БОСНІЯ Й ГЕРЦЕГОВИНА: П’ЯТЬ РОКІВ ПІСЛЯ СТВОРЕННЯ ІФОР

Поділитися
20 грудня 1995 року, тобто п’ять років тому, у Боснії й Герцеговині було розгорнуто Сили втілення миру (ІФОР)...

20 грудня 1995 року, тобто п’ять років тому, у Боснії й Герцеговині було розгорнуто Сили втілення миру (ІФОР). Для всіх країн, у тому числі й для України, і в першу чергу для самої Боснії та Герцеговини ця операція знаменувала початок принципово нової доби в контексті євроатлантичної безпеки.

Розгортання такої масштабної миротворчої операції поза межами території Альянсу виявилося абсолютно новим і водночас конче необхідним кроком. Дейтонські мирні угоди поклали край найбрутальнішій за останні п’ятдесят років війні у Європі, але разом з тим постала потреба втілити мир на стражденній землі.

Завдання, окреслені для Сил втілення миру (ІФОР), виявилися складними й вимогливими. Силам ІФОР було надано мандат на один рік для здійснення контролю над втіленням військових аспектів Дейтонської мирної угоди, а саме покласти край бойовим діям, роз’єднати збройні сили новостворених територіально-державних утворень (Боснійської Федерації та Республіки Сербської), передати територію, відповідно до мирної угоди, обом територіально-державним утворенням, а також розмістити збройні сили та важку зброю колишніх суперників у відповідно визначених місцях та сховищах.

Через дванадцять місяців, тобто на момент закінчення мандату сил ІФОР, цих цілей було досягнуто. Бойові дії однозначно припинено, а війська суперників — розведено. Було демобілізовано понад 350000 військових та знищено понад 6000 одиниць важкої зброї. Завдяки своїм переконливим діям та надійній присутності сили ІФОР гарантували збереження безпечного середовища, конче потрібного для відбудови країни та сталого функціонування цивільного суспільства. Але найважливішим досягненням стало те, що сили ІФОР чітко продемонстрували, що міжнародна спільнота не допустить поновлення бойових дій і що єдиний шлях вперед для народу Боснії та Герцеговини може пролягати лише через збереження миру.

За будь-яким мірилом, це стало здобутком історичного значення. Однак цього успіху було досягнуто не лише завдяки країнам—членам НАТО. Адже ж у здійсненні операції брали участь багато країн, що не є членами НАТО. Сили втілення миру стали зародком створення нової структури безпеки у євроатлантичному просторі у період після закінчення холодної війни, оскільки вони продемонстрували, що всі країни Європи та Північної Америки здатні співпрацювати задля досягнення спільних цілей. І справді, у складі сил ІФОР вперше після Другої світової війни було розгорнуто пліч- о-пліч російські та американські війська. Ніщо інше не змогло б так чітко продемонструвати, що ми справді увійшли в нову добу по закінченні холодної війни, а діалог та співпраця прийшли на зміну конфронтації та насильству.

Успіх сил ІФОР заклав підвалини для створення сил СФОР, тобто сил стабілізації, які стали правонаступником сил ІФОР. Коли наприкінці 1996 року на зміну силам ІФОР прийшли сили СФОР, то перед останніми було поставлено ще складніші завдання. Зрозуміло, що сили СФОР продовжували виконувати стримуючу роль, щоб не допустити відновлення бойових дій. Вони також сприяли створенню такого клімату, в якому мирний процес зміг би рухатися вперед. Але водночас сили СФОР все більше надавали підтримку цивільним організаціям, зокрема Управлінню Верховного комісара ООН з питань біженців, місії ООН у Боснії та Герцеговині, місії Організації з питань безпеки та співробітництва у Європі та Міжнародному трибуналу з питань злочинів, скоєних у колишній Югославії. І справді, починаючи з грудня 1995 року, міжнародна спільнота дедалі більше згуртовувалася задля досягнення єдиної спільної мети, щоб Боснія та Герцеговина постали як стабільна, мирна і багатонаціональна країна.

Сьогодні, напередодні 2001 року, ці зусилля, безперечно, вже приносять плоди. Становище в плані безпеки докорінно змінилося на краще, що дозволило скоротити чисельність сил СФОР, і тепер вони становлять лише третину від тодішньої чисельності сил ІФОР. Це частково видно з того, що рекордно велика кількість біженців, як ніколи раніше, повертається на рідну землю, в тому числі й на ті території, де вони становитимуть етнічні меншини. Створено багатоетнічні інституції, які здійснюють державне управління та є органами адміністрації у Боснії й Герцеговині. Все більше осіб, яким Міжнародний трибунал пред’явив обвинувачення у скоєнні воєнних злочинів у колишній Югославії, допроваджено до Гааги, де на них чекає справедливий і неупереджений суд, а ті з них, хто поки що перебуває на волі, відчувають, як рука правосуддя швидко й невблаганно наближається до них.

