Час тиранозаврів, або В чиїх руках Трамп*?

Повідомлення про номінування Д. Трампом на посаду держсекретаря Рекса Тіллерсона, президента компанії Exxon Mobil, викликало серйозну реакцію не тільки у США. Для цього є підстави. І не лише ті, про які пишуть, - мовляв, не кар'єрний дипломат, не відомий політик із міжнародним досвідом, не університетський професор, не чотиризірковий генерал у відставці.

Паралельно, у Росії вирують пристрасті навколо "Роснефти", приватизації 19,5% держпакета акцій та посилення позицій керівника компанії Ігоря Сєчина на російському владному олімпі.

Дозволю викласти гіпотезу про взаємозв'язок цих двох процесів, спираючись на те, що собою являють обидві компанії та особи Тіллерсона і Сєчина. Exxon Mobil Corp. - одна з найбільших приватних транснаціональних нафтогазових компаній світу, родом із Техасу. Видобуває в основних нафтоносних регіонах, має нафтопереробку в 25 країнах, володіє мережею АЗС у понад 100 країнах. Ринкова капіталізація - 363,3 млрд дол. Стів Колл, журналіст, лауреат Пулітцерівської премії, що вивчає історію компанії, характеризує її як "одну з найбільш ненависних корпорацій планети, яка визначає американську зовнішню політику і долю всієї нації". Exxon Mobil не соромилася мати справу з диктаторськими режимами в Африці, розробляючи родовища й особливо не дотримуючись екологічних вимог.

Лі Реймонд, попередник Тіллерсона на прізвисько "Залізний зад", був скептиком з приводу антропогенних причин зміни клімату. Такої ж корпоративної оцінки дотримується й нинішнє керівництво компанії. І ось тут постає запитання: позиція Трампа стосовно Паризької кліматичної угоди - це його особиста позиція чи навіяна нафтогазовими магнатами, які пообіцяли й надали йому підтримку на виборах?

Рекс Тіллерсон має прізвисько "ТіРекс", за аналогією з прийнятим в англійській мові скороченням T-Rex, що означає назву динозаврів сімейства тиранозаврів - найбільшого хижака планети в доісторичну епоху.

Exxon Mobil - лідер у розробці арктичних покладів нафти і природного газу. Арктика - давній орієнтир, ще з 1980-х. Позиція компанії полягає в тому, що задоволення дедалі більших світових потреб в енергії вимагає розвитку всіх доступних джерел нафти і природного газу, у тому числі знайдених на арктичному шельфі. Вважається, що освоєння цих ресурсів ітиме довгим шляхом, який треба починати зараз, щоб посилити енергетичну безпеку та отримати вигоду для США в майбутньому.

"Роснефть" значно скромніша за капіталізацією, зараз усього 58 млрд дол., а в досанкційний період було 92 млрд, зате вона випереджає Exxon Mobil за обсягами запасів і рівнем видобутку. Ігор Сєчин - творець "Роснефти" в її нинішньому вигляді на уламках ним самим зруйнованого у 2000-х ЮКОСа М.Ходорковського.

Влітку нинішнього року Ігор Сєчин зібрав у Петербурзі в рамках міжнародного економічного форуму керівників найбільших нафтогазових компаній світу. Серед них був і Р.Тіллерсон, а також міністр енергетики РФ О.Новак, колишній канцлер Німеччини Г. Шредер, колишній офіцер "штазі" М.Варніг. Сєчин торкнувся теми виборів президента США. За його словами, різні підходи до розвитку нафтогазової галузі Гілларі Клінтон та Дональда Трампа є ризиком для неї. "Республіканці вже сьогодні пропонують заходи щодо розвитку власного видобутку й експорту нафти, газу та вугілля, тоді як Гілларі Клінтон пропонує посилити підтримку відновлюваної енергетики", - зазначив він. При цьому Сєчин закликав не сподіватися, що вітряки й сонячні електростанції замінять нафту і газ. Виступ президента "Роснефти", за оцінками самих російських журналістів, нагадував мюнхенську промову Володимира Путіна 2007 р., з поправкою на те, що вона стосувалася не всього спектра геополітичних відносин, а лише нафти. "Підсумком нинішньої кризи стало переосмислення тієї ролі, яку відіграють основні гравці. Відбувається їх кристалізація. Це США, Саудівська Аравія і Росія", - зазначив Сєчин.

