Чому кубинці вийшли на антиурядові протести

На Кубі котрий день тривають наймасштабніші за останні шість десятиліть антиурядові протести: жителі Острова Свободи вимагають дати їм свободу.

Те, що протести на Кубі розпочалися, в принципі, не здивувало навіть сам кубинський уряд, оскільки ситуація, в якій опинилася країна, найбільш скрутна від кінця 1990-х років. Брак продуктів харчування, товарів першої необхідності, медикаментів, навіть основних, таких як анальгетики й антибіотики, величезні черги скрізь, інфляція та часті відключення електроенергії посилювали напругу в країні.

І все це на тлі стрімкого погіршення епідемічної ситуації: лише за останні тижні, за офіційною інформацією, кількість хворих на коронавірус збільшилася в рази, зростаючи мінімум на сім тисяч випадків щодня. Для країни з 11 мільйонами населення це дуже високі темпи, і навіть найбільш розвинена в регіоні медична система не витримує такого натиску.

Початок цього погіршення збігся з початком щеплення населення вакциною власного виробництва — Abdala, максимальна ефективність якої досягається лише після введення трьох доз. На цей час щеплення зроблено малій частині кубинців, і, хоча проголошується, що на кінець місяця більшість населення буде вакцинована, ймовірність реалізації цього плану сумнівна, з огляду на брак коштів.

Що спричинило нинішню соціально-політичну кризу?

Фахівці називають кілька об’єктивних причин. Це, по-перше, різке зменшення обсягів венесуельської допомоги — як фінансової, так і енергетичної (постачання пального). По-друге, падіння попиту в країнах регіону на допомогу кубинських медиків, оплата праці яких становила одне з головних джерел валютних надходжень до бюджету. По-третє, різке зменшення надходжень від туризму через пандемію: 2020 року вони впали з 3 млрд дол. на рік до менш ніж 1 млрд. По-четверте, невдала аграрна реформа, яка призвела до істотного скорочення виробництва.

Уряд Куби головною причиною падіння економіки називає американські санкції, зокрема накладені урядом Дональда Трампа. Той визначив Кубу як «пособника тероризму» і вдався, за словами кубинського президента Мігеля Діаса-Канеля, до «економічного удушення», впровадивши 243 санкції проти компаній, які співпрацюють із Кубою, та приватних осіб. Серед найболючіших — заборона американським громадянам на туристичні поїздки та перекази коштів у Кубу. Це стало серйозним ударом для багатьох кубинців, основне джерело прибутків яких становлять надходження з-за кордону.

За оцінками кубинського уряду, впровадження санкцій коштувало країні загалом до 20 млн дол. Вкупі з впливом пандемії це спричинило скорочення ВВП на 11% за 2020 рік і ще на 2% — з початку 2021 року, що стало найбільшим падінням економіки після кризи 1993 року: тоді воно сягнуло 14%.

Коли у двох містах південніше столиці Гавани розпочалися протести, серед громадян, які висловлювали невдоволення частими вимкненнями електроенергії та занадто повільною вакцинацією, було чимало «відданих» прибічників уряду і членів компартії Куби. Тому президент Діас-Канель спочатку підтримав протестувальників, підкреслюючи, що їхнє обурення спрямоване проти американської «блокади» Куби.

Nuestra acción en las calles es contra los que promueven desórdenes con una agenda intervencionista, manipulando los sentimientos del pueblo por las carencias y los rebrotes de COVID-19. #ALaRevoluciónLaDefiendenLosRevolucionarios pic.twitter.com/Wk7B1Kr7zH

— Miguel Díaz-Canel Bermúdez (@DiazCanelB) July 12, 2021

Однак початок протестів набув потужного розголосу в соціальних мережах і був використаний кубинською опозицією для організації масштабніших антиурядових акцій. За інформацією опозиції, протести охопили близька 20 міст. Люди, які вийшли, вже не обмежувалися економічними вимогами — вони вимагали зміни політичного режиму в країні, вигукуючи: «Ми не хочемо більше диктатури», «Геть комунізм» тощо.

Одним із головних гасел стало «Батьківщина і життя» — перефразоване революційне гасло «Батьківщина або смерть». Воно набуло популярності завдяки спільно записаній кубинськими музикантами-реперами, які живуть на острові та за його межами, пісні, яка після поширення в мережі Інтернет у лютому нинішнього року перетворилася на своєрідний гімн опозиції.

Президент Мігель Діас-Канел одразу змінив риторику, визначаючи протестувальників як агентів США, запроданців і злочинців, та закликав вірних уряду кубинців виходити на вулиці, щоби протистояти захопленню влади в країні. Уряд обмежив доступ до Інтернету, він був відновлений у середу, однак доступ до деяких соціальних мереж одразу не відновили.

