Чи буде Північна Корея воювати на боці Росії проти України?

Нинішня позиційна стадія війни

лише зовні скидається на відносне затишшя. Поза сумнівами, сторони ретельно готуються до нової кампанії, періодично вдаючись до тактичних дій, намагаючись вивести одна одну з рівноваги. Росія пробила чергове дно, скоївши акт неприкритого ядерного тероризму на Запорізькій АЕС, Україна ж узяла нові висоти, продемонструвавши шкоду куріння на територіях військових складів, аеродромів та стратегічних мостів. Росія метається по світу, намагаючись відшукати рештки радянських озброєнь (і перекидає їх, наприклад, із Сирії), Україна продовжує нагромаджувати найсучаснішу техніку від наших партнерів, поступово підвищуючи майстерність її застосування. У контексті майбутніх сценаріїв війни, стає дедалі очевидніше, за ким буде перемога, якщо тільки не виникнуть обставини, здатні змінити всю геополітику. І якщо вони десь і виникнуть, то це буде Азія.

 На початку серпня видання New York Post, з подачі російських ЗМІ, повідомило про готовність Північної Кореї послати стотисячний контингент «добровольців» в Україну, щоб надати підтримку Росії. Такий собі «військовий експерт» Ігор Коротченко, завсідник російських ТБ-шоу, заявив про це у прямому ефірі, посилаючись на неназвані джерела. В Україні цю новину сприйняли з гумором, особливо в соцмережах. «Та вони ж просто зразу здадуться в полон, щоб удосталь попоїсти», — приблизно таким був лейтмотив коментаторів від Фейсбуку. Тим часом в Азії цю новину сприйняли зовсім інакше, з усією серйозністю та навіть занепокоєнням. Поява фактора Північної Кореї обіцяє вкрай небезпечний розвиток подій, і про нього варто поговорити, навіть якщо заяви Коротченка мають під собою мінімальну підставу.

КНДР — держава-ізгой, одна з чотирьох країн-відщепенців, які підтримали агресію РФ у ГА ООН. Багато десятиліть Пхеньян перебуває під санкціями, що, втім, не заважає йому розвивати ракетну і ядерну програми, випробовувати балістичні ракети й виступати з войовничою риторикою на адресу Заходу. Численні спроби Південної Кореї, Японії, США встановити з Пхеньяном робочі відносини, обговорити гарантії безпеки в обмін на надання допомоги провалювалися одна по одній. Один із найяскравіших провалів — три зустрічі Трампа з Кім Чен Ином, що закінчилися нічим.

Життєздатність КНДР залежить від Китаю та Росії. Пекін дуже обережно допомагає Пхеньяну, щоб і самому під санкції не потрапити, і не провокувати ексцентричного лідера КНДР на агресивні дії (хоча це до пори до часу). Позиція Москви інша. Росія перебуває в жорсткій конфронтації з Заходом, її більше не стримує загроза санкцій, корейці — численна й працездатна робоча сила на Далекому Сході, а можливість періодично провокувати Пхеньян на загрозливі дії проти інтересів США в Південно-Східній Азії — цінний інструмент кремлівської геополітики. Адже поки Корея розділена, а Пхеньян працює над ядерною зброєю, величезні ресурси США, Південної Кореї та Японії «зв'язуються» КНДР. Москві важливо, щоб так було й надалі. Якщо Кремлю ніяк не вдається спровокувати Китай на військову операцію проти Тайваню, то з Пхеньяном значно простіше. Нічого особистого, просто Ину потрібні гроші.

У середині липня КНДР раптом визнала «незалежність» «ДНР» і «ЛНР» (раніше це зробили тільки РФ та Сирія). Комусь такий крок видасться маргінальним, комусь — просто політичною дурістю. Однак, на думку експертів із ряду країн Азії, таке визнання може відкрити цілком законний шлях для РФ і КНДР здійснювати приховані поставки зброї та підсанкційних товарів, які проходитимуть офіційно як «торгівля» КНДР із «ДНР/ЛНР» і не «світитимуться» у світовій статистиці. І це не кажучи про контрабанду. У цьому контексті, і «100 тисяч добровольців» вирушать воювати не за Росію проти України, а для надання допомоги «братнім республікам Донбасу».

