Чи така вже велика «велика вісімка»?

Можна погодитися з тими, хто вважає, що до самітів «великої вісімки» прикута незаслужено велика увага. Рішення лідерів США, Франції, Італії, Канади, Великобританії, Японії, Німеччини й Росії чим далі, тим стають усе менш конкретними, дійовими і вагомими. Так думають нині багато спостерігачів і простих громадян, але тільки не чотири тисячі журналістів, котрі прибули освітлювати саміт на японському острові Хоккайдо з 7 по 9 липня. Можливо, вони мають рацію, вважаючи, що посиденьки сильних світу сього заслуговують найретельнішого аналізу й коментаря. Адже протягом уже понад 30 років від таких самітів завжди чекають рішень, здатних перевернути світ. Дарма очікували їх і від останньої зустрічі.

Багато хто в результаті виявився розчарованим, і ця тенденція, мабуть, єдина стабільна особливість таких самітів, що проводяться з року в рік (див. «ДТ» №22 (651). Насправді навіть старожили не можуть пригадати, коли востаннє рішення «великої вісімки» потрясло світ. Максимум, на що спроможні такі зустрічі, — дати світові новий політичний порядок денний, а також стимулювати глобальну дискусію з найважливіших проблем. І навіть із цією без­посередньо своєю місією лідери справляються не завжди. Водночас у сфері практичній можливості «вісімки» дуже обмежені й, можна сказати, незначні, особливо в площині реалізації конкретних глобальних проектів.

Самі лідери, схоже, це розуміють і не претендують на роль вершителів долі людства. Хоча в багатьох із них ще залишається переконання, що приналежність до елітного «клубу восьми» — найліпше підтвердження якоїсь глобальної й лідируючої ролі їхніх держав, значимості їх самих. Проте саміт продемонстрував усі слабкості найсильніших, навіть у чомусь невідповідність їхнього статусу «великих» реальним мож­ливостям і здатностям.

Нинішнього року «кривенька качечка» Джордж Буш приїхав на саміт востаннє, президент Росії Дмитро Медведєв, навпаки, тільки дістав перший урок спілкування в колі «восьми». «Вписавшись» у нього, він одразу спробував уплинути на дискусію, наслідуючи, певне, Путіна, та йому це не зовсім удалося через складність обговорюваних проблем. Британський прем’єр Гордон Браун — теж новачок — був активний лише в окремих темах порядку денного. Японський прем’єр Ясуо Фукуда піклувався про те, щоб саміт вдався особисто для нього як організатора. Німецький канцлер Ангела Меркель почувалася некомфортно — на саміті в Японії не скористалися досягненнями торішньої зустрічі в Хайлігендаммі, особливо в питаннях боротьби зі зміною клімату й розвитку діалогу з найбільшими країнами світу, що не входять до «вісімки». Прем’єр Італії Сільвіо Берлусконі нічим особливо не був помітний, а президент Франції Ніколя Саркозі, навпаки, був активний, але його заяви про розширення клубу за рахунок Китаю й Індії були надто радикальні. Канадського пре­м’єра Стівена Харпера трохи обділили увагою, хоча часом він говорив дуже правильні речі. У такій компанії рішення давалися нелегко.

Зміна клімату, ціни на нафту й енергобезпека, подорожчання продовольства і голод, світова торгівля і глобальне економічне зростання — теми, що стали головними під час нинішньої зустрічі. Саме канадський прем’єр закликав колег розглядати їх у комплексі, оскільки кожна з них зачіпає іншу. «Ми маємо знайти рішення для них усіх», — сказав Стівен Харпер, зазначаючи, що, на його думку, саме зростання ціни на нафту й продовольство зміцнило рішучість усіх лідерів досягти успіху. Втім, у резолюції про скорочення шкідливих викидів в атмосферу до 2050 року «вісімка» лише змінила фразу з торішньої «серйозно обміркувати» це питання на «розглянути й прийняти», знов-таки не установивши для себе жодних зобов’язань і термінів. Тим самим індуст­ріальні країни, які й є головними забруднювачами повітря, ще на рік знімають із себе всіляку відповідальність за перебіг переговорного процесу, який із гучним скрипом іде під егідою ООН. Його результатом має стати глобальний договір, який з 2012 року замінить Кіотську угоду й стане обов’язковим для всіх, зокрема й для країн «великої вісімки». Певне, тому в останній день керівники держав були піддані критиці з боку країн, що розвиваються, які заявили, що саме «вісімка» першою повинна скоротити викиди, але для них цей показник має бути не 50% від рівня 1990 року, а 80—90%. Інакше всі глобальні зусилля приречені на провал. Лідери «вісімки», природно, не погодилися і посилено пропонували Китаю й Індії розділити відповідальність за кліматичні зміни.

З енергетичної проблематики ситуація була не менш цікавою. Росія підтримала заклик колег до нафтовидобувних країн істотно збільшити видобуток нафти, щоб збити зростання цін. Водночас саме Дмитро Медведєв запропонував змінити формат відносин нафтовидобувних, наф­тоспоживаючих держав і дер­жав, які здійснюють транзит енергоносіїв, підписавши нові міжнародні документи й угоди. «Нині для нас очевидно, що низка міжнародних конвенцій, таких як Енергетична хартія, не працюють або працюють непродуктивно. Є резон поговорити, щоб консолідувати ці зусилля по-новому», — підкреслив російський президент. Ідея хороша, коли зважити, що це єдина тема, під час обговорення якої на глобальному рівні прозвучала б Україна. Ясно й те, що Росія намагалася б використовувати такі переговори для тиску на незговірливих лідерів Євросоюзу, які саме в Енергетичній хартії бачать основу відносин із Москвою в енергетичній сфері, а Росія, навпаки, відмовляється її ратифікувати.