Хоча учасники протестів наголошували на їх мирному характері, під час акцій почалися погроми й пограбування магазинів. Сили внутрішньої безпеки стали вживати проти мітингарів жорстких заходів. Під час сутичок одна людина загинула, є поранені та багато затриманих, однак точна їх кількість невідома, оскільки офіційна інформація не надходить, а опозиція може перебільшувати для привернення уваги міжнародної спільноти до порушень прав людини комуністичним урядом із метою посилення тиску на нього.

Світ розділився, оцінюючи протести та дії уряду. В самому латиноамериканському регіоні Організація Американських держав та Міжамериканська комісія з прав людини наголосили на праві кубинців на протести. Ліві латиноамериканські лідери — президент Мексики Андрес Лопес Обрадор, колишні президенти Болівії Ево Моралес, Бразилії — Ділма Русеф та інші — висловили підтримку кубинському уряду, натомість праві, зокрема президент Бразилії Жаїр Болсонару, підтримали протестувальників.

Російська Федерація в особі речниці МЗС Марії Захарової обвинуватила США в намаганнях здійснити «кольорову революцію» на острові. Однак сама Росія не квапиться з наданням йому фінансової чи гуманітарної допомоги. Російсько-кубинські відносини не розвиваються так само плідно, як у часи Радянського Союзу, оскільки Куба не погоджується поглиблювати військове співробітництво. Зокрема вона відмовилася відновлювати радіоелектронну базу Лурдес, побудовану Радянським Союзом і залишену Росією на початку 2000-х років.

Офіційний Вашингтон заперечує будь-які зв’язки з організаторами протестів. Він справді може й не втручатися, оскільки питаннями острова ревно опікується кубинська діаспора в Маямі. Днями мер Маямі Френсіс Суарес закликав Джо Байдена розглянути можливість повітряних ударів по Кубі, проте ця радикальна позиція не відбиває політичної лінії американського уряду.

Білий дім не зацікавлений у прямому втручанні, оскільки в умовах нинішньої міжнародно-політичної ситуації, зокрема поглиблення протистояння між РФ та США, останні можуть зазнати істотних іміджевих втрат. Будь-які односторонні дії щодо Куби, навіть миротворчі чи гуманітарні операції, можуть бути сприйняті, у тому числі їхніми європейськими союзниками, як продовження давньої імперської політики, тому офіційний Вашингтон зацікавлений у перенесенні вирішення проблеми на міжнародний рівень.

Своєю чергою міжнародна спільнота регулярно висловлюється проти санкцій щодо Куби. Починаючи з 1992 року, Генеральна асамблея ООН щороку більшістю голосів ухвалює рішення, яке закликає США їх скасувати, останнє було прийняте в червні нинішнього року.

Уряд США стверджує, що кризу спричинили не американські санкції, в яких, за словами юристів, залучених до торгівлі з Кубою, «більше дірок, ніж у сирі», а сама невдала кубинська політична й економічна модель та недолуге керівництво. Байден назвав Кубу невдалою державою, а комунізм — невдалою системою взагалі. За словами Байдена, США не скасують обмежень на грошові перекази від американських кубинців їхнім родичам через побоювання, що уряд острова перехопить їх, і вони не дійдуть до адресатів. Щодо решти санкцій він запевняє: їх скасування можливе лише в тому разі, якщо кубинський уряд погодиться на радикальні зміни.

Однак уряд Куби, який також зацікавлений у приверненні уваги міжнародної спільноти до кубинської кризи, поки що готовий робити лише окремі поступки. Тимчасово, до кінця року, знято обмеження на ввезення продуктів харчування і медикаментів та скасовано митні тарифи на них. Що стосується дотримання прав громадян, то уряд запевняє: він заарештовує лише справжніх злочинців і судитиме їх сумлінно.

Чи зможуть протести на Кубі перерости в загальнонаціональні й чи зможуть призвести до зміни режиму, примусити чинний уряд відмовитися від влади? Навряд: у країні досі є багато відданих членів компартії та прибічників уряду, і — головне — він повністю контролює сили внутрішньої безпеки та армію.

Однак реальний розвиток подій може залежати не від наполегливості опозиції чи тиску з боку зовнішніх сил і міжнародної спільноти: масові мітинги сприяють швидшому поширенню коронавірусу, що робить і самих протестувальників більш уразливими. Ситуація ускладнюється, й це, напевно, змушуватиме кубинський уряд іти на більші поступки та приймати рішення, які визначатимуть долю країни.

Більше статей Олександри Ковальової читайте за посиланням.