БОМБИ ЗАМІСТЬ ЛЬОДОРУБІВ

Політична імміграція в Катарі не змогла врятувати від смерті Зелімхана Яндарбієва. Його джип злетів у повітря, коли колишній чеченський лідер повертався у п’ятницю з традиційного молебню. Разом із колишнім віце-президентом Чечні загинули двоє охоронців, а його 13-річного сина було поранено.

Чеченський поет Зелімхан Яндарбієв був тією людиною, котра ще в роки радянської влади жагуче закликала до революції і мобілізувала її прибічників і лідерів наприкінці існування СРСР. Це він умовив Джохара Дудаєва, радянського генерала авіації, що служив в місті Тарту, повернутися на батьківщину й очолити національний рух чеченців. А коли Дудаєва обрали президентом, Яндарбієв як віце-президент фактично став ідеологом чеченської незалежності.

Його вплив позначився передусім у спробі дудаєвської влади відродити традиційні інститути чеченського суспільства — тейпову структуру, раду старійшин тощо, водночас повертаючи в небуття інститути світської влади, які дісталися в спадщину від радянських часів. Через кілька років соціальні й державні структури Чечні лежали в руїнах, і держава стала майже некерованою. З’ясувалося, те право, за яким чеченці жили двісті років тому, цілком годилося для організації сільського самоврядування, але не більше. Його було явно недостатньо для існування сучасного чеченського суспільства як держави.

За ті роки, що був Яндарбієв при владі, він визрів до ідей національної виключності чеченців і їхньої месіанської ролі в долях Північного Кавказу. Після Першої війни він слідом за Удуговим приходить до ідеї мусульманської нації, і вже не зраджує їй до кінця своїх днів. Проте й тут, як і в національній ідеї, він відразу стає на найкрайніші позиції.

На сьогодні існує кілька версій убивства одного з найпомітніших діячів чеченського опору. Найпопулярніша — загибель від рук російських спецслужб. Москві було за що «мати зуба» на Яндарбієва. Після захоплення заручників у «Норд-Ості» його оголосили одним із найзначиміших ідеологів чеченського тероризму. Не робилося секрету з того, що чеченці, котрі всі до єдиного були застрелені під час кривавого звільнення заручників, знаходячись у будинку театру, вели телефонні переговори з Яндарбієвим. На настійну вимогу Росії США й ООН внесли його до списку людей, котрі мають зв’язки з «Аль-Каїдою».

На користь цієї версії говорить і те, з яким поспіхом міністр закордонних справ Росії Ігор Іванов повідомив про непричетність до загибелі чеченського ідеолога російських «лицарів плаща й кинджала». Іванову вторував і глава прес-бюро Служби зовнішньої розвідки генерал Борис Лабусов. Останній заявив громадськості, що з 1959 року, коли Богдан Сташинський ліквідував у Німеччині лідера українських націоналістів Степана Бандеру, ані СЗР, ані ПГУ КДБ СРСР у таких акціях участі не брали.

Проте навіть у нас у країні будь-яка людина, котра цікавиться політичними новинами, пам’ятає: не вельми давно ФСБ приписувала собі ліквідацію таких відомих особистостей, як Хаттаб і Дудаєв, а також усіма силами відхрещувалася від спроби ліквідації Березовського.

Чеченці також на всі сто відсотків переконані, що смерть їхнього лідера — справа рук ФСБ або СЗР. Так, помічник Яндарбієва Ібрагим Габі заявив буквально таке: «Немає ніяких сумнівів, що за цим кривавим терактом стоїть Лубянка. У XXI столітті замість льодорубів і отруєних парасоль кремлівські терористи застосовують бомби».

Існує ще одна версія — фінансова. Яндарбієва нібито убили свої ж — за гроші. Уже кілька років він, за твердженнями Москви, був чимось на кшталт тримача каси чеченських сепаратистів, і причиною замаху могло стати внутрішнє суперництво в середовищі чеченського опору. Можливо, Яндарбієв заборгував сепаратистам гроші, які він для них отримав. Недавно російські спецслужби заявляли, що він зірвав запланований трансферт у розмірі понад 40 млн. доларів, призначений для чеченських польових командирів.

