Чарівність країни керованої демократії

У офіційного Києва з’явився новий взірець для наслідування —Казахстан. Нурсултан Назарбаєв, який минулого тижня побував в Україні з офіційним візитом, зумів так презентувати на переговорах свою країну, що зачаровані східною солодкавою велемовністю деякі українські політики й чиновники не могли приховати: вони заздрять ефективності державного менеджменту, здійснюваного главою казахської держави. Та й сам Віктор Ющенко на підсумковій прес-конференції, коментуючи економічну і внутрішню політику Казахстану за останній рік, не втримався, щоб не сказати: «Це політика успіху». На думку українського президента, зміни, які відбулися в казахській економіці, «в Україні слід було б здійснити ще років вісім тому».

Казахстану справді є чим пишатися: Нурсултан Назарбаєв зумів провести ефективні економічні реформи. У результаті 90% казахської економіки перебуває у приватних руках. У приватній власності — електростанції, сільськогосподарська земля. У державній — лише нафто- й газопроводи, магістральні електромережі, нафтогазовий комплекс, оборонні підприємства. Упродовж кількох останніх років щорічне економічне зростання становило 9—10%. Поступово розв’язується проблема безробіття, а проведена урядом макроекономічна політика дозволяє підтримувати інфляцію на низькому рівні — близько 7% на рік. Економічна й політична стабільність цієї центральноазіатської країни приваблює інвесторів. За даними казахської сторони, прямі іноземні інвестиції за роки незалежності становили 40 млрд. дол. (В Україні, до речі, за даними на жовтень 2005 р., ця цифра сягнула всього лише... 9,5 млрд. дол.)

Зазначимо, що Казахстан першим на пострадянському просторі отримав від Сполучених Штатів і Європейського Союзу статус країни з ринковою економікою. Наскільки це заслужено, демонструє такий приклад: якщо українська армія лише наближається до того, що харчування для солдатів поставлятимуть за контрактом приватні фірми, то в казахстанській уже давно практикують таку систему обслуговування. Уже тепер, за даними Всесвітнього економічного форуму, у світовому рейтингу конкурентоспроможності Казахстан посідає 61-ше місце, випереджаючи всі країни Співдружності. (Україна тримає 84-те місце.) Не в останню чергу і з тієї причини, що Назарбаєв намагається боротися з корупцією. Зокрема держслужбовці одержують у країні високі зарплати.

Сьогодні Казахстан — досить стабільна держава. Але апологети казахського шляху розвитку мають пам’ятати: стабільність Казахстану — це стабільність авторитарної держави, де багато чого вирішують кланові зв’язки та президент. Як жартуючи зазначив один з аналітиків, «у Казахстані справді існує приватна власність. Але це власність кількох сімей». Не слід також забувати, що Нурсултан Назарбаєв неодноразово підкреслював, зокрема й у своєму виступі перед українськими парламентаріями: у своїй політиці він керується формулою «спочатку — економічні реформи, а потім — політичні». А така концепція державного розвитку, що передбачає керовану демократію, не годиться для країни, керівництво якої декларує підтримку демократичних процесів на пострадянському просторі.

Про повний контроль Назарбаєва над подіями у країні свідчить, до речі, і його візит в Україну. Демократичні революції на пострадянському просторі, приводом до яких стали фальсифікації результатів голосування, вимагають від президентів держав із цього регіону підвищеної уваги та обережності. І в цьому сенсі візит в Україну Нурсултана Назарбаєва досить примітний: він відбувся за два тижні до президентських виборів у Казахстані. Очевидно, у контексті майбутньої події ностальгічні провідини казахським президентом технічного училища № 22 у Дніпродзержинську, де він навчався в юні роки, і підписання в Києві спільно з Віктором Ющенком Плану дій Україна—Казахстан на 2005—2006 роки стали тлом, на якому Назарбаєв демонстрував, передусім казахській опозиції, впевненість у своїх силах.

Але це один, передвиборний, бік візиту Нурсултана Назарбаєва. Друга мета його перебування в нашій країні — переговори з українським керівництвом із питань торговельно-економічної співпраці. І розмову казахський президент був готовий вести предметно й змістовно, а не тільки про потреби представників української діаспори. Принаймні, як розповідали співрозмовники «ДТ», коли на переговорах Віктор Ющенко запропонував провести в Україні рік Казахстану, Назарбаєв відповів у тому дусі, що якщо це буде рік пісень і танців, то в ньому немає сенсу, а ось якщо це будуть конкретні проекти — тоді інша річ. І, вказуючи на членів своєї делегації, серед яких було багато представників бізнесу, сказав українському президентові: ось цей готовий укласти мільйон у таке-то українське підприємство, а цей — в інше.

Що вийшло в результаті? Чіткі перспективи у сфері енергетичного співробітництва між Україною й Казахстаном. І це головний результат дводенного перебування в Україні Нурсултана Назарбаєва. Річ у тому, що, попри тісні політичні відносини з Москвою, Астана досить прагматично підходить до питання диверсифікації шляхів транспортування своїх енергоносіїв на європейський ринок. Цілком очевидно, що казахське керівництво усвідомлює: більше не можна зміцнювати монополію Росії на транзит енергоносіїв, інакше Казахстан стає вразливим. «Газпром» і так уже монополізував транзитні шляхи прокачування казахського газу: кілька тижнів тому росіяни підписали з «Інтергаз Центральна Азія», дочірньою компанією «Казмунайгазу», пакет контрактів терміном на 2006—2010 роки на транспортування блакитного палива територією Казахстану.

