Чи вторгнуться війська Лукашенка в Україну

Білорусь стрімко наближається до точки неповернення — прямої участі її військовослужбовців у бойових діях проти України.

Мінськ ще 24 лютого став учасником агресії Росії проти нашої країни, надавши свою територію для ракетних обстрілів українських міст, логістичної підтримки російської армії, ремонту пошкодженої техніки, лікування поранених російських військовослужбовців. Із Білорусі в Україну пробираються російські диверсійно-розвідувальні групи, а білоруська влада потурає наймові своїх громадян російськими ПВК для вбивства українців.

Проте в Кремлі, не задовольняючись тим, що територія Білорусі стала плацдармом у війні проти України (судячи з безлічі ознак), прийняли рішення про безпосередню участь білоруських військових у війні. З цього не випливає, що вторгнення станеться вже завтра: хоча біля нашого північного кордону перебувають сім білоруських батальйонів, поки що немає ознак створення ударного угруповання та розгортання системи управління військами. Однак Путін зробить усе, аби примусити Олександра Лукашенка піти на такий крок. Це лише питання часу.

Дві країни з однієї армією

Хоча потенціал армії Білорусі й незначний, проте не слід недооцінювати негативних наслідків для нашої країни від участі білорусів у наступному етапі війни, коли вони спільно з російськими підрозділами і під керівництвом Генштабу РФ перетнуть кордон України. Деякі опитані нами експерти припускають, що, найімовірніше, вторгнення відбудеться, коли російські війська почнуть операції на південному фронті, прагнучи захопити Миколаїв та Одесу.

Теоретично, Білорусь може бути готовою до вторгнення через місяць. Один із можливих сценаріїв, розписаних координатором групи «Інформаційний спротив» Костянтином Машовцем, ви можете прочитати тут.

 Так Кремль планує досягти низки воєнних цілей без залучення додаткових мобілізаційних ресурсів самої Росії.

 По-перше, відтягнути зі сходу і півдня боєздатні українські підрозділи та скувати наш резерв, розміщений на заході. По-друге, перекрити трасу Київ—Ковель—Ягодин («Варшавка»), перерізавши таким чином один із каналів поставок із Заходу. По-третє, зайняти Рівненську АЕС, що міститься за 60 км від україно-білоруського кордону, і створити напередодні зими серйозну загрозу українській енергосистемі. (Нагадаємо: наприкінці червня директора РАЕС Павла Павлишина зняли з посади. Мабуть, не досить вдале рішення влади перед вторгненням із боку Білорусі.) Крім того, експерти сумніваються, що цього разу метою вторгнення буде і Київ.

Серед політичних цілей Кремля — по-перше, посилення міжнародної ізоляції режиму Лукашенка та обмеження його можливостей нормалізувати відносини з рештою світу. Звужуючи поле для маневру Мінська, Москва ще більше прив'язує Білорусь до Росії в межах Союзної держави, відтягуючи її від Заходу. По-друге, пряма участь білоруських військових у вторгненні в Україну демонструватиме росіянам, що «спеціальну військову операцію» підтримують союзники Росії.

 Для російського військового командування так само важливі й психологічні аспекти: вже самі розмови про вторгнення білорусів мають посіяти серед українців страх та паніку. Недивно, що російські підрозділи ІПсО почали розганяти в українському сегменті Facebook, Viber і Tik Tok інформацію про «можливе білоруське вторгнення цієї ночі» з посиланням на «поліцію та залізничні служби».

Останні тижні білоруське військове командування проводить серію навчань, під виглядом яких здійснює заходи з оперативного і мобілізаційного розгортання своїх військ, а також розконсервацію військової техніки, яка міститься на базах та складах. Білоруси розміщують комплекси радіоелектронної боротьби поблизу нашого кордону. Російські інструктори проводять навчання білоруських спецпідрозділів. Український Генштаб повідомляє про заборону білоруським лікарям виїжджати за межі країни.

На цьому тлі Лукашенко зробив низку войовничих заяв. Звинувачував нашу країну у спробі обстріляти Білорусь. Погрожував Заходу ударами по центрах прийняття рішень: «Не чіпайте нас — і ми вас не зачепимо».Стверджував, що Росія має бути готовою до застосування ядерної зброї. Запевняв, що у війні з Україною «правда сьогодні на боці братньої Росії». Заявляв, що «наша участь у «спецоперації» мною визначена давно», оскільки в Мінська «надзвичайно тісний союз» із Москвою; що «створене вже давно у союзі Білорусі та Росії єдине угруповання збройних сил. Фактично єдина армія».

Безумовно, ці меседжі викликають тривогу. Але коли Лукашенко каже, що «ми були і будемо разом із братньою Росією», ці слова не означають гарячого прагнення самопроголошеного президента Білорусі взяти участь у бойових діях на боці союзника. Навпаки, він намагається утриматися на краю прірви, оскільки розуміє всі ризики від такого рішення для себе самого та свого режиму.

Ризики для режиму Лукашенка

У дослідженні німецького Фонду Еберта «Білоруський трекер змін» робиться висновок, що санкції Заходу та втрата українського ринку повергнули економіку Білорусі в рецесію. За прогнозами незалежних економістів, втрати ВВП Білорусі нинішнього року становитимуть близько 10%. Коли падає рівень життя, це позначається на рейтингу влади і стабільності режиму, який зміг устояти після антиурядових виступів 2020 року, вдавшись до жорстких репресій.

Але ризики для режиму Лукашенка ще більше зростуть, якщо самопроголошений президент буде змушений прийняти рішення про безпосередню участь білоруських військових у вторгненні в Україну.