Ще кажуть, що він став жертвою ідеологічних розбіжностей. Багатьом лідерам чеченських сепаратистів не сподобалася заява Яндарбієва, зроблена 2001 року, про те, що бін Ладен є другом Чечні.

Що ж, якщо це справді так, і правильні друга і третя версії, виходить, вбивці — справжні професіонали та спритно продумали прикриття своєї акції російськими спецслужбами (котрим у цьому разі — гріш ціна). Подальші події, пов’язані з загибеллю Яндарбієва, свідчать на користь першої версії, зафарбованої висновками з другої і третьої.

Лише минулого тижня стало відомо: у ніч із 18-го на 19 лютого в Дубаї заарештовано трьох співробітників російських спецслужб, звинувачених катарською владою в організації вбивства Яндарбієва. Вибух джипу останнього в Катарі назвали першим терактом в історії держави, і через три дні після цієї події в країні ухвалили закон про боротьбу з тероризмом. Відповідно до нього, страта чи довічне ув’язнення загрожує тому, хто створив групу або організацію для вчинення терористичного акту. Російському МЗС вдалося визволити одного з затриманих, котрий мав дипломатичний імунітет. Коли спроби залагодити конфлікт за дипломатичними каналами провалилися, і Катар, де немає військових трибуналів, продовжував готуватися до показового й відкритого цивільного суду над росіянами, Москва вирішила діяти адекватно.

Минулого четверга двоє молодих борців із національної збірної Катара прилетіли з Мінська в аеропорт Шереметьєво-1. Ранковим рейсом у п’ятницю із Шереметьєво-2 вони збиралися вилетіти до Белграда на кваліфікаційний турнір напередодні Олімпійських ігор. Проте замість того, аби переїхати з одного московського аеропорту в інший, борці опинилися за гратами. Російська влада причепилася до їхніх паспортів і до того, що гості не декларували значну суму грошей.

Відразу стало зрозуміло, на кого мінятимуть арештованих у Катарі росіян. Адже стати розмінною монетою більше не було кому. У Росії працюють лише двоє громадян Катару — посол і його помічник. Третій дипломат у відпустці. У всіх дипломатична недоторканність. Глава представництва катарського телебачення «Аль-Джазіра» в Росії Акрам Хузам — сирієць.

Увесь цей ланцюг подій викликає безліч запитань стосовно професіоналізму російських спецслужб і здатності керівництва РФ управляти ними повною мірою.

Навіть у нефахівців викликає подив те, з якою легкістю катарські поліцейські (навряд чи здатні похвалитися успіхами в контррозвідувальній діяльності) вистежили й заарештували російських таємних агентів. Очевидно, усе це було зроблено за наводкою конкуруючих у тих краях спецслужб, тих же ЦРУ чи МІ-6, і що свідчить аж ніяк не на користь професіоналізму росіян. Ну і ще один раз пригадаємо спосіб аргументації російських офіційних осіб про непричетність своєї країни до вбивства, починаючи від міністра закордонних справ, котрий «біжить попереду паровоза», і закінчуючи «експертами» з того самого відомства, відповідальних за пропаганду різних лівих версій.

Що ж, нині Москва має на руках козир у вигляді двох катарських спортсменів, узятих під варту. Правда, нав’язати обмін адвокатам буде досить складно. Адже борців затримано за дрібне правопорушення, тоді як спецслужбісти вже звинувачені в убивстві, виконаному громадсько небезпечним способом, за який у Катарі присуджують до страти або довічного ув’язнення. Й інформація, яка з’явилася на початку тижня, про те, що росіян катарська влада вирішила звільнити, надалі не підтвердилася.

Не виключено, до речі, що в розбірки між Росією і Катаром на боці останнього може виступити Білорусь. З’ясувалося, у затриманих є подвійне громадянство (раніше вони виступали за Білорусь), і президент цієї країни Олександр Лукашенко, згадавши про ситуацію з газом, цілком може заступитися за своїх, звинувативши Росію в «захопленні заручників». Отож, успішна ліквідація одного з лідерів чеченських екстремістів продовжує приносити Росії більше проблем, ніж політичних дивідендів.