Шантаж.
Така суть нинішньої політики Будапешта стосовно Києва.
Останніми тижнями голова МЗС Угорщини Петер Сійярто неодноразово повторював: Будапешт блокуватиме інтеграцію України в ЄС і НАТО, якщо Київ не піде на зміну свого закону про освіту. Мовляв, Угорщина "не пожертвує закарпатськими угорцями на вівтарі світової політики". На думку Сійярто, якщо для України важливо інтегруватися у структури Євросоюзу та альянсу, то Київ повинен виконати свої міжнародні зобов'язання і відкликати закон, який "дискримінує" нацменшини.
При цьому Сійярто заявляє: попри конфлікт із Києвом, Угорщина не хоче порушувати єдність Євросоюзу й не планує зривати продовження санкцій проти Росії.
Закон про освіту - тільки частина вимог Будапешта. За словами прем'єр-міністра Віктора Орбана, рішення Венеціанської комісії щодо цього українського закону не зніме претензій Будапешта до Києва. Орбан вважає, що освітній закон - лише одна з точок напруги. На його думку, у двосторонніх відносинах є й інші теми, чутливі для Будапешта, - законопроекти з питань громадянства та мови, а також питання повернення церковного майна.
Для українців, які четвертий рік воюють із Росією, те, що відбувається в україно-угорських відносинах, - жахливе дежавю. Тональність заяв Будапешта скидається на риторику Москви, яка публічно позиціювала себе захисницею російськомовного населення на території колишнього Радянського Союзу. Закінчилося це вторгненням, окупацією Криму та частини Донбасу, загибеллю тисяч українських громадян.
Російсько-українська війна і стала однією з причин появи в законі про освіту статті 7, котра стосується мови навчання. Офіційний Київ нарешті усвідомив банальну істину - державна мова служить для країни об'єднавчим чинником і сприяє самоідентифікації її громадян. При цьому Павло Клімкін та Лілія Гриневич неодноразово заявляли під час зустрічей зі своїми угорськими колегами: закон про освіту буде впроваджуватися у взаємодії з національними громадами та з урахуванням їхніх особливостей.
"Україна готова до діалогу з будь-якою країною щодо імплементації мовної статті. Ми виходимо з необхідності забезпечити рівний доступ усіх громадян України до української мови. При цьому ми не порушуємо прав національних меншин, а тільки даємо їм додаткові можливості інкорпоруватися в українське суспільство. Їхнє нинішнє становище - дискримінаційне: без знання державної мови представники національних меншин не можуть повноцінно реалізуватися в Україні. Закон про освіту виправляє цю несправедливість", - заявив у коментарі DT.UA заступник міністра закордонних справ Василь Боднар.
І Київ, і Будапешт мають свої національні інтереси. Іноді вони збігаються, інколи - діаметрально протилежні. Природно в ситуації, коли виникають конфлікти, шукати компроміси. Однак в уряді Орбана не хочуть чути аргументів української сторони, вимагаючи, щоб українська держава повернула статус-кво. Використовуючи мову ультиматуму, Будапешт (на відміну від Варшави та Бухареста) не має наміру вести діалог із Києвом щодо закону про освіту.
Не можна назвати нормальною ситуацію, коли глава МЗС Угорщини ігнорує пропозицію свого українського колеги разом поїхати на Закарпаття і їде туди сам. При цьому ще й стверджує, що вважає українську пропозицію запізнілою. Важко назвати нормальною ситуацію, коли Петер Сійярто під час візиту Павла Клімкіна до Будапешта заявив, що український уряд не повинен говорити, що добре і що зле для угорців Закарпаття. А уряд якої країни повинен? Угорщини?
Ще місяць тому один високопоставлений український дипломат казав, що "Орбана вдалося заспокоїти, а проблему - пригасити". Підстави для таких надій були. У середині жовтня українці й угорці узгодили основні положення протоколу, який мав зняти проблему. Очікування не справдилися: уряд Орбана вирішив не підписувати документ.
Наступні консультації показали: угорці не прагнуть пошуку компромісу. Понад те, угорські міністри у своїх публічних заявах свідомо перекручують слова українських чиновників, заявляючи, що Київ не має наміру враховувати висновки Венеціанської комісії. Це тільки підвищує температуру конфлікту.
При цьому, блокуючи євро- та євроатлантичну інтеграцію, уряд Орбана діє зовсім не в інтересах угорців, які живуть в Україні. "Підтримуючи діалог Києва з ЄС і НАТО, роблячи свій внесок у зусилля цих організацій, спрямовані на протидію російської агресії, Будапешт підтримує і угорців України. Блокування ініціатив України на цьому напрямі - удар по всьому українському суспільстві, у тому числі й по етнічних угорцях", - сказала в коментарі DT.UA посол України в Угорщині Любов Непоп.
Чому ж Будапешт вдається до такої сумнівної політики, як шантаж і погрози на адресу Києва? Навіщо, демонструючи непоступливість, свідомо загострює двосторонні відносини? Хоча Любов Непоп і вважає, що "в обговоренні закону про освіту надто багато емоцій", холодного розрахунку тут значно більше. І аналіз внутрішньо- й зовнішньополітичних причин такої жорсткої та безкомпромісної поведінки угорського уряду свідчить, що україно-угорські відносини ще довго перебуватимуть у стані конфронтації.
По-перше, різкі заяви Віктора Орбана та членів його кабінету стосовно Києва розраховані насамперед на внутрішнього споживача - угорських виборців.
У квітні 2018 р. відбудуться парламентські вибори. Правляча партія "Фідес", яка має рейтинг 40%, планує отримати абсолютну більшість і не збирається давати шанс своєму основному конкуренту - радикальній партії "Йоббік". Тим більше в питанні, що є наріжним у зовнішній політиці уряду Орбана, - захист прав угорців, які проживають за кордоном. Про те, якого значення надає Будапешт цьому питанню, свідчать слова прем'єра, який недавно заявив, що національна місія Угорщини - зберегти всі закордонні угорські громади.
По-друге, схоже, для уряду Віктора Орбана мова ультиматуму - це спосіб не просто зберегти нинішні права угорців на Закарпатті, а й вибити максимальні дивіденди від Києва в контексті розширення прав угорської діаспори в Україні. Віце-прем'єр Угорщини Жолт Шем'єн заявляв, що етнічні угорці за кордоном мають право на автономію та угорське громадянство. Ідея окремого Притиснянського виборчого округу також побутує в середовищі угорського істеблішменту.
По суті, Будапешт робить усе, щоб відірвати угорців від України, підживлюючи сепаратизм.
По-третє, роздмухуючи конфлікт із Києвом, Будапешт намагається зіграти ще й на євросоюзівському майданчику.
Віктор Орбан за роки свого прем'єрства зумів серйозно ускладнити відносини Угорщини і Євросоюзу. Упродовж семи років тривала боротьба і з "брюссельськими бюрократами", і з біженцями, і з Джорджем Соросом та фінансованим ним Центрально-Європейським університетом.
Брюссель уже не один рік обвинувачує Будапешт у відході від демократичних норм, у тому числі в обмеженні свободи слова та інших громадянських свобод, і закликає поважати базові цінності ЄС та виконувати прийняті організацією рішення. Безуспішно: авторитарний Орбан ігнорує Брюссель, посилюючи власну владу. Не випадково у травні 2015 р. президент ЄС Жан-Клод Юнкер публічно назвав Віктора Орбана "диктатором".
Сьогодні над Будапештом нависла загроза застосування статті 7 договору про Євросоюз, яка може позбавити Угорщину права голосу в Раді ЄС. Цю ідею лобіює президент Франції Еммануель Макрон. Переводячи увагу Брюсселя з Будапешта на Київ, уряд Орбана прагне перебити критику на адресу Угорщини з боку Євросоюзу українською темою. Мовляв, зовсім не Угорщина, а Україна - країна, котра порушує базові європейські цінності.
В Угорщині вважають, що така тактика приведе до успіху. Можливо, "фінт" не вдасться з Європейським Союзом, але вже точно вийде з Україною. У Будапешті вважають, що Київ ослаблений, потребує союзників у війні з Росією та партнерів у євро- і євроатлантичній інтеграції і тому муситиме піти на поступки задля збереження добрих двосторонніх відносин.
