Чому Китай не хоче, щоб Україна перемогла Росію

Китайcькі військові без вагань вступлять у бій, якщо Тайвань спробує проголосити незалежність, попередив міністр оборони КНР Вей Фенхе під час першої особистої зустрічі з американським колегою Ллойдом Остіном у кулуарах безпекового саміту Shangri-La Dialogue в Сінгапурі. США закликали Пекін утримуватися від дестабілізуючих кроків щодо острова та застерегли від будь-яких спроб змінити статус-кво у Тайванській протоці. Російська агресія проти України ще більше загострила безпекові протиріччя між двома державами — від суверенітету Тайваню до суперництва в Індо-Тихоокеанському регіоні загалом. Сполучені Штати серйозно стурбовані зростанням військової активності народно-визвольної армії Китаю та погрозами приєднати острів у воєнний спосіб. А Китай роздратований порівнянням ситуації навколо України та Тайваню, який вважає частиною своєї території.

Ця ситуація викликає велике занепокоєння у самого Тайбею. Адже перемога Путіна в Україні може стати ознакою слабкості США та їх союзників й слугувати сигналом для агресивніших дій із боку Китаю.

Проти Росії з думкою про Китай

Російська агресія проти України породила тривожні паралелі, пов’язані з безпековими ризиками у Східній Азії. Острів Тайвань, віддалений від України географічно та не поєднаний глибокими традиційними зв’язками, виявився напрочуд близьким із погляду загроз. Існують побоювання, що дії Владіміра Путіна на європейському континенті можуть підштовхнути Сі Цзіньпіня до об′єднання острова з материком, яке він вважає неминучим. Тим паче, що обидва лідери схожі у прагненні реалізувати історичну місію — один відтворити Радянський Союз, а інший — «возз′єднати батьківщину». Провал бліцкригу та міжнародна реакція на російську агресію, з одного боку, вказує китайській владі на ціну, яку їй доведеться заплатити у разі вторгнення на Тайвань. З іншого — дає змогу ретельно проаналізувати помилки російського військового планування та врахувати їх під час вибудовування власної стратегії. Ну, й не без того, щоб руками Росії відволікти увагу Сполучених Штатів від Індо-Тихоокеанського регіону.

США не приховують, що й надалі розглядають саме Китай як «найсерйозніший довготерміновий виклик міжнародному порядку», навіть коли світ бореться з війною Росії проти України. Як наголосив Ентоні Блінкен під час нещодавнього виступу в Університеті Джорджа Вашингтона, Китай — єдина держава, здатна змінити міжнародний порядок, бо великою мірою має економічний, дипломатичний, військовий і технологічний потенціал для цього. Держсекретар також зазначив, що коаліція, створена для протидії РФ в Україні, дасть змогу зміцнити сили, щоб захищати й підтримувати цей порядок перед викликами інших держав (безперечно, маючи на увазі КНР).

З огляду на це Китай не зацікавлений у поразці Росії у її війні проти України, щоб не залишитися сам на сам у боротьбі із США, підсиленими згуртованим колом союзників. Росія є не лише важливим постачальником енергетичних ресурсів для Китаю, а й його стратегічним партнером у боротьбі із США та підтримуваним ними ліберально-демократичним порядком. Цим, вочевидь, пояснюється небажання Пекіна використати свій вплив на Москву й особисто Путіна та гра в удавану «нейтральність» у російсько-українській війні, яка помітно схиляється у бік Росії.

Китай обрав бути осторонь. України

Понад три місяці українська влада разом із американськими, європейськими та азійськими партнерами намагалася вмовити офіційний Пекін відіграти конструктивну роль у припиненні війни та неодноразово пропонувала йому як постійному члену РБ ООН стати одним із гарантів безпеки. Нещодавно президент Зеленський визнав, що Китай обрав політику бути осторонь. За відсутності бажаної підтримки офіційний Київ погодився з так званим статус-кво, за якого Китай, принаймні, не здійснюватиме кроків проти України.Особливо це важливо з огляду на розмови, що Москва зверталася до Пекіна по військову допомогу. І хоч обидві сторони категорично заперечили цей факт, посилення військово-технічного співробітництва між двома державами, яке вони останніми роками активно демонструють, змушує пильно приглядатися до взаємодії цих двох. Насамперед із огляду на запровадження західних санкцій проти РФ та заборону експорту високих технологій, від яких залежить російський ВПК і які можуть бути замінені китайськими.

Розв’язана Росією війна проти України стала тестом для китайсько-російського співробітництва «без обмежень»: до якої межі проявлятиметься підтримка Китаю?

