Чому Україні не варто покладати надії на Макрона

Чергова порція доказів президента Макрона, чому Франції і Європі важливо налагодити діалог із Росією, та переповненість минулого тижня інформпростору заявами представників Франції про необхідність зближення з РФ примусили замислитися над причинами такої активності.

"З Парижа з любов'ю"

Розвернувшись ще торік у серпні всім корпусом до Росії, Емманюель Макрон не тільки не звертає з вибраного ним курсу на активне зближення з РФ, а й намагається переконати своїх європейських партнерів простувати з ним у ногу, попри періодичні сплески гострої критики його відвертих реверансів у бік Москви. Минулого тижня він знову багато говорив про Росію - у Варшаві й Парижі.

І хоча його виступ 4 лютого перед польськими студентами у Варшаві помітно відрізнявся тональністю від його гучного літнього спічу перед послами в Парижі, хоч він уже не називав Росію "дуже глибоко європейською країною" і не говорив про свою віру в "Європу від Лісабона до Владивостока", а докоряв РФ за спроби фальсифікувати історію, інтерпретувати події Другої світової війни та обвинувачувати польський народ, - однак одним із основних меседжів Макрона у столиці Польщі були слова про те, що в інтересах Європи вести політичний діалог із Росією, хоча він і "важкий". "Франція не стала проросійською, як я чую інколи. Франція ні проросійська, ні антиросійська. Франція проєвропейська", - з пафосом зазначив Макрон після зустрічі з польським колегою Анджеєм Дудою і знову закликав до "щирого й вимогливого діалогу з Росією".

Минулої п'ятниці, 7 лютого, він знову повернувся до теми необхідності діалогу з Росією, виступаючи в паризькій вищій Військовій школі, де підкреслив, що Європа має "повернути суверенітет" у забезпечення своєї безпеки, але при цьому "не може бути проєктів оборони і забезпечення безпеки європейських громадян без політичного бачення, яке сприяло би прогресивному відновленню довіри до Росії".

Минулого ж тижня, відлунюючи слова свого президента, новий курс Парижу стосовно Росії яскраво озвучили посли Франції в РФ і Україні. П'єр Леві, який прибув до Москви після трьох із половиною років роботи у Варшаві, повідав, що впродовж 40 років мріяв працювати в Росії, освідчився в любові до цієї країни та творчості Анни Ахматової, а також висловив упевненість, що Франція і Росія як постійні члени РБ ООН мають зміцнювати безпеку в Європі та мир у всьому світі. Його колега в Києві Етьєн де Понсен в інтерв'ю "Громадському" заявив, що "ситуація, в якій ми не розмовляли з росіянами, в якій ми їх ізолювали чи дистанціювалися від них, - це все не було хорошою тактикою й стратегією", і підкреслив, що "ставити Росію в куток, як учня у шкільному класі, не має сенсу".

"У ліжку з ворогом"

Після шести років війни, втрати понад 13000 співвітчизників, втрати Криму та частини Донбасу багатьом українцям, які переживають за долю Батьківщини, важко повірити, що хтось може всього цього не знати або просто не помічати. Що хтось може хотіти простягнути руку агресору і без вагань заохочувати інших це робити. Що президент країни, яка так хизується духом свободи і ренесансом гуманізму, закликатиме налагоджувати відносини з державою та її лідером, котрий відверто нехтує правами та свободою своїх громадян і зухвало плює на міжнародне право.

Запевняємо вас - Макрон зовсім не сліпець і не дурень. Він знає ціну Путіну, але також знає смак і ціну влади…

Так, він закликав НАТО не вважати Росію ворогом і на саміті в Лондоні визначив головною небезпекою для країн альянсу тероризм, а не Росію, однак неодноразово називав РФ "загрозою".

Макрон зовсім не забув, кого Кремль підтримував під час останньої президентської кампанії у Франції, а кого обливав брудом. Узимку-навесні 2017 року представники партії Макрона обурювалися, що Росія намагалася вплинути на перебіг французьких виборів і перед першим туром підтримувала досить лояльних до РФ Марін Ле Пен та Франсуа Фійона, а перед другим - відверто стала на бік Ле Пен, яку Путін демонстративно прийняв у Кремлі.

Торік у грудні газета Le Monde оприлюднила інформацію, яка доводить причетність російських спецслужб до роботи проти Макрона під час виборів, зокрема до кібератак на веб-ресурси політсили кандидата "Вперед, Республіко!" та скандалу MacronLeaks. Тоді перед другим туром в Інтернет виклали листування кандидата і його оточення. Усвідомивши негативний вплив роботи російських спецслужб на виборах у США 2016 року, у Франції - 2017-го та до Європарламенту - 2019-го, у Франції застосували спеціальні технології, щоб припинити таке кіберпіратство надалі.