 На думку цілого ряду експертів із країн Азії, добре обізнаних зі станом справ в армії Північної Кореї, до частини її підрозділів слід ставитися з усією серйозністю. Особливо добре навчені та мотивовані сили спеціальних операцій КНДР, яких налічується близько 100–200 тисяч людей. У минулому КНДР втручалася не тільки в конфлікти в Азії, її військові радники були помічені і в Сирії, і на Близькому Сході, і в країнах Африки. У війні Ірану та Іраку саме Північна Корея поставляла Ірану далекобійну артилерію та ракети. Є в них і MLRS KN-09 (KN-SS-9) з дальністю до 200 км, і серйозна артилерія, а ось власного бойового досвіду застосування немає. Уся ця техніка розміщена на спеціально укріплених позиціях у горах і розрахована на стрільбу по Сеулу, а не для передачі РФ. Крім того, на думку фахівців, армія Північної Кореї ніколи не готувалася воювати поза Корейським півостровом, тож на Сході України її ефективність буде, найімовірніше, дуже низькою. Фахівці нагадують також, що з Росії вже лунали запевнення про формування 40-тисячного контингенту сирійських бійців, які випарувалися, перш ніж зібралися.

Однак, на думку експертів, недооцінювати зв'язку РФ—КНДР в нинішніх умовах не варто. Росія може надати досить відчутну підтримку Пхеньянові, яка йому дуже потрібна, в обмін на «добровольців» і зброю. Додатковий бонус — підвищення градуса напруги в регіоні, у Південній Кореї та в Японії, які й так вимушені переглядати військові бюджети та концепції безпеки у зв'язку з посиленням тиску Китаю на Тайвань. Загострення ситуації навколо Тайваню, викликане недавнім візитом Ненсі Пелосі, — ще один дуже важливий фактор геополітики, здатний вплинути на перебіг нашої війни.

Спікерка Палати представників Конгресу США вирішила відвідати низку країн регіону й Тайвань у ті самі дні, коли китайське керівництво перемістилося до курортного міста Бейдайхе для традиційних консультацій і нарад напередодні найважливіших подій, які мають відбутися восени. На кону третій термін Сі Цзіньпіна, можливі зміни в політиці «нульової толерантності» щодо Covid-19, а також вирішення нагромаджених економічних проблем. Але саме «возз'єднання» з Тайванем стало центром нинішньої політики лідера КНР. Пекін не зміг завадити візитові спікерки Пелосі, попри войовничу риторику, але відповів масштабними військовими навчаннями поблизу бунтівного острова, в низці випадків значно перевищивши звичайний рівень агресії. Частина ракет, випущених над Тайванем, приземлилася у виключній економічній зоні Японії, а також у водах Окінави. Префектура Окінава є домівкою для найбільшого військового контингенту США в регіоні, і, якщо виникне криза в Тайванській протоці, саме звідси має надійти допомога. Там також розміщені форпости Сил самооборони Японії, які не спускають очей із Тайваню та КНР.

 У зв'язку з цим дуже цікавий наступний факт. Сі Цзіньпін очолив КНР у травні 2013 року. Невдовзі після цього два члени Китайської академії суспільних наук надрукували в центральній газеті КПК People’s Daily статтю, в якій обґрунтували, що острови Рюкю, які нині становлять префектуру Окінава, у XVII столітті були Королівством Рюкю й підпорядковувалися Китаю. Факти, викладені у статті, відповідають реаліям, але мета публікації була зовсім не історична. На думку оглядачів, тим самим чи не вперше Китай заявив свої права на Окінаву. Своєю чергою, японські острови Сенкаку були оголошені частиною Тайваню, а отже — теж китайською територією. Таким чином, ідея Сі Цзіньпіна про «возз'єднання» земель від самого початку була в центрі його уваги і стосувалася не тільки Тайваню. Важко спрогнозувати, що відбудеться за малоймовірного сценарію зміни лідера КНР на 20-му з'їзді КПК. Однак цілком можливо припустити, що в разі обрання Сі Цзіньпіна на третій термін жодні фактори внутрішньої політики не завадять йому здійснити «возз'єднання» єдиного Китаю рано чи пізно. Тоді буде війна.

В інтересах Китаю, щоб увага США була прикута до Європи, до війни Росії проти України. В інтересах Росії — переключити фокус Вашингтона на Азію й Тайвань, щоб улаштувати Вашингтону «розтяжку» на 10 тисяч кілометрів. Стратегічні союзники єдині в тому, що звинувачують саме США у розв'язанні війни проти України, про що вкотре заявив посол КНР у Москві. Однак у решті їхні інтереси протилежні. У ситуації з Ненсі Пелосі США продемонстрували спокій і характер, хоча Білий дім навряд чи був радий загостренню ситуації в Тайванській протоці. Сьогодні неможливо передбачити, з якої саме іскри розгориться полум'я в Азії, але краще підготуватися до того, що гасити його доведеться всім демократичним світом, частиною якого ми по праву вже є.

Більше статей Сергія Корсунського читайте за посиланням.