Чи вторгнеться Путін в Україну з Білорусі?

Росія поступово нарощує військову присутність на території країни-сателіта — Білорусі. Оскільки від неї до української столиці — трохи більше ста кілометрів, поява будь-якого російського військового угруповання поблизу україно-білоруського кордону викликає в Києва стан підвищеної тривоги. І хоча загроза російського вторгнення з півночі існувала постійно з 2014 року, сьогодні вона зросла багатократно: Москва підвищує ставки на всіх «столах».

Під приводом того, що в південних і південно-західних областях Білорусі 10–20 лютого відбудуться позапланові російсько-білоруські навчання «Союзна рішучість-2022» (на яких «північні» — «Республіка Полісся» і «Північна Федерація» протистоятимуть «західним» — коаліції держав, куди входять «Няріс», «Поморія», «Клопія» та «республіка Дніпровія»), росіяни перекидають туди літаки, зенітно-ракетні комплекси й танки.

На відео, надісланих у білоруський інтернет-портал Zerkalo.io його читачами, видно російську техніку — бронеавтомобілі «Тигр», бойові машини піхоти БМП-3, тягачі МТ-ЛБ, танки Т-80БВ, САУ «Нона-С»…

І це ще не все.

За даними ZN.UA, зі Східного й Західного військових округів РФ у Білорусь на аеродроми «Барановичі» та «Ліда» вже прилетіли (або найближчими днями будуть перебазовані) літаки Су-25, Су-30СМ і Су-35С, а на аеродромі «Лунинець» і в районі Гродно — розміщені засоби ППО (ЗРС С-400 і ЗРГК «Панцир-С1»). Усього ж із частин і з’єднань Східного військового округу та ПДВ ЗС РФ до навчань буде залучено до 19 батальйонно-тактичних груп, що налічують близько 10 тисяч військовослужбовців.

Один із цих підрозділів — батальйонно-тактичну групу 155-ї бригади морської піхоти з Тихоокеанського флоту — очолює уродженець Київщини Ігор Татарченко. У 2014 році, перебуваючи на посаді заступника начальника розвідувального управління штабу командування ВМС ЗС України, він зрадив країну і перейшов на бік Росії.

Ігор Татарченко. Фото з архіву 155-ї окремої бригади морської піхоти

Дуже малоймовірно, що після завершення навчань техніка та всі російські військовослужбовці, які брали в них участь, повернуться в розташування своїх частин. При цьому самопроголошений президент Аляксандр Лукашенко обіцяє відправити на україно-білоруський кордон «цілий контингент білоруської армії». Нарощуючи ж війська поблизу українського кордону (в тому числі і в Білорусі), Кремль демонструє готовність нового вторгнення в нашу країну.

Міністр оборони Олексій Резніков каже, що присутній у Білорусі російський контингент є, швидше, окупаційним і становить більшу загрозу Мінську, ніж Києву. Проте загроза з півночі примушує українське військове керівництво розтягувати й так обмежені сили та, забираючи підрозділи з кримського напрямку і Донбасу, розміщувати їх в українському Поліссі. Тим більше що в нинішній ситуації зростають і ризики проникнення диверсійних груп із території Білорусі.

Але чи буде вторгнення росіян із боку Білорусі? Яке місце посідає цей учасник Союзної держави в планах Кремля? Що планує Лукашенко? Чи будуть білоруські десантники спільно з російськими брати участь у нападі на нашу країну?

Ці та інші запитання ZN.UA неодноразово ставило співрозмовникам із різних українських відомств, прагнучи вияснити, які загрози для України існують із боку нашої північної сусідки. З їхніх оцінок вимальовується така картина.

Хоча загроза вторгнення в Україну й залишається ймовірним сценарієм, однак, оцінюючи загальну військову та політичну ситуацію, інформовані співрозмовники ZN.UA вважають: на сьогодні найімовірнішим сценарієм бачиться продовження перемовин між США й НАТО — з одного боку та РФ — з іншого.

У разі ж затягування переговорного процесу (а цю тактику обрав Захід, реагуючи на російські ультиматуми) Москва буде використовувати всілякі інструменти тиску на Київ та його західних партнерів. Наприклад, дестабілізувати ситуацію в Україні, зокрема й через атаки хакерів на урядові сайти та об’єкти критичної інфраструктури; продовжувати нарощувати свою військову присутність поблизу нашого кордону, а також у країнах Африки і Близького Сходу; проводити масштабні військові навчання; посилювати співпрацю з Тегераном у політичній та військово-технічній сферах тощо.

Якщо ж у Кремлі наважаться проігнорувати негативні наслідки воєнної операції й дати слово гарматам, то Москва буде готовою до початку бойових дій на середину лютого, коли завершить перекидання достатньої кількості солдатів і техніки. Що ж стосується дати проведення воєнної операції, то лютий багатий на символічні дати, такі милі серцю російської людини: 20 лютого — річниця початку операції «возз’єднання» Криму з Росією, а 23 лютого — день російської армії.