Для України підписання цих документів означає, що наша країна фактично втрачає можливість закуповувати газ без посередництва «Газпрому» з Казахстану, Туркменистану, Узбекистану. Проте для Києва Казахстан цікавий не лише своїми запасами газу. За прогнозами експертів, ця країна вже найближчими роками стане одним із десяти провідних експортерів нафти: 2015 року вона планує досягти рівня її видобутку в обсязі до 150 млн. т на рік. І основний ринок споживання нафти Астана бачить у країнах Західної Європи. Враховуючи заяву представників Державної нафтової компанії Азербайджану (ДНКАР) про те, що до 2010 року в нафтопроводі Баку—Тбілісі—Джейхан не буде вільних потужностей для казахської нафти, нафтопровід Одеса—Броди—Плоцьк—Гданськ набуває для Казахстану особливого значення.

Такий інтерес із боку казахів милий серцю прибічників прямого використання нафтопроводу Одеса—Броди. Але в Києві мусять враховувати, що український напрямок — не єдиний, на якому працюють казахи, вирішуючи питання диверсифікації поставок своєї нафти на європейський ринок: в Астані не лише активно трудяться над приєднанням до нафтопроводу Баку—Тбілісі—Джейхан, а й опрацьовують іранський напрямок транспортування казахського чорного золота. А казахська нафта ще ж тече й по трубах Каспійського трубопровідного консорціуму (КТК). Є в казахів інтерес і до поставок чорного золота російськими трубами до Литви, на завод Mazeikiu Nafta. До речі, виник він, не в останню чергу, через тарифну політику на нафтотерміналі «Південний»...

Тому перспективи українсько-казахського енергетичного співробітництва вимагають від Києва вироблення дуже обережної та гнучкої офіційної політики стосовно Казахстану. Ідеться не тільки про підтримку намірів Астани головувати 2009 року в Організації з безпеки і співробітництва в Європі чи про проведення гнучкої тарифної політики стосовно транзиту казахської нафти, що має підвищити транзитну привабливість нашої країни. Сьогодні також важливо зайняти правильну позицію під час оцінки майбутніх президентських виборів. Які, у чому немає жодних сумнівів, виграє Нурсултан Назарбаєв. Очевидно, з урахуванням перспектив у сфері енергетичного співробітництва, позиція Києва повинна бути значно м’якшою, ніж навіть під час оцінки азербайджанських парламентських виборів. Адже якщо у випадку з Азербайджаном ішлося про використання цієї країни як транзитної території для енергоносіїв, то тут ідеться, власне, про нафту й газ. Судячи з настроїв, які панують на Банковій, офіційний Київ, схоже, готовий зайняти м’яку позицію. Принаймні можна з упевненістю стверджувати: Україна не поспішатиме приєднуватися до можливих різких заяв із боку західноєвропейських демократичних та політичних інститутів стосовно процесів, які відбуваються в Казахстані.

Але майбутнє відносин двох країн залежить не лише від оцінки українською стороною процесу президентських виборів. Офіційний Київ повинен уважніше підходити до організації візитів делегацій із цієї центральноазіатської країни, де уважно стежать за нюансами протоколу. А похибок під час візиту Нурсултана Назарбаєва не бракувало. Так, перенесення зустрічі українського й казахського президентів із ранку п’ятниці на вечір призвело до того, що Володимир Литвин змушений був дві години обговорювати з Назарбаєвим «розвиток україно-казахстанських відносин і їх парламентську складову». Водночас українська сторона, захопившись першою особою, забула погодувати членів казахської делегації: обід у них розпочався лише наприкінці робочого дня...

На щастя, ці організаційні огріхи не вплинули на загальну атмосферу перебування в нас Нурсултана Назарбаєва та результати візиту. Оскільки вони не обмежилися наміром казахського президента купити сім літаків Ан-148 або зацікавленістю Астани активізувати співробітництво в космічній сфері через спільні проекти на космодромі Байконур. Для Києва значно важливішою виявилася готовність Казахстану стати повноправним учасником добудови нафтопроводу Одеса—Броди—Плоцьк—Гданськ. «Проблем із доставкою та обсягом нафти не буде», — заявив на прес-конференції Нурсултан Назарбаєв, відповідаючи на запитання журналістів, звідки Казахстан планує брати нафту для прокачування цим коридором. Утім, це лише заяви, які ще треба перевести в практичну площину — підписані угоди та контракти. (Заради справедливості зазначимо: багато що тут залежить і від представників вищих ешелонів української влади.) Але не слід також забувати, що з 59 млн. т нафти, видобутої 2004 року в Казахстані, лише вісім мільйонів належать державі, решта — приватним компаніям. Правда, нині казахи активно працюють над тим, щоб виправити такий стан справ, змінивши відповідні закони й викупивши активи іноземних компаній у власність держави. І в цій ситуації гарантією інтересу Астани до українських транзитних шляхів служить те, що казахська сторона бере активну участь у створенні спільного з українцями підприємства з будівництва 52-кілометрової перемички, яка з’єднає нафтотермінал «Південний» із «Придніпровськими магістральними нафтопроводами»...