Борис Нємцов: 2009-й буде роком соціального і політичного протесту в Росії

Російська демократична опозиція готується взяти реванш за торішній провал на виборах до Держдуми і знову стати парламентською силою. Вона вірить у свій успіх, оскільки цьому сприяє економічна й соціальна ситуація в РФ: з посиленням економічної кризи в Росії зростають протестні настрої. Так, за даними Фонду громадської думки, 39% росіян не довіряють владі. Про зростання протестних настроїв свідчать і масові виступи росіян, що відбулися минулими вихідними. Одні з них протестували проти змін у російській Конституції, інші — проти рішення уряду підвищити мито на іноземні автомобілі, які ввозяться в Росію.

Проте недовіра до влади не означає, що російські виборці на виборах голосуватимуть за опозиційні партії та рухи. Тим більше демократичного спрямування: в Росії демократів звинувачують у розвалі СРСР та в економічній кризі початку дев’яностих. І одне з головних завдань, які стоять перед російськими демократами, — залучити на свій бік протестний електорат. Для цього вони знову вирішили об’єднатися, намагаючись постати перед своїми виборцями єдиною силою, не обтяженою зв’язками з правими та лівими радикалами, націоналістами. Адже багатьох прихильників демократів коаліція «Інша Росія» відлякувала присутністю в ній націонал-більшовиків Едуарда Лимонова.

Минулих вихідних російська опозиція заснувала об’єднаний демократичний рух «Солідарність». Серед його членів — такі відомі російські політики як Гаррі Каспаров, Борис Нємцов, Ілля Яшин, Олег Козловський, Володимир Милов, Максим Рєзник. Проте серед учасників «Солідарності» немає колишнього російського прем’єра Михайла Касьянова і лідерів «Яблука» Григорія Явлінського та Віктора Шейніса. Багато в чому це пояснюється амбіціями. Як розповів у розмові з «ДТ» один із лідерів нового демократичного руху Володимир Милов, «кілька політиків вимагали для себе гарантій отримання керівних посад в об’єднанні». Наприклад, Михайло Касьянов. Але ж саме амбіції лідерів демократів, цей потужний чинник розколу, може знищити й новий рух...

«ДТ» звернулося до одного з лідерів «Солідарності», Бориса НЄМЦОВА, з проханням розповісти про мету й завдання нового демократичного об’єднання.

— Борисе Юхимовичу, чому виникла ідея створити «Солідарність»? Хіба в Росії так мало опозиційних партій і об’єднань, що з’явилася потреба ще в одному русі?

— У Росії якраз дуже багато опозиційних партій. І в цьому головна проблема. Бо всі партії розрізнені, нескоординовані, часто виясняють стосунки одна з одною. Влада на цьому тлі коїть усе що їй заманеться. Поставила рекорд за рівнем корупції, монополізації економіки, агресивності до зовнішнього світу, зокрема й до України. А в умовах кризи ще й абсолютно неадекватно діє. Тому нині саме час створити об’єднання всіх більш-менш значимих демократичних сил.

У «Солідарність», можливо, вперше за сімнадцять років існування Росії, ввійшли представники партії «Яблуко», Союзу правих сил, «Об’єднаного громадянського фронту» Гаррі Каспарова, російського Народно-демократичного союзу Михайла Касьянова, правозахисники. Підкреслюю, що «Солідарність» — це демократична опозиція. У нас немає націонал-більшовиків, скінхедів, націоналістів...

— Цим «Солідарність» відрізняється від «Іншої Росії»?

— Так, це перша важлива відмінність. Друга ж полягає в тому, що «Інша Росія» ставить собі за мету виключно відсторонення Путіна від влади. У нас же, крім цього, є й позитивна програма: вивести Росію з авторитарного шляху, яким її веде Путін, на європейський шлях демократичного розвитку. Це все докладно прописано у програмі «Триста кроків до свободи».

Насправді «Солідарність» — це певний прообраз майбутньої
партії, готової взяти на себе відповідальність як за політичні реформи, тобто перехід від авторитаризму до демократії, так і за економічні перетворення: вирішення надзвичайно важливих проблем пенсійної системи, охорони здоров’я, освіти, розвитку малого та середнього бізнесу, модернізації «Газпрому», зокрема й енергетичного сектору — загалом.