І тут - найцікавіше. Справді, глобальний нафтовий ринок формують ці три країни. Їм уже тісно втрьох, хоча США досі ще є імпортером нафти, на відміну від двох інших гравців. Але менш ніж 10 років тому США були найбільшим імпортером газу, а тепер уже експортують його. США потрібен простір, щоб розвернутися з нафтовидобутком. Хтось третій - зайвий. Потрібно менше альтернативної енергетики, або принаймні її не потрібно так багато. Ера вуглеводнів має тривати. Ось у цьому позиції Тіллерсона й Сєчина збігаються. "ТіРекс" та "Ігор Грозний" (одне з прізвиськ Сєчина) очолюють найбільші й найвпливовівші компанії у США і Росії. Мають однакові погляди на низку глобальних проблем та спільні інтереси в розробці складних і важкодоступних родовищ. Насамперед - у Заполяр'ї й Арктиці.

За оцінкою "Роснефти", запаси Західно-Сибірської нафтогазової провінції перевищують запаси Мексиканської затоки і порівнянні з запасами Саудівської Аравії. Варто звернути увагу на порівняння з королівством нафти і піску. Exxon хоче брати участь у розробці не тільки американської Арктики, а й російської. Сєчин, як один з головних будівельників енергетичної наддержави, - ключовий російський візаві Тіллерсона. Його зв'язки та вплив забезпечують зараз для Exxon режим найбільшого сприяння в РФ. У 2011 р. обидві компанії підписали угоду про стратегічне співробітництво. Сєчин 2013-го зазначив: "Наше співробітництво торкається найперспективніших сфер нафтогазової галузі: ділянки на шельфі Арктики й глибоководні ділянки Чорного моря загальною площею 773 тис. кв. км, важковидобувні запаси нафти в Західному Сибіру, а також перспективний проект СПГ на російському Далекому Сході. Ми переконані, що реалізація всіх цих проектів слугуватиме інтересам акціонерів обох компаній". Сума інвестицій за проектами в Росії оцінюється у 200-300 млрд дол. До того ж "Роснефть" отримує доступ до 6 проектів Exxon на території США.

"ТіРекс" давно знайомий із Путіним, ще з 1990-х, коли він представляв Exxon Mobil у Росії. Жартують, що Тіллерсон спілкувався з Путіним частіше, ніж будь-який інший американець, за винятком Генрі Кіссінджера. У 2012-му він був нагороджений російським орденом Дружби. "ТіРекс" виступає за скасування санкцій проти РФ, хоча російська окупація Криму спричинила втрату компанією Exxon досить перспективного проекту шельфового газовидобутку в українському секторі Чорного моря (Скіфська площа). Однак цю втрату, ймовірно, Тіллерсону пообіцяли з лишком компенсувати в не менш масштабних 10 узгоджених у рамках стратегічного партнерства проектах у Росії. Але через санкції проти РФ довелося згорнути 9 із них - в Арктиці, Західному Сибіру та на шельфі Чорного моря. Свої збитки компанія вже оцінила в 1 млрд дол. Тепер, якщо "ТіРекса" буде призначено держсекретарем, відкривається вікно можливостей для обох компаній, котрі традиційно використовують свої держави в корпоративних цілях. Усе це може позначитися на глобальній ситуації, а не тільки на двосторонніх американо-російських відносинах.

1. На тлі викладеного обструкція Трампа Паризькій кліматичній угоді нині логічно вписується в інтереси глобальних нафтових гравців, і насамперед - Exxon. Швидше за все, демонструючи негативне ставлення до Паризької угоди, Трамп не так висловлював свою думку, як ретранслював позиції вуглеводневих магнатів, для яких важливо продовжувати business as usual якомога більше, а Трампу - бути президентом якомога довше.

2. Дует Трамп-Тіллерсон намагатиметься переконати американських законодавців зняти санкції з Росії, хоча Крим залишається окупованим і РФ продовжує агресію проти України. Для Exxon важливо продовжити ініційовані багатомільярдні проекти видобутку вуглеводнів у Західному Сибіру та в російській Арктиці спільно з "Роснефтью". Варто згадати, що підписання угоди про стратегічне співробітництво з Exxon Mobil стало своєрідним "відпущенням гріхів" російській держкомпанії у "справі Юкоса", ідеологом і організатором руйнування якого був Сєчин. Тепер тандем Тіллерсон-Сєчин готовий іти далі, і не тільки задля отримання багатомільярдних прибутків, а й для збереження світової енергетики якомога довше на вуглеводневому сценарії.

3. Арктичні проекти "Роснефти", що реалізуються в екстремальних кліматичних умовах, дають можливість отримати значно масштабніші кошториси на їх реалізацію, ніж "відкатопроводи" Міллера. Не будуть скривджені ні партнери, ні підрядники, ні політики, що їх дахують.

4. США часів президентства Трампа з держсекретарем Тіллерсоном можуть пожертвувати давнім стратегічним партнером на Близькому Сході - Саудівською Аравією. Її нафта більше не потрібна США, понад те, вона - все відчутніше зайва на світовому ринку як для Росії, так і для Америки, яку Трамп хоче зробити самодостатньою в питанні нафти, як це вже є з газом. Угода з Росією щодо саудитів може бути здійснена за замовчуванням сторін: США залишають Ер-Ріяд напризволяще, що почалося ще при Обамі і прогнозовано приведе королівство до внутрішніх катаклізмів, із подальшими падінням нафтовидобутку та втратою саудитами ролі глобального нафтового плеймейкера.

5. Exxon Mobil і "Роснефть" візьмуться за Арктику, з усіма екологічними ризиками, які з цього випливають. Exxon більше прагнутиме працювати в російській Арктиці, бо на Алясці вона має недобру славу, - катастрофи нафтового танкера Exxon Valdez з розливом нафти у 1989 р. не забули. Але для того, щоб арктичні проекти були прибутковими, необхідні високі ціни на нафту - від 80 дол. за барель. Для цього саме й потрібні колапс Саудівської Аравії та війна на Близькому Сході - щось схоже на ірано-іракську війну 1980-1988 рр. Паралельно вирішується завдання створення додаткових проблем Китаю, для якого поставки нафти з Перської затоки стають дедалі значущішими, а Саудівська Аравія - вже постачальник №1 для КНР.

6. Гробар ЮКОСа І. Сєчин, імовірно, надихнувся ідеєю М. Ходорковського про злиття ЮКОСа з одним з американських нафтогазових гігантів. До речі, Exxon у 2000-х найбільше цікавився саме ЮКОСом. Прямі домовленості Ходорковського і "Залізного заду" Лі Реймонда в обхід Кремля викликали його негативну реакцію. Exxon планувала отримати 40% акцій ЮКОСа, які оцінювалися у 25 млрд дол. 2003-го. Ця частка могла бути потім доведена до 50%. Не зрослося тоді. "Ігор Грозний" завадив. Але тепер він діє так, як Ходорковський у 2000-х. При цьому, правда, Сєчин не демонструє відкрито політичних амбіцій, але вже не секрет, що він контролює силовиків. Усе, що Путін зміг протиставити Сєчину після приватизації держпакета, - це посилити позицію відданого йому соратника Матіаса Варніга, зробивши його незалежним директором у "Роснефти".

