Британія після Джонсона: чого слід чекати Україні

11 липня, 2022, 13:22 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Чи залишиться Лондон мотором проукраїнської політики Заходу?

Британія після Джонсона: чого слід чекати Україні
© Getty Images

Борис Джонсон іде з посад керівника Консервативної партії та очільника британського уряду. Хмари згущувалися над прем'єром давно: його неуважність до економічного порядку денного, авторитарні замашки, маніпуляції, постійні скандали викликали відторгнення в дедалі більшої частини однопартійців. Місяць тому перша спроба звалити Джонсона не вдалася, але нового удару він парирувати не зміг.

Спадок Бориса Джонсона

Формальним приводом до атаки виявився черговий скандал. Кріс Пінчер, протеже прем'єра, у п'яному вигляді влаштував бійку в барі, що не завадило Джонсону затвердити його призначення на ключовий пост у парламентській фракції. Понад те, прем'єр намагався спустити все на гальмах. Обвинувачення у брехні та недопустимій для політика такого високого рангу поведінці прозвучали не тільки від опонентів. Проти прем'єра виступили і його найближчі соратники. У вівторок у парламенті зажадали його відставки, а кабінет Джонсона фактично розсипався: за кілька днів його залишили понад півсотні міністрів і їхніх заступників. Опинившись без будь-якої підтримки, в четвер прем'єр мусив здатися.

Читайте також: Борис Джонсон може завершити політичну кар’єру після відставки з поста прем’єр-міністра Великої Британії — The Daily Telegraph

Для більшості британців (якщо судити зі свіжих опитувань громадської думки) і лідерів континентальної Європи відставка британського прем'єра стала довгоочікуваною й радісною подією. Зовсім інакше цю подію бачать із нашого боку: для України відставка Джонсона — подія прикра й загрожує очевидними ризиками. Ні, якоїсь небезпеки, що Лондон припинить підтримку України, немає. І кожен із потенційних кандидатів на посаду прем'єра, та й увесь британський політичний клас, однозначно на нашому боці. Проте ми не можемо бути впевненими, що Україна залишиться центральним питанням політичного порядку денного Лондона.

 Є кілька причин для сумнівів. Насамперед, для України багато важила роль самого Джонсона, який оголосив особистий хрестовий похід проти російського лідера та навів дружній довірчий контакт із українським президентом. Якщо політика підтримки України була й залишається спільною справою всіх головних політичних сил Сполученого Королівства, то незаперечне лідерство Британії в активних антиросійських діях (а це і санкції, і значна військова допомога, і політичний тиск) — заслуга Джонсона.

Офіс президента

Останніх років два він вочевидь зосередився на зовнішній політиці, намагаючись утвердити Велику Британію як самостійний центр світової політики. Особливе місце в його стратегії посіла Східна Європа, де після низки провалів у пошуку нових партнерів він розраховував знайти союзників. Поряд із Польщею, Румунією, Словаччиною, важливе місце в цих планах приділялося нашій країні. І паралельно Джонсон, як жоден інший західний лідер, послідовно й наполегливо прагнув до викорінення російського впливу в регіоні.

Саме тому він від самого початку війни був так залучений у події. Він чи не єдиний із західних лідерів бився проти самої ідеї капітуляції України в перші дні, коли перспективи нашого опору українськими партнерами оцінювалися невисоко. Можна припустити, що він зіграв значну роль у рішенні Зеленського стояти до кінця, і очевидно, що український президент надзвичайно високо оцінив його участь та особисту підтримку. Підтримку, надану в ті перші шокові дні, коли було найскладніше, коли емоційно український лідер був найбільш уразливим.

Тому Зеленський цілком щиро вважає Джонсона другом, що забезпечує якісно зовсім інший рівень довіри до британця, ніж до решти західних політиків. Висловлюючи публічну підтримку британському прем'єру — і місяць тому, коли той устояв, і тепер, після поразки, — Зеленський в інтерв'ю західним ЗМІ говорив не тільки про заслуги Джонсона перед Україною, а й про його важливість для себе.