Не можна сказати, що розрахунки Будапешта необґрунтовані. Раніше Київ часто, жертвуючи своїми національними інтересами, ішов на поступки в принципових питаннях, тільки б зайвий раз не злити сусідів і зберегти з ними бодай видимість добрих відносин. Українська влада надто довго заплющувала очі на угорські прапори на українських держустановах і на те, що українські громадяни не знають державної мови. Як і на не узгоджені з українською стороною візити угорських чиновників на Закарпаття.
То чого дивуватися, якщо українські парламентарії консультують уряд Угорщини з приводу проблем у відносинах із Україною? Днями на сайті угорського уряду з'явилася інформація про офіційну зустріч віце-прем'єра Угорщини Жолта Шем'єна з давнім партнером Віктора Медведчука, народним депутатом Нестором Шуфричем. Повідомлялося, що було обговорено питання, пов'язані з україно-угорськими відносинами, питання угорців в Україні та українського громадянства.
Однак Революція Гідності та російсько-українська війна змінюють Україну. Наша країна стає іншою. І хай Будапешт закликає Київ виключити етнічних угорців із призову в армію, самі українські угорці нарівні з іншими громадянами України добровільно йшли на війну і гинули за свободу країни.
І хоча нерозумно сваритися з сусідами, коли в будинку пожежа, є питання, в яких не можна робити поступок, хоч би як тобі було зле. Суверенітет держави та зміцнення позицій державної мови - серед них.
Триває процес формування повноцінної української держави й української ідентичності. Він неминуче супроводжуватиметься політичними та дипломатичними конфліктами з нашими сусідами. Тому що країни розміщені поруч. Тому що історія народів надто часто перепліталася за минулі століття. Тому що в кожної з держав - свої національні інтереси.
Розумний вихід із ситуації при виникненні конфліктів - пошук компромісів. Київ, на відміну від Будапешта, до цього готовий.
Зазначимо, що угорська влада вже не вперше влаштовує демарші через політику сусідніх країн зі зміцнення позиції державної мови. У 2009 р. між Словаччиною та Угорщиною спалахнув конфлікт через прийняття словацьким парламентом нової редакції закону "Про державну мову". Він посилював контроль за використанням держмови на офіційному та адміністративному рівнях. Зокрема, у мас-медіа, в освітніх, медичних та інших установах. Закон також встановлював штрафи за його порушення - 5 тис. євро.
У Будапешті критикували закон за те, що він, мовляв, дискримінує права угорських меншин, оскільки створюються умови для зникнення угорської мови з суспільного вживання в місцях компактного проживання словацьких угорців. У Братиславі відкинули ці обвинувачення і заявили, що словацька влада не піде на поступки в питанні утвердження словацької мови й не реагуватиме на вимоги та ультиматуми як всередині Словаччини, так і за її межами. Міжнародна спільнота тоді підтримала Братиславу.
Для української влади це непоганий приклад того, як слід відстоювати національний інтерес.
Подальший алгоритм дій України багато в чому визначатимуть висновки Венеціанської комісії, які мають бути оприлюднені 11 грудня. Її рішення стосовно закону про освіту поки що не очевидне. Можна лише прогнозувати, пам'ятаючи її вердикт про закон Колесніченка-Ківалова в грудні 2011 р., що у висновках ітиметься про забезпечення належного балансу між розвитком і використанням державної мови (як об'єднавчого чинника в житті суспільства) і захистом мови національних меншин.
Але що робитиме Київ, якщо висновки Венеціанської комісії будуть негативними? Стане ігнорувати рішення "венеціанки", як це неодноразово робив Будапешт? Чи пожертвує національними інтересами й гордістю задля мінливої підтримки "союзника"?
Спеціалісти рекомендують не піддаватися на шантаж. Інакше в шантажистів буде велика спокуса раз у раз використовувати засіб, який став ефективним. Але до якого варіанта схиляється Київ? "Час здачі національних інтересів минув. Ми не приймаємо шантажу та погроз. Щойно з'являться висновки Венеціанської комісії, ми їх максимально врахуємо. Але, імплементуючи це рішення, Україна не збирається відмовлятися ні від закону про освіту, ні від статті 7", - пояснює позицію української влади Василь Боднар.
Головне - щоб Києву вистачило мужності до кінця дотримуватися цієї позиції, не прогинаючись під зовнішнім тиском. Інакше піар-технологам Банкової знову доведеться видавати поразки за наші зовнішньополітичні перемоги.