Це дуже важливі події, але попереду залишається багато заходів, які необхідно якомога швидше втілити. Міжнародна спільнота починає швидко втомлюватися від того, що Боснія й Герцеговина занадто повільно рухаються в напрямку забезпечення повного дотримання своїх зобов’язань згідно з Дейтонською мирною угодою. Занадто повільно втілюються нелегкі заходи, необхідні для того, щоб країна міцно стояла на власних ногах. У міру того, як вичерпуватиметься терпіння міжнародної спільноти, дедалі слабшатиме фінансова, політична та військова підтримка, що зараз ще надається цій країні.

Що ж слід зробити? Насамперед, політичні лідери цієї країни мають нарешті відмовитися від проявів крайнього націоналізму. Така політика не має жодних перспектив ні для гарантування внутрішньої безпеки Боснії та Герцеговини, ні для подальшого надання міжнародної допомоги.

Вибори до парламенту, які відбулися 11 листопада, свідчать, що серед населення занадто міцною залишається підтримка партій націоналістичної орієнтації. Таке явище недопустиме, якщо у Боснії й Герцеговині справді хочуть, щоб перемогла демократія. Країні слід мати дієздатні центральні органи влади, якщо вона прагне процвітання демократичних цінностей, а це може статися лише тоді, коли від імені виборців обраним лідерам буде надано мандат сумлінно працювати з усіма боснійцями, незалежно від їхньої етнічної приналежності.

Це стосується, зокрема, збройних сил. Простіше кажучи, Боснія та Герцеговина повинні мати єдині збройні сили під єдиним командуванням, зі спільною доктриною, а лідери Боснії мусять всіляко підтримувати військових командувачів у плані створення саме такої єдиної організаційної структури збройних сил. Це є необхідною передумовою для повної інтеграції Боснії до міжнародної спільноти, тому що терпіння з боку міжнародного співтовариства вже майже вичерпано, оскільки реформи у Боснії проводяться занадто повільно.

Обидва територіально-державні утворення, що входять до Боснії, мають також виконати свої зобов’язання відповідно до Дейтонських угод і передати Міжнародному трибуналу з питань злочинів, скоєних у колишній Югославії, всіх тих осіб, проти яких висунуто обвинувачення у скоєнні воєнних злочинів. Це має продемонструвати рішучість Боснії й Герцеговини в плані виконання країною своїх міжнародних зобов’язань. Це також піде на користь справі внутрішньої безпеки країни, тому що особи, яких підозрюють у скоєнні воєнних злочинів, — дестабілізуючий чинник, оскільки уособлюють темні сторінки жахливого минулого Боснії й Герцеговини, а не світле майбутнє цієї країни.

І, нарешті, Боснія й Герцеговина мають серйозно розпочати здійснення економічних реформ. За минулі п’ять років Боснія та Герцеговина отримали більше допомоги на душу населення, ніж будь-яка інша країна цього регіону, а загальна сума наданої допомоги становила 5,1 мільярда доларів. На сьогодні обсяг цієї допомоги швидко скорочується, а відтак країна має якомога швидше розв’язати проблеми довгострокового зростання та забезпечення сталого розвитку. Це насамперед означатиме створення єдиного економічного простору, коли мова заходить про систему оподаткування, надання фінансових послуг, розробку стандартів та нормативних положень. Це також означає боротьбу з корупцією, щоб представники міжнародних ділових кіл відчували себе більш впевнено, коли йдеться про інвестиції у Боснію й Герцеговину. Лише зробивши такі кроки, Боснія й Герцеговина матимуть змогу скористатися всіма тими плодами, які вже тепер пожинають інші країни Південно-Східної Європи.

І справді, якщо окинути поглядом решту країн на Балканах, то можна побачити потенційні плоди справжніх реформ. Спочатку Хорватія, а тепер і Федеративна Республіка Югославія вже відійшли від екстремістсько-націоналістичної та насильницької політики, яку проводили в минулому. Натомість вони налагоджують співробітництво з міжнародним співтовариством. Якого ж результату вони досягли? Обидві ці країни, так само як і решта країн регіону, з кожним днем стають усе більш стабільними та процвітаючими, користуючись максимальною підтримкою міжнародної спільноти. Різким контрастом на цьому тлі виступає Боснія та Герцеговина, де дуже повільні темпи зрушень.

Майбутнє Боснії й Герцеговини перебуває в руках громадян цієї країни та їхніх лідерів. Саме вони мають покласти край ультра-націоналізмові. Саме вони мають розбудувати спільні, багатоетнічні інституції. Саме вони мають створити економічні передумови добробуту. Саме вони мають продемонструвати, що можуть мирно жити зі своїми сусідами. Нагородою за досягнення успіху в цій справі стануть зростання процвітання, посилення безпеки та дедалі тісніша інтеграція до євроатлантичної спільноти народів. Міжнародне співтовариство, в тому числі й Україна, завжди готове сприяти перетворенню цього бачення на реальність буття.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі