Цар і царевич

Після своєї інавгурації президент Росії Владімір Путін на одному подиху провів через Держдуму призначення прем'єром Дмитра Медведєва.

Розпочалося призначення членів уряду, і це вже поза парламентськими повноваженнями. Єдина системна зміна - зниження військових витрат. В іншому в колоді російських державних посад тасуються ті самі карти.

Якщо в когось і були сумніви щодо призначення Дмитра Медведєва прем'єр-міністром, вони розвіялися вже на інавгурації Владіміра Путіна 7 травня. Праворуч від трибуни, на якій російський президент складав присягу, як звичайно, розташовувалася найближча до нього чиновницька рать. Подібно до психологічних розміщень за Хеллінгером, у цій прорідженій групі хтось стояв ближче, хтось лівіше, хтось правіше, хтось визирав через спини. Далі на три зали Великого Кремлівського палацу і навіть на Соборну площу Кремля видовжилася щільна юрба з шести тисяч запрошених.

Найближчим до Путіна того дня був Дмитро Медведєв із дружиною ліворуч і колишнім канцлером Німеччини Герхардом Шредером - праворуч, ще правіше - патріарх Кіріл. Упритул за їхніми спинами - колишній агент Штазі й нинішній член наглядових рад і правлінь кількох російських енергетичних компаній Матіас Варніг. Лівий фланг цієї могутньої купки прикривала вдова колишнього російського президента Наїна Єльцина, правий - на певній віддалі міністр оборони Сергій Шойгу. Далі за їхніми спинами - найближчі помічники й члени Радбезу, зокрема його постійні члени з-поміж міністрів - Володимир Колокольцев (МВС) і Сергій Лавров (МЗС). Вони, безперечно, близькі до російського президента, але щоб не було сумнівів, якою мірою, - в одному ряду з ними стояв американський кіноактор Стівен Сігал, котрий прийняв російське громадянство.

Узагалі, в колі наближених до Путіна фігур його режиму влади, статус яких мало корелює з займаною в політичній системі позицією, упізнаваних в Україні осіб мало. Але саме ці невідомі визначають політику Росії стосовно України і, відповідно, майбутнє окупованих територій. Це, зрозуміло, не Владислав Сурков, харизматичний, але все ж таки просто виконавець вищої волі, якого якщо й запросили на інавгурацію, то він загубився десь глибоко в юрбі.

Неквапний плин російської державної думки напередодні інавгурації потривожив хіба що Олексій Навальний. За два дні до неї він провів загальноросійську акцію "Він нам не цар". Вона змусила російську владу понервуватися, хоч і не була масовою. У російських столицях на протест вийшло по три-чотири тисячі, в інших містах - по кілька сотень і десятків. Але, ймовірно, тема акції поцілила в якусь болючу точку. По всій Росії затримали близько 1,6 тисячі людей. У Москві влада опустилася до застосування російської версії "тітушок" - загонів національно-визвольного руху (НВР) і "казаков" з нагайками, - нагадавши самою символікою, що російська революція хоча й спить, але вона жива.

Не просто прем'єр

Ще за місяць до інавгурації було відомо, що призначення нового прем'єра буде так само стрімким, як і 2012 року, хоча до дня інавгурації Путін ані словом не згадав публічно, хто ним буде. Засідання Держдуми завчасно призначили на 8 травня, між днем інавгурації 7 травня і Днем Перемоги 9 травня. Було зрозуміло, що парад прийматиме вже сформована вища влада. Голова Держдуми В'ячеслав Володін напередодні засідання Держдуми, коли путінської кандидатури прем'єра ще не оголосили, анонсував, що консультації цієї анонімної, але впізнаваної особи з парламентськими фракціями відбудуться вже ввечері в день інавгурації, щойно новий-старий президент прийме конституційно обов'язкову відставку уряду і внесе в Держдуму кандидатуру прем'єра.

Прем'єром Росії 8 травня з результатом 374 голоси проти 56 знову став Дмитро Медведєв. Для обрання було достатньо простої більшості 226 голосів, але він отримав більше конституційної більшості - 300 голосів. З 450 депутатів були присутні 433, голосували 430. Потрібну кількість голосів могла дати одна лише "Единая Россия", яку очолює Медведєв, (339 мандатів), але за нього проголосувала також ЛДПР Володимира Жириновського. Виставу опозиційності в присутності Путіна, котрий представляв свого кандидата, влаштували КПРФ Геннадія Зюганова і "Справедливая Россия" Сергія Миронова, які проголосували проти. Навряд чи вони на це зважилися б, якби їхні голоси щось значили. Тепер за процедурою Медведєв пропонуватиме Путіну членів уряду, а той їх затверджуватиме. Ні Держдума, ні Рада Федерації для цього не потрібні.

Медведєв у російській системі влади - це більше, ніж прем'єр, принаймні не просто прем'єр. У Росії достатньо людей, які могли б ефективніше виконувати прем'єрські функції. Останнім часом Путін усе більше запроваджував практику прямого керівництва урядом, якщо йшлося про принципові питання. Він регулярно проводив наради з урядом у присутності прем'єра й окремо - з економічним блоком уряду без прем'єра і навіть першого віце-прем'єра. Навряд чи в цій практиці щось зміниться.

kremlin.ru

Державна функція Медведєва - бути другою особою, конституційним замісником президента, якщо він з якихось причин не зможе виконувати свої повноваження - через хворобу, польоти на дельтаплані чи занурення в глибини морів. Медведєв - людина, яка здатна за необхідності посісти трон, узявши в руки ядерну валізку, і на першу вимогу Путіна його звільнити. Це єдина людина у владі, якій російський президент повністю довіряє і яка неодноразово доводила свою відданість, навіть коли її конфіденти нашіптували про можливість поборотися за владу.

У Росії вже зо два роки говорять про конституційну реформу. Ближче до середини нового строку Путіна її, скоріше за все, проведуть. Параметри, які нині озвучуються, свідчать про те, що через певний час у російського президента або голови державної ради, залежно від того, як Путін бачить назву своєї посади після 2024 року, з'явиться заступник, не обтяжений роллю прем'єра. Де-факто, цю роль уже нині виконує Дмитро Медведєв.

Функції другої особи потребують політичної та апаратної ваги. Нехай обмежена, але вона у Медведєва є, хоча б завдяки тому, що йому особливо довіряє президент. У попередньому складі уряду Медведєва оточували три різною мірою близькі людини - перший віце-прем'єр Ігор Шувалов, віце-прем'єр з питань транспорту Аркадій Дворкович, керівник апарату уряду в ранзі віце-прем'єра Сергій Приходько. Тепер їх не буде, але будуть інші. Це зрозуміло зі змісту консультацій Медведєва з парламентськими фракціями напередодні призначення, що просочився у ЗМІ. Щодо Ігоря Шувалова ситуація з високою імовірністю прогнозувалася (він сам уже не хотів обіймати цю посаду), щодо інших - як мінімум була очікуваною. Дворкович минулої осені потрапив під критику президента. Напередодні формування уряду він, помітно хвилюючись, доповідав Путіну, що не всі інфраструктурні поліпшення в московських аеропортах вдасться закінчити до чемпіонату світу з футболу. Приходько ж у лютому опинився в гучному політичному секс-скандалі, відомому як "Рибка-гейт".

Новим першим віце-прем'єром зі збереженням посади міністра фінансів стане Антон Силуанов - людина з команди Олексія Кудріна. Головне, про що свідчить це призначення, - Росія в особі Путіна збирається не витрачати гроші на нові війни, а накопичувати їх для масштабних інвестицій у людський капітал та інфраструктуру. Історія з різким падінням військових витрат - із цієї ж серії. Це падіння не таке глибоке, як стверджують експерти SIPRI (на 20% у 2017 р.), але як заявив прес-секретар Кремля Дмитро Пєсков (якому пророкували посаду очільника МЗС, але наразі це навряд чи), "тенденцію позначено правильно". Судячи з того, як браво Сергій Шойгу приймав парад 9 травня, він поки що збереже посаду міністра оборони. Багато хто вважав, що він може стати віце-прем'єром або повпредом президента в одному з федеральних округів, звільнивши своє місце для одного з нових улюбленців Путіна - губернатора Тульської області Олексія Дюміна (котрий командував спецвійськами під час окупації Криму) або для головнокомандувача повітряно-космічних сил Сергія Суровикіна (одного з найуспішніших оперативних командирів під час російської війни в Сирії). Шойгу - скоріше символ, ніж практичний інструмент російського мілітаризму. Його перебування на посаді - індикатор того, що Росія наразі скоріше капіталізуватиме результати вже розв'язаних війн, ніж починатиме нові.

Згідно з першими анонсами віце-прем'єрів, троє з них (усього в старому уряді їх було дев'ятеро) збережуть посади зі зміною профілю. Дмитро Козак стане промисловим віце-прем'єром. Раніше він відповідав за широке коло питань, пов'язаних, зокрема, з Кримом, Донбасом і Придністров'ям. Спортивний віце-прем'єр Віталій Мутко стане віце-прем'єром будівельним. Віце-прем'єром з питань культури і спорту стане Ольга Голодець. Її місце соціального віце-прем'єра посяде нинішня голова Рахункової палати Тамара Голикова. Це кадр, який викликає особливу довіру Путіна. Максим Акимов, технократ, який проявив себе як заступник керівника апарату уряду, стане транспортним віце-прем'єром. Посаду керівника апарату уряду, що очікувалася для нього, обійме начальник контрольного управління адміністрації президента Костянтин Чуйченко. Це однокурсник Медведєва, який ішов за ним по всіх призначеннях і якого Путін залишив в адміністрації після рокіровки 2012 року. Віце-прем'єром з питань сільського господарства стане Олексій Гордєєв, політичний представник президента в Центральному федеральному окрузі, якого багато експертів помилково списали в утиль. Судячи з того, що він народився в НДР, йому особливо довіряє російський президент.

Новим віце-прем'єром з питань оборонно-промислового комплексу стане заступник міністра оборони з питань озброєнь Юрій Борисов. Він замінить Дмитра Рогозіна. Борисова вважають у Росії одним з найкращих менеджерів у своїй сфері. Він не схильний до гучних заяв у стилі Рогозіна, але тихо куватиме щит і меч Росії на ті гроші, які йому виділять Путін, Медведєв і Силуанов. Рогозіна, звичайно ж, прилаштують, але не на таку значну посаду, а на доречнішу для набутого ним образу блазня.

Санкційні надії

Розмови навколо повернення Олексія Кудріна в російську владу - найбільш інтригуюча частина очікувань від нового уряду, і ширше - від оновленої системи російської влади. У минулому він відомий економічний ліберал, нині - автор програми Путіна, ухваленої у вигляді нових "травневих указів". У цій ролі він скоріше державний діяч без портфеля (поки що), ніж просто економіст. Кудрін близький до Путіна, але довго був у непримиренному конфлікті з Медведєвим. Саме Медведєв наприкінці його президентської каденції зняв 2011 року Кудріна з посади міністра фінансів після серії конфліктів, пов'язаних із протидією Кудріна збільшенню військових витрат на шкоду цивільному сектору. Але конфлікт між ними особистий, а не ідеологічний. Обоє якийсь час приміряли роль головного російського ліберала. Медведєва давно вже таким перестали сприймати, Кудрін ним залишився. Торік він відкрито закликав Путіна знизити геополітичну напруженість в ім'я економічного зростання.

Особистий конфлікт між Медведєвим і Кудріним в останні два-три роки поступово згладжувався. Під час підсумкового звіту колишнього уряду перед Держдумою Медведєв сказав про Кудріна: "Це не мій опонент, це мій колега". У квітні вони зустрічалися особисто, і цю інформацію акуратно злили в російські ЗМІ. Проте врегулювання протиріч виявилося не таким глибоким, щоб Кудрін зміг стати першим віце-прем'єром у новому уряді Медведєва (будь-яка інша посада в уряді для нього була би занадто дрібною). Обговорювався варіант, що першим віце-прем'єром стане економічний помічник президента Андрій Бєлоусов. Тоді в адміністрації Путіна розчистилося б місце для Кудріна. З адміністрації він разом із першим заступником керівника Сергієм Кирієнком визначав би стратегію соціально-економічного прориву, мету якого вже підтверджують нові травневі укази Путіна, а перший віце-прем'єр і соціально-економічний блок уряду - її б реалізовували. Але Медведєв заперечував проти Бєлоусова як оперативного керівника уряду так само наполегливо, як і проти Кудріна.

Як можна зрозуміти, Путін в останній момент почув Медведєва, і це свідчить про реальну політичну й адміністративну вагу останнього. Кудрін повернувся в уряд хіба що у вигляді своєї тіні, яка набула власної суб'єктності, - Антона Силуанова, в якого з прем'єром нормальні стосунки. Отримає Кудрін важливу посаду в адміністрації чи залишиться неформальним стратегом президента - запитання. Логіка нових призначень говорить на користь першого, але є аргументи й на користь другого. Невідомо, чи готовий сам Кудрін долати терни, аби пробитися до зірок. Якщо Путін йому скаже, Кудрін виконає наказ. Однак є й інші "але".

У російських ЗМІ, ймовірно з подачі бізнесменів, які потрапили під останню хвилю санкцій (Олегу Дерипасці й Віктору Вексельбергу загрожує якщо не розорення, то стрімке падіння в рейтингу Forbes), почали просувати думку, що Кудрін - остання надія на системне розв'язання проблеми санкцій. Кудрін справді чи не єдина людина в російській владі, яку Захід готовий слухати без відрази. Але саме це може закрити йому шлях до важливої державної посади. Коли анонсувалися нові призначення в уряді під час консультацій Медведєва з фракцією "Единой России", якщо вірити російським ЗМІ, згадка про збереження за Віталієм Мутком, замішаним у серії допінгових скандалів, посади віце-прем'єра викликала в залі смішки. Медведєв відреагував голосом Путіна: "Ми під зовнішній тиск не прогинаємося". Якщо Путін у надіях Дерипаски, Вексельберга та інших на Кудріна відчує зовнішній тиск, державну посаду той навряд чи отримає. Але якщо все ж таки отримає - це означатиме, що вийти з міжнародної ізоляції для Росії важливіше, ніж зберегти обличчя.

* * *

У відносинах з Україною навряд чи Росія готова кардинально переглянути політику останніх років. Новація лише в тому, що тепер військовий чинник бачиться в Кремлі не таким важливим, як раніше. Росія намагатиметься переступити через конфлікт з Україною, заморозивши його на максимально безпечному рівні. Але західні санкції проти Росії запроваджено не для того, щоб вона просто змінила імідж, - змінитися має політика. Зниження військових витрат - серйозна заявка на зміну. Але в іншому Росія залишається колишньою: цар, царевич і їхній уряд котитимуть Росію второваною колією імперської величі.