Нині «Солідарність» об’єднує і соціал-демократів, і лібералів. Це досить широкий рух, у якого немає єдиного лідера: ми ухвалили рішення, що в нас буде колегіальне керівництво. Ми обрали політраду у складі 39 чоловік і президію, членом якої я є, з тринадцяти осіб. Отож проблему вождя, коли виясняють, хто головний, на щастя, вирішено. І це одна з найважливіших причин, чому, незважаючи на велику кількість скептиків, ми змогли створити рух.

Що ж стосується напрямів роботи, то в умовах кризи дуже актуальне завдання — підтримка профспілок, захисника прав пригноблених. І ми маємо намір наразі цими питаннями активно займатися, налагодивши з ними контакт. Другий напрям — просвітницька діяльність. Багато людей одурманені дорогою нафтою й нафтодоларовим дощем. Вони неадекватно оцінюють нинішній режим, і їм треба відкрити очі на те, чим насправді є ця влада. Третє — можлива участь у виборах. Насамперед у муніципальних: решта вибо-
рів — під контролем Путіна й Медведєва. І четвертий напрям — участь в акціях протесту.

— Чому у вашу організацію не ввійшов Михайло Касьянов? Адже в новий демократичний рух вступило багато членів його Народно-демократичного союзу...

— Це питання, швидше, до нього. У нас двері відчинені.

— Як ви взаємодіятимете з іншими опозиційними партіями та рухами?

— З багатьма із них у нас абсолютно різні погляди на те, як має розвиватися країна. В економічній, соціальній сфері, у відносинах із зовнішнім світом. «Солідарність» — це європейський рух. Нацболи, наприклад, — це рух більшовицький. У нас абсолютно різні стратегії. Хоча з якихось окремих, тактичних питань ми можемо виступати спільно. Наприклад, у боротьбі за Конституцію: якщо більшовики проти по-
правок до Основного Закону, то ми готові з ними цю тему обговорювати.

— Минулих вихідних у Росії відбулися масові акції протесту. Як ви гадаєте, в умовах економічної кризи нинішня Росія готова проголосувати за демократичну опозицію?

— Ці масові акції протесту проти підвищення мита на імпортні автомобілі — тільки початок. Річ у тому, що криза в Росії поглиблюватиметься й буде дуже глибокою. І жодні золотовалютні запаси, нагромаджені владою за рахунок продажу нафти, не допоможуть: вона їх бездарно витрачає. Тільки підтримка рубля коштувала чотири мільярди доларів, а рубль усе одно падає. А криза — вочевидь більше ніж на один рік. В умовах путінської монопольної економіки, підтримки олігархів, захисту «Рубльовки», а не рубля, протести населення наростатимуть.

Тому 2009-й буде роком соціального і, можливо, політичного протесту. Передусім у найбільш неблагополучних регіонах: у таких промислових центрах як Череповець, Магнітогорськ, Липецьк, Нижній Тагіл, Ярославль, Омськ. А також в обох столицях — Москві й Петербурзі, де дуже високий рівень безробіття. 2009-й буде роком протверезіння і прозріння. А отже, й роком відродження опозиції Росії. І я сподіваюся, що більшість розсудливих людей як альтернативу путінізму вибере не радикалів і націоналістів, а демократів.

— Економічна криза вплине на політику влади щодо опозиції?

— Влада в нашій країні завжди діє однаково: чим гірша ситуація у країні, тим жорстокішими стають її дії щодо опозиції. Вона наразі ухвалила безпрецедентне рішення, скасувавши скорочення у внутрішніх військах. Вона проводить масові навчання ОМОНу для придушення мирних демонстрацій. Омонівці вперше в історії Росії жорстоко скрутили й посадили у в’язницю відставних російських генералів, які протестували проти політики Путіна.

Влада звіріє на виникнення небезпеки. І я можу пояснити, чому: їй є що втрачати. Це дуже корумповане, дуже злодійкувате угруповання, яке, звісно, просто так владу не віддасть. І тому буде дуже жорстка боротьба.

— Чи можливий для «Солідарності» діалог із нинішньою російською владою?

— Із владою діалог може бути тільки один: вони повинні скасувати цензуру, репресивний закон про вибори, вони повинні оголосити чесні вибори й забезпечити їх проведення. Якщо вони на це згодні, то діалог відбудеться. А якщо він буде в режимі купівлі, то ми не продаємося.