 Серед чинників, які вплинуть на прийняття Путіним рішення про вторгнення, ключовими будуть, по-перше, позиція Заходу і його можлива реакція на напад. По-друге, зустріч із очільником КНР Сі Цзіньпінем у Пекіні 4 лютого, в день відкриття Олімпійських ігор: у Москві сподіваються заручатися підтримкою Китаю у протистоянні із Заходом. По-третє, позиція оточення російського президента. У кожному разі, рішення про вторгнення поки що не прийняте, хоча Путін і перебуває під тиском яструбів — секретаря Радбезу Миколи Патрушева, міністра оборони Сергія Шойгу та інших.

На сьогодні, мабуть, ніхто не має відповіді на запитання, яку роль у трагедії буде відведено Мінську, якщо Москва вибере воєнний сценарій. Але в оприлюднених західними масмедіа сценаріях росіяни наступають і з півночі. Якщо Путін прийме рішення про вторгнення в Україну з білоруської території, то думкою Лукашенка можуть і знехтувати: нинішня Білорусь — держава, котра фактично інкорпорована до складу РФ при формальному збереженні суверенітету. А її самопроголошений президент перебуває в політичній, фінансовій та економічній залежності від Кремля.

Сам же Лукашенко, попри свої різкі заяви на адресу України, не прагне до того, щоб його країна стала безпосереднім учасником російсько-української війни. Адже пролита кров зробить його режим ще більше залежним від Кремля. Тому, за непідтвердженою інформацією, яку передають також і деякі телеграм-канали, через довірених емісарів Лукашенко нібито передав Києву послання, що не допустить вторгнення в Україну з білоруської території.

Невідомо, на чому ґрунтується впевненість Лукашенка, що він зуміє запобігти такому сценарію, зважаючи на залежність самопроголошеного президента Білорусі від Москви. Але його прагнення не допустити наступу на нашу країну з білоруської території (якщо таке справді є) має цілком прагматичні причини.

Сайт президента Білорусі

Звісно, білоруські спецслужби тісно співпрацюють з російськими (за інформацією РНБО, за недавньою кібератакою на сайти Кабміну й портал «Дія» стоїть хакерська група, пов’язана з білоруською розвідкою), а бійці ЗС Білорусі бували у відрядженнях на окупованих територіях. За словами одного зі співрозмовників ZN.UA, у середині грудня в «ДНР» перебувала для інструктажу бойовиків зведена група спецпризначенців Білорусі, що складалася зі снайперів різних відомств. Очолював групу командувач Сил спеціальних операцій ЗС Білорусі генерал-майор Вадим Денисенко, що став популярним під час придушення протестів білорусів.

Але Мінськ також веде і торгівлю з Києвом, у якій Лукашенко досить зацікавлений. Адже це дозволяє його режимові заробляти в умовах західних санкцій, впроваджених після жорсткого придушення протестів білорусів у 2020 році. За окремими ж позиціями стратегічних товарів Україна залежна від Білорусі. Це, наприклад, такі продукти нафтопереробки як бензин, дизельне паливо, бітум. Дороги в рамках «Великого будівництва» оновлюються здебільшого завдяки бітуму, поставленому з Білорусі.

А ще — Україна залежить від імпорту електроенергії з Білорусі, який останнім часом багатократно зріс через дефіцит вугілля для теплових станцій. При цьому, як зазначає Сергій Лямець на сторінці у Facebook, на імпорті білоруської електроенергії заробляє компанія «Трейденергоресурс», що викупила всю доступну пропускну спроможність міждержавних перетинів між Україною та Білоруссю. До цієї компанії причетний Таріям Матар Мохамед, товариш голови фракції «Слуга народу» Давида Арахамії. Як пише Лямець, «Трейденергоресурс» — «прокладка», яку офіс президента поставив у схему імпорту електроенергії замість державного «Енергоатому».

У разі наступальних дій проти України з білоруської території та участі в бойових діях у нашій країні білоруських військовослужбовців на цьому прибутковому бізнесі можна буде поставити хрест. Але головне — Лукашенко стає ще більш економічно й політично залежним від Москви. Малоймовірно, що це саме та роль, яку він хоче грати. Тому нинішню кризу Лукашенко цілком може розглядати як вікно можливостей для поступового відновлення відносин із Заходом та, дистанціюючись від вторгнення, демонструвати свою суб’єктність, адже сьогодні його сприймають як клієнта Кремля.

Нарешті, не можна виключати, що й сам Путін зацікавлений у тому, аби Лукашенко зберігав таку собі нейтральність у конфлікті та продовжував далі торгувати з Україною, посилюючи її залежність у нафтопродуктах і електроенергії від Білорусі. Це дає російському президентові додатковий важіль тиску, ще один інструмент дестабілізації ситуації в нашій країні. А присутність «обмеженого контингенту російських військ» примушуватиме українське керівництво і далі тримати поблизу кордону десятки тисяч солдатів, послаблюючи нашу оборону на Сході та Півдні.

Більше статей Володимира Кравченка читайте за посиланням.