Чому Китай не стане гарантом безпеки України

Китай утримується від чіткої відповіді на питання, чи готовий він надати юридично зобов'язуючі гарантії безпеки Україні в рамках міжнародного договору, яким Київ прагне завершити переговори з Москвою.

Китайці розуміють, що шанси на успіх цих переговорів досить незначні. Але вони зацікавлено сприйняли ідею нейтрального і без'ядерного статусу України в обмін на гарантії безпеки. Нейтралітет України, якого домагається Москва, тепер підтримують і в Пекіні. Україна має стати місточком між Росією та Заходом, вважають у Китаї.

Зазначимо, правда, що з початку року Пекін почав офіційно просувати російський наратив про агресивний характер НАТО (там навіть кажуть, що ця організація як продукт холодної війни має бути розпущена) і про те, що хвилі розширення Альянсу до кордонів РФ загрожують російській безпеці. Водночас Китай закликає дотримуватися принципів Статуту ООН, поважати суверенітет і територіальну цілісність усіх країн, у тому числі України, серйозно ставитися до законних інтересів безпеки всіх країн. Пекін після певних вагань чітко назвав «спецоперацію» Путіна війною. І навіть засудив її — війну як засіб вирішення суперечностей, але не Росію як країну, котра її розв'язала. Скажемо більше: у Китаї дуже поширена думка, що це США й НАТО підкидають хмизу у вогнище конфлікту (наприклад, поставками зброї для ЗСУ), а Київ лише «пішак» у великій геополітичній грі. Роль самої України в ній не бралася до уваги. Правда, п'ятдесят днів упертого опору України російській агресії трохи похитнули цю зневажливу думку проросійськи налаштованих китайців про реальні силу та стійкість українського народу.

Ідея юридично зобов'язуючих гарантій безпеки для України з боку членів РБ ООН виявилася несподіваною і загнала китайську сторону в глухий кут. Так, на пряме запитання, чи готовий Китай стати гарантом безпеки України, представник китайського МЗС Ван Веньбінь відповів ухильно: «Китай докладає зусиль до встановлення миру і буде продовжувати по-своєму відігравати конструктивну роль для сприяння деескалації напруженості в Україні. Ми найближчим часом працюватимемо з іншими сторонами у напрямі вирішення російсько-українського конфлікту і відновлення миру в Європі».

Ключове слово тут — «по-своєму», а це означає, що Китай не буде беззастережно приймати ідеї, озвучені українською стороною після переговорів із делегацією РФ у Стамбулі 29 березня, і намагатиметься виробити власні підходи. Які? Нікому не відомо.

Глава української переговірної групи Давид Арахамія мусив визнати, що з китайською стороною як потенційною країною-гарантом переговори «найменш підготовлені». Іншого й не слід було очікувати. У Китаї ось уже більше року немає посла України. А діалогу Києва й Пекіна на високому рівні не було довгі роки. Тільки зараз офіс президента України і вітчизняне МЗС намагаються ініціювати контакти з Піднебесною. Так, 4 квітня, з ініціативи української сторони, відбулася телефонна розмова міністрів закордонних справ двох країн Дмитра Кулеби та Вана Ї. Припускають, що така розмова передує особистому діалогові президента Зеленського і голови Сі. Однак, за повідомленням китайської сторони, в переліку тем, які обговорили міністри, тема гарантій безпеки Китаю для України не фігурувала.

Китайську стратегію на зовнішній арені — не тільки стосовно російсько-українського конфлікту, а й загалом — можна описати трьома фразами: не ставай на будь-чий бік, залишайся нейтральним, продовжуй спостерігати. У розмові з Дмитром Кулебою Ван Ї описав позицію Пекіна так: «Китай не керується геополітичними інтересами, не споглядає пожежу з протилежного берега й, тим більше, не підкидає хмизу у вогнище».