По-перше, це призведе до посилення санкційного режиму проти Білорусі та представників режиму Лукашенка.

По-друге, санкції ще більше погіршать економічну ситуацію в країні, а оскільки участь у воєнних діях потребує великих фінансових витрат, режим опиниться у ще більшій фінансовій залежності від Кремля. При цьому Москва не зможе компенсувати Білорусі всі її економічні втрати, навіть попри надприбуток, отриманий від поставок енергоносіїв у Європу. Адже вже в середньостроковій перспективі на російську економіку чекають скрутні часи.

По-третє, хоча чимало білорусів і підтримують дії Росії в Україні, білоруське суспільство та білоруські військові різко проти безпосередньої участі Білорусі у війні з Україною. Сказане не означає, що солдати й офіцери не виконають наказу Лукашенка. Але, бачачи, що коїться в Україні з російською армією, багато силовиків опираються участі Білорусі в бойових діях. А деякі білоруські військовослужбовці переходять на наш бік.

По-четверте, зі зростанням кількості «двохсотих» і «трьохсотих» у білоруському суспільстві зростатиме й невдоволення режимом, що може вилитися у вуличні протести.

Всі ці чинники означають ослаблення влади Лукашенка. І він це чудово розуміє.

Тому в Лукашенка, поряд із жорсткою мілітаристською риторикою, супроводжуваною заявами про ядерний удар, видно жести «доброї волі» у бік Заходу. Він усіляко демонструє: з ним треба розмовляти, а не демонізувати його. Нагадаємо, що у квітні міністр закордонних справ Володимир Макей подав європейським колегам лист із пропозицією відновити діалог. А минулого тижня Лукашенко на тимчасовій основі запровадив безвізовий режим для жителів Польщі та країн Балтії.

Однак простору для балансування в Лукашенка стає дедалі менше: з огляду на нездатність режиму до внутрішньої трансформації, Захід не реагує на сигнали з Мінська, тоді як Москва посилює на нього тиск. Зважаючи на засилля агентів Патрушева і Бортникова в білоруському КДБ, не дивує дедалі сильніше побоювання Лукашенка, що Путін організує палацовий переворот і він втратить владу, гроші й життя. А головне — незрозуміло, що буде з його молодшеньким, Колєнькою.

Кватирка для Лукашенка

 Для Путіна дуже важливо, щоб рішення про безпосередню участь білоруських військовослужбовців у вторгненні в Україну прийняв легітимний, на його погляд, президент Білорусі Лукашенко. Але, підігруючи Путіну в його імперських амбіціях та роблячи грізні заяви на адресу нашої країни, Лукашенко водночас каже, що не прагне воювати в Україні. Як Путін доб'ється від самопроголошеного президента радикального рішення, зважаючи на постійну еквілібристику того?

Casus belli може бути будь-яким, — російські спецслужби майстри провокацій. За інформацією ГУР МО України, російське ГУ ГШ ЗС РФ планує серію артилерійських і ракетних ударів по Мозирському НПЗ, об'єктах цивільної інфраструктури та житлових масивах. Під час обстрілу додатково буде підірвано житлові будинки, лікарні та школи, задля чого в Мозир під виглядом цивільних прибули російські диверсійні групи.

При цьому Кремль поки що не зацікавлений в усуненні Лукашенка, оскільки спроба палацового перевороту загрожує серйозними ризиками: самопроголошений президент — ключова постать режиму, і його усунення може призвести до непередбачуваних наслідків. Але безпосередній вступ Білорусі в російсько-українську війну остаточно нівелює її суб'єктність. Путін уже заявляє, що політичний і санкційний тиск Заходу підштовхує Росію та Білорусь «до того, щоби прискорити об'єднавчі процеси».

Та Путін не буде панькатися, домагаючись від Лукашенка потрібного рішення. Наприклад, шантажуючи життям Колєньки. Український військовий експерт Олег Жданов навіть припускає, що господар Кремля може вбити Лукашенка, якщо той не вступить у війну проти України. На думку Жданова, якщо Лукашенкові вдасться не вплутатися у війну, це «буде справжнім ударом у спину Росії», оскільки в РФ дуже розраховують на білоруську армію у військовому протистоянні ЗСУ.

Не в інтересах України ні безпосередній вступ Білорусі в російсько-українську війну, ні її посилена інкорпорація до складу Росії. Тож українське керівництво й не приймає рішення про ракетні та авіаудари по білоруських аеродромах, на яких розміщуються російські літаки, щоб не підсобити Путіну й самим не організувати casus belli.

Але рішення, чи робити кроки назустріч політикові, який неодноразово демонстрував свою залежність від Путіна, мають прийняти у Вашингтоні, Брюсселі, Лондоні, Парижі, Берліні, Варшаві, Вільнюсі… Саме Захід має вирішити, чи кинути вкотре рятувальне коло Лукашенкові, гарантувавши йому та його синові спокійне життя в Китаї, чи дозволити тому посилити війська Путіна в Україні.

З огляду на специфіку ситуації, сьогодні режим Лукашенка не може запропонувати західним столицям поступок, яких там очікують. Але, доки немає жодних передумов, що до влади в Білорусі прийде демократичний уряд, можливо, ключові західні гравці мали б змінити свою нинішню політику стосовно Мінська й відчинити вікно для білоруського суспільства та кватирку для Лукашенка. Інакше Путін доб'ється своєї стратегічної мети в Білорусі і тактичної — в Україні.

Більше статей Володимира Кравченка читайте за посиланням.