Чому Гілларі не буде президентом

Її кампанію називають донкіхотською, але їй, схоже, подобається роль такого собі борця з вітряними млинами дорогою до Білого дому. Вона продовжує боротьбу за головне крісло в країні, демонстративно ігноруючи передвиборну математику. Математику, яка на момент підготовки цього матеріалу свідчила зовсім не на користь Гілларі Клінтон. В активі колишньої першої леді налічувалися голоси 1778 делегатів, серед них 279 суперделегатів, від яких, власне, і залежатиме номінація. У Барака Обами — 1959 делегатів (306 суперделегатів). Нагадаємо, щоб виграти, потрібно 2026 голосів.

Ця проста математика надає право різним аналітикам упевнено твердити, що колишня перша леді залишить президентські перегони-2008; питання тільки в тому, коли вона це зробить. Найшвидше, Гілларі має намір пройти весь цикл праймериз: це дозволить їй зібрати якнайбільше голосів у кількох штатах, що залишилися, і, таким чином, піти з кампанії на максимальному підйомі. А з огляду на відрив Клінтон від Обами на праймериз, які відбувалися в останні два тижні в Західній Вірджинії та штаті Кентуккі, заодно і відправити відповідний сигнал суперделегатам: Обама не може бути кандидатом від Демократичної партії, оскільки, на відміну від колишньої першої леді, має великі труднощі з обранням у білого населення невеличких, переважно промислових, міст, отже, навряд чи впорається з Джоном МакКейном..

У цій ситуації Клінтон, схоже, не надто турбують зауваження колег по партії про те, що, затягуючи боротьбу за номінацію, колишня перша леді завдає удару по Демократичній партії та її кандидату, відбираючи в нього час і сили на підготовку до листопадового протистояння з республіканцями. Один із провідних демократів у палаті представників Конгресу США Джеймс Кліберн узагалі назвав тактику Гілларі стосовно Барака Обами образливою та лицемірною. «Клінтони знають, що не зможуть перемогти, проте вони просто схиблені на ідеї не дати Обамі перемогти в листопаді», — каже Кліберн.

І хоча останні опитування громадської думки демонструють, що кожен із демократів обійшов би МакКейна на загальних виборах, розрив не такий вже істотний (між Обамою і МакКейном — 3,8%, між МакКейном і Клінтон — 2,2% ), щоб продовжувати визначатися з єдиним кандидатом від демократів до серпневого з’їзду партії в Денвері.

Проте розберімося наразі в іншому: чому в Гілларі немає шансів стати президентом Сполучених Штатів на цих виборах? Що пішло в її кампанії не так? Чо­му дедалі більше суперделега­тів і просто помітних представників демократичного табору — від сімейства Кеннеді до Джона Ед­вардса, який вибув із гонки на старті — підтримують не Клінтон, а Обаму? І це попри розігрувану Клін­тон електоральну фішку, під­кріплену відповідними соцопитуваннями, що далеко не всі її прибічники готові підтримати сенатора від Іллінойса в листопаді.

Розпочнімо з того, що багато прихильників Клінтон уже нині намагаються подати всі її невдачі як прояв яскраво вираженого женоненависництва, повсякчас згадуючи випадки на кшталт нью-гемпширського, коли чоловіки в цьому штаті пропонували колишній першій леді попрасувати їхні сорочки. Версія про женоненависництво видається, щонайменше, дивною, коли зважити, що прибічниці Клінтон — це переважно жінки старшого віку, молоді ж представниці прекрасної статі здебільшого схиляються на користь Обами. Тобто йдеться не про гендерні лінії розподілу, а про лінії, які розділяють різні покоління. А якщо врахувати ще й рівень освіти — у таборі при­бічників Обами він вищий, — то можна напевне говорити про якийсь класовий розподіл, але зов­сім не гендерний. Ось чому, як зауважив хтось із американських оглядачів, досить зайти до будь-якої книгарні, аби переконатися: книжки, критичні стосовно Клін­тон, переважно написані жін­ками. Та й відомі представниці Демократичної партії на кшталт губернатора штату Арізона Джанет Наполітано — підтримали на цих виборах саме Обаму.

Річ в іншому: багато американців від самого початку не сприйняли Клінтон як кандидата в президенти. На це є кілька причин. По-перше, для них Гілларі залишається колишньою першою леді. Постійні супроводи улюбленця публіки Білла під час передвиборної кампанії тільки підсилили цей ефект: кампанія Гілларі перетворилася на кампанію Білларі.

Яку роль в управлінні державою у разі обрання Гілларі президентом відіграватиме її чоловік — ніхто так і не зрозумів: чи мав намір він радити, перебуваючи у тіні, чи турботлива дружина виношувала плани з виділення йому теплого містечка, подібно до президента Кеннеді, який свого часу призначив брата генпрокурором?

По-друге, ті, хто повірив у самостійність і спроможність Гілла­рі-президента були далеко не в захопленні від самого факту, що Америкою можуть управляти дві сім’ї — Буші та Клінтони. До того ж утома від «старої гвардії» накопичилася в багатьох американців настільки, що новачок у політиці Обама, про якого чотири року тому ніхто взагалі й не чув, виявився набагато привабливішим за досвідчену, але «зіпсовану» багаторічним перебуванням на берегах Потомака, Гілларі.

По-третє, не зовсім зрозумілою (а для жінок із феміністичним ухилом — навіть образливою) виявилася обрана Клінтон тактика жертви. Постійні апеляції до того, що їй довелося пережити в пору президентства зрадливого чоловіка, зайвий раз могли вибити сльозу в цільової «аудиторії» кандидатки — літніх дам, але навряд чи спроможні були привнести якусь принадність в образ Гілларі-лідера і тим паче Гілларі-переможця. Жертва — вона і на виборах жертва.

До цього можна ще додати особисте несприйняття Гілларі з боку багатьох соратників по партії і пересічних обивателів від часів її перебування в Білому домі, її часті «провали в пам’яті» (головний епізод кампанії, коли вона розповідала, що під час візиту в 1996 році до Боснії та Герцеговини на неї з усіх боків сипалися кулі, а саме перебування на боснійській землі проходило без будь-яких почестей, що, звісно ж, не відповідало дійсності) і просто відсутність того магнетизму та вміння тримати аудиторію, що допомогло збирати натовпи людей Обамі.

Проте, хоч би як закінчилася нинішня кампанія в США, важливо й інше: сьогодні навряд чи в когось викликає сумнів той факт, що своєю участю в гонці Клінтон підготувала плацдарм для майбутнього взяття Білого дому з боку представниць прекрасної статі. Останнім часом американська преса майорить списками імен, які теоретично можуть поборотися за головну посаду в країні в 2012 році. Не виключено, що другу спробу розпочне і сама Гілларі. Колишня перша леді на власному прикладі про­демонструвала, що жінка може збирати величезні пожертвування, а інші жінки можуть ці пожертвування заради неї робити. Вона, безумовно, зробила більш сильним головного опонента — Барака Обаму, практично підготувавши його своїми жорсткими нападками до вирішальної сутички з республіканським номінантом. Нарешті, під час праймериз за неї проголосувало понад 17 мільйонів американців — більше, ніж за будь-якого іншого кандидата від Демократичної партії в боротьбі за головну посаду в країні.