Ці заяви свідчать про неготовність Китаю діяти. Очевидно, що пропозиції української сторони стосовно гарантій безпеки, які були б навіть жорсткіші, ніж стаття 5 Північноатлантичного договору, суперечать ключовим положенням китайської зовнішньополітичної доктрини. Ідеї, що в них містяться, означали б вихід Китаю зі своєрідної зони дипломатичного комфорту, звідки він має намір продовжувати робити красиві й правильні (на його погляд) заяви, але при цьому наполягати, що конфлікт в Україні прямо його не стосується: не він його розпочав, не йому його й розв'язувати.

Не реагувати на ідеї української сторони Китай може принаймні доти, доки свій формат гарантій для України не озвучать США, Росія та ще кілька ключових країн.

Але Пекін не буде втягуватися в цю гру. Йому лестять слова Андрія Єрмака про те, що, на думку України, «участь Китаю дуже посилила б цю нову систему безпеки». Однак Китай уже давно сам для себе визначив, яку систему безпеки він хотів би будувати. Для нього її центральною ланкою мають бути інтереси самого Китаю і більшості країн, а не безпека однієї України.

Китай уже майже десятиліття розробляє власну ідею багатополярного світу, смисл якої — у протистоянні гегемонії США і «колективного Заходу». Він не дозволить, щоб через війну в Україні всі ці напрацювання його керівників в один момент розвалилися лише тому, що в Києві сьогодні пропонують значно актуальніші ідеї.

І мова не тільки про новий тип юридично зобов’язуючих членів Радбезу ООН гарантій безпеки для однієї окремої країни — України. Ще амбіційніша ідея Володимира Зеленського про «Союз відповідальних держав» — U-24, які могли б швидко реагувати на світові кризи, включно не тільки з війнами, а й, наприклад, із глобальними епідеміями. Ідея, яку Пекін мав би підтримати одним із перших — як світова й відповідальна держава.

Але… Китайські клопоти сьогодні зовсім інші. У Пекіні спостерігають, як через російську агресію проти України Захід знову об'єднався. Спроби Китаю вбити клин між США і Європою зазнали краху. Пекін сам опинився під жорстким тиском через надміру близькі відносини з Росією, які ставлять під сумнів реноме Китаю як країни, здатної задавати глобальний порядок денний.

Україна своїми пропозиціями, у принципі, дає Китаю шанс виправити цей перекіс у його політиці. Паралельно створюється основа, на якій Китай справді міг би працювати і з Росією, і зі США, і з іншими країнами-гарантами над формуванням нової архітектури безпеки. Однак Пекін не готовий, він міцно тримається за принцип вирішувати все «по-своєму».

Це означає, що ідей української сторони у початковому вигляді Китай не прийме. Пекін не стане підписуватися під гарантіями, які через імовірний конфлікт якихось двох держав примусять його «автоматично» вибирати одну сторону, а тим більше — реально допомагати одній країні проти іншої.

Можемо лише обережно припустити, що Пекін погодиться з ідеєю проведення термінових консультацій у разі агресії якоїсь країни проти України. (Такий механізм, до речі, прописаний у «гарантіях» КНР, даних після відмови Києва від ядерної зброї у 1994 році, але українська сторона його ніколи не використовувала.) Та навряд чи китайці готові пристати на умову нового можливого договору про те, що через 72 години після агресії відбудеться автоматична активація гарантій. Імовірно, з Китаєм можна обговорювати ідею відправлення миротворчого контингенту в Україну, якщо таку місію схвалить Радбез ООН. (Китай — один із найбільших учасників миротворчих місій.) Однак посилати свою зброю в Україну для відбиття агресії або брати участь у заходах із «закриття неба» Китай точно не буде.

Єдине, що вже зараз був готовий пообіцяти Україні китайський посол у нашій країні Фань Сяньжун, — це те, що «Китай ніколи не буде нападати на Україну».

Більше статей Олексія Коваля читайте за посиланням.