Колеги Медведєва не підтримали цю російську ідею. Натомість вони внесли пункт про те, що потрібно прагнути економніше використовувати енергоресурси й робити ставку на альтернативні джерела енергії. Російського лідера не підтримали також в ініціативах щодо зміни глобальної фінансової й монетарної систем, які б привели до перетворення рубля на одну з резервних валют. Єдиним улученням Медведєва в унісон з іншими стала його ідея про проведення продовольчих або «зернових» самітів для розв’язання проблем найбідніших країн. Але на цю тему говорили всі. Так, британський прем’єр Гордон Браун закликав своїх співгромадян заощаджувати продовольство, не купувати його в кількостях, що перевищують потреби у його споживанні. У Британії щорічно на смітнику опиняється продовольства на 10 млрд. фунтів стерлінгів. На смітниках його згниває понад 6,7 млн. тонн, 10% з яких викидають придатним до вжитку й 60% навіть нерозпакованим. У США викидають 45 млн. тонн продовольства.

Це шок для найбідніших країн Африки, де десятки й сотні мільйонів людей нинішнього року виявилися на межі голоду саме через підвищення світової ціни на продовольство. Лідери підтвердили свою зацікавленість у створенні потенціалу для розвитку Африки, передусім у сільському господарстві, формуванні потрібної інфраструктури, підтримці освіти й охорони здоров’я. Проте через кілька годин після обговорення цього дуже делікатного питання «вісімка» змусила засумніватися у своїй щирості й прагненні допомогти. Вона цинічно відзначила успішне завершення обговорення голоду в Африці розкішним обідом, на якому було запропоновано вісім перемін вишуканих страв від найліпших кухарів Японії. Від самого опису меню голодні люди знепритомніли б. Конфуз збільшило те, що глав Алжиру, Гани, Нігерії, Сенегалу, Танзанії, Ефіопії, ПАР, які цього дня вирішували з лідерами «вісімки» африканські проблеми, не допустили до цього багатого столу. Соромно не було нікому, згодом ніхто не вибачався — у традиціях цих самітів не відмовляти «клубу восьми» ні в чому й не заощаджувати. До речі, загальний бюджет триденних «посиденьок», за різними оцінками, перевищив півмільярда доларів США. Втім, пізніше сильні світу сього формально підтвердили свою раніше дану 2005 року на саміті в Гленіглзі обіцянку збільшувати Африці допомогу щорічно на 25 млрд. дол. США і на охорону здоров’я чорного континенту дати ще 60 млрд. «зелених». Останні дослідження, проте, свідчать, що Африка одержала від «вісімки» поки не більше трьох-п’яти мільярдів. Сподіватися на швидке виділення обіцяних сум навряд чи варто, оскільки на нинішньому саміті лідери так і не знайшли часу обговорити механізм розподілу коштів і допомоги, попри те що африканці свої ідеї стосовно цього надали ще рік тому. Крім того, пригнічений стан світової економіки, який загрожує кризою насамперед розвиненим країнам, змушує засумніватися в тому, що «вісімка» взагалі буде спроможна втілити свої слова в дії. Ще одним свідченням цього став брак бажання лідерів запропонувати якесь розв’язання глобальних економічних проблем, а також відхід від іншого пов’язаного з цим важливого питання — дискусії про перспективи подальшої лібералізації світової торгівлі в рамках СОТ, одним із результатів якої стане саме більш транспарентний ринок сільгосппродукції й зниження цін на продовольство. Новий раунд почнеться в Женеві 21 липня, і члени «великої вісімки» сподіваються, що всі протиріччя цього разу будуть зняті без їхньої участі.

Такі невтішні результати стали причиною нетривалої дискусії (одні кажуть, що нібито її ініціював Медведєв, але на людях про це говорили Саркозі й Берлус­коні) про те, що «клуб восьми» не відповідає реаліям світу і його слід розширити за рахунок Китаю й Індії, а можливо, навіть прийняти сюди Бразилію, Мексику й ПАР (країни G5). Річ у тім, що за питомою вагою у світовій економіці (а саме цей принцип був з самого початку основним під час створення групи) ці країни, що розвиваються, вже обігнали членів «вісімки». Під час нинішнього саміту звучав коментар, що як мінімум Італія й Канада посідають у клубі місце не по праву. Лідери не стали реагувати на ці спекуляції, й, навпаки, оголосили, що саме ці країни стануть місцем проведення самітів «великої вісімки» 2009-го й 2010 року відповідно. Італійський прем’єр Сільвіо Берлусконі, проте, вже під завісу саміту в Японії сказав, що у червні наступного року він запропонує лідерам щільніше поспілкуватися у форматі «G8+G5», і тоді вже вирішити, чи варто «клубу восьми» залишатися закритим елітарним зібранням, яке за своєю зовнішньою показною солідністю приховує немічність, нерішучість і чванство.