 Український лідер вірив Джонсону, а це означало, що до його оцінки міжнародної та військової ситуації, до його порад Зеленський дуже сильно дослухався. Настільки сильно, що думка Джонсона для українського президента була чинником стратегічного планування, який урівноважував угодовські настрої частини оточення останнього. Новий прем'єр представлятиме одного з найважливіших партнерів України, але посісти таке саме місце в системі координат Зеленського він не зможе: не той момент, не ті обставини. Отже, зі зникненням важливого елемента, який впливає на сприйняття Зеленським подій, зміниться й баланс інтересів та цілей керівництва країни. Це — очевидний ризик під час війни.

Хто стане новим лідером консерваторів?

 Кампанія виборів лідера Консервативної партії — і, відповідно, майбутнього прем'єра,— розгортаючись, із усією очевидністю демонструє, наскільки партія розколота зсередини. Після відставки Джонсона не доводиться чекати швидкої появи уряду з чіткими стратегічними цілями у внутрішній і зовнішній політиці. У тому числі й щодо України.

Читайте також: У Британії визначились, коли обиратимуть нового прем'єра – FT назвав дату

Зараз у партії фаворита немає взагалі. Мабуть, можна назвати десяток претендентів із реальними шансами поборотися за приз, а учасників цих перегонів може виявитися і вдвічі більше. Таке «різноманіття» не обіцяє нічого доброго. Жоден із потенційних кандидатів не може похвалитися достатньою для обрання підтримкою. Величезна конкуренція змушуватиме кожного давати занадто багато обіцянок в обмін на голоси. Частина цих обіцянок буде явно нездійсненною, що зростить нову опозицію й послабить майбутнього прем'єра. Іншу доведеться виконувати, внаслідок чого новий лідер опиниться в явно слабкій позиції: постійні компроміси не дозволять проводити послідовну самостійну політику.

Перспективи такого напруження видно вже зараз. Для одного з фаворитів, колишнього міністра фінансів Ріші Сунака, ключовим союзником є лідер партійної фракції Марк Спенсер. Без підтримки останнього в Сунака немає жодних шансів на перемогу. Попри їхній союз, вони дотримуються протилежних поглядів на податкову політику, що буде міною уповільненої дії під їхньою коаліцією.

Міністерка закордонних справ Ліз Трасс, послідовний євроскептик, для перемоги сподівається заручитися підтримкою прибічників міністра оборони Бена Воллеса, тоді як ця група серед консерваторів виступає за найтісніше співробітництво з ЄС і навіть допускає можливість повернення країни до складу об'єднання. До речі, сам Воллес поки що відмовився від участі у виборах. Це дуже схоже на дії Джонсона 2016 року, коли він «пропустив уперед» Терезу Мей, а сам очолив опонентів нового прем'єра і всіляко заважав ефективній роботі уряду, щоб підготувати ґрунт для свого сходження на політичний Олімп.

Тому незрозуміло, навколо яких стратегічних цілей можна об'єднати більшість консерваторів. Джонсона, що був у партії лідером євроскептиків, на вершину влади винесла переконаність більшості торі в необхідності завершити процес виходу з Євросоюзу: у ньому бачили того, хто точно не спробує позадкувати. Коли справу було зроблено, він зразу став втрачати підтримку в партії.

Нині такої платформи для внутріпартійного консенсусу немає, отож будь-який баланс різноспрямованих інтересів, на основі якого буде створено коаліцію нового прем'єра, виявиться крихким і навряд чи тривалим. Нинішнього року консерватори програли місцеві вибори значною мірою тому, що не змогли виробити єдину політику щодо найгостріших проблем країни: податків, реформи охорони здоров'я, політики енергозбереження, дотацій депресивним регіонам, сепаратизму в Шотландії та збереження миру в Північній Ірландії. Роздроблена партія муситиме насамперед сконцентруватися на цих питаннях, якщо не хоче провалитися на виборах через два з половиною роки.

У цій ситуації зовнішня політика не зможе залишатися в центрі уваги прем'єра, як свого часу в Джонсона. В нового британського кабінету просто не стане на це ресурсів. У тому числі на активну політику на українському напрямі. Безперечно, Лондон залишиться послідовним прибічником політики санкцій та всебічної підтримки Києва. Не стануть консерватори і прибічниками політики умиротворення, все ще популярної на континенті. Ось тільки Лондон перестане вести за собою інших, перестане тиснути на тих, хто сумнівається, і підштовхувати повільних. Перестане бути мотором проукраїнської політики Заходу.

Related video

Більше статей Віктора Константинова читайте за посиланням.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК