Чи виживе Європейський Союз? Ірландці сказали однозначно: «Ні»

Схоже, це відчули й затяті апо­логети федеративного облаштування європейського континенту, вдавшись до відвертих погроз, неприкритого шантажу і майже істеричних заяв, яких ніколи досі не було в практиці ЄС, у першу чергу на адресу ірландців, їхніх лідерів, а також усіх тих на європейському континенті, хто пропонує інше бачення вільної Європи та її майбутнього розвитку.

Чітко переважає усвідомлення того, що прихильники жорсткої європейської централізації для досягнення своїх цілей діятимуть, особливо не соромлячись у виборі політичних засобів. Відверто лякає те, що для прихильників європейської уніфікації в битві за «їхню Європу» голоси співвітчизників дедалі менше й менше беруться до уваги. Саме для запобігання проведенню референдумів було використано всі юридичні можливості, як це відбулося в Данії та Нідерландах, а також виявлено відверту зневагу до передвиборних обіцянок, як це відбулося у Великобританії.

На тлі кризи, яка зачіпає саму сутність і основи ЄС, можна припустити розвиток за такими сценаріями, які, природно, можуть варіюватися залежно від складнопрогнозованої поведінки ключових політичних сил, гравців тощо.

Сценарій 1. На екстреному засіданні Європейської ради ухвалюється рішення про припинення існування Європейського Союзу, тобто про його розпуск. Одночасно ухвалюється рішення про скликання загальноєвропейського форуму заради майбутнього Європи за участю всіх країн континенту, у тому числі Росії та Туреччини, для вироблення концепцій облаштування європейського континенту.

Для України такий сценарій є найбільш сприятливим, і вона може запропонувати Київ як центр проведення такого форуму.

Сценарій 2. Екстрений саміт ЄС ухвалює рішення про скликання надзвичайного Конвенту Європи, якому буде доручено в максимально стислі строки розробити новий текст нового базового документа організації, який має докорінно відрізнятися від тексту Конституційного і Лісабонського договорів. До часу завершення роботи Конвенту ухвалюється виключно політичне рішення про скасування проведення виборів до Європейського парламенту у 2009 році та пролонгацію повноважень нинішніх складів Європарламенту та Євро­пейської комісії.

В умовах глибокої політичної кризи сценарій скликання нового Конвенту Європи видається одним із найбільш прийнятних, компромісних і перспективних як для континенту, так і для України.

Сценарій 3. Ухвалюється рішення про скликання нової Міжурядової конференції ЄС, свого роду міні-Міжурядової конференції, робота якої буде присвячена виключно розгляду обмеженої кількості питань, що стосуються лише проблематики функціонування та ухвалення рішень у розширеному ЄС.

Такий сценарій, хоча й викликатиме серйозні заперечення, зважаючи на його «закритий, бюрократичний характер», проте має великі шанси на реалізацію й відкриє такий собі тимчасовий інтервал для вироблення спільної, узгодженої позиції бодай на найближчу перспективу.

Не викликає сумнівів те, що такий сценарій може розглядатися як глибоко компромісний і не може слугувати базисом позитивного сценарію для України, хоч і не має бути нею цілком проігнорований.

Сценарій 4. Уперше в історії ЄС може бути застосовано формулу «поглибленого співробітництва», що зафіксована в договорі про ЄС, схваленому в Ніцці. Рішення про початок реалізації процедури «поглибленого співробітництва» має бути підтримане щонайменше вісьмома країнами й винесене на одностайне голосування самітом Європейської ради. Подальші правові дії групи країн «поглибленого співробітництва» фактично не врегульовані.

Однак цей варіант є відносно перспективним для країн із федеративною схильністю, водночас залишаючи своєрідне поле для маневру країнам із філософією «вільних країн у вільній Європі».

Сценарій 5. Внаслідок неможливості поновити договірний процес Франція, Німеччина, Люксембург, Іспанія протягом вкрай обмеженого часового періоду декларують утворення формату країн або клубу країн із переважанням федеративної складової та основним пріоритетом «ринкової економіки високого рівня соціальної захищеності». До даної групи країн із великою імовірністю можуть приєднатися передусім Бельгія, Греція, Португалія, Італія, Угорщина.

Основними сферами, які потраплять під юрисдикцію такого утворення, можуть, зокрема, стати: впровадження спільного податкового законодавства, спільна політика щодо захисту кордо­нів, діяльності поліції та кримінального судочинства, військова інтеграція, яка прагнутиме замінити НАТО, спільна політика у сфері наукових досліджень і розвитку.

Для України такий варіант розвитку може розглядатися як дуже несприятливий, який змушу­ватиме до зміщення векторів політики з пріоритетом відносин із тією групою країн, які не ввійдуть до складу «квазіфедерації».

Сценарій 6. Мінімально залишаючись у рамках чинних договорів про ЄЕС і ЄС, відбувається формування двох утворень, які конкурують на основі визначальних політичних принципів.

Один спектр складають такі держави, як Великобританія, Польща, Чехія, Ірландія, Данія, Балтійські та Скандинавські країни — прихильники міжурядового підходу у функціонуванні ЄС, конкурентної ринкової економіки. Другий спектр — прихильники федеративної інтеграції та соціально-ринкової економіки: Франція, Німеччина, Люксембург, Іспанія, Бельгія, Греція, Португалія, Італія, Угорщина та інші.

Довгострокове й навіть середньострокове співіснування таких двох груп країн у рамках єдиного ЄС спрогнозувати дуже складно, якщо взагалі можливо. При такому сценарії видається безперечним, що Україна має позиціонувати себе як стійку прихильницю першої групи.

Сценарій 7. Уряди групи федеративно налаштованих країн ухвалюють рішення про вихід зі складу ЄС і повідомляють про започаткування нового політичного утворення.

Такий варіант не має відкидатися, але його реалізація буде вкрай утрудненою вже на початковому етапі з огляду на позиції національних парламентів.

Сценарій 8. Європейська рада може ухвалити рішення про пропозицію для Ірландії вийти зі складу ЄС. Однак, з огляду на відсутність у нині чинних договорах положень, які регламентують процедуру виходу чи виключення, таке рішення може мати виключно політичний характер.

Якщо проект такого рішення може з’явитися в порядку денному екстреного саміту ЄС, для ухвалення відповідного рішення необхідна одностайна підтримка всіх країн-членів. Тому навіть відповідно до формальних процедур рішення про виключення Ірландії видається майже безперспективним.

Сценарій 9. Ірландія, перебуваючи під безпрецедентним тиском, може бути запрошена до про­ведення другого референдуму, як це відбулося після провалу референдуму в країні щодо ратифікації Ніццького договору в 2001 році. Однак проводити правові й політичні паралелі між цими міжнародними документами, як здається, вкрай некоректно.

Беручи до уваги той факт, що позиція ірландців стосовно «Лісабона» навряд чи зазнає змін, можливість переголосування в країні видається малоперспективною.

Понад те, якщо тиск на країну ще більше посилюватиметься, це майже напевно призведе до ще кардинальнішого несприйняття нав’язуваного договору.

Сценарій 10. Найбільш заспокійливою, з погляду прямолінійної політичної логіки, видається легітимна можливість подальшого функціонування Європейського Союзу в рамках нині чинного Ніццького договору. Проте представники європейського політичного процесу відчуватимуть гіркоту політичної поразки, що змусить шукати бодай якогось ефективного виходу з політичного глухого кута.

Сценарій 11. На саміті ЄС ухвалюється рішення про припинення процесу ратифікації Лісабонського договору приблизно до 2010 року (дати можливого вступу Хорватії). Цей час піде на підготовку нового договору, який, швидше за все, міститиме принципові положення як Конституційного, так і Лісабонського договорів. Цілком імовірно, що новий договір буде винесено на ратифікацію всеєвропейським референдумом.

* * *

Коли на саміті ЄС у грудні 2001 року було ухвалено знамениту Лаекенську декларацію, яка відкрила шлях до початку конституційного процесу на Євро­пейському континенті, її ключові положення вважалися не інакше як мантрою для майбутнього облаштування «європейського проекту». Жодного з ключових положень декларації не було виконано.

Після підписання в грудні 2007 року тексту Лісабонського договору фундатор конституційного процесу Валері Жискар д’Естен відверто визнав, що текст «Лісабона» було написано мовою, яка виключає його прочитання. Це правда, як і те, що «Лісабон» проектувався як передостанній крок до підготовки та ухвалення... повномасштабної конституції Європи. Спочатку на її шляху стали французи й голландці. Тепер ірландці. Хто наступний?