На виборах проти Макрона працювали не тільки російські спецслужби, а й російські ЗМІ. Пропагандистські телеканали Russia Today (RT) і Sputnik поливали Макрона брудом, поширюючи фейкові новини. Ставши президентом, Макрон цих образ не забув. За свідченням директорки центру Росія/ННД при французькому інституту міжнародних відносин (IFRI) Тетяни Кастуєвої-Жан, телеканали RT і Sputnik досі не мають акредитації в Єлисейському палаці і змушені щоразу домагатися допуску на заходи президентського офісу.

Макрон добре обізнаний, що й після виборів росіяни активні (зокрема і в соцмережах) під час акцій "жовтих жилетів", а останніми місяцями - масових протестів проти пенсійної реформи.

Після "справи Скрипалів" Париж вислав із країни не просто чотирьох російських дипломатів, а російських агентів під дипломатичним прикриттям, які давно перебували на прикметі у французьких спецслужб.

Що робить Росія в Україні, Макрону теж чудово відомо. Після його зустрічі з журналістами 15 січня в Єлисейському палаці, де він, у тому числі, говорив про причини свого курсу на зближення з Росією, ЗМІ розтиражували тільки частину цитати президента про те, що "…коли чекати вирішення всіх заморожених конфліктів, щоб рухатися вперед, можна чекати довго". Але перед цими словами, відповідаючи оглядачеві "Новой газеты" Юрію Сафронову, він дав чітке визначення дій РФ: "Росія захопила Україну".

"Рourquoi pas!"

Але так, попри все вище перелічене, президент Франції демонстративно йде на зближення з Росією. Як пояснив він "Новой газете", "це було визріле рішення, історична й стратегічна упевненість…"

І причин цього кілька.

По-перше, Емманюель Макрон стурбований долею Європи та її становищем у світі, а також власною роллю, як і своєї країни, - в Європі. Коли ось-ось зі світової політичної сцени зійде Ангела Меркель, молодий і досить амбітний президент Франції вже готується зайняти її місце на неофіційному капітанському містку Євросоюзу. Ще в серпні у своєму відомому виступі перед послами він заявив про завершення "західної гегемонії" у світі та зміцнення "нових держав", згадавши Китай і Росію. Макрон хоче для Європи політичної незалежності від обох нинішніх геополітичних центрів - не тільки від Китаю, а й від США. А для цього, він вважає, необхідна Росія. "Якщо у певний момент ми не зуміємо зробити щось корисне спільно з Росією, то залишимося при глибоко безплідній напруженості і далі матимемо повсюди в Європі заморожені конфлікти. Ми й далі житимемо в Європі як у театрі стратегічної боротьби між США і Росією", - пояснив президент Франції, закликавши до відновлення відносин і налагодження "чесного й вимогливого діалогу" з Москвою.

По-друге, Росія дуже заважає Франції в зоні її історичних інтересів - Африці. Як нагадала на зустрічі з українськими колегами оглядачка газети Le Monde Сільві Коффман, у середині січня Макрон, проводячи у Франції саміт "Сахельської п'ятірки", заявив лідерам цих африканських держав, що Росія діє в Африці проти французьких інтересів, посилаючи туди своїх найманців. Для Путіна це - "фактор гри", вважає оглядачка. У Франції і Росії на "чорному континенті" різні цілі й завдання, каже вона: "Ми послали в Африку понад п'ять тисяч солдатів, бо тероризм для нас - дуже велика загроза, і ми боремося в Африці проти тероризму. А присутність там Росії заважає цій боротьбі". Втім, як і в інших регіонах.

Сирія, Лівія, Іран, Україна… "У Макрона недостатньо зовнішньополітичних успіхів, - констатує експертка IFRI Кастуєва-Жан, - куди б він не спрямовував свої зусилля, скрізь натикається на Росію". Тому, вважає вона, Макрон і дійшов висновку, що добре б мати РФ якщо не у ворогах, то в партнерах.

По-третє, ставши очільником єдиної після Брекзиту ядерної держави Євросоюзу, Макрон почав перейматися проблемами ядерного роззброєння. Стривожений кончиною Договору про ліквідацію ракет середньої та малої дальності (ДРСМД) між США і РФ, президент Франції виступає за розробку нової версії договору, в якому брала б участь і Європа.

Виступаючи у п'ятницю в Парижі перед офіцерами - випускниками військових навчальних закладів, Макрон повідомив, що Франція зменшила ядерний арсенал до 300 боєголовок. Знову претендуючи на європейське лідерство, французький президент попередив про насування нової гонки ядерних озброєнь, підкреслив, що європейські країни "не можуть залишатися глядачами" перед обличчям такої небезпеки, і закликав розробити "міжнародну програму контролю над озброєннями". Макрон вважає, що скорочення ядерного арсеналу Франції дає їй "законне право вимагати від інших ядерних держав конкретних кроків із глобального роззброєння", і заявляє, що дуже важливо добитися продовження договору про стратегічні наступальні озброєння (ДСНО) між РФ і США.