7. Не виключено, що гроші на приватизацію держпакета "Роснефти", які формально начебто прийшли через "Гленкор" і суверенний фонд Катару, насправді можуть виявитися грішми окремих акціонерів та менеджерів Exxon, а також "Роснефти", включно з її головою. На Exxon саме і вказує наявність катарців у схемі. Відомо, що, починаючи з 2000-х, американська компанія - традиційно найбільший інвестор Катару. Компанія вклала близько 40 млрд дол.

Тому, у разі призначення Трампом "ТіРекса" на посаду держсекретаря, світ отримує не тільки ризик продовжити еру викопного палива, а й формулу світових потрясінь: Тіллерсон + Сєчин = США - (Європа + Паризький договір) + (Тайвань - КНР) - Саудівська Аравія + (Росія - Путін). Примітно, що Путін стає баластом, третім зайвим для ефективного тандему двох хижаків. Exxon має добру корпоративну пам'ять і апетит, вона вміє вирішувати далекосяжні завдання, що потребують не років, а десятиліть. Хоча "Залізний зад" уже давно не очільник Exxon і 13 років тому угода зірвалася, але для компанії, історія якої налічує майже 140 років, це не час. У 2003-му керівник Exxon Mobil побував у Москві, щоб узяти участь у Всесвітньому економічному форумі, іншими учасниками якого були глава ЮКОСа М. Ходорковський, а також президент Росії В. Путін. Лі Рэймонд розраховував отримати благословення Путіна на злиття з ЮКОСом. Але Сєчин зруйнував ці плани і переконав Путіна, що за угодою стоїть план захоплення економічної та політичної влади в Росії. Спрацювало. Сєчин і Путін продемонстрували, що з ними треба рахуватися. Особливо з Сєчиним. Невдача "Залізного заду" мало хвилює "ТіРекса", у нього є свої рахунки до Путіна, який і його, керівника найбільшої світової компанії, не завжди вшановував увагою. У 2000-х як представник у Росії він відповідав за діяльність видобувного консорціуму на шельфі Сахаліну в рамках угоди, яку в Москві назвали грабіжницькою і згідно з якою нафта експортувалася в обхід федерального бюджету. Кінець цьому і надприбутковому бізнесу Exxon поклав Путін. Але він тепер не важливий, якщо є інший, ніж у 2000-х, Сєчин.

Зараз обидві сторони, "ТіРекс" та "Ігор Грозний", працюють у синергії. Торік Сєчин, наприклад, захищав Exxon від претензій з боку уряду в сахалінському проекті, ну, а Тіллерсон висловлювався за перегляд санкцій стосовно РФ. Кожен із них, очолюючи найбільші компанії, по суті, поставив державну машину на службу корпоративним цілям та особистим амбіціям. І те й інше має глобальний вимір, враховуючи масштаб корпорацій. Вони готові уповільнити технологічний прогрес - світ без нафти, подовжити епоху нафтових тиранозаврів. Тому, враховуючи бойовий досвід Сєчина у 1980-х, не можна виключати, що сценарій російського кібервтручання в американську виборчу кампанію мав на меті не тільки привнести певний хаос у США, а цілком конкретно - привести до влади саме Трампа, на якого вже зробив ставку Exxon Mobil. Таким чином, це не Трамп ходить Тіллерсоном, а "ТіРекс" отримав на руки козир. До речі, козирна карта в англійській мові - trump*. Символичній збіг у цьому випадку.

Хижаки не марнують шансу, полюючи на здобич. При цьому кожен дивиться на іншого як на можливу здобич.

P.S. Росіянам святкувати перемогу на кшталт "Держдеп наш" зарано. Процедура затвердження кандидатури на посаду держсекретаря США не така проста, як здається, і самого бажання президента недостатньо, щоб той або інший кандидат сів у головне крісло Держдепу. США - не Росія. Ймовірність того, що "ТіРекс" стане держсекретарем, очевидно, є, і чимала. Але навіть якщо він не стане ним, то показово, що історія навколо "ТіРекса" висвітила ті транснаціональні корпоративні сили, які так чи інакше впливатимуть на формування американської політики.