Брюссельська перезміна

Новий склад Європейської комісії став черговим результатом залаштункової боротьби всередині розширеного ЄС. З легкої руки колишнього португальського прем’єра Жозе Мануела Дурау Баррозу ключові посади в євроуряді отримали здебільшого представники старих членів Євросоюзу — найбільшим попитом традиційно користувалися економічні портфелі. З новачків пощастило Польщі та балтійським країнам.

Екс-голова польського Комітету з питань європейської інтеграції Данута Хюбнер з першого листопада курируватиме регіональну політику Євросоюзу, колишній міністр фінансів Литви Далія Грибаускайте — питання бюджету, екс-прем’єра Естонії Сіїма Каласа призначено заступником президента ЄК, а спікер латвійського парламенту Інгріде Удре опікуватиметься оподаткуванням і митними справами. Як розповів в інтерв’ю «ДТ» відомий словацький політолог, президент Інституту суспільних проблем Григорій Месежніков, останнє кадрове рішення важливе тим, що найближчим часом податкова політика обіцяє стати предметом серйозної дискусії в Євросоюзі: «Таке призначення як мінімум не ускладнить позицію нових членів ЄС, котрі зробили останніми роками серйозний крен у бік радикального зниження податкових ставок, що викликало невдоволення з боку деяких старих членів Євросоюзу».

І все ж таки найбільше результатам брюссельської перезміни зраділи у Варшаві. Польська преса захлинаючись розповідала про те, що в руках Данути Хюбнер опиниться сорок відсотків євросоюзівського бюджету: саме їй доведеться відповідати за розподіл коштів зі структурних фондів розвитку. А прем’єр-міністр Польщі Марек Белка, який похрестив призначення Хюбнер «фантастичним успіхом Польщі», очевидно, вже забув, що подібна ейфорія панувала і під час його призначення на посаду головного фінансового адміністратора у тимчасовій адміністрації в Іраку. Але, як відомо, жодного вагомого контракту на берегах Тигру та Євфрату польським компаніям укласти так досі й не вдалося…

З-поміж старих членів євросоюзівського клубу Баррозу явно прихильний до Британії. Посаду комісара з питань торгівлі — одну з найважливіших в ЄК — віддали старому соратнику Тоні Блера Пітеру Мандельсону. Політику, за яким на туманному Альбіоні міцно закріпився епітет «найнепотоплюваніший». Двічі за свою політичну кар’єру Мандельсону доводилося йти у відставку через скандали, що вибухали навколо його персони: то він допоміг отримати британський паспорт індійському мільярдеру Шрічанду Хіндує за те, що той вніс мільйон фунтів на будівництво виставкового центру Millenium Dome (Мандельсон особисто відповідав за його будівництво), то потай отримав позику в 373 тисячі фунтів стерлінгів від іншого британського міністра на купівлю свого лондонського будинку.

Намагався догодити Баррозу й німцям, призначивши Гюнтера Ферхойгена комісаром з питань промисловості та заступником голови ЄК. Але в Берліні, схоже, цього не оцінили. Тут розраховували на дещо більше — посаду суперкомісара з економічних питань, запровадження якої Німеччина лобіює не перший рік. У лютому нинішнього року Шредер заручився з цього приводу підтримкою Ширака та Блера. У результаті вони дружно виклали свої пропозиції в письмовому посланні до Романо Проді та глав уряду інших держав — членів ЄС. В дечому «трійка» мала слушність: адже якщо Євросоюз і справді задумав до 2010 року стати найпотужнішою економікою світу (згідно з Лісабонською стратегією), то посада суперкомісара з економічних питань на певному етапі виявилася б навіть дуже доречною.

Те, що номер з суперкомісаром не пройде, стало зрозуміло одразу ж після низки грізних заяв новопризначеного голови ЄК. «У комісії, яку я очолюю, не буде ніяких комісарів першого й другого сорту», — неодноразово звучало з його вуст.

Баррозу, звісно ж, лукавив. Новоспечений комісар із питань розширення Оллі Рен навряд чи може конкурувати у впливі з тим самим Ферхойгеном — його наступником на посаді «промислового» комісара. Оллі Рен — один із небагатьох членів Єврокомісії, який не займав у минулому високих державних посад (у новому складі ЄК три прем’єри, чотири міністри закордонних справ і три міністри фінансів). До переїзду в Брюссель він працював урядовим радником із питань економіки. Саме в економічній сфері Рен і є визнаним авторитетом. Щоправда, лише місяць тому представники Польщі в Європарламенті (зокрема екс-прем’єр Єжи Бузек) обрушили на фінського представника цілий шквал критики за те, що, мовляв, комісар із питань промисловості не здатен сформувати позицію стосовно розвитку підприємництва в нових країнах — членах ЄС. Серйозним недоліком Рена багато експертів називають те, що до цього він ніколи не займався політикою.

Україну на посаді комісара з розширення набагато більше влаштувала б Данута Хюбнер (за деякими даними, спочатку саме вона фігурувала у списку головних кандидатів на це місце). Адже хоч би що там говорили, до євроінтеграційних поривань Києва у Хельсінкі ніколи не відчували особливих симпатій. «Ми не приховуємо, що для нас пріоритетом номер один на пострадянському просторі є Росія. Україна на другому місці», — якось сказав один фінський дипломат.

Крім того, під час переговорів зі своїми скандинавськими партнерами представникам українського МЗС неодноразово доводилося чути репліки в дусі: ми члени Європейського Союзу, отже, всі питання просимо вирішувати через Єврокомісію. «Слід усвідомлювати, що призначений комісаром із питань розширення Оллі Рен — лише представник колегіального органу. На необхідності колективного прийняття рішень новий президент Єврокомісії особливо наголошує. Таким чином, думка окремого комісара навряд чи щось вирішуватиме», — вважає директор українського Інституту регіональних та євроінтеграційних досліджень «ЄвроРегіо Україна» Сергій Максименко.

А ось із комісаром із питань зовнішніх відносин та європейської політики Україні пощастило більше. Євроінтеграційні амбіції Києва колишній міністр закордонних справ Австрії Беніта Ферреро-Вальднер сприймає більш ніж лояльно. Так, виступаючи наприкінці минулого року на щорічній конференції австрійських послів, вона настійно закликала своїх колег у майбутньому подумати про членство в Європейському Союзі України, Білорусі та Молдови. «Їх не можна тримати за кордонами Євросоюзу», — резюмувала шеф австрійської дипломатії. Аналогічними висловлюваннями рясніли інформаційні агентства й після її зустрічей із колишнім міністром закордонних справ Анатолієм Зленком.

Водночас у Києві чудово розуміють, що особливих ілюзій стосовно пані Ферреро-Вальднер мати не варто. І справа не тільки у згаданій колегіальності. І навіть не в тому, що нову зовнішню політику ЄС визначає не стільки Єврокомісія або конкретний комісар, а найвпливовіші країни-члени. Ферреро-Вальднер недостатньо авторитетна в євросоюзівських колах. Багато експертів продовжують стверджувати, що на тлі колишнього комісара з питань сільського господарства австрійця Франца Фішера соратниця Йорга Хайдера по Партії свободи виглядає «надто непереконливо». Австрійська газета «Штандарт» навіть припустила, що висунення їхнього міністра закордонних справ на цю посаду — ні що інше, як втрата впливу країни в Євросоюзі.

У столицях нових країн-членів побоюються іншого. «Переважна більшість цих держав дотримується у зовнішній політиці чіткої проатлантичної позиції. Всі вони — за винятком Мальти й Кіпру — члени НАТО. У зв’язку з цим у центральноєвропейських столицях можуть ставити запитання, наскільки новий єврокомісар із питань міжнародних відносин, представниця нейтральної Австрії Беніта Ферреро-Вальднер сприятиме зміцненню трансатлантичного виміру європейської зовнішньої політики. Призначення на цю посаду, наприклад, представника Великої Британії могло б викликати в центрально- та східноєвропейській частинах ЄС набагато більший ентузіазм», — вважає Григорій Месежніков.

Занепокоєння експертів є цілком обгрунтованим. За словами Сергія Максименка, вже сьогодні зрозуміло, що новий склад Єврокомісії має намір приділяти набагато більше уваги зовнішній політиці ЄС, ніж питанням розширення. Про це свідчить і той факт, що координуватиме роботу комісарів-«міжнародників» особисто пан Баррозу. А він якраз відомий своїми навичками вправного маневрування. То португальський прем’єр двома руками підтримує Вашингтон в антитерористичній кампанії проти Іраку (навіть пропонує Бушу з Блером зустрітися на Азорських островах), то ратує за «політичну інтеграцію» ЄС, позуючи на фото з Шредером і Шираком. «Уміє плавати, не замочивши одягу», — кажуть про Баррозу на Піренейському півострові.

Хоч би як там було, українське МЗС вустами свого споуксмена Маркіяна Лубківського не оминув нагоди висловити надію, що призначення нових членів ЄК «надасть додаткового імпульсу подальшому розвитку відносин між нашою державою та Європейським Союзом, сприятиме їх виведенню на якісно новий рівень — від партнерства до інтеграції». У неформальних же розмовах дипломати кажуть про те, що мають намір повною мірою «використати» тих комісарів, чиє прихильне ставлення до України не піддається сумнівам. Зрозуміло, що йдеться насамперед про представників нових країн-членів. «В особі Польщі, Словаччини і певною мірою Угорщини, — вважає Григорій Месежніков, — Україна може отримати в Євросоюзі своєрідних патронів-адвокатів. Звісно, вказані країни — не найсильніші фігури на європейській шахівниці, однак у цьому питанні їхня позиція зрозуміла, і її важко буде зневажати».