А для цієї складної роботи йому знову необхідна Росія. Макрон укотре пояснив: головна мета його "демаршів стосовно Росії - це поліпшення умов колективної безпеки та стабільності Європи".

По-четверте, не геополітикою єдиною живе президент Макрон. Йому доводиться думати й про справи "дрібніші", але для нього не менш важливі, - про наступні вибори. І хоча вони відбудуться лише через два роки, 2022-го, французький президент, вочевидь, обізнаний із російською приказкою "готуй сани влітку", схоже, вже почав готуватися до наступних президентських перегонів.

І в цьому процесі, зважаючи на негативний досвід кампанії 2017-го, йому, мабуть, теж добре було б мати Путіна не у ворогах, а в партнерах. Кому ж захочеться знову опинитися в розробці російських спецслужб і потрапити під вогонь потужної пропагандистської машини РФ?

Макрон дедалі активніше використовує поширений у французькому суспільстві антиамериканізм. "Міттерано-голлізм", дискурс на тему "Франція - не васал США" досить популярний у Франції, - підтверджує науковий співробітник Центру Росія/ННД в IFRI Максим Одіне, - "але до виборів ми думали, що Макрон буде все-таки лояльнішим до США". В окремих сегментах французького суспільства теж досить популярна ідея зближення з Росією, і є думка, що Макрон уже веде боротьбу за електорат Ле Пен, заявляючи про зміну російської політики Франції, потепління відносин із Москвою, а також беручи участь у дискурсі з питань міграції, - свідчить директорка цього Центру Т.Кастуєва-Жан.

Боротьба з тероризмом та ісламським фундаменталізмом - теж "коник" Ле Пен, якого, активно намагається осідлати й Макрон, обіцяючи скоро подати свої пропозиції до боротьби з ісламізмом. Пригадується, гостюючи у Путіна в березні 2017-го, тодішня фаворитка Кремля дуже багато говорила про спільну з Росією боротьбу з цим злом. Стенограма тієї зустрічі досі врочисто висить на сайті Кремля. (http://kremlin.ru/events/president/news/54102) Буде досить цікаво звірити тексти після того, як там з'явиться стенограма зустрічі Путіна з Макроном, який налаштувався до Москви на святкування Перемоги 9 травня.

Минулої суботи російське МЗС вустами директора свого першого європейського департаменту Олексія Парамонова заявило, що приїзд французького президента Емманюеля Макрона до Москви на святкування 75-річчя Перемоги "створить нову точку відліку" у відносинах Росії і Франції. Спостерігаючи, як Макрон приміряє на себе то шинелю де Голля, то капелюх Міттерана, росіяни досить грубо грають на "слабкостях" молодого президента Франції: "Цей візит французького лідера до Росії, що викликає в окремих експертів певні асоціації з приїздом Шарля де Голля в СРСР у 1944 році (виділене мною. - Т.С.), покликаний підкреслити особливий характер двосторонніх відносин, які витримали випробування на міцність навіть у найтяжчі періоди історії Європи, і створити в них нову важливу точку відліку",- заявив О.Парамонов в інтерв'ю "РИА Новости". Очевидно, слід очікувати, що наступний коментар росіян стосовно майбутнього візиту Макрона міститиме порівняння з приїздом до Москви на святкування 50-річчя Перемоги 1995 року Франсуа Міттерана.

"Такі різні близнюки"

Чи приїде Макрон до вояжу в Москву з візитом у Київ? Це дуже велике питання, навіть попри те, що 22 січня українське МЗС сповістило, що "основний пріоритет" україно-французького діалогу у 2020 році - підготовка офіційного візиту Емманюеля Макрона до України. За інформацією DT.UA, Макрон пообіцяв відвідати нашу країну до завершення своєї каденції. А це може бути як 2020 рік, так і 2021-й.

Наші обізнані з політикою Франції та характером її президента співрозмовники припускають, що той, погоджуючись на поїздку до Москви 9 травня, навряд чи розумів, що означає для Путіна це свято політично і яке воно має для господаря Кремля сакральне значення. Отже, цілком можна припустити, що Макрон точно так само не розуміє, як засмутить (чи навіть образить) він багатьох українців, не відвідавши перед Москвою Києва. На тлі демонстративного зближення з Росією, яка, нагадаємо, за визнанням самого французького президента, "захопила Україну" й продовжує агресію проти нашої країни, летіти спочатку до агресора, ігноруючи активні заклики Києва вшанувати візитом і "матір міст руських", на наш погляд, - політично неправильно. Крім того, зазначимо, що українці теж зробили величезний внесок у перемогу над фашизмом і не менше від росіян заслуговують, щоб цей факт поважали.

