серед азіатських держав найбажанішим союзником для Німеччини була б Японія, яка також входить до «групи восьми», а ще Китай і Індія, в яких сукупний обсяг викидів вуглеводню в атмосферу може досягти рівня США в 2015 році. Заручившись такою підтримкою, Меркель змогла б протиставити кліматичну тему бурхливій дискусії, що назріває, між лідерами РФ і США. Полеміка Буша і Путіна з військово-політичних питань загрожує відсунути на другий план усі німецькі екологічні заготовки, що було б неприємно для організаторів саміту в Хайліген­даммі.

Однак азіати німців у цьому питанні не підтримали, пославшись на те, що країни, які розвиваються, мають право не дотримуватися обмеження на шкідливі викиди, оскільки їх упровадження могло б призвести до уповільнення зростання національних економік. У відповідь із вуст європейських дипломатів пролунала чи то погроза, чи то попередження: у разі, якщо азіатські країни не впровадять у себе більш жорстких норм контролю за викидами, європейські компанії не дивитимуться крізь пальці на те, що внаслідок перенесення промислових виробництв із Європи в Азію порушуються екологічні норми та знижується соціальний захист робітників. Азіати відповіли, що їм бракує коштів для переведення своєї залежної від нафти та газу економіки на більш екологічно чисті технології. Саме Євросоюз міг би поділитися напрацюваннями в цій галузі, щоб знизити витрати країн Азії, які розвиваються.

Проте, як з’ясувалося, у Гамбурзі ініціативу допомогти азіатським країнам у подоланні екологічних проблем проявила саме Японія, яка вже розробляє відповідні програми допомоги. Главі німецького МЗС Франку-Вальтеру Штайнмаєру довелося навіть зробити вигляд, що в ЄС справи не такі вже й кепські. І учасники зустрічі, наприклад, знайшли точки дотику в підходах до проблеми енергетичної безпеки і визнали необхідним пошук альтернативних джерел енергії.

Гамбурзька зустріч продемонструвала зростання впливу Китаю на глобальні процеси, а саме на зміну клімату, ядерні програми Ірану та Північної Кореї чи гуманітарну кризу в Дарфурі. Показово, що президент Франції Ніколя Саркозі незадовго до зустрічі в Гамбурзі заявив: сьогодні практично жодна зі світових проблем не може бути вирішена без участі Китаю. Можливо, саме цим пояснювалося те, що за день до початку багатосторонніх консультацій у Гамбурзі керівництво Євросоюзу провело окрему зустріч із главою китайського МЗС — від Китаю очікували підтримки європейських зусиль щодо умиротворення в суданській провінції Дарфур.

Вплив Китаю в африканських справах настільки зріс, що ця обставина вже викликає побоювання Вашингтона. Дешеві китайські кредити найбіднішим африканським країнам і списання їхніх боргів, допомога китайського уряду в налагодженні видобування нафти та інших корисних копалин в Африці, поставки зброї і надання численного китайського миротворчого контингенту — усе це демонструє, що КНР поруч зі світовими державами намагається вирішувати регіональні проблеми.

Щоправда, робиться це в контексті китайської зовнішньополітичної доктрини, що, вочевидь, і бентежить США і Європу. Щоб перевірити, чи погодиться Китай обміняти частину свого впливу на міжнародне визнання своїх зусиль, французький глава зовнішньополітичного відомства Бернар Кушнір запропонував включити китайського представника до контактної групи з дарфурської проблеми. А заразом висунув ініціативу, щоб Китай допоміг домовитися з Чадом: прокласти через його територію до бунтівної суданської провінції «дорогу життя» для ввезення туди гуманітарних вантажів і введення миротворчого контингенту ООН та Африканського Союзу.

Китайський представник не поспішав із відповіддю. До речі, невдовзі прийшла звістка з Вашингтона про те, що Білий дім не підтримує французьких ініціатив, оскільки Китай блокував резолюції Ради безпеки ООН щодо жорсткості санкцій проти суданського уряду, ініціаторами яких були США. Як наслідок — цікава ідея французів так і не пройшла.

Під час обговорення іранської проблеми міністри закордонних справ на другий день своїх засідань змогли погодити спільний заклик до Тегерана відмовитися від робіт зі збагачення урану й допустити інспекторів МАГАТЕ на свої об’єкти. Сторони також висловилися за поновлення переговорів із північнокорейської проблеми. З інших питань порядку денного ніяких конкретних рішень ухвалено не було...

У дні форуму Франка-Вальтера Штайнмаєра запитали: чи не вважає він, що така кількість міністрів із настільки різних країн від самого початку обумовила відсутність конкретних рішень? Німецький дипломат, не задумуючись, відповів, що рішень тут не ухвалювали, проте до думок, висловлених у Гамбурзі, дослухаються саме тому, що в даному випадку європейські політики не намагалися вирішити світові проблеми самотужки, а засідали саме в широкому колі азіатських партнерів. У німецькому МЗС упевнені: результати цього діалогу обов’язково матимуть відголос у дискусії лідерів на саміті «групи восьми», адже теми переговорів у Гамбурзі і Хайлігендаммі збігаються.

А щоб ніхто не сумнівався у плодотворності європейсько-азіатського співробітництва, учасники форуму перед його закриттям оголосили про виділення 14 мільйонів євро на розвиток сільського господарства Монголії.