Не вороги, але й не друзі

Небажання Китаю засудити дії Росії, заклики до дипломатичного вирішення ситуації без конкретних зусиль із його боку та активне тиражування російських наративів про війну, на жаль, підтвердили минулорічну оцінку міністром закордонних справ Дмитром Кулебою україно-китайських відносин— «не вороги, не друзі, просто партнери».

Упродовж трьох місяців кровопролитної війни в Україні поведінка Китаю розглядалася з огляду на його близькі відносини з Росією — від можливості надання військової допомоги РФ до медіаторства в припиненні війни проти України. Віддалення від Росії та відмова від «нейтралітету» допомогла б Китаю проявити себе на практиці як відповідальну глобальну силу. Також це дало б змогу покращити відносини із західними партнерами. Однак Китай вибрав дещо інший шлях. Пекін уникає вступати у конфронтацію із США від імені іншої держави, хоча водночас і намагається максимально виграти від протистояння між Заходом та РФ. З іншого боку, не виявляє бажання відмежуватися від Москви, навіть коли в світі дедалі більш явною стає її токсичність, вочевидь, розраховуючи збільшити її залежність і отримати доступ до дешевих ресурсів.

Після початку російської агресії Китай наголосив, що суверенітет і територіальну цілісність усіх, включно з Україною, слід поважати, необхідно дотримуватись цілей і принципів Статуту ООН, але водночас підтримав наратив Росії, що безпека жодної країни не може бути побудована на небезпеці для інших країн. Хоча саме безпека України багато років перебуває під загрозою. Китай не запропонував жодного дієвого методу для припинення війни, понад те, володіючи інформацією про наміри Путіна, не доклав зусиль, аби відрадити російського лідера від його планів розпочати агресію проти України.

Китайські чиновники не втомлюються повторювати, що надання зброї західними державами та запровадження санкцій проти РФ не розв’язує, а лише поглиблює проблему. Очевидно, що так є лише для Китаю. Для Пекіну поразка України слугувала б черговим аргументом слабкості колективного Заходу та сигналом для посилення власної агресії проти Тайваню та навіть японських островів Сенкаку, на які він висловлює територіальні претензії.

Тайвань підтримує Україну, бо Україна стоїть за Тайвань

У той час як на Заході досі точаться дискусії, як має виглядати перемога над Путіним і чи не варто йому «зберегти обличчя», Китай уже заготував власний пропагандистський слоган для тайванців: «Сьогодні Україна — завтра Тайвань». Від початку війни у тайванських соцмережах активно поширюється інформація, що ці двоє є «пішаками США», що американці покинули Україну напризволяще, а на острів така сама доля чекає найближчим часом.

Російська агресія проти України стала болісним нагадуванням тайванцям про власні загрози, а також можливістю вийти з китайської ізоляції та заручитися підтримкою світових демократій перед натиском Пекіна. «Принцип одного Китаю» обмежує будь-які офіційні контакти інших держав із Тайванем, однак останніми роками ці обмеження розширилися навіть на економічні та культурні зв’язки. Не стала винятком і Україна, яка уникала взаємодії з островом через те, що боялася потрапити під китайський гнів, адже була залежною від двосторонніх торговельних відносин із КНР.

Тут доречно буде згадати минулорічну історію про те, як Україна відкликала свій підпис від ініційованої Канадою заяви 44 країн щодо утисків мусульман-уйгурів у Китаї через тиск останнього та погрози заблокувати поставку 500 тис. доз вакцин. І хоча не йдеться безпосередньо про Тайвань, ситуація має стати досить повчальною для української влади. Впродовж війни чітко окреслилися цінності, заради яких українці готові воювати, а також друзі, які підтримують її на цьому шляху. На жаль, Китаю серед них немає.

Натомість українська готовність дати відсіч набагато сильнішому агресору спонукала тайванців активно підтримувати українців. На сьогодні 15 тайванців воюють за Україну у складі Іноземного легіону, влада держави на регулярній основі відправляє мільйони доларів фінансової та гуманітарної допомоги українським біженцям, а також прагне долучитися до відбудови українських міст та інфраструктури: до 8 млн дол. для Києва та семи медичних установ днями додалися 2 млн Харкову та по 500 тис. дол. на відбудову Чернігова, Миколаєва, Сум і Запоріжжя.

На сьогодні Україна захищає не тільки власний суверенітет, а й право кожної держави обирати власний шлях розвитку без диктату сильнішого сусіда. Саме тому Тайвань так близько до серця бере війну Росії проти України. Тому на Україну покладається відповідальність не лише за власну долю, а й за ті цінності, які вона обстоює. І тут однозначно має бути знайдено варіант, як Україна вибудовуватиме надалі відносини з Китаєм з огляду на зростання його конкуренції із США та реагуватиме на події, що розвиватимуться довкола Тайваню.

Інші статті Наталії Бутирської читайте за посиланням.