Згадаємо також і настирливі спроби Путіна по-своєму інтерпретувати події Другої світової війни та переписати історію. Втім, на думку окремих паризьких експертів, якщо господар Кремля і далі буде висловлюватися в тому ж дусі про причини початку Другої світової й намагатиметься фальсифікувати історію, то господарю Єлисейського палацу, який тиждень тому висловив "солідарність Франції з польським народом перед обличчям тих, хто заперечує реальність", буде дуже важко прийняти остаточне рішення щодо поїздки в Москву 9 травня.

Однак, як стверджують інші спостерігачі, котрі пильно відстежують поведінку і з інтересом вивчають характер Макрона ще з часів виборчої кампанії, у французького президента є досить негативна якість, - він не визнає власних помилок і зазвичай продовжує наполягати на своєму, навіть усвідомлюючи власну неправоту. Тому, швидше за все, він усе-таки поїде до Москви.

І хоча, як стверджують наші поінформовані джерела, у МЗС Франції (попри відоме "русофільство" цього відомства) є частина дипломатів, які не поділяють упевненості Макрона в тому, що з Путіним можна співпрацювати, і вважають помилковим курс президента на зближення з Росією, - на цей час французьке зовнішньополітичне відомство помітно втратило свій вплив, і всі основні рішення готують і приймають у Єлисейському палаці. Тому, впевнені наші співрозмовники, хоч би хто й що в МЗС думав з приводу можливості домовитися з Путіним, дипломати звично візьмуть під козирок і будуть реалізовувати курс, визначений Макроном.

До речі, вам це нічого не нагадує?

Добиваючись якнайшвидшого приїзду Макрона в Київ і готуючись до його візиту, українській стороні варто максимально використати той факт, що між французьким і українським президентами склалися непогані відносини і що Макрону, як стверджують наші конфіденти, спілкуватися з Зеленським значно простіше, ніж із Порошенком.

Чимало наших співрозмовників підкреслюють схожість Макрона і Зеленського, що впадає у вічі. Ровесники з різницею у віці лише один місяць, обидва - наймолодші президенти в історії своїх держав. Вони схожі темпераментом і характером. Обидва стали президентами завдяки не так особистим заслугам, як збігові політичних обставин і одіозності своїх головних суперників. Попри це, обидва амбіційні й надзвичайно самовпевнені. Правда, у Макрона для цього значно більше підстав і досвіду держуправління, хоча і його часто звинувачують у некомпетентності в тій чи іншій сфері.

Вони обидва не тільки в курсі, що "спрага - ніщо, імідж - усе", а й радо грають на публіку, вірячи у свою неабияку привабливість. Однак Макрон, на відміну від Зеленського, набагато комфортніше почувається, спілкуючись із журналістами, і вважає це необхідною частиною свого президентства. Проте, як відзначають спостерігачі, попри показну зовнішню відкритість і Зеленського, і Макрона, їхні президентські офіси помітно закритіші, ніж адміністрації їхніх попередників, і суворо дозують інформацію для зовнішнього використання.

Вони обидва засунули зовнішньополітичні відомства на задвірки, довіряючи лише власному чуттю та покладаючись на найближчих помічників і радників своїх адміністрацій. І обидва все ще вірять у можливість домовитися з Путіним. Однак різниця в геополітичній вазі, рівнях розвитку і можливостях країн, які вони представляють, навряд чи дозволить сподіватися, що особисті симпатії якимось чином вплинуть на макронівську realpolitik. Лідер ядерної держави, члена "великої сімки" і країни, котра все ще страждає на імперські фантомні болі (хоча шалено заперечує їх наявність), Макрон хоче бути великим і вирішувати світові проблеми в компанії сильних світу цього. Можна довго сперечатися на тему, чи має сьогодні Франція підстави змагатися з визнаними світовими центрами сили, проте Макрон прагне зробити Францію і Європу знову великими.

А Україна в очах Макрона - лише маленький, досить незручний і проблематичний багатокутний шматочок пазла, що не бажає вписуватися у визначене їй французьким лідером місце на великій геополітичній картині, яку президент Франції має намір зібрати, розмістивши французький елемент у центр композиції.

Про те, яка нинішня позиція французької сторони з основних проблемних питань урегулювання в Донбасі, читайте завтра в другій частині статті.

Поїздку групи українських журналістів до Парижа організував Департамент зовнішніх зв'язків і преси Міністерства закордонних справ Франції за сприяння посольства Франції в Україні.